16:45 24.04.2015 | Все новости раздела "Прогрессивная Социалистическая Партия Украины"
Неонацисты изворачиваются, маскируя свою человеконенавистническую сущность
Законодательное новаторство парламента Украины потрясает своим правовым нигилизмом и политическим цинизмом.
9 апреля парламентское большинство под радостные вопли приняло три фактически неонацистские закона:
1. Об увековечивании победы над нацизмом во Второй мировой войне 1939-1945гг.;
2. Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарных режимов в Украине и запрет пропаганды их символики;
3. О правовом статусе и чествовании памяти борцов за независимость Украины в ХХ столетии.
И внутри Украины, и на международной арене это вызвало мощнейший протест. Я, как и многие другие члены ПСПУ, потребовала от президента Порошенко не подписывать эти законы и наложить на них вето. Мы показали, что данные законы раскалывают наш народ на два непримиримых лагеря – легализованных нацистов и антифашистов.
Законы приняты в противоречии с Уставом и Приговором Нюрнбергского Международного Военного Трибунала, приняты в нарушение Конституции Украины и международных обязательств нашей страны, принятых на основе сфальсифицированной истории и направлены на тотальное нарушение прав и свобод абсолютного большинства граждан Украины.
Звериный оскал украинского нацизма из этих законов вызвал негативную реакцию даже у поляков – верных слуг США и покровителей Евромайдана. Поэтому 23.04.2015г. Верховная Рада Украины была вынуждена клыки прятать под коронками. И проголосовали о внесении изменений в закон "Об увековечивании победы над нацизмом во Второй мировой войне 1939-1945гг.". Растаптывая закон о Регламенте и установленную Конституцией процедуру, парламент внёс изменения в ещё неподписанный ни спикером, ни президентом закон!
Суть поправок заключается в том, что запрет пропаганды и символики не распространяется на случаи использования символики коммунистического и тоталитарного режима, символики национал-социалистического (нацистского) тоталитарного режима на документах государственных органов и органов местного самоуправления, принятых или изданных до 1991 года; на документах, которые выданы учреждениями образования и науки, предприятиями, учреждениями, организациями до 1991 года; в экспозициях музеев, тематических выставках, музейном фонде Украины, а также библиотечных фондах на разных носителях информации; в произведения искусства, созданных до вступления в силу этого закона.
Запрет также не распространяется на процесс научной деятельности, в том числе во время научных исследований и распространения их результатов в незапрещенный законодательством Украины способ; на оригиналы боевых знамен; на государственные награды, юбилейные медали и другие отличия, которыми награждались лица до 1991 года, и в течение 1991-2015 гг. в связи с годовщинами событий периода Второй мировой Войны, а также на документах, которые удостоверяют награждение ими.
Кроме того, запрет не распространяется на надмогильные сооружения, расположенные на территории мест захоронения, мест почетных захоронений; во время изложения или реконструкции (в том числе исторических) исторических событий; на частные коллекции и частные архивные собрания; а также на объекты антикварной торговли.
Запрет не распространяется на случаи простого использования символики, что не приводит к пропаганде преступного характера коммунистического тоталитарного режима 1917-1991 гг., преступного характера национал-социалистического (нацистского) тоталитарного режима.
Обращаю внимание, что проголосованные (233 "за") поправки никоим образом не изменили неонацистскую сущность законов, принятых 9.04.2015г. Поэтому борьба против их подписания президентом не должна ослабляться.
Доказательством правильности такой позиции являются и выводы Главного научно-экспертного управления Верховной Рады Украины по этим трем законам.
Наталия Витренко,
Председатель ПСПУ
P.S.Привожу "выводы" в полном объёме:
В И С Н О В О К
на проект Закону України
"Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та
заборону пропаганди їх символіки"
(реєстр. N 2558 від 06.04.2015 р.)
У законопроекті пропонується "засудити комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні", визначити правові основи заборони пропаганди їх символіки та встановити порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму. Крім того, "Прикінцевими та перехідними положеннями" законопроекту передбачені зімни до низки законодавчих актів, зокрема до Кримінального кодексу України, законів України "Про політичні партії в Україні", "Про присвоєння юридичним особам та об?єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та інших.
На розгляд парламенту попередніх скликань вже неодноразово вносились законопроекти, якими пропонувалось врегулювати питання заборони комуністичної ідеології, ліквідацію символів тоталітарного та комуністичного режимів, заборони діяльності Комуністичної партії України (N1250 від 20.06.2002, N N8364 від 01.11.2005 року, N 5382 від 26.11.2009, N8743 від 04.07.2011, N3530 від 04.11.2013 року), втім вони не були включені до порядку денного або були відкликані.
Поданим законопроектом, по-суті, пропонується врегулювати аналогічні за змістом відносини.
Головне науково-експертне управління розглянувши законопроект вважає за необхідне зауважити наступне.
1.Базові конституційні засадами суспільного ладу в Україні ґрунтуються на принципах політичного та ідеологічного плюралізму (багатоманітності), які передбачені частинами першою та другою статті 15 Конституції України, згідно з якими "суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова". Отже принцип політичного плюралізму знаходить вияв у багатопартійності та свободі політичної діяльності, а принцип ідеологічного плюралізму – у розмаїтті ідеологій як систем концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на життя, які відбивають інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей. При цьому конституційними приписами не передбачається заборона якої-небудь ідеології (у тому числі комуністичної та націонал-соціалістичної), так само і об?єднання громадян не можуть бути заборонені шляхом прийняття відповідних законів лише на підставі того, що вони сповідують певну ідеологію.
У Конституції України містяться приписи, які певною мірою обмежують принцип політичного та ідеологічного плюралізму (багатоманітності). Зокрема, у частині четвертій статті 15 Конституції України передбачено, що "держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України". Відповідно до частини першої статті 37 Конституції України "утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються". Таким чином, мова йде про конституційно закріплену заборону утворення та діяльності політичних партій та громадських організацій, а не про заборону певної ідеології як такої. А оскільки відповідні обмеження передбачені в Конституції України, то є підстави вважати, що питання заборони комуністичної та націонал-соціалістичної ідеології може бути, передусім, предметом конституційного регулювання, а не предметом звичайного закону, як це пропонується проектом.
2. Конституція України містить ряд нормативних приписів, які закріплюють право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, визначає обмеження щодо утворення та діяльності політичних партій та громадських організацій, а також передбачає, що заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку (ч. 1 ст. 36, ст. 37).
Згідно з ч. 2 ст. 8 Основного Закону України Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Тому якщо певні вимоги уже вичерпно встановлені у Конституції, не можна запроваджувати у законі додаткові не передбачені конституційними нормами вимоги.
Натомість всупереч наведеному конституційному припису у п. 4 Прикінцевих та перехідних положень проекту передбачається, що "у разі невиконання юридичними особами, політичними партіями, іншими об?єднаннями громадян, зазначеними в пункті 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, його вимог їх діяльність підлягає припиненню в установленому законом порядку, за винятком випадків, коли юридичними особами, політичними партіями, іншими об?єднаннями громадян вжито заходів щодо виконання вимог цього Закону, а неможливість державної реєстрації змін до установчих документів, пов?язаних з приведенням їх у відповідність із цим Законом, зумовлена об?єктивними причинами".
Оцінюючи наведене положення, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні" політична партія може бути за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об?єднань громадян, інших громадських формувань заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України (ст. 5, ч. 1 ст. 21). А згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об'єднанням вимог ст.ст. 36, 37 Конституції України, ст. 4 цього Закону.
Справа про заборону громадського об'єднання розглядається у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (ч. 2 ст. 28 Закону України "Про громадські об'єднання"). Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Отже, питання щодо заборони (а не "припинення діяльності", як це зазначається в проекті) політичної партії або громадської організації належить до виключної компетенції суду та не може регулюватися Верховною Радою України шляхом прийняття закону.
3. Проектом передбачено зміни до Закону України "Про вибори народних депутатів". Зокрема пропонується доповнити статтю 60 новим приписом, згідно якого "Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі...висування кандидата (кандидатів) у депутати від партії, яка здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, їх символіки та щодо якої в установленому Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення щодо невідповідності її діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (п. 14) Прикінцевих та перехідних положень проекту).
Аналогічні новели запропоновані до статті 52 Закону України "Про вибори Президента України" та до статті 44 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (п. п. 15) і 16) Прикінцевих та перехідних положень проекту).
У зв?язку з наведеним слід зазначити, що Конституція України встановлює вичерпний перелік вимог для кандидатів, які балотуються на парламентських та президентських виборах (стаття 76 та 103) і цей перелік не може бути розширений законодавчим шляхом. Тому впровадження наведених новел можливе лише після внесення змін до Конституції України.
Щодо змін передбачених до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", то у разі доцільності необхідно спочатку закріпити у виборчому законі заборону балотуватись відповідним кандидатам і лише після цього покладати на Центральну виборчу комісію обов?язок відмовляти таким кандидатам у реєстрації.
4. У проекті пропонується закріпити одні й ті ж самі повноваження одночасно за кількома органами та посадовими особами: сільськими, селищними, міськими радами (виключна компетенція), їх головами, головами обласної державної адміністрації. Мова йде про повноваження щодо "прийняття рішень щодо перейменування районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів чи інших об?єктів топоніміки населених пунктів, назви яких містять у собі символіку комуністичного тоталітарного режиму відповідно до вимог Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки"", а також щодо "прийняття рішень щодо демонтажу пам?ятників, пам?ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні, політичних репресій, особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших радянських республік (за винятком осіб, діяльність яких була значною мірою пов?язана з розвитком української науки та культури), працівникам радянських органів державної безпеки, подіям, пов?язаним з діяльністю комуністичної партії, встановленням на території України або у окремих адміністративно-територіальних одиницях радянської влади, боротьбі проти учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті" (нові п. п. 41-1 та 41-2 ч. 1 ст. 26, п. п. 18-1) та 18-2 ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зміни до Розділу VII Заключні положення Закону України "Про місцеві державні адміністрації").
При цьому передбачається, що у разі невиконання відповідних повноважень одними органами, вони мають бути реалізовані іншими. Наприклад, відповідно до нових п. п. 41-1 та 41-2 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якщо рішення не приймається місцевою радою в установлений Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" строк, воно приймається сільським, селищним, міським головою або головою обласної державної адміністрації.
Перш за все необхідно звернути увагу, що відповідна пропозиція закріпити одночасно за трьома суб?єктами можливість реалізації одних й тих же самих повноважень не корелюється з принципами правової та організаційної самостійності місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Відповідно до цих принципів органи місцевого самоврядування повинні мати власні повноваження, визначені Конституцією або законом; органи державної влади чи їх посадові особи не повинні втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень. Зокрема, положення ч. 4 ст. 35 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачає, що місцеві державні адміністрації не мають права втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень. Аналогічне за змістом положення закріплене в ст. 20 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
5. У п. 8 Прикінцевих та перехідних положень проекту передбачається, що "Верховна Рада України у тримісячний строк, який обчислюється з дня закінчення строку, визначеного пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, приймає рішення щодо перейменування населених пунктів та районів, назви яких містять у собі символіку комуністичного тоталітарного режиму, з урахуванням пропозицій, поданих Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, та рекомендацій Українського інституту національної пам?яті. У разі коли протягом строку, встановленого пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, пропозиції щодо перейменування населених пунктів та районів, назви яких містять у собі символіку комуністичного тоталітарного режиму, не були подані до Верховної Ради України, відповідне рішення щодо перейменування таких населених пунктів та районів здійснюється Верховною Радою України на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам?яті".
Запропонований проектом порядок вирішення зазначеного питання не узгоджується з положенням п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України, де передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить "встановлення і зміна меж районів і міст". При цьому, можливість здійснення парламентом зазначеного повноваження Конституція України не ставить у залежність від наявності або відсутності "рекомендацій" чи "пропозицій" будь-яких інших суб?єктів. Отже, наведеними приписами, фактично, створюється можливість звуження конституційної компетенції парламенту.
7. Пропозиція проекту викласти статтю 436-1 Кримінального Кодексу України (далі КК) у новій редакції є певною мірою сумнівною та недостатньо обґрунтованою. Адже, по-перше, на наш погляд, назва запропонованої редакції статті 436-1 КК не відповідає її змісту, оскільки крім виготовлення та поширення комуністичної та нацистської символіки в ній йдеться й про "пропаганду комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів". Відповідно ж до визначення, наведеного в проекті Закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів – це публічне заперечення, зокрема через засоби масової інформації, злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, діяльності радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, боротьби проти учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, яка містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону).
У той же час, у вказаній статті кримінально караним пропонується визнати лише "виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів на всій території України,..." (частина 1 статті 436-1 КК в редакції проекту): Тобто, більшість із перелічених у цій статті діянь взагалі не мають жодного відношення до заперечення злочинного характеру комуністичного чи націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.
По-друге, такі діяння як "виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів на всій території України" не можна розглядати як злочини, оскільки вони самі по собі не становлять суспільної небезпеки, необхідної та достатньої для визнання їх злочинами (частина 1 статті 11 КК). Суспільно небезпечними та кримінально караними є самі злочини проти життя людини (наприклад, вбивство, відповідальність за яке передбачена статтею 115 КК), проти людяності (наприклад, злочин геноциду, відповідальність за який передбачена статтею 442 КК) та інші злочини, що були вчинені за часів Радянського Союзу, а не "використання символіки, в тому числі сувенірної, чи виконання гімну радянських республік".
Звертаємо також увагу, що пропозиція ініціаторів проекту щодо застосування до осіб, винних у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 436-1 КК (в редакції проекту), покарання у виді обмеженням волі на строк до п?яти років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої порушує один з основних принципів кримінального права – принцип співрозмірності кримінального покарання вчиненому злочину (частина 1 статті 65 КК). Крім того, покарання у виді конфіскації майна встановлюється лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості (частина 2 статті 59 КК), яким не є злочин, передбачений статтею 436-1 КК (у редакції проекту).
8. З огляду на викладене вище, не менш сумнівною, на наш погляд, є також пропозиція проекту щодо застосування до юридичних осіб, уповноважені особи яких вчинили злочин, передбачений статтею 436-1 КК (в редакції проекту), такого заходу кримінально-правового характеру як ліквідація (стаття 96-9 КК в редакції проекту). Крім того, звертаємо увагу, що відповідно до вимог статті 96-3 КК підставами для застосування щодо юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру є вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 "Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом", 306 "Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів", 436 "Пропаганда війни" тощо. При цьому, жодних змін, які б розширювали перелік таких злочинів діяннями, передбаченими статтею 436-1 КК (у редакції проекту), законопроектом не пропонується.
Беручи до уваги зазначене, вважаємо недоцільним внесення змін до Кримінального Кодексу України в запропонованій редакції.
9. У законопроекті наявні положення, що адресовані державі (наприклад: "держава здійснює розслідування злочинів геноциду" (ч.1 ст. 5), "держава вживає заходів, спрямованих на підвищення поінформованості громадськості про злочин" (ч.2 ст.5), "держава заохочує та підтримує діяльність неурядових установ та організацій.."(ч.3 ст.5) та ін.) однак подібні формулювання притаманні здебільшого нормам Конституції, а не законів, в яких мають визначатися конкретні повноваження державних органів та інших учасників відповідних суспільних відносин, а не держави в цілому.
Керівник Головного управління В.Борденюк
Вик. І..Снігур, О.Мельник, М. Лубська, Н. Кідіна
В И С Н О В О К
на проект Закону України "Про правовий статус та вшанування пам?яті борців за незалежність України у ХХ столітті"
(реєстр. N 2538-1 від 07.04.2015 р.)
У поданому проекті закону пропонується на законодавчому рівні встановити правовий статус борців за незалежність України у ХХ столітті, закріпити право на надання державних та муніципальних соціальних гарантій цим борцям, визнати на державному рівні нагороди та військові ступені борців за незалежність України у ХХ столітті, визначити основні напрями державної політики щодо відновлення, збереження та вшанування національної пам?яті про таку боротьбу й встановити відповідальності за порушення законодавства про статус борців за незалежність України у ХХ столітті.
У Пояснювальній записці доцільність прийняття цього закону обґрунтовується недостатньою правовою урегульованістю цього питання, що "призводить до дискримінаційних наслідків щодо державної політики і суспільного ставлення до зазначених борців".
Розглянувши, в межах відведеного часу, поданий законопроект, Головне науково-експертне управління вважає за доцільне висловити щодо нього такі зауваження і пропозиції.
1. Законопроект не повною мірою відповідає вимогам, які ставляться до закону. Так згідно із загальною теорією права законом є нормативно-правовий акт, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов?язкових правил поведінки (норм права) їх учасників, які мають найвищу юридичну силу.
Запропонований законопроект складається переважно з декларативних та публіцистичних положень, не наповнених конкретним нормативним змістом, які не встановлюють конкретних прав і обов?язків учасників відповідних суспільних відносин, що не узгоджується з природою закону як нормативно-правового акту.
За таких умов є підстави вважати, що деякі положення Закону не відповідають конституційному принципу верховенства права (у частині забезпечення правової визначеності, ясності і недвозначності норм, як складових цього принципу).
Одночасно слід звернути увагу на те, що у законопроекті не визначений механізм реалізації органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами його положень та не встановлено відповідальності за їх не виконання. Натомість проект закону обмежується загальним формулюванням, що "громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які публічно проявляють зневажливе ставлення до осіб, зазначених у статті 1 даного Закону, перешкоджають реалізації прав борців за незалежність України у XX столітті несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у ХХ столітті визнається наругою над пам?яттю борців за незалежність України у XX столітті, приниженням гідності Українського народу і є протиправним" (стаття 6).
Враховуючи вищевикладене, є підстави вважти, що проект не містить достатніх і завершених правових механізмів реалізації його положень, як того вимагає конституційний принцип правової держави і на недопущення чого неодноразово зверталася увага Конституційним Судом України (рішення від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, від 30 вересня 2010 року
N 20-рп/2010, від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010).
3. Суттєвим концептуальним недоліком законопроекту є відсутність механізму та чітких критеріїв віднесення осіб до категорії учасників боротьби за незалежність України у ХХ ст. Тим більше, що значної частини самих учасників і навіть їхніх прямих нащадків давно немає серед живих. Крім того, законопроект не дає відповіді на питання, якими документами та у який спосіб підтверджується участь вищезазначених осіб у складі організацій чи індивідуально у боротьбі за незалежність України.
4. Зазначимо також, що реалізація положень законопроекту потребуватиме певних бюджетних витрат, особливо в частині надання соціальних гарантій, пільг або інших виплат борцям за незалежність України у ХХ столітті та членам їх сімей. Тому відповідно до вимог частини другої статті 27 Бюджетного кодексу України та частини третьої статті 91 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" до законопроекту необхідно додати відповідне фінансово-економічне обґрунтування та внести пропозиції щодо джерел покриття додаткових бюджетних витрат.До законопроекту можуть бути висловлені й інші зауваження, які залишились поза межами цього висновку через брак часу виділеного на його підготовку.
Керівник Головного управління В. Борденюк
Вик.: В.Грицак
ВИСНОВОК
на проект Закону України "Про увічнення перемоги над нацизмом
у Другій світовій війні 1939-1945 років"
(реєстр. N 2539 від 03.04.2015 р.)
У законопроекті пропонується увічнити перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років, встановивши форми такого увічнення, визначити пам?ятки Другої світової війни, запровадити 8 травня – Днем пам?яті та примирення, внести зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України, встановивши 9 травня – Днем перемоги над фашизмом у Другій війні (День перемоги). Крім того, передбачається визначити таким, що втратив чинність Закон України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років".
В Пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що його метою є "забезпечення належних умов для гідного увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та вшанування усіх її жертв".
Головне управління, розглянувши законопроект, вважає за необхідне висловити щодо його змісту такі зауваження і пропозиції.
1. На думку Головного управління, законопроект не містить належного обґрунтування необхідності його прийняття. Річ у тім, що за усталеною практикою законотворення до головних чинників, що зумовлюють необхідність прийняття законів, відносяться наявність прогалин у регулюванні певних суспільних відносин, суперечливість їх правового регулювання. Між тим, порушене у законопроекті питання полягає не стільки у відсутності правового регулювання відповідних суспільних відносин, скільки у забезпеченні їх неухильного виконання.
2. Необхідно зауважити, що згідно з Указом Президента України від 24.03.2015 р. N 169/2015 "Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни", який прийнятий "з метою гідного вшанування подвигу Українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам?яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, посилення турботи про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань", 8 травня вже визначено як "День пам?яті та примирення", у зв?язку з чим викликає сумнів доцільність закріплення у п. 2 статті 1 законопроекту цього Дня на законодавчому рівні.
3. Некоректною з юридичної точки зору та громіздкою вважаємо редакцію преамбули законопроекту, що не властиво для текстів законів. Адже її положення не несуть ніякого правового навантаження. Наприклад, "прагнучи розвивати та зміцнювати незалежну, демократичну, правову державу", "відзначаючи всесвітньо-історичне значення перемоги над нацизмом", віддаючи данину пам?яті усім жертвам Другої світової війни" тощо.
4. Деякі передбачені у законопроекті норми характеризуються відсутністю належної юридичної визначеності. У цьому відношенні звертає на себе увагу положення частини четвертої статті 4 законопроекту, згідно з яким "державні органи та органи місцевого самоврядування несуть в межах компетенції відповідальність за облік і збереження пам?яток Другої світової війни 1939-1945 років". Адже зазначена норма не дає відповіді на запитання, яку саме відповідальність несуть зазначені органи та ким вона застосовується.
5. Редакційно невдалим виглядає положення п. 1 частини 1 статті 2 законопроекту. Адже в статті 1 передбачено встановлення Дня пам?яті та примирення (п. 2), відзначення Дня перемоги над нацизмом у другій світовій війні (п. 3), тоді як у статті 2 йдеться й про відзначення днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також інших адміністративно-територіальних одиниць (п.1 част. 1), що вбачається неприйнятним.
6. Однозначності, чіткості та точності бракує положенням статті 2 законопроекту. Так в пункті 3 частини 1 зазначається, що основними формами увічнення перемоги над нацизмом..." є "недопущення фальсифікації історії Другої світової війни 1939-1945 років у наукових дослідженнях, навчально-методичній літературі, підручниках, засобах масової інформації, публічних виступах представників державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб", "сприяння об?єктивному та всебічному дослідженню історії Другої світової війни...", а тому на нашу думку вони є неприйнятним з правової точки зору.
7. Деякі суспільні відносини, які пропонується врегулювати у законопроекті або вже врегульовані у чинному законодавстві України, або є такими, що повинні регулюватись в інших законодавчих актах. Зокрема, у пункті 3 статті 4 проекту закону пропонується "фінансування заходів, пов?язаних з утриманням у належному стані пам?яток... здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів...". Оскільки витрати на зазначені заходи мають бути передбачені у державному та місцевому бюджетах, то у Бюджетному кодексі України повинен бути визначений такий порядок фінансування. Адже згідно статті 1 Бюджетного кодексу України саме цим Кодексом регулюються "відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу".
8. Викликає зауваження редакція положень статті 5 законопроекту. Враховуючи, що обов?язок України забезпечувати виконання міжнародних зобов?язань випливає зі змісту положень частини першої статті 9 Конституції України, згідно з яким "чинні міжнародні договори, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України", є підстави вважати зайвими встановлення запропонованих у законопроекті норм, згідно з якими Україна "забезпечує виконання міжнародних договорів...", "сприяє в межах міжнародних договорів..." та "неухильно дотримується міжнародних зобов?язань".
9. Створення Єдиного національного реєстру пам?яток Другої світової війни, про який йдеться в абзаці другому частини 1 статті 4 потребуватиме значних бюджетних витрат на його ведення, функціонування та наповнення, що у свою чергу потребує відповідного розрахункового обґрунтування.
10. Певні зауваження викликає термінологія законопроекту. Так, в деяких його положеннях вживається словосполучення "державні органи" (п. 3 част. 1 статті 2; п. 4 статті 4;). Зважаючи на те, що Конституція України оперує терміном "органи державної влади", яким позначається сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади та який вживається в інших законах України, вживання інших дефініцій вбачається недоцільним.
Некоректним є вживання в законопроекті словосполучення "столиця Автономної республіки Крим" (стаття 3).
Керівник Головного управління В.Борденюк
Вик.: Н.Лебедь
Обсудить новость на Форуме