18:15 27.12.2006 | Все новости раздела "Украинская Народная Партия"
Юрій КОСТЕНКО: `Писати спільну історію імперії і поневоленої держави – таке можуть вигадувати лише люди, які є політично некультурними`
Коментар ініціативи створити спільні українсько-російьскі підручники історії
--Перш за все в таких ініціативах мене дивує політичне невігластво. Не треба увесь час щось вигадувати, ватро подивитись, як діють в таких випадках інші країни.
Чи писала Польща з Литвою спільну історію за часів Речі Посполитої? Було багато прикладів, коли імперії володіли іншими державами, наприклад, Британія дуже довго володіла Індією. Чи виникало в Індії бажання написати спільну історію з Британією? Врешті-решт, чи індіанці пишуть спільну історію з тими, хто приїхав як колоніст і загарбав їхню землю?
Такі речі можуть вигадувати лише люди, які є політично незрілими, політично некультурними, які увесь час підкреслюють свою меншовартість перед нашим сусідом – Росією.
Як можна писати спільну історію, коли вся наша історія трактується абсолютно по-різному, починаючи від вислову «тысячелетняя Русь»? Немає «тысячелетней Руси», є тисячолітня Українська державність, яка веде свій родовід з Київської Русі.
Є дуже багато історичних подій, які трактують наші історіографи з точністю до навпаки. Візьмемо Богдана Хмельницького. Росіяни акцентують увагу на тому, що він підписав Переяславську угоду з Росією, а українська історіографія говорить про величезні зусилля Богдана Хмельницького у становленні незалежної української держави.
Візьмемо іншого видатного українського діяча, державотворця – Івана Мазепу. Його політичні маневрування були спрямовані виключно на те, щоб Україна отримала або більшу автономію, або незалежність. Саме з цим пов’язана його Угода зі швецьким королем Карлом XII. Як російська історіографія оцінює Івана Мазепу? До сьогоднішнього дня всі російські церкви піддають його анафемі. Як можна спільно будувати історію, відповідати більш-менш об’єктивно на питання, які трактуються росіянами і українцями з точністю до навпаки?
Візьмемо ще ближчий до сьогодення період: Петлюра. В очах російських історіографів він – страшний і жахливий, з точки зору сучасних документальних досліджень – великий державний будівничий. Те ж саме можна сказати про ще ближчі до сучасності події – Друга світова війна. Роль УПА як елемент боротьби за Незалежність української держави і трактування з боку російських спецслужб – страшні бандити, котрі різали і убивали мирних жителів.
Тому такі речі – це політика, яку Росія по відношенню до України почала формувати після розпаду російської імперії – Радянського Союзу. Це політика, спрямована на узалежнення української економіки від російських енергоносіїв, - енергетичну війну ми вже програли Росії. Це політика, спрямована на повне володіння українським інформаційним простором, і ми програємо й цю війну.
Останнє, що сьогодні робить Росія щодо України – це «розмиває» нашу національну ідентичність. «Розмивши» цю ідентичність, дуже просто сказати: «Та що ж ми ділимо, при чому тут кордони – Україна, Росія, Білорусь? Це єдиний слов’янський народ». Ось до чого ведуть ці політичні експерименти, які, на жаль, підписують начебто і українці, - бо не можна сказати, що пан Ніколаєнко не українець, - але через свою соціалістичну зашореність він абсолютно не розуміє, що таке демократія, як вона будується і як її треба захищати. Демократія починається із захисту свого національного коріння. Ще колись Франко сказав: «Будущність завжди своїм корінням стоїть у минувшині». Держава, яка не відтворила свою минувшину, історію, ніколи не матиме щасливого майбутнього.
Те, що робить Росія, вона робить фахово, цілеспрямовано, але немає адекватної політики з боку українських посадовців – прем’єр-міністрів, міністрів і всієї влади. У цьому гіркота цієї влади, і це дійсно величезна загроза, про яку ще довго не говоритимуть, але раптом прокинуться в іншій країні, а не в Україні».
Обсудить новость на Форуме