18:05 12.10.2006 | Все новости раздела "Украинская Народная Партия"
УНП нагадує Президентові про необхідність видати до свята Покрови Указ про визнання воїнів УПА учасниками національно-визвольних змагань
Українська народна партія нагадує Президентові Віктору ЮЩЕНКУ про необхідність «видати до свята Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня) президентський Указ «Про визнання збройної боротьби Української Повстанчої Армії національно-визвольною боротьбою Українського народу за Незалежність України», що точилася на території України в роки Другої світової війни та в перші повоєнні роки, а учасникам цієї боротьби надати соціальні права ветеранів війни».Відповідне рішення УНП ухвалила на засіданні Центрального Проводу партії 24 вересня цього року.
УНП наголошує, що «минуло 15 років з дня проголошення незалежності України, а українці так і не дочекалися відновлення історичної справедливості щодо своїх національних героїв». Більше того, підкреслюється у документі, «нині вмирають ті, кому в 1943 році було лише 15 років».
Таким чином, переконана УНП, «Україна повинна перейти від декларування свого визнання принципу самовизначення народів взагалі до його конкретного юридичного закріплення, визнавши збройну боротьбу УПА національно-визвольною боротьбою українського народу за Незалежність України».
Історична довідка. Після втрати Україною в 1920 році незалежності боротьба за її свободу тривала. У Західній Україні розпочала діяльність Українська Військова Організація; згодом – Організація Українських Націоналістів. Паралельно з ними продовжували боротьбу патріоти-державники, що не входили до складу жодних політичних партій. Вони об'єднались у бойове формування – Українську Повстанчу Армію.
Козаки УПА під командуванням генерала Юрія Тютюнника в листопаді – грудні 1921 року вирушили з волинських лісів у Другий зимовий похід на окуповану більшовиками Україну. Цей визвольний похід зазнав поразки, а 359 учасників його було розстріляно під містечком Базар на Житомирщині.
Через кілька днів після цієї трагедії у селі Дідковичі Овруцького повіту засновується підпільна організація під назвою Волинська Повстанча Армія, яка у 1921–1922 роках налічувала 15 тисяч членів. Але і її було розбито чекістами. А Холодноярська республіка на Черкащині чинила збройний опір до 1924 року.
Напередодні Другої світової війни, 1940 року, Тарас Боровець (Бульба), виконуючи завдання уряду Української Народної Республіки в еміграції, повертається в Україну і створює на півночі Волині збройне формування під назвою Українська Повстанча Армія «Поліська Січ» чисельністю понад 10 тисяч бійців. УПА «Поліська Січ» (згодом – Українська Повстанча Армія) вела боротьбу проти фашистських загарбників, їх поплічників – польських збройних формувань та проти загонів НКВД.
Протягом десятків років українські патріоти вели героїчну боротьбу за незалежність України. Тисячі з них загинули у цій нерівній борні.
Політико-правове обґрунтування.Національно-визвольний рух народів за своє національне, соціальне і політичне визволення розпочався в Європі в епоху розпаду феодалізму, коли на зміну мозаїчним феодальним володінням європейських монархів прийшли національні держави. Український народ під проводом гетьмана Б.Хмельницького уже в середині XVІІ ст. виступив проти іноземного гноблення. Ця боротьба навіть за тодішніми поняттями була правовою, оскільки йшлося про опір народу проти гноблення та узурпації влади чужинцями.
Національно-визвольний рух став відповіддю на відмову в реалізації права на самовизначення, яке з другої половини XІX ст. лягло в основу принципу самовизначення народів.
Закріплення цього принципу в Статуті ООН стало міжнародно-правовою основою заборони колоніалізму та будь-якого пригноблення народів. Згодом ці заборони було підтверджено актами ООН.
В Україні період колоніального панування чужинців охоплює вісімнадцяте, дев’ятнадцяте і значну частину двадцятого століття. Боротьба українців за свободу і національну незалежність була тривалою і мала різні форми – від культурно-просвітницької роботи в межах чужих державних утворень до збройного опору боротьби у формі повстань і партизанської боротьби, яка є видом народної війни та мала справедливий характер. Така збройна боротьба є глибоко народною і не має нічого спільного із змовництвом, путчизмом і тероризмом.
Поняття партизанської війни було врегульовано Гаазькими конвенціями 1899 і 1907 років, які визнали партизанів законними комбатантами, якщо вони:
1. Підпорядковуються особі, відповідальній за своїх підлеглих;
2. Мають визначений і добре впізнаваний знак розрізнення;
3. Відкрито носять зброю;
4. Дотримуються в своїх діях законів і звичаїв війни.
Для визнання населення «воюючого стороною» ІV Гаазька конвенція вимагала від осіб, які входять до складу партизанських загонів, виконання, принаймні, двох останніх умов, оскільки партизанські дії за своєю суттю є пов’язаними з маскуванням. Невиконання перших двох вимог не позбавляє партизанського руху його «законного» характеру, а самих партизанів – визнаного конвенціями відповідного міжнародно-правового статусу.
УПА, що діяла з 1941 року на Волині, відповідає всім чотирьом умовам.
На партизанів поширюються положення Женевських конвенцій 1949 року про поводження з військовополоненими, а також хворими і пораненими. Резолюції 25-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН поширювали режим військового полону і на партизанів, оскільки національно-визвольні війни за своєю суттю є міжнародними збройними конфліктами.
У 20 роках XX ст. збройним шляхом завоювали політичну незалежність такі в минулому напівколоніальні країни, як Афганістан, Туреччина та Іран. Збройні форми національно-визвольного руху домінували в перше післявоєнне десятиліття (1945–1955 рр.). Зі зброєю в руках виборювали або відстоювали свободу народи Китаю, Кореї, В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі, Індонезії, Малайї, Філіппін, Марокко, Тунісу та ряду інших країн.
Оскільки європейські та американські революції опиралися на збройну боротьбу для досягнення самовизначення ще за двоє століть до того, як принцип самовизначення було застосовано для мирного врегулювання конфліктів після Першої світової війни, Генеральна Асамблея ООН визначає її в наш час як допустимий метод. Її допустимість є важливою з юридичної точки зору, оскільки Генеральна Асамблея дійшла висновку, що збройна боротьба за самовизначення відповідає цілям і принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй, зокрема статті 51 Статуту, яка стосується самооборони.
Таким чином, влада в Україні має всі підстави й повинна перейти від декларування свого визнання принципу самовизначення народів взагалі до його конкретного юридичного закріплення, визнавши збройну боротьбу Української Повстанчої Армії національно-визвольною боротьбою українського народу за свою незалежність.
Обсудить новость на Форуме