14:01 11.09.2006 | Все новости раздела "Украинская Народная Партия"
Юрій КОСТЕНКО: «Праві сили – не політичні офіціанти»
Юрій Костенко та очолювана ним партія пережили досить болісну поразку на парламентських виборах, опісля вимагали розпуску парламенту, а потім подання Президентом кандидатури Януковича на пост прем’єра й на відміну від багатьох інших не поспішали залишати свої намети на Майдані.
– Сьогодні УНП, здавалося б, в опозиції й у той же час бере активну участь у життєдіяльності країни – на Полтавщині, наприклад, у вас свій губернатор. То ви визначилися вже зі своїм статусом?
– Такі питання є ще одним свідченням того, що ми зараз лише вчимося демократії. У демократичних країнах партії, що борються за владу, ніколи із влади не виходять. Тому так категорично я б не ставив питання. У Німеччині блок ХДС/ХСС майже стовідсотково перемагає на регіональних виборах, має більшість у парламенті цієї землі, свій земельний уряд. Але тільки-но перемагають на парламентських виборах їхні опоненти – соціал-демократи, цей блок оголошує себе опозицією, тому що не впливає на законодавчий процес у парламенті та на політику уряду, а лише може критикувати. Тому УНП з погляду розвинутої демократії свою позицію сформулювала правильно. Сьогодні ми в опозиції до парламенту та уряду, бо ми не можемо впливати на них, більше того, наша ідеологія не збігається з тим, що ми там бачимо. Так, у нас є губернатор Асадчев, є, за різними оцінками, до 10 голів райдержадміністрацій, у багатьох областях УНП – у більшості в районних та міських радах. Тому ми не можемо оголошувати опозицію самі до себе, скрізь на регіональному рівні ми продовжуємо співпрацювати із Президентом, підтримуючи його політику, бо його програму створив іще 1992 року Народний рух за перебудову. Узагалі, уряд і парламент часто бувають в опозиції до президента, – так було в Польщі, де лідер соціал-демократів Квасневський опинився в ситуації, коли в парламенті була правоцентристська більшість, яка сформувала відповідний уряд. Тому трагедії із цього робити не слід. Те, що замасковано в Універсалі, – одна річ, але є реальні програми комуністів, соціалістів, Регіонів, котрі дуже далекі від того, що пропонує Президент.
– Права ніша українського політикуму зараз неструктурована, у ній дуже багато гравців. Останнім часом багато говорили про можливе об’єднання демократичних сил. На якому воно зараз етапі?
– Ви правильно сказали про неструктурованість правоцентристської ніші, але така ж ситуація і в лівоцентристів. Нині є три безідеологічні мегаблоки, де єдина ідеологія – домінування великого капіталу. Чому склалася така ситуація? Тому що після проголошення незалежності не було проведено нових виборів, які б чітко привели до влади якусь політичну силу, як це було в Польщі або Прибалтиці. У нас відбувся парадокс: праві сили добилися незалежності України, але вони ніколи не були при владі. Президентом став учорашній комуніст Кравчук, уряд очолив лівий Фокін. Вони оголосили себе безпартійними професіоналами, але ж свою голову не змінили. Відбулася підміна понять: комуністи залишилися при владі, проголосивши догму: партії в нас слабенькі, тому державою мають керувати професіонали. Це призвело до ситуації, коли виборці 15 років не знали, хто при владі, хто має відповідати за розкрадання державного майна та за весь політичний курс. Що стосується правого краю, то він, з одного боку, найбільш зцементований, тому що ґрунтується на ідеї, а з другого – через різні обставини найбільш подрібнений. Така подрібненість дуже впливає на поведінку виборця, тому сьогодні є позитивною і в той же час непростою ситуація, коли всі вимагають об’єднання, але ніхто не розуміє, що ж це таке. Таке об’єднання було ефективним під час президентських виборів 2004 року, але тепер ми ведемо мову про парламентські вибори. Як ми могли об’єднуватися з лівоцентристом Тимошенко? Тому ставити питання про об’єднання правих із лівими – це повернення до колишніх часів, коли політика ґрунтувалася не на ідеології, а на ситуативних рішеннях, чим, до речі, вирізнявся уряд Тимошенко та її виборча кампанія. Наша пропозиція – об’єднати близькі за ідеологією сили на демократичних засадах. Причому починається все в регіонах, а потім уже доходить до Києва. Але чому інші партії на це не йдуть? Тому що їх немає в природі. У Києві зареєстровано близько 40 партій, але на місцевому рівні де-факто існують УНП та Рух, інші – тільки на папері. Ось у чому проблема, а не в тому, що всі борються за гетьманську булаву. А зібрати в Києві лідерів партій і домовлятися, у якому районі який буде керівник, – це шлях у нікуди. Так створював Безсмертний партію НСНУ, і що із цього вийшло?
– Вас послухати, то УНП – єдина гідна правоцентристська партія. А ті ж рухівці кажуть: «Проте ми в парламенті».
– Для нас це не проблема. УНП сьогодні може утворити в парламенті групу, більшу за Рух, оскільки багато які депутати хочуть стати нашими членами. Партія тоді ефективна, коли їй є на що спиратися та коли вона в парламенті здатна на щось реально впливати. На що впливають сьогодні члени Руху в складі мегафракції «Наша Україна»? На те, що разом із комуністами створили уряд Януковича?
– Ну то, звісно, простіше сидіти в наметах.
– Я за те, щоб владу будували на зрозумілих для людей засадах. Це або близькість ідеологічних поглядів, або коли в якихось екстремальних умовах виникає потреба, як казав Президент, об’єднувати схід і захід. Тоді слід було створювати коаліцію ПР та «НУ» й не дурити народ. На питання, чому одразу не вийшли на цей проект, який давав менше шкоди, хай відповідають історики. Але ті політичні часи, коли праві сили виступали в ролі політичних офіціантів, закінчуються. На наступних виборах боротимуться за владу справді ідеологічні сили. І в цьому контексті те, що УНП зараз, як ви кажете, на вулиці, – колосальний позитив. Бо нас на вулицях народ бачить краще, аніж групи Руху, КУНу та інших у парламенті.
Коли кажуть про правоцентристів, то, як правило, мають на увазі тільки прапор, тризуб, ну й мову. Але правоцентризм – це принципово інша демократична політика, якої так вимагає наше виробництво, політика, спрямована на захист національного виробника, підтримку малого та середнього бізнесу, чого ніколи не було за роки незалежності, оскільки політика в Україні завжди була лівою із домішками кланових інтересів. Тому правоцентристи поступово стають найзатребуванішою силою з точки зору інтересів підприємництва. Для нас є показовим приклад Польщі, де після багатьох років панування лівих до влади прийшла правоцентристська партія «Право і справедливість», з якою в нас багато спільного.
– До якого флангу ви віднесете Партію регіонов?
– Партія регіонів – це потужний клан, який обслуговує інтереси певних фінансових груп, тому ні до лівих, ні до правих їх віднести неможливо. Ось погляньте: ПР почала з того, що збирається повернути зони. Далі, я думаю, вони зроблять усе, щоб легалізувати свої капітали. І ще буде велика війна за землю, бо це дуже привабливий для олігархів ресурс. У Латинській Америці такі кланові режими проіснували років 40, і там була дуже проста схема: прийшли до влади – набрали грошей у свої кишені, потім настають вибори, кидають невеличку частку цих коштів у вигляді зарплат або пенсій, купують депутатські мандати – і знову все спочатку. У багатьох аспектах ПР повторюватиме політику латиноамериканських кланів, так званих квазідемократів, тобто коли формально вибори відбуваються, але нічого не змінюється.
– Вашу кандидатуру, за словами Кінаха, розглядають на пост секретаря РНБО. Як ви можете прокоментувати своє потенційне призначення?
– Ті, котрі пропонували мою кандидатуру, знають, що я є фахівцем у цій справі, хоча б тому, що в перші роки після проголошення незалежності я очолював спеціальну комісію, котра займалася розробкою концепції національної безпеки, і є автором такої ж концепції в нашій партійній програмі. Національна безпека завжди була пріоритетом моєї політичної діяльності, і, хоча моя урядова діяльність торкалась ядерної безпеки, пам’ятаю, скільки доповідних я писав тому ж Кравчуку стосовно інформаційної безпеки, без якої державна інформаційна політика стає неефективною. До того ж у нас цієї політики ніколи й не було. Як треба формувати державну інформаційну політику в питаннях, скажімо, ЄС чи НАТО, коли 90% ЗМІ – під контролем інших країн або просто корпоративні інтереси роблять їх байдужими до державних справ. Думаєте, поляки чи прибалти просто так проголосували за НАТО чи ЄС? Ні, цьому передувала потужна інформаційна підготовка. А в Донецьку або Криму багато які виборці, що приходили на мої зустрічі, уперше почули, що НАТО – це не стільки військовий чинник, а насамперед більше ковбаси в них на столі. Я так і казав. Треба порівняти хоча б нашу пенсію та естонську: 300 гривень проти 300 доларів. І доти, доки в них не було такого рівня, їх не приймали в НАТО. Але якщо це говорити устами не лише Костенка, а на рівні державної інформаційної політики, порівнюючи із країнами, які вже пройшли цей шлях, то це і є захист національних інтересів. Бути членом НАТО – це покласти край розмовам про територіальну цілісність України чи про статус Севастополя. Це питання – один з елементів безпеки. Те ж саме й щодо енергетичної безпеки. Свого часу я від імені уряду вів переговори з виробниками ядерного палива, і вже було створено програму, підписано протоколи щодо виробництва ядерного палива в Жовтих Водах. Але уряд Марчука поховав цю програму. Кабмін Єханурова намагався її реанімувати, але зараз уряд Януковича, упевнений, знову поховає цю програму, бо Росія шалено бореться проти ліквідації нашої енергетичної залежності від неї й відповідно проти втрати свого політичного впливу. Так що Кінах, який знає, на що я здатний, хоче, щоб на цій посаді була фахова людина, яка дбала б про національні інтереси, а не про свої підприємства.
– РНБО – це чи не єдиний вагомий важіль, який залишився в Президента...
- Так, але вирішує це питання сам Президент, і саме від нього мені сигнали поки що не надходять. Тому, думаю, це просто демократичні побажання нашому Президентові щодо формування державної політики.
Павло ВІЄЦЬ.
«Без цензури», 7 вересня 2006 р.
Обсудить новость на Форуме