12:15 12.11.2008 | Все новости раздела "Блок Юлии Тимошенко (БЮТ)"
Как Украина потеряла Запад: усталость от Ющенко. Статья на "Украинской правде"
У грудні-січні в Україні мають відбутися дочасні вибори, що можуть покласти край безрезультатному політичному протистоянню. Проте яким би не був результат, вибори самі по собі стануть ударом по позиціях президента Ющенка та ще більше ізолюють його від Заходу.
Перебіг візитів прем'єр-міністра Тимошенко до Брюсселю на початку жовтня на щоквартальні збори Європейської народної партії та Віктора Ющенка до Вашингтону наприкінці вересня під офіційним приводом виступу на відкритті сесії Генасамблеї ООН, може сказати багато чого про ставлення Заходу до двох помаранчевих лідерів України.
Принаймні, якщо судити з відгуків преси та дипломатичних джерел, візит Тимошенко був успішним, а Ющенко зазнав чергової невдачі.
Репортаж Романа Купчинського про зустріч Ющенка з Бушем-молодшим дає підстави стверджувати, що Вашингтон почав дистанціюватися від українського президента.
Зустріч двох голів держав отримала набагато менше уваги та схвальних відгуків, ніж їхня зустріч у такому ж форматі у квітні 2005, під час його першого, постреволюційного візиту до американської столиці в якості переможця виборчих перегонів і виступу перед обома палатами Конгресу, рандеву з президентом Бушем, тощо.
Три роки потому президент Буш обмежився формальним привітанням лідера помаранчевої революції: "Я вітаю Вас у Овальному кабінеті. Я захоплююсь Вашою рішучою підтримкою демократичних цінностей та принципів. Багато американців із захопленням спостерігали за тим, як ваша країна стає демократією. Ми рішуче підтримуємо Вашу демократію. Ми будемо й надалі працювати над тим, щоб підтримувати Вашу демократію".
Як зазначається в репортажі Купчинського, фото двох президентів на офіційному веб-сайті Білого Дому було зроблено так, щоб жодним чином не демонструвати близькість між ними.
Від помаранчевого оптимізму до втому від України
Джерела Купчинського з американської адміністрації підтвердили, що в керівництві США дедалі поширюється відчуття втоми від президента Ющенка, чого не можна сказати власне про ставлення до самої України.
Українського президента все більше уявляють як нездатного лідера, і це змушує Вашингтон розкладати яйця по кошиках тих, хто має кращі шанси стати на чолі України.
У неофіційному коментарі один з американських високопосадовців з тривалим досвідом роботи щодо українського питання стверджував, що безперервна політична нестабільність в Україні завдала ще більшої шкоди ставленню США до Києва.
Він сказав наступне: "Рівень розчарування та зневіри у Ющенку та взагалі в українській політичній еліті серед прихильників України в уряді, недержавних організаціях та в діаспорі зараз найвищий за всі часи на моїй пам'яті".
Це нестерпне відчуття ще раз проявилося під час виступу Ющенка на діловому сніданку в Американо-Українській діловій асоціації, коли його годинний монолог майже не залишив часу на запитання.
Того разу, як і у всіх своїх інтерв'ю та промовах, починаючи з весни, Ющенко говорив про цьогорічну кризу, про підступну Юлію Тимошенко, яка уклала угоду з "дияволом" (тобто, Володимиром Путіним).
Не кажучи про неетичність критики лідерами іноземних держав своїх опонентів за кордоном, саме звертання Ющенка до теми глибини української кризи було зовсім не те, про що воліли почути іноземні бізнесмени та інвестори.
Ющенко та ЄС: телегенічні можливості та проблеми з іміджем
Зовсім інша справа – візит Тимошенко на з'їзд ЄНП. Її "Батьківщина", як власне й "Наша Україна" Ющенка, є асоційованим членом ЄНП. Кириленко, напевне, взагалі не відвідував цих з'їздів, тоді як Ющенко востаннє був у грудні 2007 року.
Відносини Ющенка та ЄНП з того часу погіршилися, і "Наша Україна" більше не підтримує змістовних зв'язків з найбільшою політичною групою Європейського парламенту.
Тим часом ЄНП є послідовним прихильником членства України в ЄС, проте останнім часом дедалі частіше скаржиться на те, що її лобістські зусилля у Євроапарламенті підриваються політичними кроками Ющенка, які все менш схожі на кроки в напрямі реформ та європейської інтеграції України.
Ющенко демонстративно утримався від участі в останніх з'їздах ЄНП на знак протесту проти підтримки, яку ЄНП надає Тимошенко у її боротьбі за владу між урядом і Секретаріатом президента.
Під час останньої поїздки на з'їзд ЄНП, що проходив у Лісабоні у грудні 2007, його всупереч його власній волі супроводжувала Тимошенко. Йому це сусідство так заважало, що він навіть відмовився фотографуватися з нею разом, коли про спільну фотографію з обома лідерами Помаранчевої революції попрохав голова ЄНП Вільфред Мартенс.
Брюссель підтримує заклик Тимошенко до компромісу
Цей інцидент трапився того ж місяця, коли Тимошенко врешті-решт була затверджена на посаді прем'єр-міністра. Відмова Ющенка фотографуватися поряд зі своїм прем'єр-міністром стала чітким меседжем для ЄНП, для ЄС (який проводив самміт у Лісабоні одразу після ЄНП), для решти західних урядів про те, що президент Ющенко не підтримує уряд, який стає до роботи.
Голова ЄНП Мартенс у заключній заяві самміту, підписаній усіма учасниками, наголосив на необхідності підтримки "відновлення і зміцнення коаліції демократичних, проєвропейських сил в Україні".
А нещодавно Мартенс у своїй заяві наголосив на необхідності збереження в Україні дієздатного стабільного уряду для боротьби з наслідками глобальної економічної кризи.
"Нові вибори, треті за три останніх роки, можуть остаточно підірвати стабільність. Те, що Україні насправді потрібно зараз, це не нові вибори, а відповідальне керівництво та стабільний уряд. Зараз настав час для єдності, а не ворожнечі", – йдеться в заяві Мартена.
Президент Європейської Комісії Мануель Баррозо заявив таке під час зустрічі з Тимошенко: "Ми закликаємо політичні сили в Україні забезпечити консенсус та стабільність". Він ще раз нагадав: "Нам потрібна стабільна Україна. Україна, яка продовжує йти шляхом європейської інтеграції".
Зміна уявлень про пост-помаранчевий політичний простір
Протягом останніх двох років Захід, тобто, Брюссель (НАТО і ЄС), Лондон і Вашингтон (уряд США та МВФ) переглянули своє ставлення до українських лідерів.
Американським політичним консультантам так і не вдалося змінити імідж лідера Партії регіонів Віктора Януковича на Заході, і нині він дуже рідко там з'являється.
Його подорожі до Брюсселю та Вашингтону у вересні та грудні 2006 року відповідно жодним чином не виправили враження про нього як про твердолобого екс-комуніста.
Персонажу, який говорить, думає і виглядає зовсім як директор радянського заводу (єдина з помітних небагатьох змін у його вигляді стала відмова від вдягання светрів "під горло" під піджак, що робило його ну дуже схожим на героя з популярної у США гангстерської "мильної опери" "Клан Сопрано", на користь вдало підібраних сорочки та краватки).
В'януча "елегантність" помаранчевих лаврів Ющенка
Ставлення Заходу до Ющенка і Тимошенко хоч і змінювалося повільно, та ці зміни вже чітко видно. Протягом першого року повноважень Ющенко проводив багато часу в поїздках, збираючи нагороди та визнання як отруєний лідер Помаранчевої революції, тоді як уряд Тимошенко збирав за кордоном, мов реп'яхи, погані відгуки за так званий популізм та адміністративні методи управління ринком нафтопродуктів.
Останнє, до речі, як звинувачення, тепер звучить дещо смішно з огляду на адміністративні методи, до яких мусять вдаватися в багатьох західних країнах, щоб стримувати зростання цін на нафтопродукти.
Відносини українського президента із Заходом зіпсувалися з двох причин. Зокрема, послужний список Ющенка складається з чехарди з п'яти урядів за чотири неповних роки при владі та трьох виборів підряд, одні з яких ще мають відбутися.
Погіршення іміджу України та Ющенка могло б і не бути, якби у 2005 році він не відправив у відставку уряд Тимошенко та дав йому шанс звершити радикальні реформи упродовж цих чотирьох років. Україна вже була б набагато ближче до членства в НАТО та ЄС, а Ющенко без проблем йшов би до свого переобрання.
Перепона на шляху євроінтеграції: ціна "помаранчевих війн"
Розкол серед прозахідних та реформістських сил уповільнив рух України до членства в НАТО та ЄС.
Показовими є слова колишньої співдоповідачки по Україні від ПАРЄ та позаштатного радника прем'єр-міністра Ханне Северінсен, які вона сказала, перебуваючи в жовтні у Києві: "Україна була дуже близько до здобуття перспективи членства в ЄС. І я переконана, що якби політичні сили в Україні досягли б компромісу, політика європейської інтеграції України мала б кращі результати".
Україна могла приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО два роки тому під часу самміту в Ризі, але цього не сталося, оскільки перемога помаранчевих сил на виборах 2006 року не завершилася формуванням помаранчевого уряду та єдністю коаліції.
У 2006 році президент Буш, який мав відвідати країну в червні, не був "кульгавою качкою", а неприхильність Німеччини до членства України ще не була такою великою перепоною на шляху до ПДЧ.
То ж як влучно сказав Стівен Ларрабі, голова програм з європейської безпеки в Rand Corporation, на нещодавній конференції: "Саме Ющенко був головним чинником гальмування руху України на Захід".
Посол однієї з західних країн, яка підтримує членство України в НАТО в інтерв'ю сказав, що він неодноразово попереджав президента про вибір, який стоїть перед ним. Це був вибір між знищенням уряду Тимошенко і помаранчевої коаліції, що автоматично негативно позначилося б на русі України до НАТО, та збереженням уряду Тимошенко і, відповідно, збереженням перспектив приєднання до НАТО.
Як сказав посол "Ющенко зробив вибір на користь першого". Тим часом, колишній посол США в Україні на одному з семінарів взагалі висловився прямо: "Шанси на здобуття Україною ПДЧ були зруйновані 8-го жовтня" (в день, коли президент Ющенко розпустив парламент).
Руйнуючи шлях України до НАТО
Знищення президентом уряду Тимошенко у 2005 році, неприйняття її кандидатури у 2007 році та друга спроба знищення її уряду в 2008 році стали більш руйнівними чинниками для просування України до НАТО, ніж будь-які кроки Володимира Путіна.
Ющенка не сприймають в західних столицях через переважання його міркувань усунення Тимошенко, як суперника, над двома важливими національним інтересами: інтеграцією в НАТО та боротьбою з глобальною фінансовою кризою.
Західні країни, які були найменш схильні підтримувати розширення НАТО та прийняття України, такі як Німеччина, Італія, Бельгія та Франція, поставили перед Ющенком дві умови.
По-перше, він має зберігати в країні політичну стабільність. Показовими у цьому сенсі є слова державного міністра закордонних справ ФРН Гернота Ерлера, сказані під час телемосту "Берлін – Москва":
"Чи багато користі з того, що ми будемо обговорювати різні фантазії на тему об'єднання чи проведення спільної безпекової політики з Україною, якщо сьогодні ми насправді маємо справу з питанням безпеки всередині самої України, якщо сьогодні внутрішньополітична ситуація в Україні є катастрофічною?".
Ерлер далі продовжив: "Ми дуже стурбовані цим і сподіваємося, що Україна якнайшвидше повернеться на шлях стабільності, що буде забезпечена мінімальний необхідний рівень співпраці, що прийде розуміння необхідності збереження урядів протягом певного тривалого часу".
По-друге, скептики приєднання України до НАТО закликали президента змінити громадську думку про Альянс. Враховуючи той факт, що жоден з п'яти урядів не був при владі навіть року і, схоже, ця тенденція триватиме до президентських виборів 2010 року, важко говорити про можливість проведення розумної інформаційної кампанії на підтримку членства України в НАТО.
Криза, як спосіб перемоги на виборах
Ігри з вогнем нестабільності всередині країни, коли глобальна криза от-от вдарить по Україні як цунамі, навряд чи збільшать шанси Ющенка на перемогу в 2010 році.
Керівники західних компаній, включно з 15 інвестиційними банками, з якими автор в жовтні зустрічався в Лондоні, повторювали, що їм не зрозуміла логіка дій президента, схожа на музичні вправи імператора на тлі палаючого Риму.
Один провідний американський аналітик та бізнес-консультант, який займається Україною, сказав в інтерв'ю, що намагання президента покращити особистий рейтинг та шанси на виборах з допомогою реагування на світову кризу, від початку приречені на невдачу:
"Українські виборці вже давно списали його з рахунків, і будь-які спроби врятувати ситуацію на такому пізньому етапі не спрацюють, оскільки виборці просто запитають: пане президенте, а де Ви були всі ці чотири роки?".
Два роки тому відбулося помітне зрушення у ставленні Заходу до обох помаранчевих лідерів. Зірка Ющенка на Заході вже котилася донизу до вересневої кризи та наступного розпуску парламенту. Проголошення виборів, замість відтворення розширеної помаранчевої коаліції, завдасть ще більшої шкоди його іміджу на Заході.
Плани президента зі створення віртуального уряду
Президент Ющенко відкинув останню пропозицію Тимошенко щодо створення уряду національної єдності, щоб боротися з впливом глобальною фінансової кризи.
Він вірить, що зможе відновити свій рейтинг та здобути перемогу на президентських виборах, демонструючи вміння долати кризу разом з РНБОУ, в той час як парламент залишатиметься розпущеним, а уряд складе повноваження після виборів.
Президент відповів на ініціативу Тимошенко словами, що уряд має "підкорятися РНБОУ в дусі легітимності, мобільності та професіоналізму".
РНБОУ використовується президентом як "тіньовий уряд", починаючи з 2005 року, коли його секретарями призначалися люди, ворожі до Тимошенко.
Серед них нинішній голова Ради НБУ Петро Порошенко, чия валютна політика призвела до імпортування інфляції, Анатолій Кінах, який пізніше перейшов на бік Партії регіонів, Іван Плющ, який першим з депутатів НУ-НС відмовився підписувати коаліційну угоду з БЮТ, та Раїса Богатирьова, яка була керівником фракції Партії регіонів.
Замість того, щоб займатися координуванням української зовнішньої та безпекової політики для досягнення таких цілей як членство в НАТО та ЄС, Ющенко через РНБОУ, у конституційно сумнівний спосіб знищував уряди Тимошенко, але натомість знищив шанси України на євроатлантичну інтеграцію.
Тарас Кузьо, для УП
Обсудить новость на Форуме