14:00 15.04.2008 | Все новости раздела "Социалистическая Партия Украины"
Олександр Мороз: Повернути СПУ впливовою силою у велику політику
Доповідь XIV позачерговому з'їзду Cоціалістичної партії України
Товариші делегати і гості з'їзду! Чому нам потрібно провести позачерговий з'їзд?
Є декілька важливих обставин, що стосуються розвитку України. Їх оцінку і пропозиції щодо відповідних дій треба зробити нам, аби і члени партії, і все суспільство краще розуміли, що відбувається в країні і що лінія соціалістів найкраще відповідає потребам громадян. Серед важливих тем виділимо головні:
- загроза демократії в Україні
- ситуація із землею сільськогосподарського призначення
- перспектива розвитку України впродовж ближчих років і завдання у цьому відношенні соціалістів
- потреба зміцнення єдності партії як найважливішої умови впливу соціалістів на суспільні процеси в країні.
Щодо проблем демократії. Ви одержали проект резолюції з'їзду з цього приводу та проект відповідної постанови. Під час обговорення цих документів можете внести до них доповнення по суті.
На що, вважаю, важливо звернути увагу?
Причина криз у країні - боротьба за владу між Президентом і Прем'єром
У резолюції відзначено, що всі політичні напруженості, конфлікти і кризи останніх років в Україні мають одну суб'єктивну причину - боротьбу за абсолютну владу двох посадовців - Президента і Прем'єр-міністра. Затятість цієї боротьби та її справжні причини маскуються різноманітними політичними дискусіями, піар-супроводом, імітацією турботи про громадян. Це розпочалося з демонстрації невдоволення Президентом змістом змін до Конституції, які нібито привели до політичної кризи і стали причиною неконституційних указів про розпуск парламенту. Сюди ж відносяться брехні про зраду соціалістів і такого ж ґатунку передвиборчі обіцянки на зразок "Закон один для всіх", "Повернемо заощадження за два роки", "Припинимо призов до армії" й інші нісенітниці з так званого "українського прориву". Сценарій "прориву" продовжився кампаніями пропаганди нібито соціального бюджету, видачі власникам заощаджень по 1 тис. гривень, потім суперечками щодо членства України в НАТО, достроковими виборами у столиці.
За цією політичною тріскотнею не вдається однак заховати загострення економічної кризи, різке зростання цін на продукти харчування, пальне, інші товари, помітне зменшення (на 15% за два місяці) реальної заробітної плати при нестримному зростанні інфляції. Все це наслідок авантюризму в державному управлінні, спроб діяти в обхід Конституції і законів держави.
Узагальнено можна сказати: в країні, де не шанують Конституцію і закони, де глава держави є першим порушником законодавства, ніколи не буде успіху у внутрішній і зовнішній політиці, не поліпшуватиметься добробут людей. Соціологія свідчить, що більше 60% населення після виборів 30 вересня минулого року стали жити гірше. Так відзначають представники усіх категорій населення в усіх частинах України.
За галасливими пропагандистськими акціями та коментарями з приводу взаємних уколів Президента і Прем'єрки щодо газу, цін, кадрових призначень, приватизації... ніби на другий план відійшли конституційні домагання Президента. Насправді ж це не так. Провокація з Конституцією тримається напоготові. І стримуючим фактором тут є лише одне - невпевненість В.Ющенка в тому, що заготовлений реакційний варіант Основного Закону може дістатися інструментом управління саме для нього. Сумніви ці обґрунтовані, але турбують не вони. Турбує те, що знову Конституція розглядається лише як інструмент влади для конкретної особи. Тобто вона не може бути ні наслідком суспільного компромісу, ні основою законодавства для держави і суспільства. Для них, а не для однієї людини чи інституту влади.
Ясно, що соціалісти з такими намірами владного режиму погодитися не можуть. Наше завдання - донести тривогу з цього приводу до найширших кіл населення, знайти в цьому відношенні порозуміння з іншими політичними партіями. Треба зробити так, щоб кожна людина зрозуміла - авторитаризм, власне, диктатура, нав'язувана суспільству владним режимом, передбачає узаконення зрощування бізнесу і влади, приниження людини, нехтування її правами і свободами, неспроможність в будь-якій державній інстанції захистити себе.
Хтось скаже: що ж тут дивного? Воно так і тепер відбувається. Це правда, але це відбувається всупереч Конституції. Президент, очевидно, хоче, щоб це відбувалося на основі Конституції, не остерігаючись відповідальності за свої дії.
Необхідне завершення реформи системи влади та підсилення ролі місцевих громад
Роз'яснюючи людям суть намірів режиму, ми зобов'язані донести до них наше бачення перспективи, а ще більше - робити кроки в напрямі здійснення наших планів ще тепер, в межах, яких дозволяє чинне законодавство.
В проекті Постанови і Резолюції з'їзду наголошується на важливості завершення реформи системи влади, зміни ролі органів місцевого самоврядування, ролі місцевих громад. На що тут потрібно звернути увагу?
Ми ще й досі одержуємо інколи листи від небайдужих громадян, які вважають, що ми помилково у своїй передвиборчій програмі висунули гасло "Права і владу - місцевим громадам". Мовляв, як можна передавати владу осередкам корупції, маніпуляцій із землею, майном, орендою і т.ін. Ще гірше, коли такі міркування звучать від партійних активістів.
Та не радам ми передбачаємо підвищити роль і статус, тим більше, нинішнім радам! Треба підняти статус громади, конкретного громадянина, щоб він свідомо брав участь у формуванні влади, відповідально ставився до того, за що він голосує: за 50 гривень (вкрадених раніше у нього ж), чи за людину або партію, яка дбатиме про його інтерес. А станеться поворот до свідомого голосування тоді, як ради будуть наділені всією повнотою влади і ресурсами для того, щоб розпоряджатися ними на користь своїх виборців. Якраз тому соціалісти і наполягають на завершенні політичної реформи. Не міняти треба Конституцію, а вдосконалювати її так, як зобов'язувався це робити В. Ющенко до президентських виборів. Оце і буде крок до Європи, до її переконливого досвіду, котрий не можна підмінити балачками про інтеграцію, про перспективи НАТО та іншою велеречивістю. Європу треба робити у себе вдома, самим, а не сподіватися, що європейський рівень життя Україні принесуть німці, турки чи поляки через НАТОвські коридори.
До такої потреби і перспективи повинна зводитися наша роз'яснювальна і агітаційна робота в цій сфері. До неї, звичайно, треба найперше залучати депутатів-соціалістів місцевих рад, наших голів сільських і міських рад. Вони набагато переконливіше можуть довести людям переваги наших пропозицій і реакційність намірів Президента та інших прибічників неконституційного референдуму з приводу Конституції.
Але і нинішня законодавча база дозволяє зробити немало для організації самоврядування і, особливо, самоорганізації населення. Ми маємо уже приклади ефективних організацій співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Є хороші паростки ОСНів (органів самоорганізації населення), де найбільш знайомі поміж собою люди, частини територіальної громади на рівні будинку, вулиці чи мікрорайону перебирають на себе роль справжніх господарів майна (будинку, територій, насаджень тощо), виступають у ролі зацікавлених замовників при вирішенні багатьох справ, завдяки чому створюють собі комфортні умови проживання, економлять кошти, що зазвичай невідомо на що і в якій кількості витрачаються, не дозволяють спотворювати своє місце проживання незаконними забудовами, нищенням дерев, дитячих та спортивних майданчиків тощо.
Нам потрібно предметніше зайнятися цими темами на прикладі столиці й менших населених пунктів. Це справді партійна справа, бо йдеться про сприяння самоорганізації населення. Самоорганізації на користь людей. Хто цим займеться першим - той виграє і в політичному відношенні. Думаю, пояснювати цього додатково не варто. Сподіваюся, що під час виборів у Києві та в деяких інших населених пунктах (де вибори призначені) потрібно скористатися можливостями ОСНів та інших форм безпосередньої роботи з людьми, їх організації на захист своїх прав та інтересів.
Іншими словами, захист конституційного ладу від посягання на нього з боку владного режиму - не придумана забаганка прибічників "чистої" політики, а життєва потреба усіх громадян. Усіх, хто хоче жити господарем у своїй країні.
Маніпуляції із землею неприпустимі!
Товариші!
Ви маєте змогу проаналізувати проект Постанови з'їзду щодо земель сільськогосподарського призначення. В час, коли ризиковані маніпуляції із землею сучасної влади можуть привести до непоправних для країни наслідків, соціалісти не мають права промовчати, повинні запропонувати суспільству модель виходу із цієї ситуації.
У Програмі нашої партії викладено бачення щодо розвитку АПК, села і чітко висловлюється негативне ставлення до перетворення землі сільськогосподарського призначення на товар. Після прийняття Програми пройшло вісім років. Чи змінилася ситуація щодо землі у державі? Так, змінилася і дуже. Ми не аналізуємо зараз природу самих змін. Говоримо про їхні наслідки у сприйнятті людьми. Якщо вісім років тому ми в будь-якій аудиторії могли говорити про злочинність ідеї продажу землі, то така оцінка одностайно підтримувалась людьми, причому в будь-якому куточку України. Власне, спираючись на таку підтримку людей нам, соціалістам, вдалося не допустити розтягування найбільшого в світі багатства - української родючої землі.
Чи можна таку ж одностайність відчути сьогодні? Ні. Але ж ми розуміємо, що суть злочинності при перетворенні землі сільгосппризначення на предмет купівлі-продажу залишається. Злочин залишається злочином. Як нам діяти, яку займати позицію? Догоджати тим, хто бажає продажу, бо так, бачте, хочуть виборці, чи шукати інших шляхів розв'язання цієї проблеми?
Хто ж хоче продажу української землі? Хочуть селяни, особливо старшого віку, доведені до такого бажання багатолітнім збиткуванням держави над ними.
Чотирнадцять років тому горезвісні укази Л. Кучми про паювання земель, виділення їх в натурі та реформування сільгосппідприємств, а також сфальсифікований у 2000 році Земельний кодекс, проголосований нинішніми "національними патріотами" під умову призначення В. Ющенка прем'єром, відкрили шлях до великих махінацій із землею. Далі все було справою техніки. На фоні занепаду господарств і низької продуктивності нових утворень на зразок приватно-орендних підприємств розповсюдилася практика мізерного розрахунку за використання землі, яка належить більшості селян на праві спотвореної (можна так сказати) приватної власності. Ця власність в нинішніх умовах (та ще при правовій незахищеності селянина) не дає йому фактично ніякого достатку, хоч він чудово розуміє несправедливість свого становища. З іншого боку, і сучасний господарник, по правді кажучи, здебільше з таких земельних наділів не розкошує, бо держава ніяк не сприяє його ефективній роботі.
Отож власники земельних паїв готові їх продати. Є, звичайно, і бажаючі купити ці наділи. Але відразу виникає питання: за яку ціну? Не за справжню, звичайно, бо в умовах, коли пропозиція переважає попит, а селянину все одно нікуди подітись, перехід власності відбудеться. Чи не краще було б у таких умовах обмежитися реалізацією права управління чи права оренди? Звичайно, краще, тим більше, що придбання землі за справжню ціну - це консервування капіталу. При гарантіях з боку держави на захист інвестицій в сільському господарстві ділові люди віддали б перевагу оренді, праву управління. Прикладів таких в Україні немало, досить сказати про унікальний досвід поєднання промислового і аграрного капіталу за прикладом комбінату ім. Ілліча (В.С.Бойко). Такі приклади могли б швидко множитися в умовах нинішньої світової кон'юнктури, коли використанням землі за призначенням займатися стає вигідно.
А хто хоче купити землю? Звісно, ті, хто таким способом хоче надійно вкласти свій капітал, особливо, якщо він має сумнівне походження. Можна здогадуватися, що здебільше такі "інвестори" дбатимуть про вторинний ринок землі. Це сьогодні вони всіляко демонструють підтримку пікетуючих на Бориспільській трасі, біля дачі Президента, щоб завтра із розпайованої землі мати солідний ґешефт.
Та в першу чергу ринку української землі прагне світовий уряд. Український чорнозем - найбільше багатство у світі, яким можна хоч би частково зв'язати емісійний американський долар. І чи не на замовлення емісійників так поспішає сьогодні українська влада із продажем землі, забувши клятву В. Ющенка перед селянами напередодні президентських виборів?
Окремого коментаря заслуговує прагнення селян у приміській зоні пустити в оборот свої паї. Втягнуті (при потуранні влади та наскрізній корупції у чиновницькому середовищі) у спекулятивні махінації із землею, вони не можуть утриматися від спокуси одержати великі суми за земельні наділи, які, зрозуміло, купуються не для вирощування хліба чи картоплі.
Необхідне створення юридичних гарантій для селян
Названі фактори доводиться враховувати, розуміючи водночас, що продаж землі так чи інакше обернеться бідою для України. Якраз тому наша Постанова передбачає здійснення низки заходів, які захищають інтерес селянина, інтерес сільських громад, міського населення, зберігають землю в Україні. Ми ще раз підтверджуємо програмну тезу партії про шкідливість продажу землі, а для страхування інтересів щодо неї селян, громад і держави передбачаємо створення необхідних юридичних гарантій, розпочинаючи із Земельного кадастру, Земельного банку, визначення диференційованої ціни на землю та інших умов.
Реально оцінюючи ситуацію, бачимо, що підготовка юридичної бази вимагає немалого часу. Його слід використати, щоб пояснити усім, кого хвилює це питання, важливість і необхідність реалізації наших пропозицій і злочинність намірів обійтися без них. У нас є з чим іти до людей, наша позиція чесна і переконлива.
У той же час владі варто було б зайнятися реалізацією хоч би однієї переваги, яку дає нашій державі українська земля. Йдеться про те, що в умовах глобального потепління та зростання чисельності населення землі загострилася продовольча проблема. ООН вважає доцільним втілити в життя програму боротьби з голодом. Чому б Україні не вибороти право на провідну участь нашої держави у цій програмі? Ми б мали гарантований збут своєї продукції, гарантії інвестування та організації ефективного господарювання на землі. Це куди благородніша і перспективніша справа, ніж намагання вскочити в НАТО. Важливо, однак, яка тут буде роль держави. Бо, враховуючи ситуацію в світі, українська земля все одно використовуватиметься за призначенням. Але ким? Пропоновані нами заходи дають відповідь на це питання - Україною і нашими громадянами.
"Справедлива Україна" - основа для розвитку партії і держави
Шановні друзі!
Однією з причин проведення позачергового з'їзду була потреба розглянути Програму діяльності нашої партії на ближчу перспективу, варіант якої опублікований у "Товариші" під назвою "Справедлива Україна". Чорнові начерки цієї Програми обговорювалися на районних і обласних конференціях. Оцінки різні, вони, в основному, підтверджують потребу й далі
серйозно працювати над документом. Міркування слушні, хоч треба віддати належне, робоча група на чолі з С. Ніколаєнком суттєво доопрацювала проект і його можна розглядати як заявку на позицію партії щодо важливого кола державних та суспільних проблем.
Який має бути статус цього документа? Лунало чимало пропозицій щодо нього як програми-мінімум партії. Я би запропонував з'їзду дещо інший варіант, а чому саме, спробую пояснити.
Програма "Справедлива Україна" за цілою низкою критеріїв і рівнем науковості поступається чинній програмі-мінімум. До того ж, ми не досягли ще цілей, передбачених нею. Елементом конкретної новизни у програмі, що пропонується до обговорення, є кілька речей, - погодинна оплата праці, зокрема. Інші розділи суттєво не розходяться з програмою-мінімум. Не торкаюся суто процедурних речей, що стосуються зміни програмних документів партії.
Треба, щоб з'їзд визначився щодо статусу цього документа. Пропоную один з можливих варіантів - "Програма діяльності СПУ на час її перебування в опозиції" чи, скажімо, "Платформа СПУ для суспільства "Справедлива Україна". Розглянемо й інші пропозиції. Вони надходили від учасників обласних конференцій.
В будь-якому разі програма може бути основою передвиборчої програми партії чи то під час президентської, чи то парламентської виборчої кампаній, і вже в цьому сенсі праця творчого колективу заслуговує схвалення і визнання. В такій якості вона би виграла від доповнення кількома суттєвими фрагментами.
Окрім згаданої раніше нової ролі України в міжнародному співтоваристві як країни - світової житниці, їй варто було б поборотися за статус України - дому миру. Про що тут ідеться? В зв'язку з приєднанням у 1994 році до договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Україна фактично стала позаблоковою державою та ще й з гарантіями безпеки з боку групи країн. До того ж, впродовж уже багатьох років підрозділи Збройних Сил України виконують миротворчі функції в багатьох куточках світу. Очевидно, таку функцію Збройних Сил треба посилювати, розробивши для того відповідну концепцію. Миролюбність нашої зовнішньої політики, зразковий захист прав і свобод людей, досвід миротворчих операцій давав би підстави для того, щоб усі переговори щодо владнання конфліктів у різних куточках світу велися в Україні (зрозуміло, що при тому вона сама мусить бути зразковою щодо стабільності влади, верховенства права, прав і свобод людей).
Схоже, при нинішній владі на такий статус розраховувати не доводиться. А він Україні був би корисним. Думаю, що нам, соціалістам, ще доведеться займатися цією перспективою.
Недавні політичні події, Бухарестський саміт, зокрема, ще раз довели, що і Європі, і світу Україна потрібна якраз такою країною, якій можна довіряти, яка не руйнує баланс сил і інтересів, не несе ризики при здійсненні своєї транзитної, добросусідської місії. Добробут і спокій наших людей треба боронити не під дахом військово-політичних блоків, а під зрозумілою для світу і свого народу внутрішньою і зовнішньою політикою, в основі якої лежать демократія і права та свободи людей.
Великим ресурсом України є енергетика. Всі уряди всіх держав (ті уряди, які думають про державу) завжди дбають про випереджаючий розвиток енергетики, про її безпеку. Про значення її говорити не слід, досить уявити, що внаслідок будь-якої аварії (а приводи для того можуть бути елементарно простими) Україна залишиться без струму.
Прикро, але в Україні склалася практика, коли цією галуззю держава не опікується. Більш-менш нормальне енергопостачання пояснюється лише спадом виробництва і тому зменшенням обсягів споживання енергії. Створюється ілюзія безмежного ресурсу, тому на енергетику увага не звертається (хіба що для задоволення окремих приватних апетитів, ситуація довкола "Дніпроенерго" - тому підтвердження).
Говоримо не про бізнес, а про енергетику як галузь. За останні 15 років вона недоодержала близько 250 млрд. грн. за всіма напрямками своєї діяльності. До 85% наблизився знос обладнання, гостро не вистачає кадрів. Галузь у своєму розвитку відкинута на 40 років назад. Скоро можна очікувати природний вихід з ладу енергетичних установок.
Якщо дотримуватися запланованих цифр росту ВВП (3-4%) та приросту споживання, то в 2013 році (без суворих зим і аварій) створиться ситуація - енергосистема своєю продуктивністю не покриє потреб споживання. І зарадити цьому стану буде нічим. На розвитку економіки, на побуті людей можна буде поставити "енергетичний хрест".
Навіть якщо зараз вдатися до якихось заходів, то вони, будемо відвертими, запізнілі. Але ж нічого і не робиться! Зайнятися цією проблемою може не приватник, а лише держава, а посилення її ролі - це лінія СПУ, не нинішніх провладних партій. Про цю біду, що нависає над Україною, треба не говорити, а буквально кричати.
В програму "Справедлива Україна" з цього приводу слід записати те, що пропонують соціалісти:
"Негайно розробити і втілювати в життя Національну енергетичну програму, перетворити Мінпаливенерго в Міненерго, звільнивши його від невластивих функцій (газ, нафта, бензин). Завершити реорганізацію і реформування електроенергетики, визначивши межі відповідальності держави і підприємців. Міненерго здійснити заходи для запобігання ризику енергетичної кризи, в першу чергу перевести експортні лінії електропередач на постійний струм, ввести в дію законсервовані енергоблоки. Вирішити комплекс питань щодо захоронення відпрацьованого атомного палива і процедури виводення з експлуатації атомних енергоблоків.
Ввести порядок, при якому вся енергетика передається в одні руки з чіткою відповідальністю і розумінням перспективи - в руки держави, оскільки це одна із умов її безпеки і незалежності".
Має бути зв'язок інтересів людини і держави
Ми часто чуємо про особливі стосунки держави і своїх громадян, скажімо, у Швеції, Норвегії та інших країнах. Стосунки різні за своїм змістом, мають різну базу, але вони зорієнтовані на безпосередній зв'язок інтересів людини і держави, на вигоду, яку створює людині природний потенціал країни чи наслідки господарювання.
Такі стосунки треба запровадити в Україні. Механізм їх реалізації - нова бюджетна система, яка розвивається не просто "знизу догори", а від конкретної людини до держави. Через запровадження особистих рахунків громадян (незалежно від віку) в держказначействі, через продумані пропорції відрахувань на ці рахунки, починаючи з невеликих часток і доводячи до половини бюджетних видатків, ми змогли б гарантувати сталість розвитку бюджетів усіх рівнів, ліквідувати безробіття і бідність, гарантувати високу купівельну спроможність у державі, вирішити багато інших проблем, які сьогодні здаються "непідйомними". Основне, ми змогли б змінити людину в її ставленні до суспільства і у відчутті держави своєю.
З приводу сказаного кожен може знайти десятки заперечень, тим паче, посилаючись на наш злиденний бюджет. Може, але в пропонованій до розгляду програмі згадуються приклади соціальної нерівності - більше ніж 30-кратна нерівність між високо- і низькооплачуваними працівниками, сотня людей в Україні володіє статками у 60% ВВП. Не має доброї перспективи суспільство, в якому 95% людей працює на добробут решти 5%. Така система створена попереднім режимом, так вона і продовжує розвиватися. Розвиватися до громадянського конфлікту.
Справедливість має створюватися спільними діями влади і народу
Влада постійно скаржиться на дефіцит бюджету. Люди звикли до скарг влади, до того, що вже високими вважаються доходи середнього киянина в дві з лишком тисячі гривень. Але на них у столиці вже не можна вижити! Доходів до бюджету не вистачає, проте великі міста розчиняються в морях фешенебельних приміських забудов. Більшість населення ледве зводить кінці з кінцями, а дороги України забиті тягачами з новими автомобілями, дорожчими, ніж у США, Німеччині, не кажучи про Японію. Вранці і увечері Києвом проїхати неможливо - затори з автомобілів, які, до речі, на порядок і класом, і ціною переважають легковий транспорт у Відні, Парижі чи Брюсселі, інших столицях Європи. Ціна житла в Києві виросла за дюжину років більше, ніж у десять разів, перевищує розцінки в США та в більшості міст світу.
Очевидно, щось не так діється у нашім царстві. Правильно говорила одна дама: "Справедливість є, за неї треба боротися". Хоч справедливість - не щастя на кінці голки, яке треба вибороти в Кощія. Справедливість - це система суспільних відносин, яку треба створити спільними діями влади і народу. В цій справі провідна роль належить державі. Соціалізація її політики неможлива без впливу партії, для якої справедливість щодо людини - провідна мета. Відсутність такого впливу чи його послаблення (що спостерігається тепер) посилює вплив ліберальної течії, віддаляючи мету - створення справедливої країни.
Для того, щоб бюджет безпосередньо зв'язував інтерес держави і людини, потрібно, щоб він був достатнім. Можна без перебільшення визнати, що в нинішніх умовах тінізації економіки і корупції, він менший оптимального в 3-4 рази. Цю диспропорцію адмініструванням не вирішити, тим паче, що адміністративні інструменти знаходяться в руках (дуже часто) корупціонерів. Треба застосовувати економічні та організаційні методи: демонополізацію, справедливу конкуренцію, а основне - продумане, мінімізоване оподаткування.
Наші спеціалісти Олександр Пастушенко, Олег Галенко та інші на основі зарубіжного досвіду і аналізу господарювання в Україні пропонують запровадити просту схему оподаткування: два податки - з обігу і з майна. Вони називають цифри, які, на перший погляд, ріжуть слух: 5 і 5 відсотків. Але якщо взяти навіть нашу викривлену статистику, то 5% з обігу для всіх юридичних і фізичних осіб становили б щонайменше 250 млрд. гривень на рік. Такий податок знищив би найбільше середовище корупції - операції з ПДВ, ліквідував би море паразитів-посередників і тим самим різко скоротив би ціни на товари і послуги, вивів би (майже автоматично) економіку з тіні, створив би багато інших переваг.
Другий податок - з майна, створив би систему обліку майна в державі, що внаслідок проведеної підготовки (Фондом держмайна під керівництвом В. Семенюк), зробити не важко. Цей податок сплачувався б фізичними особами раз на рік і замінив би собою податок з доходів фізичних осіб. Податок припинив би крадіжки в державі, припинив би (з часом) антагонізм між багатими і бідними (багаті більше вносять в бюджет, а той розподіляється в тому числі на індивідуальні потреби усіх громадян).
Такі перетворення сприяли б організації нової системи державного ринку праці (робочих місць), створенню системи розвитку інвестицій, без яких структурні зміни в економіці залишаються (уже багато років) лише балачками, нової, заснованої на прозорій конкуренції і реальних потребах суспільства системи планування. Іншу роль у таких умовах відіграли б політичні партії, громадські організації, відійшло б назавжди у минуле утримання політичних партій на фінансовому повідку, розкрилася б справжня суть різноманітних організацій і суть кожної людини.
Аби в нас була "Справедлива Україна", треба йти до людей
Втілення пропонованих програмою та інших заходів, практика їх впровадження зробила би нашу державу предметом гордості її громадян. У ній влада створювалась би громадянами і під їхнім контролем займалась урядуванням, кожен із мешканців України став співвласником її багатств, майна, доходів, зацікавлений був би у їх приростанні та збереженні. Позаблоковий статус України та перетворення її на дім миру викликали б повагу до неї у світі, а разом з її роллю гаранта продовольчої безпеки це зміцнювало б авторитет країни у світовому співтоваристві. Зміцнювалась би роль держави не як системи утисків та обмежень, а як важливого інструменту найперше для суспільних перетворень, вибору та реалізації найперспективніших напрямків її розвитку. А головне, змінилася б роль і соціальний статус людини, яка би свої здібності, інтереси могла реалізувати вільно, не боячись за свою перспективу, за майбутнє своїх дітей, своєї сім'ї, особисто і повсякчас впливаючи на політику держави, поважаючи її і себе в ній.
Така нам потрібна Україна! Такою її бачать соціалісти. Такою її вони можуть зробити разом із усім народом!
До народу, до кожної людини треба йти з нашими роз'ясненнями, пропозиціями, з нашими переконаннями. В функціонуванні партії це найскладніша, але і найперспективніша робота. Вона лише дає результат, а не пошук надуманих причин, взаємних звинувачень та інтриг. Все інше - допоміжне, другорядне.
Кілька тижнів тому ми зустрічалися з керівниками районних партійних організацій та відповідальними за вибори в окремих округах і дільницях, які забезпечили найкращі результати на останніх виборах.
Я ледь встигав конспектувати сказане учасниками зустрічі.
Лідія Юхимівна Поліщук, перший секретар Савранського райкому партії з Одещини, 29,2% голосів у районі за СПУ. Вона говорить:
- "командна робота;
- вивчення проблем за місцем проживання виборців;
- іти до людей із словом, сказане першим - сприймається правдою;
- авторитет секретаря парторганізації забезпечує підтримку виборців;
- не забувати ветеранів словом, грамотою, подякою, увагою;
- постійно, разом з активістами інших партій, працювати з дільничними комісіями;
- не вибачати тих, хто не працює, особливо наших висуванців у владі"...
Петро Йосипович Репринцев, перший секретар Первомайського райкому партії з Харківщини, вдвічі проти минулої кампанії поліпшено результат:
- "зробив об'єктивну перереєстрацію членів партії, проаналізував роботу і здатність кожного секретаря первинки;
- в сільській місцевості намети не спрацьовують, загальна агітація мало що дає, потрібен подвірний обхід активістами, до яких є довіра;
- в півтора рази зросла кількість прибічників, вони і проголосували;
- в соціальних комунікаціях глобальні проблеми не треба піднімати, потрібна конкретика щодо питань, які тут, на місці хвилюють людину;
- велику шкоду наносять "колишні", брехливі публікації в різних газетах"...
Антоніна Григорівна Булах з Красноокнянського району Одеської області:
- "хвалитися занадто не треба;
- дякувати тим, хто працював добросовісно;
- залучати жінок;
- перевірити завчасно списки виборців;
- працювати з людьми і тепер, а не лише під час кампанії;
- шукати людей відданих партії;
- регулярно звітувати перед виборцями і партійними організаціями місцевим депутатам: що робили, що відстоювали, які результати?"
Лідія Герасимівна Луценко з Охтирки Сумської області, наша подвижниця, 11,4% підтримки в окрузі:
- "треба мати авторитет агітатора;
- індивідуальна співчутлива робота з людьми;
- розвінчувати тих, хто купився".
Костянтин Альбінович Самойлович, перший секретар Шумського району з Тернопільщини:
- "роль першого секретаря райкому, вимогливо підходити до кадрів;
- допомагати одне одному;
- родичі членів партії, працювати з ними"...
І т.д. Тут і роль громадських приймалень, і кураторів з ПР і ОК, і постійна підтримка ефекту присутності партійної організації (Світлана Геннадіївна Макарова), і місце агітбригад, і роз'яснення щодо брехні про "олігарха" В.С.Бойка, роль місцевої преси (Анатолій Терентійович Борисенко), і "підбирати тих, хто працює за переконанням, а не за гроші" (Віктор Миколайович Кірсанівський та Іван Михайлович Везена) і т.д.
Я конспектував і ловив себе на думці - це те, що ми з активом партії повторюємо повсякчас. При проведенні щоденної роботи (а вона має бути безперервною), і в час політичних кампаній найважливіше - кадри, спілкування з конкретними людьми, організація цих людей за відстоювання їхніх же інтересів. Це ті умови, які забезпечують результат при будь-якому спротиві влади або конкурентів. Живу роботу з людьми не можна замінити ні волею начальства, ні грошима, ні красивими плакатами та брехливими обіцянками.
Повернути СПУ впливовою силою у велику політику
Забезпечення такого впливу на формування настроїв виборців повністю залежить від системи партійної роботи на кожному рівні партійних структур: в Політраді, Політвиконкомі, Секретаріаті, обкомі чи райкомі партії. На минулому з'їзді і засіданнях Політради ми не раз поверталися до проблем стилю роботи партійних функціонерів і потреби суттєвого поліпшення технологічності, отже, і відповідальності в роботі. Політвиконком вніс свої пропозиції щодо відповідної поправки в Статуті, яка передбачає право голови партії відсторонювати від посад секретарів різних ланок партії тоді, коли вони з певних причин не справляються з партійними обов'язками.
В більшості областей до цієї пропозиції поставилися з розумінням, бо не раз зустрічалися з потребою заміни кадрів та ще таким способом, аби морально не травмувати людей, не дезорганізовувати роботу тієї чи іншої районної або обласної організації виконанням цілої низки процедур (зборів, конференцій, засідань). Деякі обласні конференції вважають корисним одночасно посилити функції, скажімо, бюро райкомів (мабуть, і обкомів), надаючи їм право ведення прийому в партію і виключення з партії її членів.
В інших областях пропонують додати до наших пропозицій деякі демократизуючі фрагменти - розгляд справ на Політвиконкомі, ЦКК, Політраді. Всі ці пропозиції можна розглядати, детальніше на них у своїй інформації зупиниться М.В.Мельничук.
Як не дивно, в окремих обкомах цю, абсолютно зрозумілу пропозицію, почали видавати як спробу узурпації повноважень в партії її головою. Мені це дивно чути, мабуть, як і більшості з вас, але при участі в таких дискусіях у мене інколи виникало враження, що суперечка стосується не так суті поправок до Статуту, як використання їх приводом для розгляду інших, організаційних питань.
Тому зобов'язаний сказати своє ставлення до такого повороту, оскільки він стосується мене як голови партії і як першого секретаря Політради.
Я не тримаюся за посаду, котра вимагає колосальних затрат, зусиль і часу. З іншого боку, віддавши партії в непростий час майже сімнадцять років життя, не можу залишитися байдужим до її перспективи. Напередодні минулого з'їзду Політрада розглянула мою заяву про складання повноважень голови. Розглянула без мене. Визнала, що такий крок буде партії не корисним. З'їзд потому взяв це до уваги, заодно підтримавши пропозицію суміщення посад голови і першого секретаря. Таким чином, ситуація вичерпана і не бачу потреби повертатися до неї. Прошу це врахувати.
Інша річ, якщо з'їзд вважатиме доцільним ліквідацію однієї з названих посад, то це можна вирішити поправкою до Статуту. Мотив простий - щоб не було дублювання функцій.
Хоч, заради об'єктивності, тут ніякого дублювання немає. Ті й ті обов'язки я виконую всі 17 років винятково на громадських засадах.
Детально зупиняюся на цьому пункті порядку денного, щоб переконати делегатів - не треба займатися цією справою зараз. І це не тема з'їзду.
Моя мета - разом з вами повернути партію впливовою силою у велику політику. А разом з усім народом добитися початку втілення в життя наших намірів, що викладені в доповіді з'їзду, в проектах документів, які, я вірю, він прийме. Це означає, в демократичній, правовій і соціальній країні дати змогу кожній людині відчувати свою значимість, бачити щораз підтвердження засад справедливості, зростання добробуту людей, зміцнення авторитету української держави.
Вищої мети не бачу. Знаю, що так буде. А буде так - то буде справедливо!
Олександр Мороз,
Голова СПУ
Обсудить новость на Форуме