14:15 22.06.2008 | Все новости раздела "Социалистическая Партия Украины"
22 червня 1941 р. – дата, котра назавжди залишиться в пам’яті українського народу
22 червня 1941 р. – дата, котра назавжди залишиться в пам’яті українського народу
Цього року виповнюється 67 років від початку Великої Вітчизняної війни. Що для Вас означає дата 22 червня 1941 р.?
22 червня 1941 р – одна з найтрагічніших дат в історії українського народу, як і інших народів тепер вже колишнього Радянського Союзу.
В той день розпочалася найкривавіша і найжорстокіша в історії людства війна, котра коштувала Україні дуже дорого. На фронтах Великої Вітчизняної війни, в партизанських загонах полягло 7 млн. українців, 2,4 млн. вивезені на примусові роботи до Німеччини.
На жаль, на сьогоднішній день до електронного реєстру та Книги пам’яті занесено імена лише 650 тис. чоловік.
Народ України дав Збройним Силам СРСР 6 млн. бійців, в партизанських загонах воювало, за різними даними, від 250 до 500 тис. чоловік.
Серед 11603 воїнів, які в роки війни були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 2072 – українці, притому 32 із них удостоєні цього звання двічі, а Кожедуб – тричі.
До речі, саме 22 червня виповнюється 40 днів від дня смерті останнього двічі Героя Радянського Союзу, уродженця м. Ізюм Харківської області Недбайла Анатолія Костянтиновича.
Україна пережила тяжкі роки німецької окупації. Із 81 млн., які проживали на окупованій території, 41 млн. були жителями України.
Втрати цивільного населення України були ще більшими, ніж втрати на фронтах. У 230 концтаборох і гетто, а також 250 місцях масового знищення від рук окупантів загинуло 5,5 млн. людей.
Хто не пам’ятає трагедії с. Копище Олевського району на Житомирщині, Корюківки на Чернігівщині і тисяч інших населених пунктів?
Майже 2.5 млн. полягли на фронтах.
У визволенні України безпосередню участь брали 6 фронтів, які нараховували понад 1 млн. військовослужбовців.
На окупованій території України німецькі загарбники залишили зруйнованими 714 міст та містечок. Матеріальні втрати республіки становили 1,3 трлн. крб., або 30% національного багатства. Викликає подив, що без війни наші українські правителі – ліберали втратили більше національних багатств, чим в період ВВВ, а людські втрати з 1991 р. – понад 5 млн. чол.
Як Ви відноситеся до намагань переписати історію?
У мене це викликає подив і смуток. Справді, сьогодні придворні (читай – припрезидентські) історики намагаються переписати історію і (верх цинізму!), навіть стверджують, що головну роль у боротьбі з німцями зіграли воїни УПА. Напевно, щоб ствердити це, зносять пам’ятники радянським воїнам – визволителям, а депутати Львівської обласної ради взагалі дійшли до крайньої міри людської деградації – виступили з ініціативою відмінити в Україні святкування Дня Перемоги.
Задумайтесь над фактом, що Україна – єдина європейська держава, де прославляють колаборантів минулої війни, присвоюють звання Героя України, ставлять їм пам’ятники, їх іменами називають вулиці та громадські формування.
Хочеться сказати таким переписувачам і бездумним виконавцям чужої волі: Панове! Не сподобляйтеся Герострату і не намагайтеся заради власної гордині спалити Україну! Ви мені нагадуєте персонажів із відомого роману Джорджа Оруелла «1984», котрі кожного дня переписувала історію і навіть газетні матеріали, щоб вони відповідали поточному моменту.
Було б смішно від таких потуг, якби не так трагічно.
Але ж є й інший бік медалі. Ви ж не станете заперечувати, що в історії України є чимало «білих плям».
Дійсно, в історії не повинно бути «білих плям». Люди повинні знати і про ОУН, і про УПА, і про Українську державу, проголошену у Львові 30 червня 1941 р.
Але вони повинні знати і те, що було ОУН (р) – бандерівці, і ОУН (м) – мельниківці. А також те, що Бандера сповідував ідеологію українського інтегрального націоналізму, в основі якого винятковість української раси. І саме Степан Бандера говорив, що «наша влада повинна бути страшною». Вона такою й була, знищуючи всіх незгодних, в тому числі із табору ОУН (м).
То це не фашизм? Не дивно, що чільники самопроголошеної Української держави одразу ж зарахували себе до союзників Німеччини. Ось один досить повчальний документ – наказ у Зверненні до громадян Української держави, підписаний міністром координації в Уряді Ярослава Стецька, першим командиром бандерівської Армії Іваном Климівим:
А) На українську землю ввійшла Німецька Армія (Дойче Вермахт). Ввійшла сюди, як наша союзниця в боротьбі проти Москви. Не як завойовниця, а як союзниця, і за таку її треба вважати.
Б) Головна роль у першій стадії війни на Сході лежить на Німецькій Армії. Поки німці будуть битися з москалями, ми мусимо створити свою міцну Українську Армію, щоб потім спільними силами приступити до поділу світу та його впорядкування.
Логічно за таких обставин, що збройні загони Боровця, а потім УПА ставили за мету і боролися проти радянських партизанів, а після приходу на територію України Червоної Армії – проти неї. Паралельно вирізаючи польське населення і невдоволене своє.
Отже, є причини і наслідки. У війні антигітлерівської коаліції «герої» ОУН – УПА стали на бік Німеччини. І пояснювати це сьогодні боротьбою за незалежність України – святотатство. Бо об’єктивні факти ніхто і ніколи не зможе заперечити.
Саме за радянських часів всі українські землі об’єднані в одну республіку – УРСР. Цей процес в результаті підписання міжнародно – правових документів завершився в 1945 р. Хай не так, як хотілося, бо в національному питанні перемогла не ленінська позиція – федералізації, а сталінська – автономізації.
Тим не менше, Україна мала свою Верховну Раду, свій Уряд, а з 1944 р. – і своє Міністерство закордонних справ. Вона стала однією із засновниць ООН, мала там своє постійне представництво, двічі за часів Союзу ставала непостійним членом Ради Безпеки ООН, підписала сотні міжнародних угод і договорів, стала учасником всіх спеціалізованих органів ООН.
Тобто, задовго до отримання незалежності Україна стала суб’єктом міжнародних відносин, хай і з обмеженими можливостями. Всі це добре розуміють.
Давайте будемо об’єктивними.. Інакше, як пророче у свій час сказав Расул Гамзатов, «якщо ти стріляєш у своє минуле з пістолету, майбутнє вистрілить в тебе з гармати».
Діями, направленими на реабілітацію фашистських прислужників, ми ніколи не збудуємо цивілізованої держави. З такою поведінкою, такою державною ідеологією навряд чи можна розраховувати на місце шанованого партнера у європейській і світовій співдружності.
Як писала недавно польська газета «Rzeczpospolita», «...націоналісти, що поширюють міф про героїчну УПА, не побудують хороших відносин ні з Польщею, ні зі всією Європою. Присутність в політичному житті України послідовників Бандери – це достатня причина для того, щоб перед Україною були закриті двері Європейського Союзу і НАТО...»
Михайло Коропатник,
зав. ідеологічним відділом Політради СПУ, кандидат історичних наук
Обсудить новость на Форуме