14:15 27.05.2008 | Все новости раздела "Социалистическая Партия Украины"

Виходити з окопів, формувати образ партії нового типу!

Тези для зустрічі з учасниками семінару ідеологічного активу

Менше місяця тому відбувся ХIV позачерговий з’їзд СПУ. Позачерговий тому, що наростання проблем в українському суспільстві і державі відбувається скоріше, ніж те можна було передбачити. На них потрібно реагувати.

Загострення проблем відбувається під впливом провокативних дій влади і це викликає особливу стурбованість. Проблеми стосуються всіх сфер суспільного життя, а в сукупності вони є складовими системної кризи.

В економіці спостерігається поглиблення структурних деформацій, викликаних ціновими факторами, світовою кон’юнктурою, змінами відносин власності, відірваною від реальності фінансово-грошовою і бюджетною політикою.

Як і в багатьох інших випадках, для держави ніби зненацька наступили складнощі, викликані вступом до СОТ. Більшість галузей і виробництв ніяк не готові до роботи в нових умовах, прогнозується їх занепад, що при нинішній владі є невідворотною перспективою. За нею – масове безробіття, тяжкий удар по великій частині населення – селянах, по всьому агропромисловому комплексу.

Замість того, щоб тверезо оцінити ситуацію, об’єднати зусилля владних інститутів, суспільних груп, консолідувати населення, владці продовжують гризню за владу, намагаються підлаштувати під себе норми Конституції, видати нові закони, котрі в їхньому розумінні є лише правом на владу, але ніяк не обов’язком діяти в межах, і в спосіб, визначений законом.

Такого нехтування законом, яке демонструє сьогодні українська влада, світ ще не знав. Він з подивом спостерігає за Україною, намагаючись дистанціюватись від авантюристів, від їх недолугих демаршів (чи щодо «кидків» при освоєнні морського шельфу, чи спроб задешево збутись кращого в світі припортового заводу, чи ігнорування процедури приведення до присяги президента держави – нашого найближчого сусіда і стратегічного партнера).

За прикладом верхів ніби з ланцюга зривається високе і середнє чиновництво. Корупція сягла немислимих меж. В різних галузях і відомствах жодне законне рішення неможливо забезпечити без майже узаконених поборів. З натяками на потребу переправляти вирване «догори». І так часто є насправді! Створилася система управління, при якій кримінальний інтерес стоїть вище інтересу суспільного, а кримінальний «ніхто» - вище міністра.

Особливо це помітно при організації закупок за державний кошт. Бідкання керівництва держави на недосконалість законів про закупки завершилося тим, що провідні фахівці з тендерної палати (на яких і було більше всього нарікань), стали членами депутатської коаліції разом з тими, хто б їх мав притягати до відповідальності. «Відкати» при закупках піднялися до 50% вартості операцій. Іншими словами, для організації закупок простіше було б половину бюджету відразу віддавати в руки криміналітету. А це багато десятків мільярдів грошей.

Такий стан справ відразу відбився на показниках якості життя.

Вводимо цю категорію в свій політичний лексикон як таку, котра нами використовуватиметься постійно, стосовно якої буде завжди здійснюватись (нашими зусиллями) моніторинг, динаміка змін при цьому даватиме підстави для політичних дій і для юридичних претензій до державної влади і до влади в регіонах.

Рівень якості життя вимірюється співвідношенням т.зв. споживчого кошика, вираженого в грошах до реального доходу відповідної сім’ї. Ми будемо користуватися науковою методологією розрахунків, розроблених і виданих у 1990 році Ленінградським інститутом гігієни праці (ліквідованим, до речі, тепер) та постановою КМ України № 656 від 14.04.2000 р. «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення». Будемо користуватися, маючи на увазі, що офіційна влада веде розрахунки вкрай некоректно щодо визначення середньої зарплати, зайнятості, ігнорування витрат на придбання медикаментів, сплату медичних послуг та інших витрат так званого форс-мажорного ґатунку. А ці витрати для сімей похилого віку, як ви знаєте, складають в середньому до третини всіх витрат, в окремих сім’ях – багато більше половини витрат. (Влада при цьому посилається на відсутність такого показника в розрахунках радянських часів. Так, тоді розрахунки не велись, бо медицина була безкоштовною).

Отже, на основі згаданих методик ведеться розрахунок «раціонального», «мінімального» і «фізіологічного» споживчих кошиків.

В якості стандарту береться розрахунок на середньостатистичну родину стабілізуючого типу з 4-х осіб (двоє дорослих, двоє дітей) і середньостатистичну родину регресивного типу з 2-х осіб похилого віку. Причому для родин стабілізуючого типу користування мінімальним споживчим кошиком неприпустиме взагалі, а для регресивного типу - на дуже короткий період.

Фізіологічний кошик розраховується в разі надзвичайного стану. Він лише супроводжує згасання людини. В радянські часи він розраховувався у блокадному Ленінграді. Цей показник для нас цікавий тим, що в сучасній Україні для переважної більшості родин він ледь перекривається їх прибутками.

Все суспільство України розділене на різновеликі соціальні групи «незабезпечених» та «забезпечених» громадян. Тобто, все ніби так, як і в інших цивілізованих країнах. Але «там» кількість «забезпечених» 70%, «незабезпечених» - 30%. У нас відповідно – 10 і 90. І з кожним роком ця різниця збільшується, хоч здається, – нікуди. Сьогодні 41 млн. громадян відносяться до «незабезпечених», які в свою чергу розподіляються на:

«бідних» (мають змогу придбати раціональний споживчий кошик для кожного члена родини) – 20% загального складу населення
«злидарів» (прибутку вистачає лише на мінімальний споживчий кошик) - 50%
«жебраків» (здатних придбати лише фізіологічний споживчий кошик) - 15%
інших, не здатних уже ні на що – 5%

10% населення належать до «забезпечених».

Серед них: представники середнього класу, ті, чий прибуток дозволяє придбати 2,5 РСК для кожного члена родини. Їх близько 7% загального складу населення.

(Це, до речі, та категорія населення, що мала би забезпечувати стабільність суспільства. В «нормальних» країнах їх більше 50%.

Багатих – що можуть придбати індивідуальний споживчий кошик для кожного члена родини, за індивідуальною потребою значно більше 2,5 РСК– таких 2,7% населення.

Олігархів – що ні в чому не мають обмежень – 0,3%. Але ця група громадян володіє більше 65% національних багатств.

(Цікавий приклад: п’ятеро громадян: Жеваго, Боголюбов, Коломойський, Пінчук і Ахметов «заробляють» за рік більше, ніж усе доросле населення України).

Ми раз-по-раз чуємо з вуст однієї дами, що добробут людей при нинішньому правління невпинно зростає і, «хі-хі», не бачити цього не можна.

Давайте подивимося дані на основі Держкомстатівських цифр. Причому, порівняємо II квартал 2007 р. і відповідний період нинішнього року.

Отже, у II кварталі 2007 року вартість РСК для родини з 4-х осіб складала 7796,4 гр., а прибуток родини 2480 гр. Дефіцит серйозний – 5316 гр. У II кварталі 2008 року вартість РСК зросла (ціни, послуги і т.інш.) до 9423,7 гр. в місяць. Зріс і прибуток – 3150 гр. Але зросла і різниця. Тепер вона складає 6273 гр. Тобто дефіцит прибутку проти минулого року зріс на 957 гривень в місяць. (6273 – 5316). Це свідчення брехні нинішнього керівництва уряду про зростання добробуту.

Подібна картина і для сімей похилого віку, як правило, сімей пенсіонерів.

В минулому році до РСК не вистачало 2254 гр. на місяць. Сьогодні – 2777, нестача збільшилась на 523 гривні.

Це закономірна залежність, адже інфляція склала більше 13% лише за три місяці ц.р., найвища в країнах СНД, (минулого року 0%), зарплата збільшилася на приблизно 8%, а ціни – на 30%. Причому, це не відображення світових тенденцій, як міркує Ю.Т. Це наслідок її вправ у керуванні, адже зростання цін в Україні у 6-10 разів вище ніж у європейських країнах, вдвічі вище, ніж у Росії.

Ціни, інфляція, зупинення пільг по 102 законах – це причина різкого погіршення якості життя в Україні під управлінням т.зв. демократичної коаліції і її уряду. Така практична ціна авантюри дострокових виборів і ручного управління економічними процесами в державі.

Можемо на основі офіційної статистики стверджувати, що за час керівництва нинішнього Уряду почалося розгортання серйозної соціально-демографічної катастрофи. Головними її чинниками є:

Безпрецедентне зубожіння 90% громадян України.
Тотальне скорочення кількості родин стабілізуючого типу (з 4-х осіб) і їх заміщення родинами регресивного типу (з 3-х осіб).
Зміна в неприпустимо короткий час генотипічної харчової групи (одна з причин зменшення народжуваності і збільшення смертності). Була друга група, де білки із м’яса, вуглеводи з хліба, сьогодні – четверта група (як у Мексиці) – соя і хліб.
Законодавча неврегульованість паритетів вартості раціональних споживчих кошиків вартостям зарплат і пенсій.
Законодавча неврегульованість ціноутворення та рівня рентабельності, що робить можливим безмірне збагачення одних за рахунок зубожіння інших.

Навіщо приводяться такі дані? Бо за ними не фантазії Ю.Т., а реальне життя людей. Бо ці дані – аргументи для політичної роботи. Ми будемо тим серйозно займатись, відслідковуючи необхідні показники і не рідше разу в квартал публікуючи об’єктивні, цікаві для людей дані, організовуючи навколо них роботу і в регіонах, і в центрі.

Потрібно в кожній області (в ОК) підібрати по 3-4 активісти, які будуть тим конкретно займатись. Які ходитимуть на базари, в магазини, знатимуть про що питати і як питати. Знатимуть як користуватись одержаною інформацією. Ми научимо їх цій справі. Секретарів ОК прошу підібрати таких людей.

Це важливо, бо за оцінкою якості життя людей слідуватиме (зрозуміла для населення) оцінка якості роботи влади. В державі і в областях.

Другий напрямок, яким потрібно буде зайнятись конкретно, - складаннякарти проблем України. Не загальних, зі стелі взятих, а тих конкретних, що в конкретному селі, місті, районі не дають людям спокою.

При складанні такого розділу в програмі «Справедлива Україна» ми одержали малопридатний для застосування матеріал (і ви це самі відчуваєте). Але і він викликає інтерес у читача, бо привертає увагу до «своєї» теми, до свого місця проживання.

Ви будете займатись:

формуванням груп для фіксування проблем;
їх реєстрацією шляхом повідомлення;
створенням їм умов для роботи (стіл в ОК, телефон, користування комп’ютером);
в ПР проведемо навчання активістів єдиній методиці визначення і опрацювання проблем.

Разом ми зробимо карту проблем, їх класифікацію, дислокацію, примірну вартість і т.п., територіальний реєстр.

Скажете: навіщо?

Бо ми будемо при владі, а вона без нас ніколи того не зробить. Потрібен діагноз країни, її соціуму (у виробничій сфері, соціальному стані, політикумі, духовності, освіті і т.д.). Треба зробити кодифікацію проблем, в т.ч. за значенням, за їх впливом на соціальні настрої. Співставити проблеми з вимогами Конституції щодо прав і свобод людей.

Тоді можна:

судити про владу в селі, районі, області, державі;
вести конкретну пропаганду позиції соціалістів;
бачити перспективу для України, а не теревенити про високі матерії;
розраховувати економічну вагу проблем і першочерговість вирішення;
наполягати на розробці і прийнятті державних програм, законів, бюджетів.

Іншими словами, показати перспективу для України. Тоді можна говорити не лише про присутність у владі (її гарантує добросовісна робота в межах, визначених нашими ідеологами), а про владу взагалі. До того треба готуватись невідкладно.

Здійснення такої роботи – це реальне наповнення ідеологеми «Справедлива Україна», це ознака партії нового типу – потрібної людям партії. Сильної не популізмом, а витребуваністю («восстребованной») людьми.

ХІV з’їзд поставив перед активом партії конкретне завдання, - поширити вплив партії на суспільство, відновити довіру до неї та її присутність у всіх ланках влади. Частково це завдання вирішується агітаційно-пропагандистськими заходами загального характеру. Серед них ви спостерігали (бо і організаторами чи учасниками були) святкування 1 Травня та Дня перемоги, відзначення Дня матері, наповнення заходів з нагоди цих свят свіжим змістом – конкурсами, змаганнями, святкуванням газет. При всій затратності таких заходів вони потрібні, бо у підсвідомості обивателя фіксують присутність партії в політичному просторі, її оцінки подій, фактів, її гасла та цілі. Ми і далі будемо розвивати такий напрямок роботи, шукати для того оригінальні підходи. Так само забезпечуватимемо присутність представників партії в різних ЗМІ, особливо ТV, в їхніх традиційних програмах. Використовуватимуться поїздки секретарів Політради в різні райони України, створення там необхідних інформаційних хвиль.

Послідовна і продумана робота такого змісту дозволить боротися за мінімальну мету – повернення партії у владу.

Але якщо враховувати масштаб небезпек і викликів для країни, потребу змінювати державну політику, необхідність впливу соціалістів на неї, то загальними заходами обійтись не можна.

Потрібно створити і утвердити в свідомості людей відчуття партії як виразника потреб людини праці. Як виразника і організатора людей на відстоювання цих потреб.

Тому треба знати ці потреби, іти туди, в колективи, де вони найбільше відчуваються. До тих людей, організувавши яких, ці потреби задовольняються. Не забувати при тому, що нічого само собою не змінюється, треба шукати впливових авторитетних людей, актив профспілок, інших громадських організацій, шукати часто кошти т.ін. Але робити це продумано, послідовно, разом з тими, кому це найперше потрібно.

Характерним для нинішнього часу є організація боротьби проти незаконної забудови у великих містах, проти приватизації дитячих закладів, бібліотек, книжкових магазинів. Проти зростання цін і тарифів. Проти розтягування землі, продажу гуртожитків.

Я не випадково часто вживаю слово «проти». Бо це означає проти нинішньої влади, а ми опозиційна партія, такими діями вона краще ідентифікується. Але є і чимало справ «за», довкола яких ще краще згуртовуються люди: суботники, організація різних свят, перепоховання останків воїнів, відзначення окремих заслужених людей, проведення літературних вечорів, різноманітних конкурсів.

В цьому ж напрямку знаходиться створення цільових фондів (наприклад, для сприяння облаштуванню татар чи для боротьби з підтопленням, для підтримки відновлюваних господарств). Ще важливіше – все те, що стосується реалізації програми «Народний бізнес». (З цього приводу першим секретарям ОК направлені матеріали, публікації щодо змісту стратегії «НБ» будуть проведені в наших газетах).

Не варто шукати приклади, бо кількість їх безмежна і є вони скрізь – від хутора до столиці. Просто, треба знайти небайдужих людей, які, простіше кажучи, і собі, і іншим знайдуть роботу. Корисну для всіх роботу.

Цю роботу треба показати. Ми створили Медіа-холдинг СПУ, зорієнтували його працівників на саме такі, конкретні підходи. Небайдужий читач не міг не помітити, що і газета «Товариш», і обласні партійні газети видозмінюються в кращий бік, здійснюють при тому не тільки агітаційно-пропагандистську, але й організаційну функцію.

Ми не відкриваємо Америку, робимо те, що давно пройшло перевірку практикою. За планом, який має бути спільним для партійного комітету і газети, кореспонденти, разом з активістами від райкомів ідуть у певні колективи, висвітлюють їх проблеми, популяризують кращих людей, роблять відповідні матеріали і з ними знову ідуть у ці ж колективи. Вирішується кілька завдань: зростає передплата, поповнюються ряди партії, політично орієнтується населення.

Що тут складного? Нічого. Але складність у тому, що це робота безпосередня, не формальна. Чому ж тоді від неї відмахуюся в окремих ОК (не називаю прізвищ, щоб уберегти редакторів від гніву «партійного начальства»)? Відмахуються тому, що в колектив іти таки треба, з людьми говорити слід, а це не просто, бо загальниками не обійдешся. Але ж це зручна для спілкування форма, вона полегшує активісту організацію спілкування, підносить його в очах інших людей. Ми ставимо вимогу – кожен секретар ОК, РК, тим більше штатний працівник, щодня має проводити зустрічі в трудових колективах. Це його найважливіший, в т.ч. штатний обов’язок!

На сторінках наших (і не «наших») газет регулярно мають висвітлюватися матеріали про роботу наших депутатів, фракцій, голів сіл, селищ, міст. Якщо там подаються ще і звіти про їхню роботу (та ще й з повчальними прикладами захисту інтересів громадян), то цим матеріалам ціни немає, в т.ч. з точки зору організаційної, пропагандистської, агітаційної.

Це порада, вимога, потреба. Візьміть собі це як замітку до виконання. Зважте і на те, що за законом місцевий бюджет покриває витрати на систематичні виступи депутатів рад на радіо і телебаченні. Не користуватись такою можливістю, не нести корисну інформацію до людей – гріх.

До слова кажучи, ми першими організували Медіа-холдинг. За нами пішли БЮТ, НУ, ПР. Наше завдання – поліпшувати постійно якість роботи нашої преси, а вона залежить від конкретики. В газеті, особливо місцевій, буває незрівняно важливіше написати як активіст партії захистив право одного власника земельного паю, ніж повторити вкотре несприйняття намірів В.Ющенка щодо НАТО.

Так само доречно нагадати, що наші багаторічні вимоги про залучення до агітаційної роботи знакових, авторитетних людей, популяризація конкретних наслідків роботи, використання конкретних форм соціальних комунікацій – це той напрямок, який постійно має бути присутнім в партійній роботі і використовуватись під час політичних кампаній.

Проаналізуйте нинішню кампанію в Києві. Б.Є.Патон не балотується в депутати, але говорить за О.Турчинова, переконує, агітує. Нехай його агітація змістом непереконлива, але переконливий він сам, його образ.

Київ наповнений банерами, розтяжками, іншої рекламою. Тут і «чесні», і «сильні» претенденти, і такі «за яких не буде соромно». А спрацьовує конкретне: «у Києві хліб найдешевший», - повідомляє Л.Черновецький, на освіту, медицину, на соціальну допомогу киянам виділено стільки-то коштів з бюджету. Це спрацьовує.

Пригадайте, рік тому ми виготовили шість тисяч коротких плакатів. «Я… наш під’їзд… наш будинок довіряє О.Морозу». Майже ніде з надуманих причин ця форма агітації не використана. Погляньте, що сьогодні робиться в Києві: більшість претендентів на балконах, інших видних місцях розміщують свою персональну агітацію. А Л.Черновецький пішов далі – цілі квартали записуються в його прихильники. «Липки голосують за Л.Черновецького» - довжелезний плакат прикріплений до турнікету, в інших місцях подібне – до огорожі. І – нічого, ніхто не зриває, і ніхто не соромиться такої безпосередньої агітації, ніхто не згадує про анекдотичні прикраси до його образу, якими переповнений інформаційний простір. А ми, нагадую, безуспішно наполягали на такій агітації і рік, і два тому.

Згадую про ці фрагменти, аби переконати усіх в необхідності послідовної, рутинної, але конкретної роботи з людьми. Так треба зміцнювати авторитет партії, її представників. Згадую, щоб усі зрозуміли – досить скаржитися і скніти! Пора виходити з окопів (і не піднятими руками, а з розгорнутими прапорами Соціалістичної партії України!).

Вся ця робота дуже складна і об’ємна. Доведеться удесятерити обороти всього активу. Ключова ланка тут – обкоми і райкоми партії.

А часу на це – небагато. Рахунок – на місяці. Але якщо ми вболіваємо за перспективу партії, одним із провідних гасел якої є слово «справедливість», отже, вболіваємо за долю народу і держави, то іншого шляху у нас не існує.

Не можна ж і далі спостерігати, як клани доїдають нашу країну під дахом високих посадовців. Як під видом банкрутства добивають рештки майна, щоб прибрати до рук за безцінь і тут же продавати з величезною вигодою на вторинному ринку. Як нам під виглядом платного благодійництва всучують сумнівні вакцини і ми своїми руками калічимо власний народ. Як шалені гроші переплачуються за медикаменти, обладнання, послуги, аби задовольнити апетит звичайнісінького злодія. Як земля в містах і довкола їх стає багатством групи відомих пройдисвітів а її рента – загальнонародне багатство – привласнюється ними.

Нас перетворюють у країну четвертого сорту, а ми разом з народом спостерігаємо за порожніми та бігаючими очицями зверхників, котрі брешуть і брешуть людям про своє прагнення європеїзації України.

Ми прийдемо до влади і перед світовими загрозами змусимо ООН визначити для України те місце, з якого вона може зарадити багатьом світовим бідам: голоду, дефіциту енергії тощо.

Цього, крім соціалістів, не зробить ніхто. Тим паче, не зроблять нинішні «щирі патріоти» з сумнівним родоводом, котрі в закордонні уже пригріли собі запасні місця.

Це нам робити, бо це наша Батьківщина. І вона у нас одна.

Так я, принаймні, відчуваю лінію позачергового з’їзду. І якщо дехто з функціонерів не зрозумів до сих пір, чого ми збирались, то нехай задумається над своєю позицією і зробить власні висновки.

З’їзд не випадково першим документом прийняв резолюцію про загрозу демократії. Прошу іще раз уважно вивчити кожну думку в цьому документі. Він і приземлений і стратегічний. Бо саме система влади, законність і правопорядок потрібні сьогодні найбільше. Їх відсутність нищить державу, лякає людей, дивує сусідів. Влада повинна бути сильною, строгою, справедливою і конкретною. Тоді вона поважатиметься людьми. А сьогодні – це імітація влади, кулачний бій без правил заради ще більших можливостей для збагачення. А для людей – потішна демонстрація влади, - євнухи на чолі гаремів, де кожен зверхник вдає, що не бачить безладу, а кожна наложниця шукає «лівих» варіантів.

В нашій резолюції в черговий раз підтверджується потреба посилення місцевої представницької влади, передбачені заходи як до того йти. Уявіть, щоб ради зараз мали повноту влади. Наскільки скоріше і ефективніше можна було б здійснити поступ держави, все те, про що говорилося вище! З цим нашому активу, депутатам треба іти до людей. Переконувати, наполягати, агітувати!

Інша ключова проблема – українська земля. Вона окремо обговорюватиметься на секційному засіданні. Щоб не повторюватись, ще раз наполягатиму: вчитайтесь у цей документ. Знайдіть прийнятні для вас форми донесення великої тривоги за долю землі, отже, за долю України. Не біймося визначеності позиції. Земля, як життя: або – або! Або вона загальнонародне багатство, що забезпечує добробут кожного, або вона фантастично збагачує окремих і робить злидарями інших. Так є. Але так не має бути.

Звичайно, ключовою темою з’їду була програма «Справедлива Україна». Не перебиватиму хліб С.Ніколаєнку перед його виступом. Скажу лише одне: програму має знати кожен активіст партії, кожен ідеолог – навіть більше, ніж у ній написано.

І не піднімайте голос про те, що вам ні з чим іти до виборців. Ні з чим, - це у тих у кого немає не лише програми. А якщо у вас є переконання і ви одержали інформаційно-методичний і змістовний матеріал, то треба просто іти до людей і говорити правду.

Це наш обов’язок і це наша перспектива.

Голова Соціалістичної партії України
Перший секретар Політради СПУ
Олександр МОРОЗ

24 травня 2008 року, м.Біла Церква.

Источник: Социалистическая Партия Украины