17:15 05.06.2013 | Все новости раздела "Социалистическая Партия Украины"
Програма Соціалістичної партії України (четверта редакція). Проект Теоретичної ради від 21.05.2013 року
Вступ
З часу прийняття другої редакції Програми СПУ (травень 2000 року) в Україні і світі відбулися суттєві переміни. Їх наростання привело до нової якості суспільних процесів і явищ, на які політична партія зобов'язана адекватно реагувати.
Оцінка причин і суті явищ, прогнозування їх розвитку, вибір науково обґрунтованої позиції для практичних дій партії, незмінним пріоритетом якої залишаються соціальна справедливість, права і свободи людини, є предметом Програми СПУ. Ми не можемо в усіх деталях передбачити хід подій, але розуміємо закономірні тенденції перемін, їх вплив на людину і суспільство. Наше завдання полягає в тому, щоб донести суспільству ясне бачення дійсності та очікуваних перспектив і, головне, запропонувати йому, кожній людині шляхи виправлення ситуації на користь переважної більшості громадян України. Виконання цього завдання є справою партії, кожного її члена, співчуваючих соціалістам співгромадян, бо, за нашим переконанням, сучасні проблеми України іншого позитивного розв'язку, крім того, що пропонуємо ми, не мають.
1. Соціалізм - етап розвитку цивілізації
СПУ визнає марксову теорію розвитку суспільно-економічних формацій. Незаперечними, підтвердженими практикою є відкриття і наукове обґрунтування К.Марксом природи експлуатації трудящих, появи додаткової вартості, характеру відносин власності, функцій грошей, протиріч капіталу і праці. Незаперечним також є діалектичний зв'язок між станом розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, що дозволяє нам робити висновок про виняткову роль виробництва, загалом економічних відносин та їх вплив на всі сторони суспільного життя.
Теоретичні засади розвитку суспільно-економічних формацій, в основному, були з'ясовані нашими попередниками. Проте керуватись теорією слід в сучасній інтерпретації, щоб не повторювати помилок про можливість побудови соціалізму в окремій державі, про остаточне завершення будівництва відповідної формації. Виходимо з того, що формації є стадіями розвитку людства загалом, а не конкретних соціоісторичних організмів. Елементи нової, вищої формації зароджуються в попередній системі відносин. У нинішніх умовах вони повсюдно зазнають глобальних впливів, але ці впливи не знімають протиріч ні в окремих соціоісторичних організмах (державах, зокрема), ні в усьому світі. Саме тому для нас є винятково важливим процес зародження і розвитку відносин соціалістичного характеру. Вони не завжди збігаються з проголошеними характеристиками ладу чи етапу розвитку в окремій державі. Елементи «соціалістичності» знаходимо і в країнах, які загалом входять в капіталістичну систему відносин. Такі відносини утверджуються настільки міцно і в багатьох місцях, що дають підстави говорити про їх закономірність. Вони дозволяють суспільству, людині впливати на відносини між працею і капіталом, на формування і здійснення державної політики. В тому вбачається ще одне підтвердження глобально-стадійного характеру розвитку суспільств і цивілізації, його закономірної перспективи на шляху до соціалістичних відносин. Це загальносвітова, об'єктивно обумовлена тенденція.
2. Особливості розвитку світової системи капіталізму і сучасне місце в ній України
Соціоісторичні організми і системи розвиваються нерівномірно. Ті, що досягали вищого типу досконалості, створювали світову систему. Вона ставала центром всесвітньо-історичного розвитку. Ті, що відставали від неї, складали історичну периферію.
Подібним чином впродовж XVI-XX століть формувалась світова капіталістична система в складі країн Західної Європи, США, Канади, Австралії, скандинавських країн, Японії. Система втягнула в зону свого впливу весь світ, експлуатуючи його на початковій стадії шляхом прямої колонізації. Природно, що в колонізованих країнах (і навіть звільнених від прямого підпорядкування) розвивались капіталістичні відносини. Але вони якісно відрізнялись від тих, що характеризували Центр. Змінилася форма міждержавних стосунків, але зміст стосунків між Центром і його периферією залишився попереднім. Периферійний капіталізм - не початкова стадія капіталізму, а його тупиковий варіант. Він прирікає відповідну країну на обслуговування Центру в його потребах, на вічну відсталість, а населення - на злидні.
Це одне з головних протиріч світової, глобалізованої системи капіталізму, розв'язання якої можливе лише шляхом соціалізації суспільних відносин всередині кожного соціоісторичного організму.
На початку ХХ століття в багатьох країнах периферії, зокрема в Російській імперії, прокотилася хвиля революцій, загалом зорієнтованих на звільнення від впливу Центру. Іншою рушійною силою цих революцій було намагання Центру, ключових його країн зміцнити свій вплив на решту світу. Головним із важелів для того була доларизація міждержавних економічних відносин.
Обидві тенденції проявлялися неоднаково. В більшості випадків революції привели до ліквідації первинної колоніальної системи і віднесення колишніх колоній до системи периферійного капіталізму. В інших країнах, зокрема в СРСР, попри труднощі, протидію Центру, помилки і неправові методи перетворень (голод, репресії, переслідування, порушення громадянських прав людей і засад демократії) революції в підсумку забезпечили стрімкий ріст продуктивних сил на власній основі, а після другої світової війни - створення світової системи соціалістичного типу.
Насправді, ці країни, СРСР в тому числі, соціалістичними не стали, найперше через домінування вибраного способу виробництва. Цей спосіб (з ознаками відносин державного капіталізму) не забезпечив зняття протиріч між працею і капіталом, рівноправність трудівника у відносинах власності, виробництва, розподілу і споживання. Експлуатація людини набула опосередкованих через державу форм, але суть її залишилася незмінною, навіть з характерними ознаками для формацій нижчого рівня, що проявлялося особливо в середовищі селянства, в запровадженні трудармій, обмеженні прав людей на вибір місця проживання та ін.
У той же час застосований спосіб виробництва забезпечив швидкий підйом цих країн і запровадження ключових засад соціальної справедливості. Проте підйом був наслідком екстенсивних методів розвитку і тому короткочасним. Нова світова система кілька десятиліть була противагою капіталістичній системі, стимулювала в останній розвиток умов для соціального захисту трудящих, але програвала їй в найважливішому аспекті ефективності суспільних відносин - в продуктивності праці та її якості. Спосіб виробництва ставав гальмом розвитку і потребував радикального оновлення, революційного за своїм характером. Насправді сталася контрреволюція, однією з важливих (хоч і суб'єктивних) її причин було нерозуміння керівництвом СРСР суті світових процесів, схоластичне засвоєння і формальне застосування основ теорії суспільно-економічного розвитку, догматизм в ідеології і звичайне зрадництво лідерів правлячої партії.
У глобальному масштабі це привело до розвалу системи і її найважливішої складової - СРСР.
З двох світових систем реальною залишилася лише капіталістична система Центру, т.зв. Захід. Він, на чолі з США, веде наступ для встановлення панування над рештою світу. Це об'єктивність, яка обумовлена природою капіталізму, і є частиною глобального протиріччя між Центром і периферією та стає головною ознакою сучасного цивілізаційного процесу. Окреме значення в геополітичній системі, що складається тепер, займає Китай. Його досвід, як і досвід В'єтнаму та деяких інших країн, потребує вивчення і раціонального застосування. Інструментами Центру в боротьбі проти країн периферії, менш залежних від Заходу, стали: торгово-економічні відносини, нав'язування в якості світової валюти нічим не забезпеченого (і не гарантованою державою, на території якої імітується) долара, нав'язування монопольного права визначити на свій розсуд еталон суспільного устрою на їх території під гаслами свободи та демократії,використовуючипряме військове, політичне, економічне втручання в життя країн периферії. Агресія проти Югославії та Іраку, організовані перевороти та громадянські війни в країнах Північної Африки та Близького Сходу, віднесення низки країн до розряду «ізгоїв» і організація проти них ідеологічних воєн, нав'язування країнам в якості лідерів своїх маріонеток і т.п. - це прояви згаданого наступу для утвердження нового світового порядку.
Такий порядок не передбачає рівноправне співчленство в Центрі системи капіталізму нових учасників - країн, де засади капіталізму, з його класичними ознаками, стали дійсністю. Їм відведена роль периферії, сучасного виду колонії і цю роль слухняно освоює Україна.
3. Характеристика суспільного ладу в сучасній Україні. Причини, основні етапи та особливості змін
Практичні перетворення, які здійснювалися владою впродовж років незалежності, декларувалися як реалізація ліберальної політики. Насправді, вони не мали нічого спільного ні з теорією лібералізму, ні з теорією будь-якої суспільно визнаної течії. Окремими фрагментами лібералізму в Україні можна вважати переважання прав приватного власника перед правами держави. Однак і ця ознака в останні роки вироджена, оскільки сама держава стала фактично приватною власністю кількох персоніфікованих корпорацій.
З позиції світового співтовариства Україна, як і більшість інших пострадянських республік, відноситься до країн периферійного капіталізму. В глобальній системі світового порядку наша держава займає місце однієї з найбільш дискримінованих колоній.
З позиції українського суспільства визначати соціально-економічний лад складно, оскільки він представляє собою конгломерат азіатського способу виробництва (де власність кількох бізнесменів набуває форм державної власності), елементів феодально-кріпосного права, капіталізму при завершенні стадії накопичення первинного капіталу, з кримінальним наповненням кожної з цих форм.
В основі усіх соціально-економічних проблем, які сьогодні характеризують суспільний лад України, лежить усунення трудящих від важелів економічної і політичної влади в результаті реформ, що проводяться за роки незалежності. Позбавлення власності, права на безпечну і гідно оплачувану працю, на житло, на якісну медицину і освіту, позбавлення права на захист від антигромадських елементів, права на захищеність від свавілля держави - усе це ланки одного ланцюга. Це наслідок перетворень, спрямованих на зміцнення великої, олігархічної буржуазії.
Цей лад не має нічого спільного ні з радянською системою соціалізму, ні з розвиненою ринковою економікою, ні з принципами демократичної правової держави, що проголошувалися як мета реформ і які знайшли відображення в Конституції України. Це витвір антиконституційної практики, корисливих для влади і безглуздих, шкідливих для суспільства дій влади, яка здійснювала замовлення зростаючого крупного бізнесу. Зростання капіталу відбувалося в більшості випадків на незаконній приватизації основних фондів, створених в радянський період та за рахунок розкрадання державного бюджету,напривласненні природних ресурсів, які за Конституцією є загальнонародною власністю. В устрої, котрий умовно можна визначати як кримінальний периферійний капіталізм, крупний бізнес сильніший за будь-які інструменти держави, права людей і закони.
В Україні відбулася кардинальна зміна інституціональних засад суспільного життя в політичній, економічній і духовній сферах, до яких суспільство не було готове іправа на них владі не делегувало. Внаслідок такого стану Україна сьогодні - точка системної економічної, політичної, національної і просто людської кризи, одне з найбільш проблемних місць на карті світу і в людському співтоваристві.
Головним гальмом прогресу країни в цих умовах є домінування у внутрішній і зовнішній політиці інтересів крупного капіталу,виключно контрольованого олігархічними кланами.Він не зацікавлений у розвитку вітчизняного виробництва, в створенні стійкої проти зовнішніх впливів економіки країни, в зростанні продуктивності праці. Крупний капітал при нинішній системі несприйнятний до новацій, експлуатує засоби виробництва без оновлення, тим самим заперечуючи своє майбутнє.
Впродовж останніх років відбулося «злипання» держави (влади), економіки і права (суду, прокуратури та ін.) в антиконституційну тотальність, різновид узурпації влади, що повністю протирічить конституційному принципу розподілу влад. Злиття функцій інститутів влади на основі приватних інтересів створює лише видимість соціального порядку. Явище «злипання» влади є наслідком низки зв'язаних обставин: повсюдної корупції, абсолютного поєднання бізнесу і влади, порядку формування і здійснення влади у вигляді т.зв. «вертикалі», її криміналізації.
Система влади в Україні віддалено відтворює контури радянської системи, але зміст її діяльності протилежний інтересам суспільства і від народу не залежить. Вся діяльність влади зосереджена на збереженні самої себе будь-яким чином. Через інститути влади свої права і свободи законним способом населення захистити не може. Корупція, хабарництво, здирництво досягли таких масштабів, що створена ситуація сприймається людьми як суспільна норма. Люди деморалізовані, поширились настрої соціальної апатії, повної недовіри населення до органів влади і управління, політиків, політичних партій і громадських організацій.
Особливо небезпечним явищем стало розкрадання бюджету чиновницьким апаратом. Організація закупівель за бюджетний кошт, реалізація державних та місцевих інвестиційних програм, надання державних послуг, здійснення експортно-імпортних операцій, повернення ПДВ, кредитування і т. ін. супроводжується майже легалізованою системою «відкатів», поборів тощо, тягар яких також лягає на плечі населення. Склалося вкрай небезпечне антисуспільне явище - населення утримує державний апарат за свій рахунок для того, щоб він його додатково грабував.
Ще одним джерелом кримінального збагачення корумпованої бюрократії є контроль за дрібним і середнім бізнесом. Замість надання державних послуг, передбачених законодавством, верстві ділових, економічно активних людей, чиновницький апарат паразитує на їх діяльності, блокує створення середнього класу, скорочення безробіття, розвиток економіки.
Влада не займалась і не займається стратегією інституційного розвитку суспільства на основі національних інтересів, навіть не сформулювала завдань, які треба вирішити суспільству і державі.
Без такої стратегії неможливе ефективне політичне керівництво і компетентне державне управління, неможливий прогресивний розвиток країни. Неможливе зняття протиріч, які з'явилися в сучасній Україні:
- між попередньою практикою підтримки високих соціальних, культурних, освітніх стандартів і тим рівнем, на який відкидають Україну умови сучасної світової капіталістичної інтеграції. Потенційний соціальний шар, "напружений" цим протиріччям, - студентська і старша шкільна молодь, їх батьки, люди старшого покоління, тобто переважна частина населення;
- між убогістю мільйонів і зверхбагатством одиниць. "Напружений" соціальний шар - безробітні, малозабезпечені, бюджетники, пенсіонери;
- між практикою вільного підприємництва і зростанням тіньового державно-бюрократичного втручання в економічну діяльність."Напружений" соціальний шар - дрібний і частина середнього бізнесу;
- між середнім бізнесом, що самостійно виріс, та частиною великого бізнесу і державно-олігархічними кланами. Це конфлікт між "ліберальним" (хто володіє бізнесом - володіє і владою) і "азіатським"(хто володіє владою, той володіє і бізнесом) способом організації капіталістичної економіки;
- між потребою високої соціальної мобільності в розвиненій економіці епохи НТР і кастовістю новостворених соціальних груп сучасної державно-олігархічної еліти. Це "молоде" для нашого суспільства протиріччя, яке тільки набирає силу: протиріччя між тими, що "мають" і тими, що "уміють", тобто тими, хто розраховує на високий життєвий стандарт з підстав походження чи за правом кваліфікації. "Напружений" цим протиріччям соціальний шар - високооплачувані наймані і самозайняті трудівники, переважно молодого віку, що зіткнулися з економічною, юридичною, правовою, морально-психологічною дискримінацією з боку корпоративно-бюрократичної еліти;
- між фінансовим і виробничим капіталом. Фінансова та банківська системи працюють не на створення нових робочих місць, лібералізацію умов виробництва, а на пошук нових видів поборів та збільшення існуючих;
- між великими землекористувачами і власниками державних актів на землю.
Здолати ці та інші протиріччя для збереження України як цілісної соціально-культурної і політико-адміністративної величини можливо тільки при умові реалізації соціалістичного вектору розвитку суспільства.
4. Соціалісти в незалежній Україні, місце в політичній системі
СПУ утворилася на хвилі протесту проти шельмування ідей соціалізму та переслідування колишніх комуністів з боку новітньої реакції.
Після майже одноголосного прийняття Верховною Радою України Акту про незалежність України (24.08.1991 р.), що було насамперед бажанням відмежуватися від небезпечних авантюр влади у Москві і реалізувати право народу на самовизначення, сформульоване в Декларації про державний суверенітет (16.07.1990 р.), в Україні посилився ідеологічний наступ правих політичних сил (в тому числі націоналістичних елементів) на структури і членів Компартії України. Президія Верховної Ради УРСР ухвалила неконституційне рішення про заборону Комуністичної партії (розпуск КПРС до цього був зроблений Указом Президента СРСР, Генеральним секретарем КПРС М.Горбачовим). Керівництво і актив Компартії України, широко представлені в депутатському корпусі і на місцях, проявили політичну недалекоглядність і байдужість до долі 3-мільйонної партії. В цих умовах ініціативна група обнародувала звернення до громадян України про створення лівої партії нового типу і через місяць (26.10.1991 р.) провела Установчий з'їзд, який схвалив Програмну заяву, визначив назву партії - Соціалістична. В 1992 році ІІ з'їзд партії затвердив першу редакцію її Програми.
У перші роки існування партії більшість її членів складали колишні комуністи. В своїх рішеннях і діях партія послідовно виступала за відміну неконституційного рішення про заборону КПУ, представники СПУ в парламенті активно відстоювали позицію, висловлену в документах з'їздів партії. В червні 1993 року Компартія України розпочала своє функціонування в суверенній державі. Більше половини складу СПУ відновили своє членство в ній.
У 1993 році СПУ перейшла в опозицію до влади і фактично всі подальші роки зберігає свій опозиційний статус. Парламентськими і позапарламентськими діями партії вдалося вирішальним чином вплинути на прийняття Конституції України, збереження землі від розбазарювання, встановлення на законодавчому рівні ключових засад у місцевому самоврядуванні, освіті, соціальній та інших сферах суспільного життя. Партія очолила боротьбу проти намагань владного режиму запровадити в Україні диктатуру. Акції 2000-2002 років згодом завершилися т.зв. Помаранчевою революцією в 2004 році.
Внаслідок цих подій вдалося добитися необхідних суспільству демократичних змін у змісті Конституції України. В практичному житті надії учасників громадського руху 2000-2004 років не справдилися внаслідоквідмови від своїх зобов'язань перед громадськістю обраним (з допомогою соціалістів) Президентом України.
Представники СПУ у 2005-2007 роках частково входили в структури виконавчої влади. Вплив їх на політику держави був недостатній, проте критичні оцінки діяльності влади переносилися і на партію. Вкрай негативним виявився досвід співпраці, компромісів з т.зв. «бізнесовими»партіями, а намагання створити та створення парламентської коаліції з ними у 2006 році було політичною помилкою. Зовнішньою причиною того було загальне спотворення принципів партійного будівництва в Україні після 2000 року. В переважній більшості партії створювались як політичне оформлення бізнесу. Співпраця з такими політичними структурами ідеологічної партії, якою була і залишається СПУ, може мати лише епізодичний і тактичний характер, оскільки бізнес, що контролює діяльність «своїх» партій, знаходить вигідні для нього варіанти взаємодії, не зважаючи на кольори прапорів і гасла йому підпорядкованих партій. Маючи абсолютний вплив на формування інформаційного простору, вони нав'язали суспільству фальшивий ярлик соціалістів-зрадників, заблокували доступ до ЗМІ, організували авантюру з достроковими виборами в парламент 2007 року та із застосуванням адмінресурсу не пропустили СПУ в парламент 6-го і 7-го скликань.
Віддаючи належне зовнішнім факторам, слід визнати пасивність керівництва партії в нейтралізації шельмувань з боку інших політичних сил та в незабезпеченні достатньоїорганізаційної єдності активу. Незважаючи на те, що партія зберегла свої структури в усіх адміністративних одиницях України і залишається найбільшою партією лівого політичного спектру, вплив її на суспільні процеси суттєво зменшився.
Протягом останнього десятиріччя олігархія намагається створити політичну надбудову в державі з формальними ознаками західної демократії. Її найважливішою ланкою є двопартійна політична система з умовно ліберальними і соціальними політичними силами. Досвід США, ФРН, Франції, Британії та інших країн, де боротьба ведеться (і пропагується) між такими силами у всіх політичних кампаніях, а діяльність інших політичних сил замовчується, олігархатом України береться за зразок. Штучність таких намагань очевидна, бо на Заході відповідні партії утворювалися і розвивалисявпродовж десятиліть як справжні виразники потреб і настроїв певних частин суспільства. В сучасній Україні природа конкуруючих за владу партій однакова, основа їх неідеологічна, а мета тотожна - влада як інструмент збагачення бізнесу. Другою відмінністю української ситуації є те, що джерело фінансово-матеріальної основи конкуруючих партій напівкримінальне або повністю кримінальне, причому, здебільше спільне. В такій системі політичні сили іншого напрямку (націоналісти, комуністи тощо) потрібні владі як демократична декорація.
Соціалістична партія, з її ідеологією, досвідом і структурованістю, заважає олігархату - владі та її підручним у здійсненні своїх намірів. Тим пояснюється блокування СПУ, замовчування її діяльності, переслідування активу. Все це визначає потребу знаходження ефективних методів для повернення партії в число найвпливовіших політичних сил України. Один із таких методів зводиться до потреби осучаснення змісту Програми СПУ.
5. Демократичний соціалізм - єдина перспектива для прогресивного розвитку України
СПУ вважає, що для розвитку суспільства по соціалістичному шляху потрібно повернути соціальні завоювання трудящих періоду УРСР і розвивати їх через оволодіння народом навичками прямої демократії в управлінні власністю, територіальною одиницею і державою.
Поняття «демократичний соціалізм» використовується для розуміння суспільного життя, необхідність якого відстоює СПУ, відмінного від адміністративно-командного ладу, який був у СРСР і звично визначається скрізь як соціалізм.
Соціалізм на практиці може бути лише демократичним. Для СПУ демократичний соціалізм - це система суспільних відносин, що розвиваються, коли головною метою держави стає людина з її правами і свободами, можливостями реалізувати себе і гарантувати надійну перспективу для кожного, для сім'ї і суспільства.
Соціалістичні відносини не можна «подарувати» чи нав'язати суспільству. Вони діалектично виростають з відносин попереднього, капіталістичного ладу, однак обов'язковою умовою для цього є запровадження економічної системи держави, здатної протидіяти впливам Центру. Це не означає, що в країнах Центру неможливі соціалістичні перетворення. Якраз серед них (країни Скандинавії, Данія, Австрія, Нідерланди, Японія та ін.) є елементи суспільних відносин, характерних для соціалізму. Але до тих пір, поки функціонуватиме глобальна система капіталізму з поділом її на Центр і периферію, сподіватися на переважання соціалістичних відносин не слід. Існуюча світова система - сучасна форма колоніалізму - лише консервує капіталістичні відносини. В країнах Центру - експлуатуючи периферію і за рахунок цього поліпшуючи соціальні умови відповідних суспільств. В країнах периферії, - зміцнюючи колоніальну залежність від Центру, розвиваючи в периферії ті сектори економіки, які необхідні Центру, зміцнюючи тим самим лише капіталістичні відносини.
Очевидною є необхідність протидіяти глобалізації в її нинішній формі, відриваючи від капіталістичного Центру периферійні утворення. Лише на такому шляху можливе накопичення кількісних перемін соціалістичного характеру в окремих державах і створення на цій основі якісних перемін в усьому світі, можливе формування світової суспільно-економічної формації вищого рівня - соціалізму, який відкриє і відповідні йому нові способи світової інтеграції.
Саме тому для України як держави і для її народу найважливішою метою на ближчу перспективу є створення вітчизняного економічного простору, здатного протистояти інтересам капіталістичного Центру, бути стійким проти його впливів.
Досягнення такої мети можливе двома шляхами: революційним або реформаторським. Ми не відкидаємо можливості революційного шляху, який може бути наслідком розвитку суспільних відносин периферійного капіталізму. Однак в принципі ми проти революційного методу реформувань, бо він невідворотно приведе до трагічних для народу і держави наслідків. СПУ за реформаторський шлях перетворень, які передбачають зміни в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах, які гарантують збереження суверенності держави і соціалізацію суспільних відносин всередині країни. Йдеться про взаємозв'язані умови: тільки при демократичному соціалізмі Україна як держава можлива; тільки в суверенній Україні можливий розвиток засад демократичного соціалізму. Це засадничий принцип розвитку держави для всіх, хто справді захищає права людей і є патріотом України.
6. Шляхи виведення України зі стану занепаду та створення умов щоденного підвищення якості життя людей
6.1. Зміна системи влади - обов'язкова умова розв'язання інших проблем
Досвід розвинених країн і тих, які швидко долають відсталість, переконує в безпосередньому зв'язку системи влади і управління з результатами в економіці та інших сферах суспільного життя. Ефективною може бути влада, тільки спираючись на довіру народу, на участь його в управлінні суспільними і державними справами, на правовий тапрозорий характер усіх суспільних відносин. Це підтверджено прикладами багатьох європейських країн, Японії, Нової Зеландії, Бразилії...
Спільною характеристикою для організації такої влади є її насправді демократичні засади. Це те, що передбачено Конституцією України, але чого нема і ніколи не було на її території.
Головна ланка для розв'язання цього завдання, - підняття ролі органівмісцевого самоврядування, забезпечення (правове, економічне, фінансове, кадрове, політичне) їхньої спроможності здійснювати свої повноваження.
Вирішення цього завдання можливе при ліквідації місцевих державних адміністрацій районної ланки і зведенні повноважень обласних адміністрацій до контролю за дотриманням Конституції України органами правопорядку. Існуючі сьогодні на місцевому рівні ланки виконавчої влади, т.зв. «вертикаль» - основне гальмо розвитку держави, розсадник корупції, казнокрадства, опора диктатури.
Реформа системи влади на місцевому рівні передбачає реальну участь громад у формуванні влади, контроль за її діяльністю, можливість оперативно впливати на неї шляхом звітності, дострокового припинення повноважень, підконтрольності громадам місцевих суддів, керівників органів правопорядку. Така реформа забезпечує формування засад громадянського суспільства, виховання в людині громадянина, відповідального за життя громади, держави, за своє власне життя. Без такої реформи ідея народовладдя ніколи не вийде за межі декларації.
Зміна системи влади і управління на місцях безумовно вимагатиме одночасне зменшення повноважень Президента України, взаємну відповідальність парламенту і уряду за здійснення внутрішньої і зовнішньої політики. З методичної точки зору, це повернення до політичної реформи 2004 року і її завершення (щодо місцевого самоврядування, зокрема). З точки зору організації державного життя, це парламентсько-президентська формавлади. За політологічними визначеннями, це європейська модель управління.
Способи досягнення цієї мети партія бачить у законодавчо визначеній децентралізації влади і, головне, в формуванні усіх її ланок шляхом виборів з використанням виборчих відкритих партійних списків.
Основний висновок зі змін, які відстоює СПУ, - народ, громадянинформує владу, бере в ній участь, контролює її діяльність, відповідає за ефективність свого вибору.
6.2. Основні напрямки економічної політики партії
Партія виходить з необхідності економічних перетворень в Україні, в т.ч. в управлінні процесами виробництва, розподілу та споживання. Це повинно стати функцією самих громадян і створеної ними влади. Наше завдання полягає в ініціюванні й створенні для того політичних передумов. Головні з них визначені в попередньому розділі Програми: форма управління, розвиток демократії, що веде до народовладдя.
Однак, слід враховувати складнощі нинішнього і стартового періоду перетворень. Вони вимагають політичної оцінки викликів для суспільства і орієнтирів для їх подолання.
У цьому відношенні основною загрозою для прогресивного розвитку України є надмірна її залежність від глобалізованого світу. Залежність найбільше проявляється в масштабах і структурі експорту та імпорту, в доларизації внутрідержавного та міждержавного обігу товарів, капіталів і праці. Звідси виникає невідкладна потреба знайти і запровадити ефективні самодостатні форми стабілізації і розвитку економіки та вирішення проблем зайнятості, внутрішнього попиту на продукцію нині лише експортних галузей, виробництво конкурентоздатних товарів, які сьогодні імпортуються.
Розв'язок цього завдання бачимо у всебічній підтримці підприємництва і становленні кооперативного руху. Пропонується стимулювання цих форм господарювання спочатку у виробництві товарів масового вжитку, наданні послуг, відродженні аграрного сектору, переробки і реалізації продуктів харчування. Тим самим розпочнеться реанімація власної економіки, виникне реальний попит на продукцію металургії, машинобудування, радіоелектроніки та ін. галузей, їх орієнтація на внутрішній ринок.
Передбачається, що демократична держава забезпечить сприятливий правовий клімат для поширення взаємопов'язаних форм - підприємництва і кооперації. Для цього слід підготувати низку законів, що стосуються дерегуляції цих секторів суспільного життя, суттєве зменшення податкового тиску, захист від недобросовісної конкуренції.
Одночасно відповідні податкові, кредитні, цінові та ін. стимули одержать і крупні підприємства, що орієнтуються на внутрішній ринок. Це стосується і тих підприємств (їх близько 50 тисяч), які влада розбазарила і зруйнувала, але які шляхом ревізії виконання приватизаційних зобов'язань власниками повинні бути реанімовані, перепрофільовані відповідно до потреб вітчизняної економіки, повернуті у державну власність або передані в користування ефективним роботодавцям. Підтримку від держави матимуть галузі і виробництва з інноваційними характеристиками та, особливо, розробники програмного продукту.
Відповідно до визначеного курсу партія всіляко підтримуватиме розвиток кооперативного руху, маючи на увазі, що його сучасна форма, що має вигляд української програми і вже зареєстрованих юридичних суб'єктів, невдовзі зможе зусиллями громадян перетворити Україну в кооперативну - розвинену соціально відповідальнудержаву, як лад цивілізованих кооператорів. При таких формах господарювання реалізуються переваги громадян та їх асоціацій: опора на власні сили, самофінансування життєвих проектів через виробничі кредитні спілки, замкнуті цикли виробництва та споживання товарів, сприяння розвитку кооперативного руху органами місцевого самоврядування, формування вищого рівня свідомості громадян - економічно незалежних, політично вільних, відповідальних за власний добробут, власну перспективу і за стан справ у державі.
Кооперативна модель у всіх формах господарювання - предмет уваги, підтримки і участі соціалістів.
6.3. Ставлення соціалістів до забезпечення конституційної норми про загальнонародну власність на природні ресурси
Основним багатством України є і буде завжди земля сільськогосподарського призначення. Злочинна політика влади впродовж років незалежності привела до ліквідації агропромислового комплексу з його очевидними організаційно-технологічними і соціальними перевагами. В результаті в Україні знищено клас селянства, підірвана соціально-економічна основа сільської поселенської мережі. Село перейшло критичну межу, за якою немає повернення до ефективного землекористування на власній основі. Безглуздо, на замовлення вітчизняних ворогів соціалістичного ладу та зарубіжних кіл, зусиллями неуків при владі зруйнована галузь, яка мала найкращі передумови для переходу до ринкової економіки.
СПУ вважає єдино можливим виходом з цієї ситуації реалізацію затвердженої партійним з'їздом концепції земельних відносин та розвитку агропромислового комплексу. Ключовою ланкою концепції є забезпечення передбаченого Конституцією права власності на землю українського народу. Реалізувати це право передбачається через викуп державних актів на землю у громадян виключно українською державою з передачею земельних ділянок користувачам (кооперативам, акціонерним товариствам, фермерам та ін.) в оренду. Право оренди при цьому виступає як предмет застави для одержання банківського кредиту з Державного земельного банку, при контролі з боку держави за якістю використання і збереження землі, за додержанням загальнодержавного балансу сільгоспвиробництва .
У нинішніх умовах, не маючи права на землю, держава втрачає останню можливість бути державою, відстоювати свої інтереси та забезпечувати відповідний рівень продовольчої безпеки власного народу.
Партія пропонує нову схему використання на користь українського народу земельної ренти - опосередкованого втілення права народу на землю. Земельна рента повинна сплачуватись землекористувачами і концентруватись в єдиному (позабюджетному) суспільному фонді з персоніфікованою в ньому часткою кожного представника народу України і правом використовувати ці кошти винятково на соціальні потреби людини, найперше на освіту і охорону здоров'я. Тим самим виконуватиметься норма Конституції про безкоштовність для людей цих послуг з боку держави.
СПУ наполягає на відновленні повної власності народу України на всі природні ресурси: воду, граніт, пісок, нафту, газ, вугілля, ліс та ін. Використання цих ресурсів недержавними суб'єктами можливе лише на основі оренди або концесії, під контролем держави і на економічних умовах, вигідних власнику - народу України та при збереженні довкілля і відновленні природи.
Практика підтверджує правильність висновків соціалістів про потребу збереження у державній власності основних фондів стратегічного значення, особливо енергетики: розподільчих, транзитних систем та не менш 50% всіх видів генерації,транспортних мереж, системи державного зв'язку, інфраструктури портів тааеропортів, промислових підприємств - природних монополістів. Ми не прибічники радикальної націоналізації. На підприємствах і в галузях, у діяльності котрих можлива конкуренція, мають право на існування різні форми власності, але при дотриманні антимонопольного законодавства, що обмежує концентрацію під контролем однієї особи чи картелю більше 20% виробництва галузі, виду послуг та ін.Наш підхід - власність повинна працювати на користь суспільства. Тому необхідним вважаємо інвентаризацію основних фондів і майна усіх господарюючих суб'єктів з аналізом виконання зобов'язань, передбачених перед зміною відносин власності. Такий аналіз, практичним наслідком якого може стати законна реприватизація, стосується найперше стратегічних об'єктів, розподільчих систем, виробництв, що займаються розробкою ресурсів і покладів.
Економічна політика держави вирішальною мірою залежить від відносин власності, суті їх змін. При проведенні приватизації в Україні з вини влади допущені серйозні зловживання з негативними наслідками для суспільства. Можливості повернути все на стартові позиції втрачені. Наше бачення зводиться до наступного: основні фонди повинні «працювати», додатковий капітал повинен відтворюватись в Україні, власник несе відповідальність за соціальні зобов'язання перед суспільством на основі закону, а при його порушенні позбавляється права власності. Держава, створена народом влада контролює використання основних фондів, майна та ресурсів, створення робочих місць, захист прав працюючих та повноту надходжень до бюджету.
Соціалісти не прибічники плановості економіки у варіанті радянських часів. Ми за плановість її розвитку з точки зору прогнозування результатівдля забезпечення соціальної політики, продовольчої, економічної, військової, енергетичної та екологічної безпеки. За таку плановість, коли держава, будучи власником фондів стратегічних галузей та володіючи інструментами регулювання оподаткування, кредитно-грошової і фінансової політики, організації оплати праці та контролю її умов, може планово передбачати і гарантувати зростання добробуту населення. Враховуючи, що держава функціонує зусиллями влади, а влада стане підконтрольною народу, виразником його інтересів, буде створена база соціалістичних перетворень, необхідних для гарантій соціальної справедливості.
6.4. Ставлення соціалістів до проблем соціальної сфери
Позитивні перетворення в Україні можливі лише при солідарній участі в них усього населення. А це можливо тоді, коли людина повсюдно переконується - вона потрібна державі, її права захищені,життєві інтереси є предметом постійної уваги і повсякденної діяльності держави.
Визначальним в цьому відношення для СПУ є наступні складові: гарантії зайнятості і оплати праці; пенсійне забезпечення і підтримка соціально-вразливих груп населення; охорона здоров'я; освіта, соціальне житло.
При подальшому поширенні ринкових стосунків, вирізненні інтересів роботодавців і найманих працівників, соціальна політика повинна залишатись першочерговою справою держави, а в ній пріоритетним - контроль виробничих відносин.
СПУ добиватиметься підвищення частки оплати праці в структурі собівартості продукції до співвідношення, прийнятого в європейських країнах. Ми за перехід на погодинну оплату праці при збереженні 8-годинного робочого дня і мінімального розміру оплати праці, який гарантує відновлення робочої сили в усіх складових (утримання сім'ї, забезпечення інших стандартів життя).
Вирішення проблеми зайнятості передбачається системою податкових та ін. заходів, що стимулюватимуть розвиток вітчизняного виробництва. Особливий розрахунок на активізацію підприємництва і всебічну підтримку кооперативного руху. Через таку підтримку вбачається можливість зміни співвідношення між роботодавцями і найманими працівниками, розвиток виробничих відносин в напрямку звільнення праці від експлуатації.
Ми розуміємо необхідність пенсійної реформи, маючи на увазі, що правильне забезпечення базових принципів знімає гостроту інших аспектів - віковий ценз, стаж, обсяг відрахувань. Тому базовими ми вважаємо такі моменти:
- пенсійне законодавствоєдине для всіх громадян;
- співвідношення мінімальної і максимальної пенсій - 1:7;
- мінімальна пенсія забезпечується солідарним пенсійним фондом і гарантує підтримку громадян на реальному прожитковому рівні;
- пенсійний фонд складається з солідарної і персональної накопичувальної його частин. Співвідношення між ними визначається потребою гарантій щодо мінімального забезпечення пенсіями усіх громадян;
- персональний накопичувальний фонд повинен бути державним з гарантією держави для кожного громадянина щодо збереження і приростання його персоніфікованої частки. Гарантія забезпечуєтьсяактивами, фондами і майном держави, які не підлягають приватизації;
- перехід на кількарівневу систему повинен здійснюватися поступово, з урахуванням збереження загальних обсягів пенсійного фонду, достатнього для підтримки громадян, які вийшли на пенсію раніше;
- пенсійний вік (60 і 55 років) не можна збільшувати до часу забезпечення визначених вище базових принципів.
Соціальні пільги для певних категорій громадян повинні забезпечуватися тільки державою, для чого їх необхідно проінвентаризувати, вилучити з числа пільговиків тих, хто туди «примазався» і законодавчо забезпечити монетизацію всіх пільг. Це передбачає прийняття нової редакції відповідних законів і обов'язкового їх дотримання стосовно кожної категорії людей: інваліди, ветерани воєнних дій, діти війни, «чорнобильці» та ін.
Реформи потребує і система охорони здоров'я, але скоріше в бік реанімації системи, що була за радянських часів. Розвиток і фінансово-матеріальне забезпечення медичної допомоги повинні визначатись потребою людей, а не бюджетними можливостями держави. Саме тому ми виступаємо проти т.зв. «оптимізації» медичної мережі.
Напрямки розвитку системи, які підтримують соціалісти:
- пропаганда і утвердження засад здорового способу життя;
- профілактика захворювань, систематичне і всеохоплююче обстеження населення за державний кошт;
- збереження матеріальної основи медицини в кожному населеному пункті і адміністративній одиниці (ФАПИ, амбулаторії, поліклініки, дільничні лікарні, аптеки), побудова їх там, де не вистачає. Кожна людина повинна постійно відчувати можливість та доступність захисту свого здоров'я з боку держави;
- основні напрямки інтенсивного фінансування медицини: швидка медична допомога, зв'язана з місцевою медичною мережею; створення медичних округів (3-4 на область), де можна здійснювати всі види медичної допомоги; оснащення і розвиток науково-практичних центрів медицини;
- фінансування медицини забезпечувати в основному за рахунок суспільного фонду, створеного з рентних платежів і коштів бюджету, спрямованих на боротьбу з онкозахворюваннями, туберкульозом, діабетом, СНІДом, серцево-судинними захворюваннями, охороною дитинства і материнства, наркоманією, алкоголізмом;
- забезпечення медицини лікарськими засобами здійснювати шляхом розвитку вітчизняної фармації, поставки імпортних засобів охорони здоров'я здійснювати під абсолютним контролем держави, особливо щодо відповідності цін виробника і відпускних цінгромадянам;
- зарплата медичного персоналу повинна бути прирівняна до зарплат медиків у Європі.
Партія стурбована падінням престижності науки і освіти в Україні, знищенням якості підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, комерціалізацією освіти, втратою плановості в підготовці фахівців відповідного профілю, основне, - відсутністю попиту на них зі сторони держави.
Загальна ситуація в країні відображається і в школі. Масове закриття шкіл в сільській місцевості, брак підручників та інших навчальних посібників і матеріалів, погане матеріально-фінансове забезпечення освіти лягає додатковим тягарем на плечі громадян.
Професії учителя, викладача ВНЗ, науковця стали непрестижними. Їх носії мають принизливу зарплату, що стимулює негативні явища в освітянському середовищі. На ситуацію впливає також поширена практика купівлі дипломів, наукових звань. Відкриття і функціонування недержавних ВНЗ в багатьох випадках дискредитує освіту в Україні. На погляд СПУ, ситуація в освіті і науці повністю віддзеркалює системну кризу в державі. Тому чекати успіху в одній лише галузі не варто. Однак, при використанні коштів створеного позабюджетного суспільного фонду стан справ можна суттєво поліпшити. Партія передбачає з боку держави такі заходи:
- підвищення зарплати учителям, професорсько-викладацькому складу, науковцям до рівня, який у 3-5 разів перевищує розмір мінімальної зарплати;
- запровадження системи винагородження науковців за розробку і впровадження ефективних винаходів і технологій;
- припинення «оптимізації» освітянської мережі в сільській місцевості, виконання (в частині освіти) закону «Про пріоритетність соціального розвитку села...»;
- визнання за працівниками освітянської і наукової галузей статусу державних службовців;
- перевірка стану приміщень шкіл та інших навчальних закладів, забезпечення їх теплом, побутовими приміщеннями, спортзалами впродовж трьох-п'яти років;
- оснащення начальних закладів сучасною комп'ютерною технікою з повсюдним виходом в Інтернет;
- проведення аналізу мережі ВНЗ (статус, кількість, потреба, дислокація, здатність давати знання...), їх оптимізація, виходячи з потреб суспільства і держави;
- поступове переведення всіх ВНЗ на бюджетне утримання;
- ревізія наукових робіт останнього 20-ліття на предмет їх відповідності для присвоєння наукових ступенів і звань.
Держава чи будь-яка політична сила не повинна втручатись в навчально-виховний процес. Їх завдання - створити умови для його ефективності.
7. Формування політичної нації - гарантія єдності України
Соціалістична партія України, віддаючи належне патріотизму як необхідній ознаці народу та його представників, вважає неприпустимим з боку держави підтримку націоналізму в його різних проявах. Національні і соціальні проблеми вирішувати слід одночасно, у взаємодії. Без розв'язання соціальних проблем національні перетворюються в свою протилежність - в націоналізм, який нічого корисного людям не несе. Акцентування на пріоритетах етносу, мови, окремих епізодах історії є спекуляцією на почуттях людей, багато яких не звертають увагу на те, що формування націй завершилося у світі ще в період початку становлення капіталістичної системи в XIX столітті.
Нація - явище не етнічне, а політичне. Нація - це сукупність людей, незалежно від культурних традицій, етнічного походження і мови, об'єднаних спільною Вітчизною.
У Конституції України вживаються два поняття: «українська нація» (ст.11) і «Український народ» (ст.13), що виражає спільність громадян України незалежно від етнічної, мовної, культурної та релігійної самобутності. Законодавець виходив якраз не з етнічних відмінностей, акцент ставився на слові «народ».
Орієнтація влади на формування монолітної української політичної нації особливо необхідна з огляду на те, що якраз в Україні проходить одна із ліній цивілізаційного розлому. Він ділить умовно Україну на православну східну і уніатську західну частину. В сукупності з іншими факторами це викликає небезпеку розколу України. При такому поділі і при використанні зовнішніх впливів може бути більше насильства, ніж при розпаді, наприклад, Югославії. Ми не маємо права того допустити, тим більше, що за п'ять-сім останніх років влада поглибила напругу по лінії Схід-Захід.
Соціалістична партія України, враховуючи ситуацію в суспільстві, прояви етнічних особливостей у кризових умовах, суперечності, що складались продовж тривалого часу і в останні роки, бачить ефективний спосіб консолідації - формування в свідомості громадян відчуття їх причетності до єдиної політичної нації - народу України як середовища соціальної справедливості. Це проявляється в рівних правах осіб зі статусом громадянина України на природні багатства країни - наше спільне надбання і передбачає, що всі, хто використовує багатства України, повинні діяти в межах суспільних інтересів, на користь кожного співвітчизника, незалежно від мови спілкування, місця проживання, політичних уподобань тощо.
Практична реалізація такої сутності соціальної справедливості здійснюється ухваленням окремого закону «Про соціальний статус громадянина України» як гарантії прав кожного громадянина на багатства України, як спосіб відкритого інформування кожного про надходження коштів із суспільного фонду та їх використання на потреби людини впродовж її життя. Це викличе зустрічну реакцію з боку кожного, зміцнить відчуття справедливості, гордості, любові до Вітчизни, сприятиме єдності народу України.
7.1. Ставлення партії до питань культури, мови, духовності
СПУ вважає, що загострення дискусій щодо питань гуманітарної сфери - одне з яскравих підтверджень системної кризи в суспільстві, невирішення державою низки проблем, що стосуються корінних інтересів людини, найперше соціальних проблем. Саме в такій атмосфері на поверхню суспільного життя спливають питання історії, мови, патріотизму, котрі легко використати в політичному протистоянні, розколюючи суспільство, налаштовуючи людей одне проти одного з причин, які насправді для людей і всього населення не є першочерговими.
Вважаємо необхідним забезпечення державою книговидавництва, відновлення кіновиробництва, функціонування творчих спілок (без втручання в їх внутрішні справи), академічних і народних колективів, театрів, палаців культури, всього, що складає культурне середовище в країні. Партія вважає шкідливою комерціалізацію культури та інформаційного простору, бо саме їх засобами формуються людські цінності, дефіцит яких став очевидністю. Враховуючи структуру послуг у цій сфері, вважаємо необхідним державі взяти на свої витрати розповсюдження книг, журналів і газет. Не можна вважати нормальним, що вартість передплати газети наполовину складається з вартості її доставки. Внаслідок цього людина одержує інформацію не ту, що її цікавить, не ту, що може виробити в неї об'єктивну оцінку фактів і обставин суспільного життя, а ту, яку безкоштовно, але з певною метою нав'язують їй бізнесові кола чи ті, хто продався бізнесу, але декларує себе захисником народу. Конституційне право громадян на об'єктивну і повну інформацію повинне забезпечуватись державою.
Україна - унітарна держава.Українська мова повинна залишатись державною як важлива статусна ознака суверенної унітарноїдержави, як робоча мова державних установ. При тому всі мови, рідні для відповідних груп людей повинні підтримуватись державою, її можливостями. Дискримінація людей за мовною ознакою в Україні неприпустима. Держава повинна гарантувати та забезпечити можливість кожному громадянину відстоювати свою правову позицію в суді, державних установах, учбових закладах на рідній мові. Соціалістична партія України, усвідомлюючи світові тенденції, відстоюватиме потребу створення в Україні умов для практичного забезпечення англійській та російській мовам статусу мов міжнаціонального спілкування.
З повагою ставлячись до духовного світу людини, до різних віросповідань, партія вважає принцип свободи совісті непорушним. Право людини вірити або бути атеїстам не повинно піддаватись утискам з боку держави, політичних партій і громадських організацій. Зважаючи на поліконфесійність України, в ній тим більше повинен забезпечуватись принцип незалежності церкви від держави, а школи від церкви. Партія виступала і буде виступати проти спроб використовувати віру, церкву для зведення політичних рахунків.
8. Перспектива України в глобалізованому світі
В Україні залишається постійною темою політичних дискусій її геостратегічний вибір - західний чи східний напрям. СПУ вважає таку дискусію спекулятивною, недалекоглядною і беззмістовною. Такою, як Україна є нині, вона і тепер, і в перспективі не може бути рівноправним партнером ні Європі, ні Росії. Можливість швидкого приєднання України до ЄС є політичною спекуляцією з боку і провладних, і конкуруючих з ними політичних сил. В глобалізованій системі капіталізму Європа відноситься до його Центру, а країна периферійного капіталізму - Україна - потрібна Центру такою як є.
Асоційоване членство в ЄС - політична декорація, за якою ніяких переваг для України не передбачається. Це об'єктивність, яку не можна обминути політичними закликами. І Україна, і Росія знаходяться в зоні периферійного капіталізму. Долати його негативні особливості можна лише спільно, знаходячи способи взаємовигідного співробітництва, формуючи стійкі внутрішні ринки. Тільки в такій взаємодії є перспектива для збереження цілісності країн, суверенного їх стану і вирішення соціально-економічних проблем кожної.
СПУ п'ятнадцять років тому проголосила гасло «Збудуємо Європу в Україні!». Його актуальність зберігається як орієнтир для країни і для партії. Європейський вибір - це створення в Україні умов життя, рівня добробуту та гарантій прав і свобод людей і демократичних засад суспільних взаємин, характерних для більшості країн Європи. Тільки на такому шляху, і зберігаючи свій позаблоковий статус, відкривається віддалена перспектива України - бути рівноправним членом співтовариства європейських країн. Тільки такий шлях дозволяє зробити незворотними зміни в суспільних відносинах, які гарантують дотримання принципів соціальної справедливості, основних засад демократичного соціалізму.
9. Чиї інтереси ми виражаємо
Умовність цього питання полягає в тому, що ми виражаємо інтереси всього народу України. Навіть представники крупного бізнесу, цілі яких протилежні нашим, не можуть не бачити тимчасовості своїх переваг на шляху колонізації України. Безпосередньо ми виражаємо інтереси людей найманої праці: робітників, інтелігенції, селян, службовців. Ми формуємо і відстоюємо перспективу середнього класу - дрібних підприємців, висококваліфікованих спеціалістів, професіоналів в галузях виробництва і управління, сфері інформатики і програмування, в сфері послуг.
Ми солідарні з тими підприємцями, представниками ділового світу, які на законних підставах організовують виробництво, створюють робочі місця в Україні, чесно розраховуються з суспільством за свої прибутки.
Наші сподівання і особлива увага до всіх учасників кооперативного руху, де найбільше можливостей втілити на практиці одну з основних цілей соціалізму - поєднання власності і праці, ліквідація експлуатації людини людиною.
Ми відстоюємо права окремих груп і структур суспільств, які найбільш упосліджені за останні десятиліття - жінок і молоді. Ми підтримуємо і на практиці запроваджуємо світовий досвід в реалізації гендерної політики. Для партії безальтернативною вважається рівність людей незалежно від статі в правах на виробничу, творчу, політичну, бізнесову, соціальну та ін. діяльність, на взаємини в сім'ї і побуті, в освіті, охороні здоров'я - в усіх життєвих проявах. Така рівність повинна бути забезпечена і законодавчо, і всією внутрішньою і зовнішньою політикою держави. Рівність, при якій жінки повинні відчувати постійну підтримку, увагу і захист від чоловіків, сприяння від держави.
СПУ вважає формальністю передбачення в Програмі і в практичній діяльності вирізнення молодіжної політики. Все, що пропонує партія - це, по суті, і є молодіжна політика. Ми пропонуємо молодим людям разом добиватися того, що проголошуємо. Багато молодих людей по-інерції засвоюють традиційне впродовж десятиліть патерналістське ставлення і до держави, і щодо обов'язку політичних партій займатися молодіжними проблемами. Молодіжна політика - справа насамперед активної молоді. Доб'ємося разом зміни системи влади з елементами народовладдя, збережемо землю в Україні, її ресурси залишимо власністю народу, активно розвиватимемо кооперативний рух і т.д. - і тоді автоматично вирішаться ті важливі для молоді проблеми, які і є предметом турботи партії:
- безоплатна освіта, в т.ч. вища;
- підвищення ролі студентських профспілок для захисту прав студентів;
- гарантії працевлаштування і оплати праці. Зміцнення статусу молодих спеціалістів;
- сприяння становленню молодих сімей, в т.ч. через державне пільгове кредитування будівництва і реконструкції житла та придбання побутових товарів;
- просування молоді до представницьких органів влади;
- розвиток молодіжного підприємництва;
- створення матеріально-фінансових та організаційних умов для здорового способу життя, занять фізкультурою і спортом, творчістю, спілкування в клубах за інтересами й т. ін.
За все це потрібно боротися. Партія розраховує на безпосередню і найактивнішу участь молоді у цій боротьбі, оскільки соціалізм, справедливість - це і є в своїй суті молодість суспільства.
Партія захищає інтереси людей, які потребують соціальної підтримки. Зусиллями її представників у парламенті законодавчо передбачено підтримку з боку держави ветеранів війни і праці, інвалідів, афганців, чорнобильців, дітей війни. Засобами позапарламентської діяльності партія організовує громадськість на примушування влади дотримуватися відповідних законів. Будемо продовжувати цю боротьбу, керуючись принципом - у державі обов'язково повинні виконуватись усі прийняті закони.
10. Консолідуюча роль партії
СПУ - партія ідеологічна, наші переконання мають об'єктивну природу. Тому компроміси з іншими політичними силами і громадськими організаціями можливі в межах, що не суперечать нашим переконанням. При вирішенні тактичних завдань ми готові до знаходження компромісів з різними політичними партіями. Соціалісти не сприймають претензій будь-яких партій (і своєї теж) на винятковість. Хоч усвідомлюють, що прогресивний розвиток суспільства, створення корисних для людей відносин у державі можливі тільки на шляху пропонованих нами перетворень.
У боротьбі за такі перетворення, як і раніше, партія буде співпрацювати з політичними партіями, усіма прогресивними і демократичними силами, в т.ч. громадськими організаціями, делегуючи туди своїх представників, вбачаючи в цих організаціях середовище формування громадянського суспільства.
Обсудить новость на Форуме