11:45 18.07.2009 | Все новости раздела "Социалистическая Партия Украины"
Про соціально-економічну арифметику, політику і потреби людей
Суперечки між Партією Регіонів і Блоком Юлії Тимошенко (точніше: з урядом чи його прем’єром) розгорілися і згасли внаслідок прийняття у першому читанні проекту, запропонованого регіоналами. Як часто буває, відкладене питання помирає, бо й зміст його через півтора - два місяці зміниться. Адже йдеться про корекцію бюджету в зв’язку з розміром мінімальних зарплат і пенсій.
Коли розпочиналась дискусія, до кінця року лишалося більше шести місяців, коли вона завершиться (якщо завершиться прийняттям якогось закону), до кінця року залишиться квартал і перед виборами президента можна буде ризикнути, прийнявши зміни до бюджету. Сума витрат стане вдвічі меншою, ніж передбачалося ініціаторами, а за нову цифру мінімальних доходів, які доведеться враховувати в наступному бюджеті, теперішній уряд уже не відповідатиме, бо навряд чи після виборів президента він збережеться. Це ясно всім. Та й проекту бюджету на наступний рік уряд не подав, хоч мав це зробити за законом до 15 травня.
Цікаво, що люди матимуть із нашумілої свари? По-правді кажучи, нічого, бо дискусія ведеться стосовно рівня доходів і витрат кожної сім’ї, і бюджету держави. Там цифри ніяк не зв’язані з потребами населення і зовсім відірвані від стандартів життя, розрахованих за методикою, затвердженою українським же урядом у 2000 році.
Ці розрахунки (знову ж таки, відповідно до закону) слід було переглянути через п’ять років, у 2005-му, але ні тодішнім урядом Ю.Тимошенко, ні всіма наступними урядами не переглядалися. Було «невигідно» це робити, адже всі ці роки зростали ціни на … все, зростала вартість життя.
Отже, аналізуючи складові загального питання якості життя, маємо на увазі, що витрати людей насправді більші, ніж беруться в розрахунок, але і такий аналіз красномовно свідчить про життєві проблеми людей.
В Україні сьогодні 20 мільйонів працюючих, з них 1,245 мільйона тих, хто (офіційно, бо насправді таких більше), не має роботи. Є 13,7 мільйона пенсіонерів та 12,9 мільйона тих, хто утримується дорослими. Разом на 1 травня чисельність населення складала 46,06 мільйона чоловік, але за квартал воно скоротилося на 82,3 тисячі, тобто слід визнавати, що в Україні населення уже 45 з лишком мільйонів (у 1990 році було 52 мільйони).
При середньомісячній зарплаті 1762 грн. місячний дохід працюючих складає 32,1 мільярда гривень. Це дохід сімей (вважаємо: двоє дорослих і двоє дітей), який треба брати до розрахунку. А розрахунок, зроблений за урядовою формулою такий: для раціонального споживчого кошика (набір товарів і послуг, достатній для відновлення і розвитку) потрібно 89,3 мільярда гривень власне працюючим і 37,3 мільярда тим, кого вони утримують. Тобто, дохід сімей повинен складати 126,6 мільярда гривень на місяць, у 3,9 рази більше, ніж заробляють працюючі. Та що казати, навіть на утриманців коштів не вистачає!
Це, до речі, аргумент до необхідності перегляду всієї системи оплати праці, це пояснення, чому люди намагаються знайти собі порятунок за кордоном, чому зводять кінці з кінцями додатковими приробітками, чому орієнтуються не так на заробіток, як на город, хлів, погреб, консервацію тощо.
Сім’ї пенсіонерів теж не у кращому становищі. Пенсія у 898 гривень (а, в ній же і гроші «дорогих» пенсіонерів!) вистачає лише на половину раціонального споживчого кошика, - 12,3 млрд. проти потреби 22,9 мільярда.
Уряд в розрахунок бере мінімальні споживчі кошики (аби людям звести кінці з кінцями). Для працюючих та утриманців потреба, визначена за урядовою формулою – 52 млрд. грн. на місяць, а фактичний дохід уже згаданий – 32,1 млрд. Тобто, і на мінімальні потреби заробітку не вистачає, він мав би бути в 1,62 рази більшим.
Ми часто чуємо переможні реляції уряду, які викликають хіба-що роздратування у людей, бо тільки за шість останніх місяців вартість життя в Україні збільшилася у півтора рази. Якщо мінімальний споживчий кошик для родини з 4-х осіб півроку тому коштував 4488 грн. (для сім’ї пенсіонерів – 2244 грн.), то тепер відповідно 6682 і 3341 грн. При цьому зарплати зменшилися, пенсії практично не змінилися.
За рік вартість життя в Україні збільшилася на 75%. І криза тут ні при чому. Краще це оцінити з графіків, де видно, як потреби і можливості родин за нинішнього уряду, який обіцяв «процвітання», все далі і далі розходяться.
Загальна вартість РСК на місяць для родини з 4-х осіб (2 дорослих працюючих, 2 дітей) і фактичний сукупний прибуток родини
Те, що Україну ліберальна влада веде «не туди», звичайно, видно не лише з цього аналізу. Природно, виникає питання - а що робити?
Відповідь на нього вже не раз давали соціалісти. Прикро, що люди нас не завжди хочуть слухати, їх заколисують байки про «прориви» та інші несенітниці з ліберальної політики. З політики, яка відстоює інтерес крупного капіталу.
В частині реальної економіки, вартості і зарплат, цін … треба:
- встановити паритет між ціною праці і ціною життя (між зарплатою, пенсією і витратами на життя).
Світова практика доводить, що в собівартості продукції повинно бути більше 30% оплати праці, а не близько 5% як у нас тепер;
- передбачити межі рентабельності у виробництві і реалізації, щоб не розганяти «дуті» доходи невеликої частини «успішних» громадян і лякати ними тих, хто хоче встановити логічне співвідношення між собівартістю товару і часткою зарплати в ній;
- слід прийняти закон про ціноутворення, де передбачити об’єктивний зв'язок між вартістю праці, сировини, затрат (в т.ч. енергетичних) і економічні важелі для зниження цін.
Ми інколи дивуємось, чому на цінниках в магазинах за кордоном пишеться наприклад, 3,99$ на один товар, чи на цілу групу товарів. Невже, думалось, покупець не розуміє, що товар коштує, умовно, 4$, а не менше? Ні. І покупець, і продавець, і виробник все розуміють. Просто вони «танцюють» під межею ціни і рентабельності, перехід за яку передбачає економічні, в т.ч. податкові санкції, невигідні найперше виробнику. Невигідні і покупцю. Тут інтереси протилежних сторін процесу збігаються. В тому і полягає ефективність соціально-економічної політики;
- безперечно, згадані речі зв’язані з ефективністю державного управління, маючи на увазі, що держава – суб’єкт економіки, котрий має серйозні важелі впливу на ситуацію. Вона зобов’язана теж заробляти кошти для бюджету, маючи права на природні ресурси (земля, вода, повітря, поклади), на державні пріоритети (транзит, транспорт, комунікації, рента і т.д.), регулюючи трансфери, впливаючи на інноваційну і інвестиційну політику.
Без цих та багатьох інших заходів ми і далі спостерігатимемо лише словесну тріскотню, сварки між представниками влади у різних шоу - від TV до зали парламенту. Але вони не мають жодного відношення до потреб людей, до вибудови ефективного державного управління. Управління відповідального, для якого давно потрібно було здійснити реформу місцевого самоврядування, бюджетну і податкову реформи, збудувати систему пенсійного страхування і т.д.
Потрібна влада іншої якості, для іншої мети. Задля цього слід було давно прийняти нове виборче законодавство з відкритими партійними списками. Ґвалт довкола цього закону не припинявся рік. То де цей, нескладний, до речі, закон? Чому замовкли про нього дискусанти?
Відповідь знайде кожен.
А ще потрібен закон про відповідальність посадовців за дотримання Конституції і законів, починаючи від президента до будь-якого чиновника. Потрібна система, при якій чиновник (управлінець, адміністратор, суддя…) боявся би порушувати закон, займатися здирництвом, хабарництвом, «відкатами», зведенням рахунків і т.д.
Може у нас немає таких суспільних виразок? Є. І в астрономічних обсягах. Може хто покараний за них? Ні. Практично, ні. Чому?
Бо все це – наслідки діяльності такої влади. Бо це – її суть. Ось чому цю владу треба змінювати, і чому недавня заява Політвиконкому нашої партії мала назву «Геть нинішню владу!».
Олександр МОРОЗ
17.07.2009 р.
Обсудить новость на Форуме