15:15 03.06.2009 | Все новости раздела "Социалистическая Партия Украины"

Припинити шаманство над Конституцією!

Припинити шаманство над Конституцією! (28.05.2009)

Сьогодні про напрямки розвитку української політики дають уявлення не засідання парламенту чи уряду. Їх роль на себе взяли телевізійні ток-шоу. І хоч там ніхто ні за що не відповідає, все ж із багатьох висловлювань, відсіявши словесну полову, можна здогадатись про наміри дискусантів: відверті чи потаємні. Особливо цікавими вони здаються в устах персонажів, які мали би свої пропозиції висловлювати не тільки там, адже в державі є для того спеціально відведені місця, визначена процедура, а владні посади дискусантів ніби й не для шоу: Президент, Прем'єр, міністри, депутати, банкіри... Та так уже повелося - відведені місця або пустують, або й там лунає езопова мова, і допитливому обивателю теж потрібно напружувати уяву, щоб збагнути, хто чого хоче.

А хочуть вони влади. Саме так можна узагальнити більшість суперечок, бо дуже рідко там звучить щось конкретне про людські клопоти, обтяжені кризою, безперспективністю та різною нестабільністю. Влади! - така напруга пронизує атмосферу дискусій. І це вже не шоу, це - по-справжньому, отже, не байдуже для всіх.

Кожна нормальна людина хотіла б, щоб влада займалася тими проблемами, котрі стали очевидними: безробіттям, нестатками, непомірними цінами, деградацією виробництва, моралі, недоступністю освіти, медицини... Щоб не мирилася з корупцією, хабарництвом, неможливістю захистити конституційні права громадян. "Кругом неправда і неволя...", - ніби про нинішній час писав Кобзар. І чому б це? Адже ми "у своїй хаті" нарешті.

Очевидно, щось не так у нашій господі. Проте замість того, щоб наводити лад, "старші" в ній тонуть у сварці. Від цього безкінечного гармидеру, дивись, і хата, себто держава, розвалиться. Що "старших" міняти слід - це вже всі зрозуміли. Заміна буде, але що і як "нові" робитимуть, варто подумати.

Що заважає українській владі бути ефективною? З числених шоу можна зрозуміти: заважають Конституція, система державного управління. За висловами Президента, зміни до Конституції, внесені 2004 року, - причина усіх бід. Отже, до змін все було гаразд? Чому ж тоді люди виходили на Майдан і майдани, якщо бажаний тепер В.Ющенку і високо оцінений міжнародними експертами Основний Закон України існував? Та й сам новий Президент користувався ним більше півтора року, тільки так само, як і раніше, толку не було, а на обіцяній ним злагоді був поставлений хрест корупційним скандалом і відставкою уряду. Це сталося всього за вісім місяців після "перемоги помаранчевої революції" (так самі герої перемін охрестили те, що зробили, залишивши на Майдані цінності, якими вже й не клянуться - стомилися лукавити).

Заважає Конституція і прем'єрці та її "команді". Не такою вона бачиться і опозиції чи тим, хто нею називається. Можливо, їм усім варто прислухатися до попереднього президента (схоже, вперше цитую його позитивно): "...не Конституція чи закони винні, а ті, хто їх не дотримуються...", "...Україні потрібна парламентсько-президентська форма правління". Правий Л.Кучма, було б так, як він тепер каже, може, не сталося б за його правління грабіжництва замість приватизації, не було б руйнації села, прірви між статками небагатьох та злиднями більшості. А що Конституція нині порушується тупо і безцеремонно, прикладів безліч, частину їх можна прочитати в поданні комуністів на імпічмент В.Ющенку. Імпічмента не буде - до демократії ми ще не доросли, але фіксація об'єктивних підстав є, вона колись знадобиться.

Знову в ефір виплескуються видумки про те, що зміни до Конституції "писалась на коліні", що за них "голосували руками і ногами", що "над ними ніхто не працював", а погодились вносити зміни, "щоб не пролилася кров". Все це аргументи від лукавого. Зміни готувалися більше чотирьох років представниками усіх фракцій, свідчу про це як співголова тимчасової спеціальної комісії. Деякі недоречності в змінах є. Наприклад, норма про двоканальний порядок формування виконавчої влади, при якому двох міністрів парламенту пропонує президент, він же призначає голів адміністрацій за поданням КМ. Ці поправки внесли перед остаточним голосуванням прибічники В.Ющенка за його наполяганням. Ним же, з 2002 року починаючи, разом з іншими тогочасними опозиціонерами підписано кілька документів про реформу системи влади, яка за змістом є тією, що нині критикується. Голосували ж так, як передбачено Регламентом (головуючий В.Литвин може підтвердити), щоправда, в пакеті із сумнівним законом, який дозволяв В.Ющенку стати президентом. Сам він сьогодні каже, що не голосував, раніше офіційно підтверджував, що голосував. Правда, начебто, "кнопка не спрацювала", але далі, свідчить В.Ющенко, і він, і фракція таким чином свідомо визначили свою підтримку реформи. Коли він говорить неправду, відомо лише йому, хоч президенту так робити негоже. Не голосувала і не підтримувала змін Ю.Тимошенко зі своєю фракцією. Вона сподівалася стати президентом з безмежними і непідконтрольними повноваженнями, опанованими на практиці Л.Кучмою теж всупереч Конституції. А щодо натяків на кров, то вони є взагалі нісенітницею: зобов'язання голосувати за зміни В.Ющенко підписав у нашій спільній угоді 6 листопада 2004 року, коли ніякої напруги іще не було. Правильність такого кроку підтвердили і зарубіжні експерти - А.Квасневський, Х.Солана та інші, виклавши своє бачення виходу з кризи в угоді, теж підтриманій В.Ющенком.

Таким чином, зміни до Конституції внесені свідомо, продумано, за згодою переважної більшості депутатів і за процедурою, передбаченою в Основному Законі. Спекуляції з цього приводу треба давно припинити. А приклад у цьому відношенні зобов'язаний подавати Президент, однак він раз-по-раз повертається до цієї теми, ніби шукаючи виправдання чи то невмінню, чи то небажанню виконувати обов'язки вищого посадовця держави.

Чи значить сказане, що в системі державного управління все гаразд? Ні, звичайно. Реформу треба завершити, але тим ніхто не займається. Йдеться найперше про другий етап реформи - про місцеву владу. Цей крок відповідальний і складний. Його логіку викладено в проекті закону про зміни до Конституції, позитивні висновки щодо якого давно зроблено Конституційним Судом. Закон планувалося схвалити восени 2007 року. Підозрюю, що авантюра з достроковими виборами в парламент затіяна була якраз для того, щоб залишити реформу на півдорозі, тримаючи слабосильними сотню тисяч депутатів місцевих рад, підмінюючи самоврядування не підконтрольними нікому , окрім В.Ющенка, органами держадміністрації. Їх же проектом змін передбачається суттєво реорганізувати, в т.ч. ліквідувати райдержадміністрації.

Докучливі балачки владців про європейський вибір - забавка для простаків. У Європі, вважай, від середніх віків адміністрування мінімізоване. Є самоврядування, де місцеві громади визначають, як їм жити, розпоряджатися громадським майном та ресурсами, дбати про громадський порядок і благоустрій, про розвиток шкіл, лікарень та інших установ, виходячи з потреб людей, що проживають на відповідній території. З нашою недореформованою системою управління в Європу пхатися не слід, такі ми там зайві.

Днями відвідав кілька областей Західної України. В Снятині мені подарували фотоальбом Василя Пилип'юка. Чудова робота майстра підготована до 850-річчя міста. Відкриває альбом панорама Снятина. Він нічим не поступається подібним містечкам Польщі, Чехії, Іспанії. З висоти пташиного польоту. Бо спустившись на землю, видно прозу сучасної української провінції. Розбиті дороги і тротуари, фасади, що просять рук штукатура, унікальна ратуша, яка зустрічає свій сотий рік не ремонтованою через нульові субвенції з Києва. Подібне бачимо в Косово, Дубно, Літині, Коростені, Фастові, Ніжині, Чуднові, Миргороді, Ізюмі, Каневі... Не випадково називаю міста красиві, з цікавою історією, привабливі для туристів. Їх багато в Україні.

Невже Віталій Беца, снятинський голова, не зміг би організувати перетворення свого міста в прикарпатські Карлові Вари, якби у нього і в міської ради були для того можливості? Ці можливості - в повноваженнях і ресурсах, в порядку формування і витрачання бюджету, у впливі на виробничу та інші ділові сфери, на розстановку кадрів. Добрих п'ятнадцять років ведемо балачки у владі про реформу бюджетного і податкового законодавства, про нові закони, що стосуються суті самоврядування, розпорядження комунальним майном і землею, спрощення процедур для початку підприємницької діяльності, розвитку кооперації і орендних відносин. І... тупик. Чому? Тому, що потрібні перетворення блокуються голим адмініструванням, закостенілою архаїчною системою державного управління. Вона глушить, убиває ініціативу громад, намагаючись виконати хіба що одну функцію - забезпечення "потрібного" результату на виборах президента. Бо він їх єдиний "начальник". Той "начальник", який не може знати ні ділових якостей керівників адміністрацій, ні важливих проблем територій, ні шляхів їх розв'язання. Бо це неможливо охопити одній людині, а тому величезна влада передається в руки його величності Чиновнику.

Ще гірша ситуація в районній і обласній ланках державного управління. На пальцях можна перерахувати територіальні одиниці, де голова адміністрації і голова ради працюють злагоджено, не з'ясовуючи, хто старший за посадою. А відповідь проста: старший той, кого обирає народ, а не той, кого призначають "зверху".

Навмисне не згадую про сільські ради, про тисячі подвижників - голів сіл. У них, крім власного авторитету, немає практично ніяких можливостей іти назустріч потребам своїх виборців, тим паче, що юрисдикція сільрад обмежується лише територією сіл. Даремно Прем'єр закликає голів сіл "грюкнути кулаком по столу чиновника"... Від того жесту тільки звук і залишиться, та ще черговий візит контролюючого органу або прокурорського посланця.

Надмірна централізація влади і адміністративна система - середовище і одна з причин корупції, хабарництва, поборів. Ці виразки роз'їдають державну систему, нищать залишки віри у справедливість. В сутності своїй вони - зло, що повинне каратися за законом. Але в сотню раз більшим злом є пристосування цієї системи до розкрадання бюджетних коштів. Чи йдеться про збирання податків, повернення ПДВ, чи про закупівлю медикаментів або інших товарів для суспільних потреб, чи бюджетне інвестування будівництва, чи використання коштів для ліквідації наслідків стихійного лиха (як минулого року в тому ж Прикарпатті)..., там повсюдно присутній кримінальний здирник, в якого система державного управління на побігеньках і разом з ним вона переполовинює бюджет, через ціни і тарифи "чистить" кишені громадян.

Мені нерідко заперечують: хіба можна владу передавати нинішнім місцевим радам? Там і досвіду немає, а скільки відомо фактів зговору, підкупу, особливо - при виділенні земель! Це так. Але так буде до тих пір, поки громада не контролюватиме виборні органи, своїх висуванців. А контролюватиме, отже, і підбиратиме тоді достойних, здатних щось реально робити для своїх громад. Сьогодні виборець не несе відповідальності за своє голосування, бо йому байдужі підсумки виборів. Хто не прийшов би у раду чи виконком, він мало впливатиме на переміни: ні прав, ні можливостей у нього немає. А коли такі права і можливості з'являться, тоді виборець думатиме, кого варто підтримати своїм голосом. І питатиме з обранця, якщо той не справлятиметься зі своїми обов'язками.

Зміна психології виборця, перетворення його в громадянина - це один з найважливіших наслідків децентралізації влади, підвищення ролі і статусу місцевого самоврядування. "Владу - місцевим громадам" - не лише передвиборне гасло соціалістів, а зміст реформи системи влади, потрібний крок до європейської моделі управління.

Переміщення влади під контроль громадян сприяє вирішенню ще одного завдання, важливість якого нині відчувають усі. Мова про розмежування бізнесу і влади. Чим більша концентрація влади, чим більші ресурси і бюджетні потоки зосереджуються в структурах управління, тим привабливішими ці структури будуть для бізнесменів, тим ліберальнішою і антисоціальною, а отже, антиконституційною, буде економічна політика держави. Примітивні аргументи про намагання ділових людей прикрити недоторканністю свій бізнес - демагогія і фіглярство перед довірливим обивателем. У нас, скажімо, чотириста бізнесменів користуються імунітетом. А скільки їх в Україні? Чому ж відсутність у решти прикриття недоторканністю не ставить їх перед правосуддям? То можливо, вони не злочинці? Можливо, імунітет їм ні до чого? Можливо, контролюючі, фіскальні та інші державні органи, в т.ч. місцеві, - нездорові? Хто вивчав ці та безліч інших обставин, щоб не підмінювати необхідну аналітичну та управлінську діяльність низькопробними спекуляціями про зло імунітету? І галасує про нього найбільше той, у кого руки нечисті, або ним затурканий обиватель. Бізнесмен прагне влади, бо вона в умовах централізації і, відповідно, адміністрування - інструмент для задоволення власних чи корпоративних інтересів. Його прагнення влади тим і пояснюється, а розосередження і підконтрольність влади робить її не привабливою для бізнесу. Зате тоді вона краще служить людям і державі.

Інший засіб розмежування бізнесу і влади - вибори з відкритими партійними списками. Зміст потрібного закону соціалісти пропонували парламенту ще сім років тому. Нас ніхто не підтримав. Тепер кожна фракція на свій лад дружно агітує за такий закон. Складається враження, що в тому хорі резонансу набирає нота несприйняття відкритих списків. В цьому випадку, можливо, Президенту варто подати свій проект, нехай парламент продемонструє вірність засадам демократії. Можу запропонувати просту і надійну концепцію такого закону, депутатам вона надіслана кілька місяців тому. Вона така: партія (блок) висуває 450 кандидатів. Вони закріплюються з'їздами за конкретними округами і ведуть там агітацію. Депутатами (в межах загальної, здобутою партією квоти) стають ті, хто зібрав на підтримку партії найбільшу кількість голосів виборців, незалежно від номера в списку кандидатів. Це змінює механізм виборів, робить прозорим для виборця бюлетень із 20 - 25 прізвищ, проводить до парламенту людей, які справді користуються довірою громадян і їм будуть підзвітні. З іншого боку - це об'єктивний і природний спосіб зміни політичних еліт, їх оновлення.

Все, що тут пропонується, не потребує радикальних змін в Конституції, а вимагає лише завершення давно розпочатої процедури. Чому ж тоді так часто звучить з екрана чергова пропозиція про конституційну реформу? Одному потрібен двопалатний парламент. Другому - реальна влада у президента, щоб він "не тільки нагороди роздавав та інколи користувався правом вето". Третім кортить вибори президента провести в парламенті і зробити яловими повноваження його або прем'єра (залежно від того, хто до чого прицінюється). Четвертому бачиться Конституція з надмірно деталізованим порядком здійснення влади. П'ятому хочеться гетьманства, та щоб зміни до Конституції народ вносив сам, на референдумі, під диригуванням призначених поводирів. Закриваються очі на статті Конституції, де написано, коли і з яких підстав проводиться референдум.

А що від тих варіантів матимуть народ і держава? Чи нація, як любить висловлюватися В.Ющенко, на свій лад формулюючи давно відому дефініцію? Адже за різними проектами проглядається індивідуальний інтерес розробника. Одначе Конституція досягає своєї ролі тоді, коли вона передбачає інтерес громадянина, суспільства і держави, себто загальний інтерес, а не потребу окремого інституту влади чи окремого посадовця. Може, варто припинити ритуальні шаманські танці і супутні скандали довкола Основного Закону? Адже він живий, чинний. Його найперше треба знати і, безумовно, дотримуватися.

В підсумку зазначу, що замість зайвих дискусій потрібно зробити наступне:

- прийняти зміни до Конституції, що стосуються місцевого самоврядування і судової системи;

- ухвалити близько трьох десятків законів, що деталізують суть перемін;

- прийняти терміново закон про вибори до парламенту з відкритими списками;

- переглянути закон про місцеві вибори, орієнтуючись здебільшого на мажоритарний принцип;

- законодавчо врегулювати потребу погодинної оплати праці, повернути землі конституційний статус загальнонародної власності, посилити роль держави в поліпшенні добробуту співвітчизників;

- схвалити засади внутрішньої і зовнішньої політики, щоб країна розвивалася у вибраному напрямку і припинилися сварки про суб'єктивне бачення перспектив (НАТО, ЄС, єдиний економічний простір, мова, історія, церква, Чорноморський флот...).

Це програма дій для всіх інститутів влади, дій реальних і вкрай необхідних. Вони забезпечать ясність у політиці. А ясність - гарантія стабільності, довіри людей до влади, забезпечення конституційних прав і свобод громадян і, зрозуміло, обов'язкова умова подолання існуючої кризи.

Ті, хто здійснять такі кроки, увійдуть в історію державотворцями. Це не пафосні слова, це констатація, це назріла потреба, яку мають усвідомити і політики, і всі громадяни.

Запасу часу практично не лишилося. Треба від шоу перейти до дій. Щоб не запізнитися назавжди.

Олександр МОРОЗ,
голова Соціалістичної партії України

Источник: Социалистическая Партия Украины