23:15 12.03.2012 | Все новости раздела "Социалистическая Партия Украины"

Олександр Мороз: Земля – чиє багатство?

Потрапила на очі нова газета «Рідне село. Україна». Подумалось, від якоїсь культурологічної організації, - така мелодійна назва. Проте, яка нині установа культури здатна відразу заявитись 200-тисячним накладом, тим паче, без передплати, коштом видавця? Та й зміст газети інший.

Як сказано в редакційній колонці, газета нестиме інформацію селянам про їхню «героїчну працю, про їхні звитяги і проблеми». А на підтвердження того «звитяги і проблеми» продемонстровано на головному знімку першого номера газети – баскі коні тягнуть плуга, за чепіги якого натужно взявся майбутній читач цієї газети. Чоловік звитяжний, хто б сумнівався? І проблеми тут же, - вже багато років в селі немає кінного плуга. Та й коней для цієї справи. Та й коваля, щоб тих коней підкувати. Та й орачів.

Це такий ідеал села бачить видавець і редакційний колектив? Щоб кіньми в… Європу? А «дурні» німці, французи, голландці…, не знаючи такої світлої перспективи, випускають потужні трактори, широкозахватні сівалки, культиватори, комбайни та іншу техніку, запроваджують найсучасніші технології. У симпатичного мені орача на фото не помітно антени для прийому супутникового сигналу. Правда, на оранці ні антена, ні звичайний маркер зайві. Це вже на посіві антену заплетуть «в білу гривоньку…».

Давайте так: ні я не буду далі вдаватись до сарказму, ні читач не «клюватиме» на облесливий зміст багатьох матеріалів. Бо вони не настільки простецькі чи наївні. Це така собі ідеологічна пастка для селянина, зашморг для села. А творцями цих катівних пристроїв є, звісно, не працівники редакції, а… влада. Її представник відверто каже в ключовому заголовку: «Моя земля – моє багатство». Його багатство, а не звитяжця за чепігами.

Брехливий зміст основної статті газети обурює. Не можна так відверто спотворювати суть речей. Гріх. Погляньте, як заграє з читачем автор:

1. Сьогодні здійснюється тіньова приватизація земель, пишеться в статті. А з введенням ринку такого не буде, бо держава забезпечить «суворий державний контроль…». А тепер не може забезпечити?

2. Паювання проведено несправедливо, успадкування паїв не вирішене, багато спадкоємців живе у містах. При ринку цього, значить, не буде? Ті, хто в місті, акти продадуть, а тим, хто в селі, доведеться продати, особливо, якщо паї відведені в натурі, де ж подінешся? Пропозиція в сотні разів перевищуватиме попит, власники актів на землю одержать копійки. Земля скуповуватиметься дляперепродажу тими, хто проштовхує через парламент ідею ринку землі.

3. Орендна плата дрібна, земля фактично в руках магнатів, котрі хочуть «здобути її у повну власність», простоюють мільйони гектарів сільгоспугідь, які б могли «приносити пристойний дохід землеробам, і держава від того отримувала б мільярдні кошти». Це майжеправда. Правда в тій частині, що паювання в натурі – антиконституційна, незаконна оборудка Л.Кучми і Ко, наслідки такого паювання закономірні.Про це натхненники злочинних реформ знали, були попереджені. Що нинішні земельні магнати хочуть придбати землю у повну власність – дискусійне питання. Навіщо консервувати капітал у землю, яка і так дає прибуток? Хіба що придбати за мізер. Влада таку перспективу закладає новим законом…

До того, що «держава мала б мільярдні кошти…». З тих земель, що обробляються, вона кошти має? А що зміниться при ринку землі? Держава(і селянин, і сільська громада) ще далі будуть відсунуті від можливої вигоди. Власник, олігарх, в т.ч. іноземець той зиск матимуть. Байки про сільського власника землі і його багатство уже пройшли перевірку і земельними паями, і ваучерами. Скільки ж можна «вішати локшину» на вуха людям?

4. «Не можна взяти кредит під заставу землі», - бідкається чиновник з Державного агентства земельних ресурсів. При введенні закону про ринок земель це стане можливим. Це стане «поштовхом розвитку села», задоволено сповіщає він же. І не червоніє. Принаймні, через газету того не видно. Ну, порівняйте ж кредитну ставку з рівнем рентабельності сільгоспвиробництва. Не того рівня, що є наслідком монокультурного виробництва, яке ведуть сьогодні деякі латифундисти, а того, що дає роботу сільським жителям, що відновить тваринництво, підтримку родючості ґрунтів, оптимальну меліорацію. Як такою рентабельністю обробляти кредит? Якщо чиновнику так пече потреба згаданого закону, то треба говорити чесно: механізм земельної застави банківського кредиту дасть змогу законно відібрати землю у селянина, у сільської громади. І не треба просторікувати про вигоди для селян.

5. «Коли землею володітимуть селяни, з’являться дитсадки, школи, дороги, лікарні…». Але ж закон нав’язується не для того, щоб землею володіли селяни, а щоб видурити її в них, відібрати! При чому тут садочки і школи? Отоді і прискориться уже знайома «оптимізація» соціальної сфери на селі. Це ж очевидні речі!

6. «Потрібен ринок землі, щоб територіальна громада справді могла розпоряджатися землею – своїм найбільшим ресурсом». Так нібито вважає директор департаменту сільських територій Мінагрополітики Ірина Синявська. Не вірю, що вона так вважає. Вона, котра прекрасно знає проблеми самоврядування, місцевої влади, розуміє, що без виробництва і власності всередині громади перспектив для громади немає. Але ж при ринку землі громада ніяк не може розпоряджатися землею. Земля їй не належатиме! В цьому суть проблеми.

7. «Землю – селянам», майже оригінально звучить підзаголовок згаданої статті, хоч цьому гаслу уже скоро 100 літ. «Власники паїв отримають широкі можливості… заставляти в банк для отримання кредитів… натомість тіньовим землевласникам залишиться кусати лікті…». Аж сльози виступають. Чи то з жалю до Б.Губського та інших «тіньовиків», чи з радості за власників земельних паїв, чи з прикрощів від такої примітивної брехні.

«Землю повинен скупити не той, хто може її скуповувати, а той, хто її оброблятиме». Отак прямо і написано! Та й ще обмеження щодо обсягів придбання передбачено й майже погоджена дискусія щодо розмірів – від 500 до 2100 га в одні руки. А що таке «обробляє»? Той, хто за чепігами? Він «може» чи «повинен»? Той, хто організовує обробіток на 2100 га? А власнику паю яка різниця кому його продати, - тому, хто за плугом, чи тому, хто організовує виробництво на 500, 2000 чи 100000 га? Він же – власник, його право законом гарантоване.

Приміром, сотня господарів («самураїв» за наслідками), скупивши (припустимо, хоч це фантастика) по 1000 га землі, взяли кредит в одному з банків на умовах, дещо кращих, ніж у поки що неіснуючого Державного земельного банку. І… збанкрутували. Кому за законом перейде у власність застава, себто, земля?На якій площі? 100000 га. Які можуть бути обмеження? А яка структура активів українських банків, і чи не є це шлях до переходу землі у власність іноземців? Тепер, а не згодом, як радить М.Калюжний з Держземресурсів. І даремно він посилається на досвід Балтії. Там є закон для недопущення прав іноземців на землю. Закон є, а земля переважно в руках іноземців.

8. Роль держави в статті зведена до грошового питання. Все там обіцяно: розстрочки, пільги, фінансова підтримка, регулювання цін, підтримка заходів щодо забезпечення родючості ґрунтів… Все, мовляв, буде. Можливо з цього слід розпочинати? І може тому, що нічого цього не було впродовж 20-ти років, коли з села і селян вичавлювали останні соки, і «маємо те, що маємо»? І не в ринку землі справа, не в його відсутності як причини життя селян і всього майже народу за межею бідності?

До цієї статті підлаштовані всі публікації в газеті. Є там і позитивне щодо оптових ринків та досвіду господаря Івана Михайліва. Але здебільше клинки підбиваються темі ринку землі. Не стримався навіть академік П.Саблук, двадцять років повторюючи тезу про справедливе регулювання формули ціноутворення. То може варто було ту формулу виписати? Тим більше, що був і віце-прем’єром, і «соратничків» мав у Мінсільгоспроді та Держкомземі, і всім президентам та головам Кабміну, (загалом владі і заявлений нині опозиції – вони однакові) його позиція до вподоби? Чому не відрегулював ту формулу, розпочинаючи авантюру з розпаюванням «в натурі»? Відкинувши при тому застереження двох десятків нобелевських лауреатів зі США про недопустимість торгівлі землею. Бо що там нобеліанти? У нас свої «генії», що роблять реформи за шпаргалками, писаними у Вашингтоні. Тільки писаними не лауреатами, а тими, хто гроші має, їх малює і про них дбає. В тому числі за рахунок землі України.

Такі ось враження склалися від прочитання газети «Рідне село». А щоб згодом газету не перейменовувати у «Бідне село», то слід робити те, що пропонують соціалісти. А саме. Люди продають землю, свої паї виключно українській державі (хто не хоче – здає в оренду). Держава через свій земельний банк здає землю в оренду, контролює її використання, при тому за законом захищає права сільських громад. Тоді права людей будуть чогось варті, а держава теж матиме авторитет.

І не треба буде ідеалізувати оранку кінним плугом. Нехай би ідеологи ринку землі та господарі газети «Рідне село» пройшли за таким плугом хоч би 15 «соток» городу. Дивись, і в голові посвітлішало б, і брехні стало б менше.


Голова СПУ
Олександр МОРОЗ

Источник: Социалистическая Партия Украины

  Обсудить новость на Форуме