16:01 20.11.2009 | Все новости раздела "Социалистическая Партия Украины"
Я ніколи не жалкував і не жалкую, що був на Майдані: таким був рух народу, ми були із ним. Жалкувати треба про те, що ідеали Майдану зраджені і продані, забуті
Заява
Голови Соціалістичної партії України,
кандидата у Президенти України
Олександра МОРОЗА
До ювілею Майдану (День свободи, 22.11.2009)
Майдан був уособленням суспільних настроїв. Люди прагнули свободи, хотіли правди. Після 10-річного правління Л.Кучми – це найприродніше бажання.
Сьогодні багато хто говорить, що Майдан виник «раптом» - як миттєва громадянська консолідація. Ні. Передумовою Майдану були акції опозиції у 2000-2001-му – «Україна без Кучми» і «Повстань, Україно!», які пробудили суспільну свідомість. На чолі цих акцій йшли соціалісти. Тому вийти на Майдан у 2004-му для нас було цілком природньо і чесно.
Ми стояли на Майдані не за Ющенка, а за право українців на свободу, за право жити в європейській країні. Нашою загальною метою було зламати систему під назвою «кучмізм». І побудувати вільну демократичну і правову державу. Без корупції. З чесними судами. З розділенням повноважень гілок влади. З сильним місцевим самоврядуванням.
Для СПУ Майдан – це і можливість реалізувати політичну реформу, «побудувати Європу в Україні». На цих умовах ми підписали угоду з кандидатом в президенти Віктором Ющенком. Він відмовився від своїх обіцянок так само легко, як потім відмовився від ідей і цілей Майдану. Зрада була здійснена вже тоді – через декілька місяців після «помаранчевої революції». А точніше, ще до її завершення. Ющенко не здолав Кучму, він став Кучмою-2, гіршим його варіантом.
Його оточення боролося не за перспективи України, а за право зайняти «теплі» місця. За право використовувати ті ж самі корупційні схеми, незаконні приватизаційні механізми, за можливість «сісти» на бюджетні потоки. Боротьба за ідеали демократії обернулася боротьбою мільйонерів з мільярдерами, в якій «згоріли» люди з усіх кінців України – справжні герої Майдану. Команда переможців виявилася командою мародерів, яка розікрала національні багатства України, привласнила собі право торгувати газом, землею, енергетикою. У цій справі вони були однакові, а гризня за владні можливості стала суттю внутрішньої політики. Її кульмінацію ми бачимо у відносинах між «помаранчевими» – В.Ющенком і Ю.Тімошенко. Такими вони були після Майдану, у скандалах 2005 року, при формуванні влади в 2006 році, в авантюрних діях 2007 року. Такими вони залишаються і зараз.
Нормою стало порушення Конституції, повне ігнорування законів, політичний авантюризм можновладців. Державна політика стала синонімом понять «дерибан» і рейдерство, брехня – її інструментом.
Цього можна було б уникнути, а гарантією повинна була стати політична реформа, на завершенні якої наполягав я особисто і Соціалістична партія. Реформа робила неможливою війну між прем'єром і президентом, посилювала парламент, зміцнювала владу на місцях. Але найголовніше, політична реформа ставила заслін політиканству, авантюризму і хаосу у владі, використанню її для особистого збагачення.
Саме тому лідери Майдану виявилися такими лютими супротивниками зміни системи управління. І безжальними душителями тих, хто насправді хотів і міг забезпечити зміни у суспільній свідомості, у розвитку держави, у зовнішній політиці. У хід пішло все – від навішування ярликів зрадників, до спроб використання силових структур. Через два роки після «помаранчевої революції» президент Ющенко спробував «демократично» зупинити народ за допомогою внутрішніх військ.
Шельмуючи інших, найлегше приховати свої злочини, безвілля, непрофесіоналізм. Пошук і викриття ворогів стали головним способом зберегти неподільну владу у тих, хто на Майдані говорив про перспективи розвитку України, дотримання законів, ефективну економічну політику. Проте, життя усе розставило на свої місця. Суспільне розчарування досягло свого апогею: сьогодні недовіра до влади потужна не менше, ніж учорашня віра в ідеали Майдану.
Я ніколи не жалкував і не жалкую, що був на Майдані: таким був рух народу, ми були із ним. Жалкувати треба про те, що ідеали Майдану зраджені і продані, забуті.
Ще гірше і небезпечніше те, що п'ять років по тому «помаранчеві кумири» знову спекулюють на вірі і почуттях тих, хто щиро вірить у зміни, які ще можуть відбутися в Україні.
Переконаний, фальш ивим кумирам не повірять люди. Народ збереже вірність ідеалам Майдану, тому що він – ідеал свободи. Сьогодні таке почуття приглушене розчаруваннями. Але воно спалахне знову, коли люди зрозуміють – відступати нікуди, надія тільки на народ, тобто, на кожного з нас.
Олександр МОРОЗ
Обсудить новость на Форуме