02:00 11.09.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Юрий Загородний: Представитель социал-демократов должен принять участие в будущих президентских выборах
Публикуется на языке оригинала
СДПУ(О) не бере участі у виборах. Якою є стратегія утримання партії у політичному полі України?
Відповідь на це запитання прозвучала на останньому з’їзді СДПУ(О). Ми сказали, що партія потребує серйозної модернізації, що вона має повернутися у публічну політику. Це повернення залежить від багатьох чинників: від керівництва партії, голови партії і керівників регіональних партійних організацій, стратегії, яка відповідає часу. Ми прийняли рішення і звернулись до всіх лівих та лівоцентристських партій приєднатися до процесу переговорів, щоб розпочати процес зближення і об’єднання всіх лівоцентристських сил, відновлення співпраці із профспілковими організаціями, які найближчим часом повинні стати впливовим гравцем на політичному полі України. Партія повинна бути готовою ідеологічно та організаційно до чергових парламентських та місцевих виборів, а представник соціал-демократів має взяти участь у наступних президентських виборах.
Йде щоденна копітка підготовча робота, щоб повернути партію у політичний простір України.
Яким політичним партіям ви вже давали імпульс на зближення?
В Україні існує не одна партія, яка позиціонує себе прихильником соціал-демократії. І це біда для України, що соціал-демократичний рух роздроблений. Як, до речі, роздроблені й правий та лівий політичні рухи. У 2006 році я в одному інтерв’ю казав, що після цієї виборчої кампанії партій на політичній карті повинно стати менше. А основою для цієї консолідації має стати ідеологія. Тоді я свято вірив, що блок “Не так” буде у парламенті.
Я і зараз переконаний, що процес зближення ідеологічно близьких сил має відбутися. Ми повинні сідати за стіл переговорів і об’єднуватися. Після першого етапу нашого з’їзду у мене були зустрічі із керівниками партій, які теж стоять на цій позиції. У мене була зустріч із керівниками Всеукраїнської партії трудящих, я зустрічався із Миколою Федоровичем Пєсоцьким («Народно-трудовий союз»), раніше я мав зустрічі із Юрієм Олексійовичем Буздуганом. Сьогодні, після того, як з’їзд партії визначив курс на об’єднання і прийняв звернення до всіх політичних сил, ми офіційно звернулися до цілого ряду керівників партій, які стоять на лівих та лівоцентристських позиціях. Сподіваюсь на порозуміння з їх боку.
А що ви їм зможете запропонувати за ваш омофор? Вони ж всі хочуть бути “єпископами”? І дехто з них має право на таке хотіння, адже вони політично старші за вас?
Одвічна проблема України: на одну булаву – кілька гетьманів. Я у розмові із кількома політиками наводив приклад Словакії: у 2002 році під час парламентських виборів ліві зазнали поразки. Але вони знайшли можливість, сили та мудрість сісти за стіл переговорів і домовитися про об’єднання всіх ліво-центристських сил. Дійшли згоди, що керівники партій не претендують на керівну роль і з свого середовища знайшли молодого політика, на якого почали працювати. І ліві пройшли в парламент, у них є більшість, вони створили коаліцію майже власними силами, їхній лідер – прем’єр-міністр Словакії. Приклад словацьких колег достойний наслідування.
"МИ НЕ ПОМІТИЛИ ПРОЦЕСУ БЮРОКРАТИЗАЦІЇ ПАРТІЇ"
Колись на одному круглому столі, присвяченому фінансуванню партій, казали, що СДПУ(О) -єдина партія, яка має розгалужену структуру, партійні офіси у кожному великому місті. Чи будуть виділятися кошти на утримання цієї структури?
Ми повністю зберегли структуру. Це також підтвердив і звіт міністерства юстиції - сьогодні в Україні найбільш розгалуженими й структурованими партіями є СДПУ(О) і КПУ. Ми є всюди, маємо осередки в містах і в сільській місцевості. Раніше фінансування партії значною мірою здійснювалося централізовано, із Києва. Зрозуміло, що як і в кожній політичній силі, у нас було достатньо фінансово спроможних людей, готових забезпечити фінансування партійних структур. Хоча ми завжди націлювали секретарів регіональних парторганізацій, щоб вони на місцевому рівні намагалися вирішувати питання фінансування своєї партійної діяльності. Цілий ряд партійних організацій не один рік так і організовує свою діяльність: потоки фінансування - це і гроші з центру, і залучені на місцях. Але з часом стало зрозумілим, що ефективність політичної роботи не залежить напряму від кількості витрачених центром грошей. Ще в липні 2006 року на засіданні політбюро партії, ми прийняли рішення про обов’язкову сплату членських внесків членами партії. Ця статутна норма існувала завжди, але вона певний час не виконувалась. Хоча окремі обласні партійні організації збирали внески завжди і використовували ці кошти на потреби партії. У 2006 році ми прийняли це рішення як обов’язкове. Ці кошти мають зберігатися на місцевому рахунку. Погодьтесь, ціна цих грошей зовсім інша, бо вона підкріплена активністю самих членів партії. На підтвердження моїх слів в останній програмі Савіка Шустера на запитання в аудиторії "Чи готові ви пожертвувати п’ять гривень політичній силі, якій симпатизуєте?" 70% відповіли, що готові. А це початок свідомого вибору людей, люди готові підтримувати свою політичну силу матеріально, готові нести політичну відповідальність разом з нею.
Ви дуже багато зробили для популяризації соціал-демократичної ідеології в Україні. Чому сама партія виявилась непопулярною? Чи ви робили “розбір польотів” на цю тему?
Розбір польотів ми не робили ніколи, але ретельно намагалися проаналізувати ситуацію. Для популяризації соціал-демократичної ідеології ми дійсно зробили дуже багато. Наприклад, наше видавництво видало з теорії та практики соціал-демократії понад тридцять книжок. І всі вони є у всіх бібліотеках України. Ми провели ряд наукових конференцій міжнародного рівня з питань розвитку соціал-демократії.
І в тому, що Україні є приблизно п’ятнадцять відсотків прихильників соціал-демократичної ідеології – є заслуга СДПУ(О). Але соціал-демократичні партії отримують невеликий відсоток. Чому так відбувається?
На жаль, в Україні формування середнього класу ще далеко не закінчилось. А ідеї соціал-демократії найбільш близькі саме середньому класу.
Були і власні помилки. Наприклад, я вважаю однією з помилок те, що після парламентських виборів 2002 року ми не зуміли зробити політичний прогноз розвитку України. І не зробивши це, ми не перебудували роботу, рухалися у напрямку класичної організації партійної роботи, побудови структури, яка вибудовується на початковому етапі становлення партії. І це була головна помилка. Друга помилка: ми не помітили процесу бюрократизації партії. З місць йшли відписки за невиконану роботу, а ми не завжди звертали на це увагу. По-третє: задля перемоги потрібна команда. Вважалося, що в нас є команда, але коли голова партії та деякі керівники втратили високі посади, активність партійців почала згасати. Чи це інстинкт самозбереження людей в умовах 2005-2006 року?! Але процес згортання активності був очевидний. Зрозуміло, що виникли й кадрові проблеми. Партія втрачала публічність, чого не повинно бути. Партія має працювати, завжди відстоювати інтереси людей, незалежно від того чи перебуває вона у парламенті.
"ПОРАДА МЕДВЕДЧУКА МОЖЕ СТАТИ ДУЖЕ ВАЖЛИВОЮ ДЛЯ БАГАТЬОХ ПОЛІТИЧНИХ ГРАВЦІВ УКРАЇНИ"
Хто головний “акціонер” в СДПУ(О) при прийнятті важливих рішень?
Відкрию головний секрет СДПУ(О): ми завжди приймали рішення колективно. Ви можете спитати будь-кого з членів політбюро, навіть минулих часів, вони скажуть: рішення приймалися колективно, а деколи під час гострих дискусій. Але коли рішення приймалося, то воно мало виконуватись всіма. Велика заслуга Медведчука у тому, що він ніколи і нікому не нав’язував свій погляд. Він давав можливість людям висловитися і завжди поважав іншу точку зору.
А Віктор Медведчук до вас навідується?
До 27 липня 2007 року Віктор Медведчук керував партією. Після 27 липня він залишився рядовим членом партії, і попросив не вводити у керівні органи партії.
І він не є навіть її неформальним лідером?
Віктор Володимирович ніколи не дозволить собі поводитися так, щоб у людей були сумніви: що є формальний керівник і неформальний, що є маріонетки та ляльководи. Хоча, погодьтесь, лідер – поняття, скоріш, неформальне, і Медведчук, навіть відійшовши від активної політики, ще не скоро позбудеться цього статусу.
Сьогодні ми спілкуємося із Віктором Володимировичем, я раджуся. Але право приймати рішення залишається за мною, за діючим керівництвом партії.
За часів Вашої роботи в Адміністрації Президента казали, що реально ситуація була такою: Віктор Медведчук – віце-президент країни, а ви – голова АП. Скажіть, як ви будували роботу АП? І чи правда, що Балога звертався до Віктора Медвечука не лише, щоб віддати тренажер, а й за порадами, як оптимізувати роботу цієї структури?
Згідно Конституції Президент створює для виконання повноважень свій дорадчий орган. Під час моєї роботи в Адміністрації багато ініціатив йшло саме від Президента. Люди, які працювали в Адміністрації Президента, мали робити все, щоб забезпечувати діяльність Президента. Мені здається, що ми працювали продуктивно. Ми з Віктором Володимировичем не домовлялися, хто що робить. У нас склалося так, що керівник займається стратегічними питаннями, а його зами – тактичними, щоденними. Віктор Володимирович формував пропозиції та ініціативи, які висував Президент, а я забезпечував виконання завдань працівниками Адміністрації. Щодо сьогоднішньої роботи Секретаріату... Якщо громадян задовольняє робота Президента, то Секретаріат працює добре. Мене особисто - не задовольняє.
Що стосується можливої зустрічі Віктора Медведчука та Віктора Балоги, то приводів для зустрічі можна винайти достатньо, наприклад, щоб віддати тренажер, який залишився у кабінеті, або просто щоб подивитися одне одному в очі. Не є секретом, що потенціал і авторитет Віктора Володимировича досить вагомі, і що його порада може стати дуже важливою для багатьох політичних гравців України, і що багато хто добивалися й добиваються зустрічі з ним.
"ЙДЕ ЗМАГАННЯ, У КОГО ВІДРО З БРУДОМ БІЛЬШЕ"
Чи вважаєте ви Шуфрича та Папієва, ваших фронтменів, які вийшли із СДПУ(О), щоб йти у списку регіонів - зрадниками?
Так, вони вийшли із партії. Це було їхнє особисте рішення. З’їзд партії їхній вчинок не схвалив.
Але в душі вони залишились соціал-демократами?
Сподіваюсь, що так. І той, і другий майже десять років були пов’язані із соціал-демократією, і вони стали тими, ким вони є, і завдяки партії теж. Їх пам’ятають і досить часто сприймають, як соціал-демократів. Так їх будуть сприймати достатньо довго. Це, виходячи з мого, можливо, ідеалістичного уявлення…
Напевно, після кількох років "царювання" Партії Регіонів, у СДПУ(О) є шанс набути популярності...
Проблема полягає не в симпатіях чи антипатіях до певної політичної сили. Проблема у тому, що сьогодні Україна розвивається алогічно. Вона розвивається не за законами суспільного розвитку. Україна розвивається на конфлікті. На дуже примітивному конфлікті. Дійсно, конфлікт - обов’язкова умова розвитку держави, людини, суспільства. Але конфлікт інтересів дуже вузького кола людей - це не конфлікт ідеологій, не змагання політичних програм. Йде змагання, у кого відро з брудом більше. І в кого відро з брудом більше, той кращий. І учасниками конфлікту є кілька політичних сил. Також вже багатьом зрозуміло, куди може привести цей шлях. А на фоні цієї ситуації є шанс відродитися у будь-якої політичної сили, яка запропонує Україні вихід з неї.
До речі, нинішньому політичному хаосу сприяє багато чого, що влаштовує нинішню так звану політичну еліту. Погодьтесь – нечесність та непрозорість, з чим на словах всі борються, є найголовнішою умовою існування деяких політичних сил. Про які в цьому разі «чесні та прозорі вибори» можна казати? Навіть виборча система, яка на мій погляд потребує перегляду, є джерелом політичної корупції.
Про рівень політичної культури я взагалі не хочу говорити. Звідси й різке зростання розчарування.
"У МЕНЕ ВДОМА ВСІ СПІЛКУЮТЬСЯ УКРАЇНСЬКОЮ"
Чи залишається незмінною позиція партії щодо НАТО?
Ми задовго до виборчої кампанії 2006 року ініціювали референдум щодо НАТО і вважаємо, що тільки народ має визначати, де бути: у НАТО чи поза НАТО. Ми зібрали чотири з половиною мільйони підписів, але ЦВК дев’ять місяців не приймав рішення, яке згідно закону мав зробити за місяць. І я знаю справжні причини, чому ЦВК не приймала рішення. І це я знаю від колишніх перших осіб ЦВК. Зараз матеріали за поданням Президента України перебувають в Конституційному суді. На днях ми отримали банальну відписку, що матеріалу розглядаються, але коли буде прийнято рішення – невідомо.
А щодо двомовності, статусу ОУН-УПА?
Наша позиція щодо російської мови теж відома. Ми за те, щоб російська мова набула державного статусу, але це можливо, коли в парламенті за це проголосує конституційна більшість. Поки що про це говорити рано – такої більшості немає. Якщо рішення буде прийнято, то, на мій погляд, штучний поділ України буде припинено. Особисто мені немає різниці якою мовою розмовляти, при тому, що у мене вдома всі спілкуються українською.
Щодо ОУН – УПА... Примирення повинне бути і прощення має відбутися. Але не можна йти до цього через руйнування пам’ятників тим, хто подолав фашизм, або через визнання героями колишніх есесівців.
Як Ви вважаєте, хто має визначати державний устрій України: народ на референдумі чи експерти внаслідок тривалих обговорень?
Наприклад, Юлія Володимирівна використовує сьогодні референдум, як технологію. А над Конституцією мають працювати фахівці, які займаються конституційним правом. Після цього проект Конституції виноситься на обговорення, проходить Верховну Раду, і тоді схвалюється. Але ми безумовно відстоюємо право народу на референдум і підтримуємо будь-яке законне право будь-кого на його проведення. Будь ласка, ініціюйте. Ми ще прийдемо до того, щоб Конституцію приймати на референдумі.
Обсудить новость на Форуме