01:00 18.08.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Резолюція XXI з'їзду Соціал-демократичної партії (об'єднаної)
РЕЗОЛЮЦІЯ
ХХІ з’їзду Соціал-демократичної партії
України (об’єднаної)
м.Київ 17 серпня 2007 року
Про шляхи розвитку СДПУ(О) у нових політичних реаліях
ХХІ з‘їзд Соціал-демократичної партії України (об‘єднаної) змушений констатувати, що СДПУ(О) перебуває у глибокий кризі, викликаній як об’єктивними причинами, так і суб’єктивними помилками, яких партія припустилася у своїй діяльності. Серед них найголовнішими вважаємо наступні:
1. Незважаючи на чіткі і недвозначні наміри, задекларовані під час створення та будівництва партії, СДПУ(О) так і не стала класичною ідеологічною партією. Ставлення до програмових документів часто-густо мало ритуальний характер, а позиція партії з гострих суспільних питань визначалася не стільки принципами соціал-демократії, скільки ситуативною кон’юнктурою.
2. Під різними приводами в СДПУ(О) були фактично згорнуті внутрішньопартійні дискусії, не діяли й інші інструменти демократичного контролю, функції колегіальних органів зазвичай зводилися лише до схвалення підготовлених заздалегідь рішень. Всередині партії превалювали некритичні настрої, моральний і ідейний релятивізм, а втілення на практиці програмових засад соціал-демократії відкладалося "на потім". Відсутність самокритики дозволяла партійному активу йти шляхом найменшого спротиву, пояснюючи власні поразки лише підступами опонентів і зовнішніми обставинами.
3. На керівні посади висувалися не переконані соціал-демократи, здатні публічно відстоювати позиції партії, а підприємці і чиновники, які мали винятково "кулуарний" вплив на владу або ж сумлінні виконавці їхніх вказівок. Особиста відданість і слухняність цінувалися більше, аніж внутрішні переконання активістів і відповідність їхньої позиції принципам, задекларованим партією.
4. Лояльність та внутрішньопартійна солідарність, що цінуються в будь-якій організації, надто часто використовувалися керівництвом партії для вирішення власних політичних і бізнесових проблем, внаслідок чого партія в суспільстві і навіть серед прихильників соціал-демократії почала сприйматися насамперед як лобістська структура та інструмент захисту влади і власності, що належать найзаможнішим активістам СДПУ(О).
5. Партії вдалося забезпечити свою присутність у всіх регіонах, містах, районах країни, проте часто-густо це робилося за рахунок суто організаційних і фінансових зусиль, без належного ідеологічного і політичного забезпечення, внаслідок чого партійне будівництво перетворювалося на "присутність заради присутності". Створення і роздування партійного апарату, залишеного без належного контролю за виконанням завдань, призвело до того, що він почав працювати сам на себе. Реальна діяльність поступово перетворювалася на віртуальну.
6. Всупереч чітким вимогам програмних документів СДПУ(О) широке висвітлення діяльності партії, заяв і дій її керівників забезпечувалося переважно за рахунок особистих стосунків із власниками ЗМІ і активного застосування адміністративних і фінансових важелів. Все це мало короткотерміновий позитивний ефект і важкі побочні наслідки. Партія здобула репутацію "головного утискувача свободи слова" і надовго зіпсувала стосунки з журналістським середовищем. Як наслідок – з втратою і влади, і контролю над ключовими ЗМІ СДПУ(О) фактично зникла з інформаційного поля України.
7. Негативно на діяльності партії відбився й прихід до неї у часи перебування партійних керівників на вершинах владного олімпу великої кількості кар‘єристів. Зрощення партії з державними структурами, висування на керівні посади замість партійного активу чиновників, а часто-густо відверте заробітчанство найманих апаратників стали поширеними явищами. Все це посилило розкол між партійним активом та партійним апаратом, викликаючи серед членів партії апатію і зневіру.
Про існування цих та багатьох інших проблем було відомо задовго до провальних для СДПУ(О) виборів 2006 року. Проте партійне керівництво намагалося не звертати на них увагу, в кращому випадку визнаючи їх "несуттєвими". Заколисані переможними звітами призначених ними функціонерів і не завжди адекватними оцінками експертів, лідери СДПУ(О) не змогли правильно оцінити ситуацію в партії і в країні, зробити своєчасні висновки, змінити стратегію та тактику діяльності партії.
Не на користь партії зіграло і загальне переформатування політичного поля України внаслідок "помаранчевої революції" та втілення на практиці конституційної реформи, що змінила розподіл повноважень між гілками влади. СДПУ(О) виявилася неготовою до нового поділу української політики, яке визначається ставленням виборів 2004 року і феномену "Майдана", а також штучним роздмухуванням проблеми ментальних відмінностей мешканців різних регіонів країни. Після 2006 року партія вибула з умовної "вищої ліги", але замість боротьби за повернення до неї завмерла і причаїлася, практично змирившись із втратою впливу на політичні процеси в державі.
Бездіяльність і фактична відсутність соціал-демократів в українській політиці стала особливо помітною у квітні 2006 року – під час штучно спровокованої політичної кризи. Роздмухувачів громадянського конфлікту могли зупинити лише енергійні й водночас принципові політики, але таких в українському парламенті виявилося замало. Призначені всупереч Конституції України та чинному законодавству позачергові парламентські вибори перетворюються на черговий "тур" президентських виборів. А це загрожує черговою хвилею демонтажу надбань перших років незалежності – суверенітету, громадянського миру та злагоди, економічної незалежності та стабільності. Надалі удавати із себе стороннього спостерігача – це ставати співавтором фатального для України сценарію.
Але для того, щоб повернутися на політичну авансцену одного бажання СДПУ(О) замало. Партії для цього потрібно відновити довіру виборців і, насамперед, членів партії, довівши, що вона здатна працювати так, як декларує – з людьми і для людей, спираючись насамперед на різні верстви виборців, які потребують захисту своїх прав і створення умов для свого вільного розвитку.
З огляду на це ХХІ з’їзд Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)
ПОСТАНОВЛЯЄ:
Вважати головним завданням партії на нинішньому етапі розвитку реформування і оновлення самої партії, згуртування всіх лівих сил навколо подолання загрози сповзання країни до авторитаризму і правового нігілізму, а також участь у президентських і парламентських виборах з метою втілення в життя програмних цілей партії.
І.
Для виконання цього завдання насамперед потрібні:
1. Ідеологізація партії. Ми повинні повернутися до соціал-демократичних цінностей і джерел нашого руху, розуміючи водночас, що сила будь-якої ідеології в її практичному застосуванні. Партія повинна запропонувати суспільству не лише набір гасел і постулатів, але й соціал-демократичні рецепти розв’язання найпекучіших громадських проблем.
СДПУ(О) повинна мати своє політичне обличчя, не міняти його в угоду тимчасовій політичній кон’юнктурі, і ні в якому разі не давати приводу для компрометації наших ідей та партії в цілому. Ставлення СДПУ(О) до конкретних політичних і соціальних питань має надалі визначатися з огляду на принципи і настанови соціал-демократії, а не інтереси окремих партійців.
До партійної діяльності мають залучатися насамперед люди, які поділяють цінності лівого руху і здатні відстоювати їх у щоденному житті. Партія повинна стати союзом однодумців, які змагаються за владу не заради самої влади, а заради здійснення партійної програми в інтересах кожного громадянина, в інтересах всієї країни.
2. Демократизація партії. Ми маємо відновити дію механізмів внутрішньопартійної демократії, яка б ставила діяльність керівництва СДПУ(О) в пряму залежність від прагнень пересічних активістів. Рішення, які мають значення для всієї партії мають ухвалюватися всіма партійцями – як наслідок дискусії, під час якої кожен матиме право висловити свою точку зору. Тільки так ми можемо створити організацію, в якій рівень довіри один до одного був би таким саме високим, як і рівень відповідальності кожного.
Демократизація є ключовою вимогою для повернення СДПУ(О) статусу загальнонаціональної партії. Лише вільне змагання думок і талантів всередині партії дозволить нам виховати лідера загальнонаціонального масштабу та команду регіональних лідерів, знаних у себе в регіоні та здатних створити навколо себе самодостатню команду, які можуть привести партію до перемоги.
3. Модернізація партії. Партія повинна стати сучаснішою, здатною швидко, гнучко і водночас принципово реагувати на виклики сьогодення. Для цього СДПУ(О) потрібно якнайшвидше засвоїти сучасні технології внутрішньої і зовнішньої комунікації, спілкування між партійцями і виборцями. Час масових партій, які рухаються по команді з одного центра йде у минуле. Настає ера мережевих структур, здатних мобілізувати ресурси для вирішення конкретних проблем без надмірного адміністрування і бюрократизації. Змінюється і мотивація партійної діяльності. Лише враховуючі ці обставини партія зможе стати справді модерною політичною силою.
До партії має прийти нове покоління соціал-демократів, не пов’язаних із важким багажем минулого. Завдання досвічених партійців – передати новій генерації свій досвід і убезпечити її від повторення старих помилок.
4. Відкритість партії. СДПУ(О) більше не може залишатися "закритим клубом", заглибленим у внутрішні проблеми. Партія має налагоджувати горизонтальні і вертикальні зв‘язки з прихильниками соціал-демократії, які (поки) не є членами СДПУ(О), з однодумцями з інших лівоцентристських партій, громадських організацій, з профспілками. Об’єднані соціал-демократи повинні стати ініціаторами об’єднання усіх демократичних лівих сил України, формування спільної стратегії їхньої діяльності, а в перспективі – створення НОВОГО ЛІВОГО ЦЕНТРУ, здатного скласти альтернативу партіям і блокам, які репрезентують інтереси великого капіталу.
Не повинен залишатися поза увагою і розвиток міжнародних зв’язків СДПУ(О) з іншими соціал-демократичними партіями та організаціями, активніша робота з приєднання партії Соціалістичного Інтернаціоналу.
ІІ.
Найважливішим ПРОГРАМОВИМ завданням партії на найближчий час є боротьба за демократизацію не лише політичного, але й соціального устрою України. Це, зокрема, вимагає:
1. Створення надійної системи захисту соціальних прав українських громадян, модернізації трудового законодавства, зміцнення і оновлення вітчизняних профспілок які мають перетворитися із "благодійних департаментів при адміністраціях", на енергійного і компетентного захисника найманих працівників.
2. Боротьби з усіма проявами соціальної дискримінації, прагнення до гуманізації суспільних відносин.
3. Подолання най кричущого прояву суспільної несправедливості - бідності працюючих. Кваліфікована праця в Україні систематично і брутально недооцінюється, наслідком чого є відтік професійних кадрів за кордон. Найголовнішим засобом боротьби проти цього є стимулювання зростання заробітних плат у виробничому секторі і сфері послуг до середньоєвропейського рівня з наступним підвищенням окладів бюджетників.
4. Системної роботи з метою зменшення майнової та соціальної нерівності, породженої погано регульованими ринковими відносинам. Головним засобом такої політики має стати стимулювання підвищення доходів громадян – насамперед найманих працівників, самостійних робітників та дрібних підприємців. Додатковим – перерозподіл національного продукту, зокрема за допомогою податків на велику нерухомість та предмети розкошу, який успішно застосовується у багатьох західноєвропейських країнах.
5. Активної державної політики у соціальній сфері, спрямованої на створення нових робочих місць, підготовку та перепідготовку кваліфікованої робочої сили, надійну підтримку сім’ї та молоді.
6. Реформування пенсійної системи.
7. Енергійна боротьба з проявами політичної корупції та правового нігілізму, які стали звичним явищем після "майдану", зупинення демонтажу інституцій демократії та правосуддя, захисту прав і свобод громадян.
8. Продовження політичної реформи. Демократія в Україні постійно буде перебувати під загрозою, доки є загроза парламентаризму з боку президентської гілки влади, повноваження якої за європейськими мірками занадто перевищені, що дає реальну можливість появи авторитаризму. Тому ми наполягаємо на подальшому обмеженню президентської влади та розширенню прав влади представницької, у тому числи на місцях. Треба реально надати більш владних прав територіальним громадам, згідно запланованого другого етапу конституційної реформи.
9. Наполегливої боротьби проти спроби ідеологічної і політичної монополізації, штучного запровадження одно- або двопартійної системи забезпечення реального політичного плюралізму, вільного змагання ідей та ідеологій.
10. Оновлення виборчого законодавства, переходу від пропорційної системи "закритих списків" до системи, яка б поєднувала голосування за партії з підтримкою конкретних кандидатів.
11. Збереження і захисту культурного розмаїття, вільного розвитку мов і культур етнічних та національних, протидії спробам штучної мовної або ж релігійної уніфікації, що лише провокують розбрат і конфлікти між громадянами України.
12. Подальшої взаємовигідної інтеграції України до світових та регіональних структури, яка має раціонально використовуватися для економічного піднесення і вільного розвитку країни.
13. Збереження нейтрального статусу України, проголошеному в Декларації про державний суверенітет 1990 року. Оборонна та миротворча співпраця з Росією, НАТО, ОБСЄ, ООН та іншими структурами має відбуватися на рівноправній основі, а керувати обороною країни мають виключно українські державні органи.
***
Ми є і залишаємося соціал-демократами, які вірні своїм гаслам – Свободі, Справедливості і Солідарності, ми з цього шляху не звернемо.
Ми відчуваємо свою відповідальність за країну, відчуваємо плече кожного партійця і обіцяємо не зрадити кожного хто нам довіряв і довіряє сьогодні.
Ми прийшли в політику не на день і залишаємося в ній для того щоби виконати свою місію – зробити Україну щасливою, заможною, правовою, соціальною і справедливою державою.
З людьми і для людей!
Голова СДПУ(О)Ю.І. Загородній
Обсудить новость на Форуме