16:30 30.07.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Юрій Загородній: Я глибоко переконаний, що соціал-демократія в Україні має свою історичну місію!
І я також сподіваюся, що ніхто з присутніх у цьому не сумнівається. Принаймні - той, хто сумнівався, а тим паче, хто перебував у наших рядах з інших відомих міркувань - вже залишили наші ряди.
Нинішній, XXІ з'їзд СДПУ(О), на відміну від більшості попередніх, проходить як ви помітили в досить скромній обстановці, без уже звичної помпи й навіть, пробачте, без концерту після його закінчення. Проте я сподіваюся, що зокрема й це дозволить зробити його максимально робочим і конструктивним.
Більше того, я переконаний, що за своїм значенням він стане історичним, і дійсно поворотним не лише у долі СДПУ(О), а й всієї соціал-демократії в Україні. Причому, я далекий від думки, що нам сьогодні вдасться розв’язати всі або хоча б більшість проблем, які стоять перед партією. Але головні напрямки нашого руху й головні організаційні принципи існування партії я хотів би, щоб тут пролунали.
З одного боку мені дуже складно виступати перед вами, як ви знаєте наступного дня після виборів 2006 року я, як і Віктор Володимирович Медведчук, написав заяву про відставку, і, повірте, це була не поза, а розуміння ступеня особистої відповідальності за результати виборів.
Відповідальності за те, що за зовнішнім благополуччям, за бадьорими, як потім виявилося нічим не підкріпленими реляціями з місць, я не зміг побачити реальної картини й симптомів хвороб, які насправді вже давно клубком окутали партію.
З іншого боку я можу чесно дивитися вам в очі – адже я завжди сумлінно намагався робити все від мене залежне на благо нашої партії.
Як ви знаєте, із жовтня минулого року по березень нинішнього, мені вдалося зустрітися з активом практично всіх регіональних організацій, і я вважаю, що ці зустрічі пройшли відкрито й більш ніж відверто. Я вдячний усім, хто часом безапеляційно та різко, проте відверто й чесно говорив про наші проблеми та причини їх виникнення. Це в дійсності є біль за долю партії, і я впевнений, він сьогодні є й у кожного з присутніх.
Але, як і на зустрічах, так і сьогодні я хочу закликати всіх до головного, на мій погляд, принципу, не дотримання якого в недавньому минулому виявилося джерелом багатьох наших проблем - щоб ми, насамперед , навчилися слухати й, найголовніше, чути одне одного. Без цього ми просто не зможемо порозумітися. А порозуміння – це головне, що об’єднує людей і робить їх однодумцями.
Я не буду докладно аналізувати причини наших невдач, а тим паче поразки на попередніх виборах - це було лише наслідком тих процесів, які відбувалися усередині партії. Ми досить докладно, і багато годин, мали можливість обговорити їх із вами на тих же зустрічах. Першою спробою їхньої систематизації став проект нової Концепції розвитку партії, розроблений за дорученням Політбюро, й спрямований в організації для обговорення ще рік тому.
Хочу зазначити таке: як і після появи проекту Концепції, так і після наших із вами зустрічей, реакції у вигляді конкретних пропозицій, а тим більше активізації дій у переважній більшості обласних організацій так і не відбулося. Неважко зробити висновок, що всі наші давні проблеми є й нині, до того ж додалися нові, - причиною яких стала зміна політичної ситуації, у якій партія змушена сьогодні перебувати.
Також я вважаю об'єктивним те, що лівий рух в Україні сьогодні перебуває в глибокій кризі, у результаті стратегічних помилок всіх політичних сил його що представляють, зокрема, на жаль, і наших помилок.
Головною з яких – був, безумовно, певний відступ партії від основних ідеологічних принципів соціал-демократії. А також те, що в умовах нашої безкомпромісної боротьби з реальною загрозою правого лібералізму, в особі так званої "помаранчевої влади", ми були змушені діяти в союзі з їхніми супротивниками також ліберально толку, у результаті чого ми просто втратили своє обличчя.
Прикриваючись лівою риторикою, сьогодні в Україні на політичному Олімпі правлять бал праві ліберали всіх мастей. І ми, на жаль, сьогодні змушені шукати будь-які можливості для політичного маневру, щоб зберегти свою присутність у політиці.
Я глибоко переконаний, що публічна партія, на відміну від політичної секти, може реалізувати свою програму тільки за допомогою свого представництва у владі. Якоюсь мірою тут діють ті самі принципи ринкової економіки: партія повинна робити все, щоб бути привабливою та затребуваною для виборців. В іншому випадку вона приречена бути аутсайдером.
Але, як ви знаєте, публічність партії - найголовніший ключ до успіху, сьогодні дуже залежить від представництва партії в тих же органах влади, чого ми за останній рік були реально позбавлені. Виходить замкнуте коло, яке нам у будь-якому разі доведеться розривати.
Як позитивний приклад дій в цьому напрямку я розцінюю наявність в органах влади наших представників М.Папієва, Н.Шуфрича, І.Шурми, В.Зайця і їхню роботу на імідж і авторитет партії.
Ми повинні шукати можливість, щоб наші представники мали змогу використати трибуну Верховної Ради, що, погодьтеся, сьогодні дає одну з головних можливостей донести свою думку й свою позицію до виборця.
Мабуть одним з шляхів до цього може бути участь наших представників у списках інших "антипомаранчевих" блоків і партій. Сьогодні це може стати тим компромісом, що дозволить партії розірвати коло ізоляції в сфері нашої публічності.
Водночас не можу не зазначити, що однією з головних причин нашої теперішньої ситуації є те, що, маючи в минулі роки достатнє представництво в органах влади всіх рівнів, ми не тільки не змогли збільшити популярність партії, але навіть зуміли в окремих регіонах заробити стійкий негативний імідж.
Нажаль, потрапивши у владу, дуже багато хто з наших представників відразу забули, кого вони представляють. Ми не змогли встояти перед потоком кон'юнктурників і кар'єристів, які хлинули до нас у 2002-2004 роках. Відповідно, ми пережили їх "исход" у 2005-му і 2006-му.
Це ще одна причина наших невдач - незадовільна кадрова політика.
Дозволю собі навести трохи статистики. Може хтось ще перебуває у полоні рожевих ілюзій:
Кількість членів партії перед виборами 2002 року - 376 тисяч, набрано 1 мільйон 628 тисяч голосів виборців (6,27%).
Кількість членів партії на початок виборчої кампанії 2006 року - 330 тисяч, (а разом з учасниками "Проекту 5" - 1 мільйон 300 тисяч), тобто, зосередившись тільки на цьому проекті, партія спокійно подолала б бар'єр із результатами десь 5%. Але це за звітами, а реальність виявилася холодним душем - 257 тисяч голосів і 1,01%. Маючи на папері 330 тисяч членів партії, одержали тільки 78% від їхньої кількості!!!
Після виборів 2006 року, коли рішенням Політбюро СДПУ(О) від 12 червня 2006-го було ухвалено рішення про основні критерії оцінки реальної чисельності членів партії, у СДПУ(О) за звітами налічувалося 323 тисячі, а після проведення перереєстрації залишилося ледь більше 20 тисяч. Зрозуміло, що не до всіх дійшли, достукалися, (швидше за все ніхто й не збирався шукати та стукати) але все-таки, що це за армія така, коли майже за рік удалося знайти й зібрати заяви про перереєстрацію тільки з 10% (!!!) декларованої чисельності?
Керівні органи партії. Якщо проаналізувати "текучку" в їхньому складі із часу останнього звітно-виборного XVІІ з'їзду - у березні 2003 року - то зі складу, що обрали на тому з'їзді, залишилося 6 з 11 заступників Голови партії (55%), 19 із 34 членів Політбюро (56%), 58 із 101 члена Політради (57%) - тобто не більше ніж половина. Водночас на наступних з'їздах було додатково обрано 5 заступників Голови партії, 11 членів Політбюро ( деякі встигли пробути в його складі трохи більше ніж по півроку), 24 члена Політради.
Сьогоднішній склад керівних органів такий: 25 членів Політбюро СДПУ(О), зокрема Голова партії, його перший заступник і 9 заступників, 72 члена залишилося в Політраді й 21 у складі Контрольної ради (максимально вона складалася з 27 членів після ХІХ з'їзду).
Передплата на "Нашу газету +" після того, як з липня 2006 року відмовилися від всіх пільг і дотацій, з майже 186 тисяч зменшилася до 9886 екземплярів. Тобто більш ніж у 18 разів. І весь останній рік передплата за власні гроші членів партії коливається в районі 10-11 тисяч.
Членські внески - статутна норма, яку ми довго не наважувалися запровадити. При тому, що більшість керівників ще два роки тому висловилися за неухильне використання цієї норми. 2006 року до Виконкому СДПУ(О) від регіональних парторганізацій внески практично не перераховувалися (близько 500 гривень). Така робота розпочалася лише в 2007 року. Але в середньому на місяць надходило лише близько 2360 гривень. Водночас в Миколаївській, Одеській, Чернівецькій, Чернігівській обласних, Севастопольській міської ця робота не велася зовсім.
Це сухі цифри, які об'єктивно відображають сьогоднішню ситуацію в партії.
А що, хіба є секретом, що за останній рік лише декілька організацій спромоглися проводити реальні публічні заходи? Я вже не кажу про елементарну роботу зі ЗМІ, проведення прес-конференцій, брифінгів, розміщення публікацій в пресі де місцеві партійні лідери мали б озвучити позицію партії.
Якщо додати до цього недотримання демократичних норм у внутріпартійному житті, яке мало місце раніше, у результаті чого диктат зверху породив банальне утриманство знизу, не підкріплене до того ж реальною роботою, і яке виражалося у фіктивних реляціях і липових звітах, то картина буде практично повною.
Як приклад: останній "Проект 5" - наочне підтвердження "липової" роботи, до того ж, що вона реально й у повному обсязі була забезпечена із центра організаційно й фінансово.
Я думаю, мені не треба зараз зупинятись на нинішній політичній ситуації в країні. Зрозуміло, що нові парламентські вибори стануть черговим туром протистояння Ющенка та Януковича, і в першу чергу тих політичних сил, які за ними стоять. Це підтверджують й багато соціологічних досліджень, зокрема й ті, котрі партія проводила в останні місяці. На жаль, нинішній стан партії, а найголовніше реальний рівень довіри виборців до неї не вселяє жодного поводу для оптимізму. Сьогодні рейтинг СДПУ(О) коливається біля позначки у 0,3%!!!
Але й у цьому разі, ми повинні шукати шляхи для політичного маневру, передусім для того, щоб не просто зберегти партію, а й створити умови для її реального відродження. Водночас ми не повинні мати ілюзій, що, навіть мобілізувавши необхідні ресурси, зможемо домогтися потрібного результату самостійно. А тим більше, ми не повинні допустити нових авантюрних виборчих проектів на зразок "Блоку Не ТАК!", наслідки якого ми пожинаємо сьогодні.
До того ж, ми ще повинні доказати, що в СДПУ(О) є команда однодумців. Як що на мене, то, нажаль, у мене є великі сумніви, що така команда в останні роки існувала. Погодьтесь, якщо нема команди, то знову політична відповідальність за діяльність партії має лягти на плечі лише лідера?
Буквально починаючи з наступного дня після 31 березня 2006 року й по сьогодні, я не перестаю думати про подальший шлях, яким повинна піти соціал-демократія України, аби не лише повернути собі минулі позиції й довіру виборців, а й завоювати нові. Я впевнений, що кожен з присутніх в залі та багато тих хто вважає себе членом СДПУ(О) теж неодмінно думають про шляхи виходу партії з кризи.
За цей час ми проводили серйозні наукові дослідження, зокрема в багатьох областях країни й ця робота ще триває. Ситуація обтяжується й тим, що, як я вже говорив вище, в Україні після 2004 року серйозну кризу переживають й лівоцентристська ідеологія.
Той соціальний популізм і ліві гасла, з якими йдуть до влади нинішні лідери політичних симпатій остаточно заплутали виборця саме в ідеологічному плані. І виборець сьогодні робить вибір за іншими ознаками, зокрема навіть територіальними. До речі, така сама кризова картина має місце й щодо реальних націонал-демократів - у країні сьогодні є криза класичних ідеологій - це незаперечний факт.
Ще у 2003-му році мені довелося прийняти участь у публічній полеміці на сторінках одного видання де я висловив думку, що існуюча позиція щодо розрізненості лівого руху в Україні має закінчитися системною ідеологічною кризою. Що й сталося. Я й сьогодні маю ту саму думку й вважаю, що виходом із кризи може й повинне стати об'єднання всіх лівих і лівоцентристських сил у потужний політичний рух.
Тільки в цьому випадку ми зможемо реально відстояти соціальні права трудящих і завоювати довіру виборців. Це має стати найближчим нашим завданням, у цьому я бачу реальну перспективу СДПУ(О). Це повинен стати наш український, якщо хочете, соціал-демократичний інтернаціонал. Утім, поряд із неодмінним виправленням усіх раніше допущених партією помилок.
І передусім, я вважаю, по-перше ми маємо зробити так, аби головною ланкою успіху партії став успіх її місцевої партійної організації. Ми маємо боротися за владу в кожній раді, а не чекати манни і вказівок з Києва. Партійна організація повинна стати лідером у своєму регіоні, а її керівник - реальним авторитетним політичним лідером.
У нас має бути за правило, що демократія - це диктат знизу!
По-друге, ми просто зобов'язані виробити такі основи кадрової політики, яка б забезпечила не тільки природну ротацію кадрів від верху до низу, а й політичну відповідальність кожного партійного функціонера.
По-третє, у нас немає бути, як і зон поза критикою, так і людей поза критикою. У результаті чого, кожен, хто виявився в місцевих органах влади завдяки членству в партії, повинен періодично звітувати перед своєю організацією за свою роботу, за популяризацію наших ідей.
І наостанок. Віктор Медведчук, з ім'ям і авторитетом якого пов'язують СДПУ(О) останні 10 років, і під керівництвом якого партія прожила часи свого сходження й становлення, а також нелегкі часи після 2004 року, як відомо, відразу після виборів 2006 року написав заяву про складання із себе повноважень Голови СДПУ(О).
Разом з тим, він весь цей час був і є в партії та з партією. І я знаю, - його теж хвилює доля СДПУ(О).
Я також знаю думку більшості партійців, які щиро й повністю довіряють Вікторові Володимировичу й хочуть, щоб він надалі залишався біля керма партії.
Своєю заявою, поданою наступного дня після закінчення виборів, Віктор Медведчук, безумовно, визнав ті помилки, які були допущені партією під час його керівництва, а також узяв усю відповідальність за те, що відбулося, саме на себе.
Цей його крок, (я вважаю крок справжнього чоловіка) що, до речі, трапилось вперше в сучасній українській історії притому, що це є нормальною практикою у всіх демократичних країнах і партіях, тільки підтверджує щирість і порядність цієї людини, а також те, що в нього є почуття відповідальності, і перед своїми товаришами зокрема.
Я знаю, як він переживав і переживає ті невдачі, які сталися з нами останнім часом, і я думаю, що ми повинні бути добрі й вдячні цій людини, що так багато зробила, як для СДПУ(О), так й для розвитку соціал-демократії в Україні й проголосувати за прийняття цієї відставки, позбавивши його від яких-небудь пояснень і коментарів.
Щодо кандидатур на посаду лідера СДПУ(О), то я впевнений, що в нашій партії досить гідних і відданих людей. І наш з'їзд об'єктивно розгляне всі пропозиції. Зокрема й щодо чисельності й складу всіх керівних органів партії.
Ми повинні спокійно й виважено, а головне з урахуванням всіх думок і позиції кожного прийняти ці важливі для партії рішення. Адже від працездатності й почуття відповідальності керівних органів, від злагодженості їхньої роботи, починаючи від Політбюро СДПУ(О) і закінчуючи Контрольною комісією залежить майбутнє партії, майбутнє соціал-демократії в Україні.
Я вірю в майбутнє соціал-демократії!
А ще, я закликаю вас, щоб ми сьогодні почули одне одного!
Обсудить новость на Форуме