22:45 17.07.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"

Останнє слово Івана Різака на суді

Останнє слово Івана Різака на суді Ваша честь!
Мені надано останнє слово. Це моє останнє слово у даному судовому процесі. Але воно не буде останнім у цій брудній історії мого політично-замовного, протиправного та злочинного кримінального переслідування.

Я стверджував і стверджую, що порушені стосовно мене кримінальні справи є чистої води політичною розправою, яка навіть не пробувала маскуватись слідчими Закарпатської прокуратури "кримінальним одягом".

Розправою за те, що ніколи не підтримував "помаранчеві сили", які у 2005 році прийшли до влади. Тим більше добре знав, хто ці сили представляє у Закарпатті. Мої симпатії були на боці політичних сил, які підтримували кандидата у Президента України Віктора Януковича.

Скажу відверто, я дуже неприємно вражений останнім виступом представників обвинувачення. Але не тим, яким чином вони вимагають мене покарати (бо це можна було передбачити при такому правовому свавіллі), а тим, що прокурорська сторона грубо і цинічно у своєму виступі повністю проігнорувала судове слідство як таке.

Виступ представників обвинувачення після такого тривалого судового процесу, допитів у ньому сотень людей, детального вивчення чисельних документів практично слово в слово співпадає з обвинувальним висновком, що виданий мені на руки понад два роки тому. Інакше, ніж цинічною зневагою до суду, я назвати це не можу!

Як член СДПУ(О) з 1997 року, як лідер найпотужнішої політичної сили у Закарпатті я зробив все можливе на посаді голови Закарпатської ОДА для процвітання рідного краю, як в економічному, так і в соціальному плані. На виборах 2004 року я чесно підтримував біло-синього кандидата і у Закарпатській області за висновками спостерігачів від ОБСЄ та інших міжнародних організацій не було зафіксовано жодного порушення, яке б вплинуло на результати виборів.

І цим я горджуся, бо як посадова особа разом із своїми підлеглими домігся вільного волевиявлення громадян! За мого керівництва областю ніхто не дорікне мені політичними переслідуваннями чи утисками свободи слова.

Я ніколи не судився ні з одним журналістом, ні з одним засобом масової інформації. Тодішні опозиціонери мали всі можливості для реалізації себе як в політиці, так і в соціально-економічному плані. І це не голослівні заяви, бо жорстка позиція влади полягала лише в наведенні ладу у фінансовій і економічній сфері і абсолютно не зважала на політичні погляди тих чи інших людей. Моє ставлення до всіх було рівним. У політичній боротьбі я визнавав і визнаю чесні методи публічної конкуренції програм і абсолютно не сприймаю використання силових варіантів на будь-якому рівні.

Разом з тим, після приходу до влади "помаранчевих сил" почалося "полювання на відьом" як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні – за свою політичну діяльність зазнавали необгрунтованого і незаконного кримінального переслідування мої колеги з інших областей, члени моєї команди і багато керівників різного рангу.

Як і в моєму випадку, інструментами реалізації політичної розправи над зазначеними політичними лідерами слугували правоохоронні органи та специфічне використання Кримінального Кодексу України. Скільки бруду, явно і грубо порушуючи статтю 64 Конституції України, стоптуючи принцип презумпції невинуватості, було вилито на мене і моїх колег "великими державними мужами", особливо колишнім міністром МВС Юрієм Луценко.

Нас називали бандитами і злочинцями, звинувачували у всіх смертних гріхах. Життя показало, що абсолютна більшість цих людей довела, що вони ні в чому невинні. Слідчі, які розслідували ці кримінальні справи були змушені закрити їх, бо бачили їхню надуманість і політичне замовлення.

У моєму випадку так не сталося. Це пояснюється тим, що керівник виборчого штабу "Нашої України" в нашій області Віктор Балога сьогодні займає одну з чільних посад у державі, а його кум і член цього штабу у 2004 році став прокурором Закарпатської області.

Саме їх я називаю замовниками і виконавцями мого кримінального переслідування. У мене є на це вагомі причини, які я не раз називав у судовому засіданні. Крім того, нагадую, що в період мого керівництва Юрій Бенца був звільнений з посади прокурора м. Мукачева і відправлений на пенсію.

Саме Ю.Ю.Бенца і його підлеглі втілили у життя задуми мого політичного опонента В. Балоги, спрямовані на знищення моєї особи, моєї сім’ї, мого доброго імені. Організовуючи моє переслідування вони незаконно тричі кидали мене за грати, близько 4 місяців я провів у СІЗО. Не було жодних, передбачених законом, підстав обирати до мене найбільш сувору міру запобіжного заходу – взяття під варту, але все робилося для того, щоб зламати мене психологічно і морально.

Не випадково, мабуть, мені не дали жодного побачення з дружиною і неповнолітнім сином під час перебування в СІЗО. Не випадково, мабуть, нинішній губернатор області Гаваші умовою мого звільнення ставив дачу свідчень на колишнє керівництво держави. Бо жодних фактів, жодних доказів того, що я ухилявся від слідства, впливав на свідків ні в одній постанові не було наведено.

У 2005 році у Закарпатті були такі масові політичні репресії, яких край не зазнавав у жодному державному утворенні, до якого область входила у різні періоди історичного розвитку. Ось в такому стані суспільного беззаконня проти мене були порушені кримінальні справи і розпочався їх судовий розгляд.

У судовому засіданні жодне пред’явлене мені звинувачення свого підтвердження не знайшло. Незважаючи на це, підтримуючи звинувачення, прокурори просили визнати мене винним по всім епізодам і позбавити мене волі на 12 років. Бог їм суддя!

Розумію, що вони є виконавцями чужої волі, а власної мужності відстояти власну точку зору у них нема. Колись під час брутального звільнення мене В.І. Балогою з першого заступника голови ОДА у 2000 році я просив його не звільняти простих працівників за політичні погляди, бо вони прийшли в ту партію, членами якої на той час були і Балога, і Різак. Не прислухався!

Сотні людей були звільнені уже в той час, а в 2005 році цифри звільнених держслужбовців сягали десятки тисяч. Так розправлялися і продовжують розправлятися з політично-неугодними професіоналами. Я і сьогодні залишаю за собою благородне право не з’ясовувати стосунків з простими виконавцями чужої волі.

Вкотре я твердо і категорично стверджую, що не причетний до смерті Сливки, людини, яку я поважав і поважаю. У судовому засіданні всі могли переконатися, що за моєю вказівкою не було ніяких переслідувань покійного. Ще вірніше буде сказати, що переслідувань взагалі не було ніяких.

Головний редактор газети "Право захист" Михайло Темнов категорично заперечує мою причетність до публікацій в газеті матеріалів про діяльність окремих факультетів УжНУ. Та взагалі в обласній пресі не було ніяких статей, які б принижували б честь і гідність Сливки.

Ніхто не давив на покійного ректора і багаточисельними перевірками. Нагадаю, що головний бухгалтер УжНУ п. Боднар у своїх показах на досудовому слідстві і в суді стверджувала, що "перевірки університету у 2003-2004 роках не мали жодних відмінностей від попередніх часів ні за кількістю, ні за якістю. Вони були звичайними, проходили як завжди. Порушення виявлялися дрібні…"

На жаль, у суді не з’явилась потерпіла і основні свідки смерті покійного. Свідки, що з’явилися у суді не навели жодного прикладу хоча б якоїсь моєї причетності до самогубства ректора. А чи було це самогубством? Відповідь колись на це питання буде знайдено остаточно. Сьогодні лише нагадаю, що практично ніхто із свідків, допитаних у суді не вірить у самогубство ректора. А матеріали кримінальної справи практично спростовують цю версію слідчого.

Я хочу нагадати лише те, що слідство абсолютно не цікавив той кричущий факт, що людина, яка нібито спричинила собі стільки ножових поранень, що їх не можна порахувати; яка нібито користувалась всіма трьома ножами, спричиняючи собі тілесні ушкодження, примудрилася не залишити жодного сліду від жодного пальця на жодному з ножів. Тобто, відбитків пальців покійного ректора Сливки немає на жодному із трьох ножів, яким він нібито зводив рахунки з життям.

І після цього хтось ще вірить у самогубство ректора? Мабуть , що й самі слідчі, які проводили слідство і намагалися хоч якоюсь мірою зробити цю версію вірогідною – ніколи насправді в це не вірили, але лише виконували політичне замовлення.

Ще раз, в останньому слові у цьому судовому процесі заявляю, що я ніколи не вимагав і не брав хабарі. Що-що, хабарництво мені ніколи не закидали, навіть політичні опоненти під час найгостріших політичних протистоянь!

Стверджую, що ніколи у своєму житті не купляв і не продавав посад! Та й сам Іщенко без допомоги слідчого не зміг назвати у перших трьох протоколах допиту причину вимагання грошей. Місце, час і умови цього злочину мінялось у показах Іщенка стільки разів, що в умовах верховенства права вже сам Іщенко був би притягнутий до відповідальності. Тим більше, що у суді знайшло своє підтвердження моє твердження, що Іщенко писав заяву про вимагання хабара після порушення проти нього іншої кримінальної справи і десятиденного перебування у СІЗО.

Досудове слідство не змогло навіть підтвердити факт отримання братом Іщенка кредиту нібито під хабар, про який, правда, всі родичі Іщенка дізналися під час мого перебування у СІЗО.

Нагадаю також, що досудовим слідством було сфальсифіковано навіть протокол очної ставки Різака і Іщенка, яка не відбулася. Мало того, адвокатом Піх було навіть оскаржені дії слідчого так званої методики проведення очних ставок. Напевно, не випадково, бо пізніше у справі появляться інші фальсифіковані протоколи очних ставок.

Ні одного доказу по епізоду! Тільки заява Іщенка і та більше як через рік дати уявної дачі хабара. Як наслідок: обшуки квартири, знищення мого особистого майна, накладення арешту на квартиру, неперервний публічний показ мене як хабарника в очах громадськості, повне правове свавілля! Залишається тільки пошкодувати, що Генпрокуратура всі мої звернення щодо оцінки цієї кримінальної справи проігнорувала. Чому? Для мене це залишається загадкою.

Ще два епізоди обвинувачення. Перший, що я нібито незаконно видав посвідчення радника голови ОДА на громадських засадах. Стверджую, як колишній заступник керівника секретаріату ОДА (1994-1998 рр.) у віданні якого знаходився відділ кадрів, що я завжди підписував будь-які документи у межах чинного законодавства і регламенту ОДА.

Заявляю, що довідка з ОДА, в якій вказано список радників грубо сфальсифікована і є службовим підлогом. Чому в цьому списку не було десятків авторитетних людей, які дійсно були моїми радниками? Чому крім Пауля і Рущака там з’явилися прізвища рідного брата дружини Пауля Зозулі та його кума Пацкана можна лише здогадуватися, коли аналізувати так званий "свалявський епізод" обвинувачення.

Довго не буду зупинятися на цьому епізоді, бо посвідчення не є навіть предметом злочину. Але цей епізод це раз підтверджує, як досудове слідство брутально знищує мене вигадуючи будь-яке звинувачення.

Дійсно, гіркий сміх викликає у мене звинувачення у зловживанні владою при використанні мобільного телефону. Обвинувачення нібито і не чуло у суді свідчення керівника обленерго Ковача В.І, що він ніколи не отримував вказівок з мого боку щодо купівлі карток мобільного зв’язку. Підтвердив він і те, що обленерго ніяких збитків не зазнавало від діючої на той час мережі корпоративного зв’язку.

Не чують прокурори і Чомоляка, колишнього керівника комісії з надзвичайних ситуацій, який повністю підтвердив мої свідчення про те, що ця мережа створювалася на виконання рішення комісії з надзвичайних ситуацій. Не почули вони і експерта, який дав заключення, що за телефон, який рахувався за мною, було сплачено аж 100 гривень. Злість від того, що в усіх трьох томах досудового слідства не було знайдено жодного з’єднання, яке б належало вище названому телефону і тільки одна-єдина платіжка зовсім затьмарила розум прокурорам, бо просять суд дати мені 8 років ув’язнення за цей злочин. Хіба не яскравий приклад свавілля на виконання політичного замовлення?

Але найбільший плід хворобливої фантазії слідчих – це обвинувачення мене в організації масових заворушень у 2004 році у Сваляві біля готелю "Комфорт".

Як посадова особа пережив революційні штурми багатьох адмінбудинків мітингуючими, але правоохоронні органи зробили все можливе, щоб в області не пролилося жодної краплі крові. І ми з честю вийшли з цієї ситуації. Незважаючи на багаточисельні провокації і участь у них сотень членів організованих злочинних угрупувань, які чомусь саме у період помаранчевої революції з’їхалися у Закарпаття з усієї Східної Європи.

Я навіть не міг повірити, що рядовий інцидент, який розслідувався при мені, як голові ОДА, переросте через рік в обвинувачення проти мене. Я, Ваша честь, дуже емоційно сприймав розгляд цього епізоду.

Я вдячний Вам особисто і своїм захисникам за те, що ми розглянули його у судовому засіданні. Хоча мої консультації з провідними юристами України і міжнародних правозахисних організацій дозволяли мені добиватися того, що б цей епізод в суді взагалі не розглядався.

На це було, як мінімум, дві причини. По-перше, більшість документів не є процесуальними, в матеріалах справи знаходяться ксерокопії документів, а не самі документи. По-друге, досудове слідство висунуло як доказ вирок Свалявського райсуду від 31.01.2006р, де мої дії де-юре були визнані злочинними.

Нагадаю, що я туди не був запрошений ні в якості свідка, ні в якості обвинуваченого. Крім того, на даний момент Генпрокуратура України клопоче перед Верховним судом України скасувати відповідний вирок відносно мене.

Детальний розгляд цього епізоду в суді дав мені право стверджувати про таку масштабну фальсифікацію справи, про яку я навіть не догадувався. Я вдячний Вам також за те, що задовольнили моє клопотання про виклик у суд слідчих. Свідчення одного з них, що ксерокопії – це наслідок нестачі часу на досудовому слідстві. Схожість як близнюків багатьох протоколів допитів, що це великий вал свідків – свідчення другого слідчого. Третій копії протоколів назвав просто папірцями, оцінку яким він навіть давати не хоче.

Уже навіть цього достатньо, щоб говорити про повну фальсифікацію цього епізоду. А якщо додати до цього, що все слідство будувалося про притягнення мене в якості обвинуваченого тільки після особистих показів Балоги – то все стає ясно. Переконаний, що цей епізод, як і вся "кримінальна справа Різака" стане еталоном фальсифікації справ на політичне замовлення.

Всі інші аргументи, які каменя на камені не залишають від так званих доказів досудового слідства я навів у захисній промові. Нагадаю, що всі їхні докази ґрунтуються практично на показах Володимира Паульо. І ті покази він почав давати лише після семимісячного перебування в СІЗО за обвинуваченням по 18 статтям Кримінального кодексу України, шістнадцять з яких "зникли" після дачі потрібних слідчим свідчень проти мене.

У справі немає жодного доказу який би свідчив , що інцидент у Сваляві є наслідком моїх дій. Постанова про притягнення мене в якості обвинуваченого по статтям 365 ч.3, 294 ч.2, 157 ч.1 є необґрунтованою, такою що не відповідає процесуальним вимогам, встановленим ст.131, що і було доведено в суді.

Це незаконне обвинувачення слугувало підставою для третього затримання мене 12 вересня 2005 року, яке сталося в СІЗО в місті Ужгороді. Для цього слідчий виділив Свалявський епізод в окреме провадження. Затримання цинічне як за формою так і за змістом. Я вже був визнаний обвинуваченим по справі, коли у слідчого виникла думка затримати мене з підстав, які існують лише для підозрюваної особи.

Цим затриманням слідчий "камня на камні" не лишив від Конституційних гарантій, від прав, наданих процесуальним законом особі, яка затримується по підозрі у вчиненні злочину.
В суді ми приділили багато часу на з’ясування подій в Сваляві, хоча обвинувачення не мало жодних доказів моєї причетності до них. Але це дало нам можливість ще раз переконатися що ніяких масових заворушень у Сваляві 13 листопада 2004 не було.

Крім того учасники судового засідання мали змогу переконатися, що так звані докази не лише позбавлені змістовної цінності у справі відносно мене, вони є ще і непроцесуальними.
Так слідчий включив до списку свідків Пауля, Гуранича, Поповича, Машіко, які були засуджені по подіям у Сваляві, значить, мали і мають певні права при необхідності надавати пояснення по іншій справі з тих же обставин. Їхні права недотримані.

Потерпілі, яких слідчий в додатку до обвинувального висновку визначив такими, отримали цей статус в інших справах; встановити достеменно в яких – можливості немає. Ні до слідчого Данчі, ні до Івано-Франківського суду з проханням визнати їх потерпілими або цивільними позивачами – не звертались. Щодо суті – їм нічого не відомо про мою причетність до цих подій.

Працівникам міліції, які були на місці події, і які є чи то свідками, чи то потерпілими, нічого про мої дії не відомо. За виключенням Бізілі І.В., котрий каже, що йому теж хтось телефонував з голосом подібним до мого, при цьому вказівок не давав, а от вчив працювати.

Жодні намагання перевірити його покази не мали успіху. На який номер йому телефонували – він згадати не може, з якого номеру – теж не знає. Думаю, слідчий свідомо не перевірив пояснення Бізілі. Збирання томами телефонних роздруківок для нього звична справа. А тут треба було перевірити лише 2 телефонних номери Бізілі за 13 листопада 2004 року. Не зробив, бо знав, що цілковита брехня. А політичне замовлення треба виконувати.

Тому я ще раз заявляю, що не зловживав наданою мені владою і службовим становищем, не перешкоджав нікому в реалізації своїх конституційних прав і не організовував ніякі, в тому числі і масові, заворушення.

Я усвідомлюю і розумію, що в Україні ще не склалася практика винесення виправдувальних вироків. Але я переконаний, що найбільш тривалий судовий процес і надані мною і моїми захисниками аргументи не дають представникам обвинувачення жодних шансів. Тим більше, що в душі вони самі мріють про моє виправдання, оскільки це дасть їм можливість зняти з душі гріх, бо в силу різних причин не змогли протистояти політичним замовникам.

Моя невинуватість надає мені впевненість у тому, що справедливість переможе. Хай з цього виправдувального вироку мені почнеться очищення суспільства від тих, хто хоче використати державну владу тільки для власного збагачення і знищення політичних опонентів.

Я вірю в те, що є здорові сили у суспільстві, які побудують таку Українську державу, де правитиме верховенство права. Щиро дякую своїм захисникам Ірині Піх і Василю Мокану, які мужньо і професійно захищали мене від брутальних звинувачень.

Я низько кланяюсь своїм стареньким двом мамам в Закарпатті і на Волині, які будучи важкохворими, чекають з Франківщини вістки про свого сина.

Я молюся за свою кохану дружину і сина, які знайшли в собі сили пережити все те, що робили з нашою сім’єю перевертні в погонах.

Я дякую всій своїй великій родині, насамперед, брату Василю, який провів зі мною весь час перебування мене на лаві підсудних, друзям, які мене підтримали, лікарям, які зберегли мене для моїх рідних і для боротьби з цим свавіллям впродовж кількох років. Журналістам, які не жаліли сил і часу для об’єктивного висвітлення процесу.

Особливо вдячний Першому Президенту України Леоніду Макаровичу Кравчуку і Президенту України Леоніду Даниловичу Кучмі за те, що у важкий для мене час не відвернулися від мене, а підтримали мене і мою сім’ю.
Висловлюю щиру вдячність людям, яких в житті я можу називати друзями - Віктору Медведчуку, Григорію Суркісу, Нестору Шуфричу, які в цей непростий час були завжди поряд зі мною і допомагали вирішувати конкретні проблеми.

Висловлюю слова вдячності своїм колегам по партії та парламенту Михайлу Папієву, Юрію Загородньому, Юхиму Фіксу, Володимиру Воюшу, Тамарі Прошкуратовій, Ігорю Шурмі, Володимиру Зайцю, Михайлу Добкіну, Олегу Царьову, Сергію Ларіну.

Щиро дякую Прем’єр-міністру України Віктору Януковичу, який знайшов час висловити мені підтримку і зробити все можливе для того, щоб мінімізувати політичну складову при розгляді мого питання в суді.

Хочу також висловити слова подяки Уповноваженій з прав людини Верховної Ради України Ніні Карпачовій та її представнику в Закарпатській області Василю Кузьо, які прискіпливо спостерігають за перебігом подій і ще в 2005 року відкрили впровадження щодо захисту моїх прав.

Хотів би ще раз низько вклонитися 277 депутатам Верховної Ради України 4 скликання, своїм колегам, які, не зважаючи на шалений тиск з боку влади, в 2005 році знайшли в собі мужність проголосувати за моє звільнення із слідчого ізолятора. До речі, серед них були люди абсолютно різних політичних переконань.

Ваша честь! Бажаю Вам у нарадчій кімнаті об’єктивності, мужності і твердості, які сприяли б досягненню справедливості, яка по даній кримінальній справі проти мене може мати виключно одну єдину форму – виправдувальний вирок.

Ще раз дякую Вам за терпіння!




Источник: Соцiал-демократична партiя України

  Обсудить новость на Форуме