22:45 17.07.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Антон ФІНЬКО: «СДПУ(О) може серйозно претендувати на добру частину соціал-демократичної ніші»
Напевне, уже розпочалася передвиборна кампанія. Про це свідчить скандал навколо так званої соціальної реклами Секретаріату президента. Насправді йдеться про щось більше, ніж передвиборна парламентська кампанія. До чого можуть привести українську політичну шахівницю позачергові парламентські вибори, що вони насправді здатні змінити, чому українські виборці й далі голосують за обличчя, а не за програми та ідеологію... і зрештою, коли це все закінчиться - в ексклюзивному інтерв’ю "НГ+" знаного експерта з проблем лівого руху, політолога Антона Фінько:
- Знаєте, колись визначний німецький правознавець Карл Шмідт сказав, що "сувереном є та особа, яка запроваджує надзвичайний стан". І з цього погляду все, що сьогодні відбувається в українській політиці спрямоване на те, щоб перетворити президентську постать на таку особу, яка може переформатувати політичний простір не один, а кілька разів.
Небезпека нинішньої ситуації в українській політиці полягає в тому, що ці вибори можуть стати не останніми 2007 року. Здається, що ми втягуємося в тривалу дестабілізацію. Ще на початку дев’яностих років минулого століття відомий аргентинський політолог Гільєрмо О’Доннелл заявив про існування такого явища як делегативна демократія. Це коли нібито ознаки демократії зберігаються, на кшталт виборів. Але водночас, як пише він, президент вважається втіленням нації, головним охоронцем, захисником та знавцем її інтересів. Із погляду теорії "делегатичної демократії", це постать президента по-батьківськи піклується про всю націю, долає фракційність та примирює політичні партії. Саме на такий взірець орієнтується значна частина команди Віктора Ющенка. А це або штовхає Україну в бік відтворення авторитаризму, або до нестабільної чи неконсолідованої демократії, коли кожні наступні вибори відбуваються за новими правилами; коли в суспільстві немає установлених правил гри.
- Зважаючи на вищесказане, чи варто говорити, що вибори 2007 року стануть продовженням попередніх?
- Проблема в тому, що вибори 2006 року – це був такий собі четвертий тур президентських виборів 2004-го. А нинішні вибори розглядаються як п’ятий тур президентських і водночас як перший тур наступних президентських виборів 2009 року. Звичайно, все це супроводжуватиметься надзвичайно жорсткою конкуренцією в помаранчевому таборі. Перед структурами "Нашої України" буде поставлене завдання зробити все можливе, аби зменшити вплив блоку Юлії Тимошенко і, відповідно, посилити вплив "Нашої України". До речі, нещодавня критика з боку Миколи Томенка (віце-спікера ВР від БЮТ. - Ред.) із приводу соціальної реклами президента свідчить про те, настільки в цьому таборі можлива гостра конкуренція.
- Під час торішньої передвиборної кампанії якось "загубилася" програмно-ідеологічна складова агітації політичних партій та блоків. Про що це свідчить? Чи потрібно змінювати таку ситуацію ігнорування програм та ідеологій?
- Це свідчить про панування в суспільстві так званого харизматичного чинника, коли виборці орієнтуються на постать певного лідера. В іншому випадку вони голосують за партію "Ікс" чи "Ігрек", тому що вважають, що ця партія більш-менш відповідає їх ідентичності. Тобто, вона не буде заважати їм і вести звичайний усталений спосіб життя, не буде нав’язувати якісь незрозумілі культурні звичаї тощо. Ясно, що з погляду демократії це також хибний вибір, адже в суспільстві відсутні справді ідеологічні дискусії щодо вибору відповідної політики. Жоден політик, на жаль, не сперечається, якою в результаті того чи того вибору стане в державі кредитно-грошова, бюджетна, податкова політика. Це ніколи не обговорюється тому, що всі сконцентровані на таких харизматичних питаннях: громадськість цікавить, що сказала Юлія Володимирівна про Віктора Андрійовича, а Віктор Андрійович - про Віктора Федоровича, який в той час заклопотаний урядовими справами...
Змінювати таку ситуацію надзвичайно складно. Орієнтація на харизматичний чинник чи вибір за принципом ідентичності – це шлях до подальшої дестабілізації та консервації геокультурного розлому. Здолати це зовсім неможливо, на мій погляд, через посилення авторитарних тенденцій в українській політиці. Якщо в нас знову буде сконцентровано всі повноваження в руках президента, то кожні наступні президентські вибори перетворюватимуться на "останній, вирішальний бій". Коли люди йдуть на герць, а не здійснюють свій вибір. Із цього погляду посилення парламентської демократії дає більше можливостей для компромісу та поступового подолання існуючого цивілізаційного розламу.
- Коли політичні сили в Україні стануть, умовно кажучи, програмно-ідеологічними?
- Це буде тоді, коли окремо сильні ліві сили протистоятимуть сильним правим силам. Доки виборці здебільшого орієнтуються на харизматичну постать, у нас не буде справжніх громадських дебатів із тих чи тих актуальних питань як політичних, так і економічних.
Не можна говорити, що вибори 2004 та 2006 років були геть позбавлені ідеологічного підґрунтя. На мою думку, в нинішніх умовах дається взнаки те, що частина помаранчевого табору штовхає деяких синьо-білих лідерів до того, аби вони не акцентували увагу на ідеологічних зобов’язаннях перед своїми виборцями. Це стосується мовного питання, питання зовнішньополітичного курсу України. Якщо синьо-білі лідери через певні преференції, які часто-густо виявляються марними, погодяться на такий сценарій, то вони, якщо говорити відверто, втратять своєрідний "страховий поліс" у політиці. Вони втратять важелі, за допомогою яких можлива мобілізація мас у критичну мить. І в потрібний час їх опоненти цим неодмінно скористаються.
- Що робити з так званою соціал-демократичною нішею, з лівими політичними силами в Україні, вплив яких без сумніву необхідно підвищувати?
- Дуже складне питання. Якщо подивитися на голосування комуністів, то в більшості випадках можна помітити чітку лінію. Однак справа в тому, що будь-яка політична партія потребує коштів. І доки не буде сформована чітка система, коли найманих працівників, наприклад, через профспілкові організації та їхні фонди, фінансують відповідні ліві партії, доти сподіватися на незалежний лівий рух в Україні не варто.
Водночас ми бачимо, як українське суспільство жадає справедливості! І цей потяг до справедливості відображається в нас у пошуку сильної харизматичної постаті, яка скаже, що справедливість існує.
Соціал-демократична ніша в Україні надзвичайно важлива. Хоча б тому, що на неї прямо чи латентно орієнтується основна частина українських виборців, водночас час не розуміючи цього. Були такі порухи (зайняти цю нішу) зі сторони БЮТу, коли йшлося про ймовірний вступ цієї політичної сили до Соціалістичного Інтернаціоналу. Потім пролунала цікава заява про те, що БЮТ вітає перемогу на президентських виборах у Франції правого Ніколя Саркозі. Це насправді й перекреслило соціал-демократичну перспективу БЮТу і викликало в експертних колах неабияке здивування.
Україні конче потрібна соціал-демократична організована сила. Її перспектива пов’язана з подоланням існуючої в нас надмірної персоналізації, панування в українській політиці харизматичного чинника. Ліві партії часто густо мають підтримку з боку бізнесових кіл. У Західній Європі в такому контексті можна говорити навіть про комуністичні партії Франції, Італії 80-90-х років минулого століття.
Соціал-демократична ніша потребує формування каналів фінансування партії через акумуляцію коштів найманих працівників. Свого часу в окремих країнах Західної Європи була сформована фактично ідеальна схема тандему соціал-демократичної лейбористської партії та профспілок. Ми бачили, як у Великій Британії Тоні Блер зруйнував цю систему. Серед західних країн така схема з успіхом функціонує, зокрема у Швеції. Зауважу, що це єдиний шлях, який дає змогу не перетворювати демократію на диктатуру одного класу.
Щодо СДПУ(О), то на мою думку, попри те, що на певний час партія була усунена від активної політики, якщо вона повернеться до сильної ролі, то зможе претендувати на чималу частину соціал-демократичної ніші.
Обсудить новость на Форуме