14:00 03.07.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Чи стане СДПУ(О) «партією примирення»?
Проблема українсько-російських відносин в останні два роки для нашої держави – чи не найболючіша. Чомусь ми з росіянами стали жити не як добрі сусіди, а майже як вороги. Сьогодні наше суспільство потребує політичної сили, яка візьме на себе відповідальну місію - примирити сусідні народи. Такою силою може і повинна стати СДПУ(О).
Мене як громадянина дуже турбує той факт, що в нас з’явилася ціла когорта політиків, які всіляко роздмухують ворожнечу між Україною та Росією. Передусім це люди з оточення Віктора Ющенка. До України приїжджають деякі російські політики, обнімаються з "любими друзями" й починають розказувати, який поганий їхній президент Володимир Путін. Мовляв, і демократії вже не стало, і свободу слова придушують…
На мою думку, не можна не брати до уваги те, що сьогодні рейтинг Путіна серед росіян – понад 80%. Бо, якщо український президент лише обіцяє, що "бандити сидітимуть у тюрмах", то Путін дійсно оголосив війну найбільшим російським казнокрадам. У результаті одні "відпочивають" на нарах, інші змушені були залишити країну. Цікаво, за чиї, скажіть, гроші піариться сьогодні "найбільший націоналіст", а колись "відданий соціаліст" Юрій Луценко?
Давайте дивитися правді в очі: за всю історію демократичної Росії жоден керівник держави не мав такого авторитету, як Путін, і це ми не можемо не враховувати. Натомість в Україні ситуація зовсім інша. Країна розділена. Хіба впродовж обох президентських термінів Леоніда Кучми хтось спекулював, наприклад, мовним питанням? Хіба хтось звертав увагу на те, що українець із Луцька розмовляє українською, а українець із Донецька – російською? Усі звикли до того, що ми - єдиний народ, який живе в єдиній державі.
Але прийшов 2004 рік – і країна під час виборів розділилася навпіл. Добре, що тоді все закінчилося мирно. Легітимно чи нелегітимно, нехай про це сперечаються історики та юристи, але до керма стала "народна" влада, яка зовсім нічого не зробила, аби ліквідувати цей поділ країни. Слово "народна" свідомо пишу в лапках, бо я особисто в цьому не переконався. І за два роки керівництва цієї влади проблема українсько-російських відносин ще більше загострилася, стала чи не найболючішою.
На жаль, "помаранчеві" політики невиправдано спекулюють на темі стосунків України з Росією, нібито заокеанські супермени нам ближчі по духу від братів-слов’ян. Пам’ятаєте недавній вислів Володимира Путіна: "Если русского мужика хорошо потереть, там и татарин вылезет". Я б додав: якщо ще більше потерти, то й українцем запахло б...
Є стара мудрість: хочеш бути щасливим і багатим, май добрих сусідів. А в нас багатий сусід, тільки ми не вміємо цим користуватися. Складається враження, що "помаранчеві" роблять усе для того, щоб ці відносини зовсім зіпсувати. Замість того, аби порозумітися, знайти спільні інтереси.
Під час нинішньої політичної кризи Україна подає чіткі виклики: наше суспільство потребує політичної сили, яка на цьому етапі взяла б на себе відповідальну місію примирити дві великі сусідні держави. Мені здається, що такою силою повинна стати саме Соціал-демократична партія України (об’єднана), адже вона має всі підстави і можливості для цього. І в цьому на теперішньому етапі, мабуть, і полягає її історична місія.
Підстав досить. З ідеологічного погляду цілком виправдано, щоб "партією примирення" стала партія, яка сповідує європейські цінності соціал-демократії. Із практичного боку, лідер соціал-демократів Віктор Медведчук має особистий позитивний досвід із налагодження дружніх відносин із Росією. Ще з тих часів, коли він очолював Адміністрацію президента Леоніда Кучми.
Розпочинати цю місію маємо вже зараз, не чекаючи листопада чи грудня, коли Росія запропонує Україні чергову "газову" угоду, знову піднявши ціни. Росію звинувачувати у чому лишень можуть: вона відстоює власні економічні інтереси. А до України, на жаль, ставиться не як до дружнього сусіда, а як до звичайного покупця. Хочете – купуйте, не хочете – продамо іншим. Я впевнений: цього б не сталося, якби Україна вела гнучку політику добросусідства, зокрема щодо Росії. Бо при "поганому, багатовекторному" Кучмі мали ціну на газ 50 доларів, а при "хорошому, європейському" Ющенкові – 130, і це лише цьогорічна ціна. Далі буде більше!
Думаю, Віктор Медведчук міг би успішно цей рух очолити, а СДПУ(О) в такий спосіб знайти політичну нішу в суспільстві, зайняти своє місце в українському політикумі. Але для цього, зокрема, потрібно оновити партію, налагодити постійний і безперешкодний зв’язок її лідера з регіональними партійними організаціями, частіше скликати збори, партійні конференції, з’їзди...
Прикро про це говорити, але треба самим собі зізнатися в тому, що з 2002 року партія зазнала політичного зрадництва. Де гучні імена відомих бізнесменів-політиків, які йшли в СДПУ(О), сподіваючись на безхмарне бізнесове майбутнє? Після подій 2004-2005 років майже всі повтікали. Я б не робив із цього трагедії, це мене навіть втішає, бо організація очистилася від політичного непотребу. Сьогодні їй вже важко приклеїти тавро "олігархічна"…
Ми геть занедбали ідеологічну ділянку роботи. Практично за останні кілька років у нас ніхто всерйоз не займався аналітикою, контрпропагандою, боротьбою зі шкідливою агітацією наших "заклятих ідеологічних друзів". Скільки бруду було вилито на Віктора Медведчука, і практично жодного нормального контрпропагандистського кроку! Усі махали руками, мовляв, обійдеться. Як обійшлося, показали вибори 2006 року…
З іншого боку, для лідера такої потужної й розгалуженої політичної партії, як наша, неприпустимо більш як рік відсиджуватися "в підпіллі" й мовчати. Знаючи гострий розум Віктора Володимировича, не повірю, що йому немає чого сказати…
На жаль, ми не робимо висновків із власних помилок. У нас зникла внутріпартійна дискусія, немає оперативного обміну інформацією, думками. І якщо цього не відновити, втратиться першопочатковий сенс партії як об’єднання громадян за спільними політичними інтересами.
Обсудить новость на Форуме