21:30 18.06.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Різак спроможний виправдати себе
Шановний суд, темою мого виступу будуть перші три питання статті 324 КПК України в певному ракурсі, про який скажу нижче. Нижче я зроблю переважний акцент на доказах справи.
В силу статті 324 КПК України, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, перш за все, - чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний та чи має це діяння склад злочину, якою статтею кримінального закону він передбачений і чи винен підсудний у вчиненні цього злочину.
Надаючи відповіді на ці питання, суд має керуватися вимогами ст.323 КПК України, а саме базувати вирок на доказах, розглянутих в суді.
В свою чергу розгляд справи в суді, за приписом ст. 275 КПК України, провадиться в межах, визначених досудовим слідством.
КПК України і усталена практика його застосування надають значні переваги досудовому слідству у вирішенні таких визначальних у справі питань, як: чи бути кримінальному переслідуванню, яка саме особа має бути притягнутою в якості обвинуваченої, в якому об’ємі може існувати обвинувачення та у виборі кола доказів.
Не так давно запроваджений судовий контроль за діяльністю досудового слідства протягом кримінального провадження по справі, обмежений можливістю оскарження постанови про порушення кримінальної справи.
Ця можливість є надзвичайно ефективним засобом захисту, навіть не зважаючи на нечітку процедуру, перш за все тому, що це єдина стадія, коли суд контролює законність процесуальних дій і процесуального документу досудового слідства. Суд не з’ясовує питання – чи мала місце подія злочину, чи вчинила злочин саме певна особа; суд перевіряє наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, дотримання вимог статей 94, 97, 98 КПК України. І, у разі встановлення судом недотримання досудовим слідством вимог процесуального закону, суд скасовує постанову про порушення кримінальної справи.
Зовсім інше становище з другим за кримінальним провадженням процесуальним документом - постановою про притягнення особи в якості обвинуваченої та документом підсумкової роботи досудового слідства – обвинувальним висновком. Не зважаючи на чітко визначено процесуальну формалізованість і цих процесуальних дій і документів, закріплену статтями 132 і 223 відповідно, судового контролю для них в стадії досудового слідства не існує.
За висновками Конституційного Суду України (рішення № 3-рп від 30.01.2003р.), притягнення як обвинуваченого не є остаточним висновком слідства про винуватість – остаточний обвинувальний висновок він робить після закінчення досудового слідства. "Переконання слідчого і прокурора у вчиненні особою злочину не означає доведення її винуватості, яка відповідно до конституційно закріпленого принципу презумпції невинуватості особи може бути встановлена лише обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України).
Зібрані досудовим слідством докази винуватості особи перевіряються і оцінюються судом під час розгляду справи по суті, за результатами яких суд постановляє виправдувальний або обвинувальний вирок, визнаючи особу, відповідно, невинуватою або винуватою у вчиненні злочину". Тому Суд стверджує, що перевірка судом на стадії досудового слідства постанови про притягнення особи як обвинуваченої, враховуючи її зміст, фактично означатиме перевірку достатності зібраних у справі доказів, ще до закінчення досудового слідства і передрішення питання щодо винуватості особи у вчиненні злочину ще до розгляду справи по суті.
Отже, суд має розглядати скарги на постанови про притягнення в якості обвинуваченого в стадії попереднього розгляду справи або в стадії розгляду справи по суті.
На моє переконання, такий висновок не є безсумнівним.
Якщо оцінювати лише обґрунтованість постанови про притягнення особи в якості обвинуваченого, її аналіз з позиції ст..131 КПК України, то така точка зору є зрозумілою.
Але ця постанова повинна бути не тільки обґрунтованою, а й містити ряд складових, встановлених статтями 130, 132 КПК України, зокрема: викладення злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце, та інші обставини вчинення злочину, юридичну кваліфікацію. І аналіз постанови з точки зору її відповідності вимогам ст.132 КПК України та аналіз доказової бази, - речі різні. І КПК України, на мою думку, не випадково окремими нормами встановлює вимоги до таких постанов: щодо вмотивованості – статтею 131 і щодо наявності обов’язкової формалізованої структури – статтею 132.
В який же спосіб, на сьогоднішній день, є можливість оскаржити постанову про притягнення в якості обвинуваченого, або які реальні права має з цього приводу підсудний?
В стадії досудового слідства, відповідно до ст.142 КПК України, постанова має бути оголошена обвинуваченому з роз’ясненням суті пред’явленого обвинувачення.
У відповідності до параграфу 3(а) Статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини
3.Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має якнайменш такі права:
а)бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причину обвинувачення проти неї;…
Цитована норма Конвенції дає обвинуваченому право усвідомлювати характер обвинувачення (тобто, матеріальні факти, дії що він їх начебто вчинив і на яких базується висунуте проти нього обвинувачення), і про причину обвинувачення (тобто, як ці вчинки характеризуються з правової точки зору, якої кваліфікації вони набувають).
Судове слідство за національним процесуальним законом, починається з оголошення обвинувального висновку і роз’яснення судом підсудному висунутого обвинувачення. Обвинувальний висновок повинен містити обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві (ст..223 КПК України). При цьому недосконалість юридичної техніки цієї норми є очевидною: обставини справи повинні мати вигляд не просто такий "як їх встановлено на досудовому слідстві", а визначений ст.64 КПК України.
Які висновки можна зробити з наведеного?
Підсудний має право знати зміст обвинувачення, має право на роз’яснення сутності обвинувачення. Можливість захищатися від висунутого обвинувачення обумовлена саме його конкретністю. Не існує відповіді на питання – що робити, коли обвинувачення лишається незрозумілим. Наприклад, в цій справи неможливо зрозуміти і неможливо побувати захист на такому обвинуваченні як "вчиняв дії, спрямовані на систематичне приниження людської гідності" без визначення таких дій. З аналізу КПК можна дійти висновку, що незрозумілість або, точніше, неконкретність обвинувачення, не є перешкодою для кримінального провадження.
При розгляді справи судом не існує стадії дослідження постанови про притягнення особи в якості обвинуваченої з точки зору її законності і дотримання вимог ст.132 КПК України. Ця постанова визначає лише межі судового розгляду.
Мені не відомий жодний випадок закриття справи в стадії попереднього розгляду з підстав, передбачених п.3 ст.237 КПК України,- якщо обвинувальний висновок не відповідає вимогам процесуального закону.
Таким чином, незалежно від того, якої якості є постанова про притягнення особи в якості обвинуваченої та обвинувальний висновок, суд повинен дослідити всі докази, визначені як такі досудовим слідством, щоб мати право встановити, наприклад, очевидну з самого початку незаконність притягнення особи як обвинуваченої.
Суд, за результатами такого дослідження має можливість визнати особу невинуватою у пред’явленому обвинуваченні, а особа нарешті почути те, що їй було добре відомо впродовж тривалих судових слухань.
При цьому, людині, не обтяженій знанням кримінально-процесуального закону майже неможливо зрозуміти:
-по-перше, чому суд так прискіпливо з’ясовує так звані дії підсудного і не звертає уваги на методи досудового слідства,
-і по-друге, що одночасно з її виправданням для осіб, які створювали обвинувачення, не настає жодних наслідків - суд не скасовує постанову, не вирішує питання про незаконність цього документу, суд з’ясовує питання, встановлені ст.324 КПК.
Отже, предмет мого виступу при аналізі трьох питань статті 324 КПК України буде мати на меті намагання реалізувати проголошене право на оскарження в суді постанови про притягнення в якості обвинуваченого. Або, інакше кажучи: чи мало досудове слідство підстави для кримінального переслідування Різака Івана Михайловича, чи є такі дії досудового слідства законними, чи надало досудове слідство суду справу у вигляді, який відповідає вимогам закону.
Щодо обвинувачення у доведенні до самогубства ректора Ужгородського Національного Університету Сливки Володимира Юлійовича.
Юридично значуща подія мала місце 24 травня 2004 року, коли прокуратурі м.Ужгорода стало відомо про насильницьку смерть Сливки В.Ю. Труп Сливки В.Ю., з чисельними ножовими пораненнями, був виявлений в цей день його дружиною Сливкою Наталією Василівною у будинку подружжя.
Очевидці спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, як випливає з матеріалів справи - відсутні.
Єдина людина, яка повинна була пояснити – що сталося, це дружина потерпілого – Сливка Наталія Василівна. З поновленого перебігу подій вбачається, що Наталія Василівна не поспішала викликати міліцію або працівників прокуратури.
Слідчий Данча М.М. оглядає місце події – ванну кімнату будинку - 24 травня 2004 року чи то о 12-й, чи то о13-й годині, п’ять хвилин (час початку огляду виправлений) до 13-ї години 35 хвилин. Слідчий описує устаткування кімнати, наявні в ній предмети і речі, фіксує наявність плям бурого кольору, схожих на кров; вилучає два ножі, одяг потерпілого, зразки речовини бурого кольору (т.1 а.с.59-72). Положення трупа слідчий не бачив, воно лишилось для нього невідомим, оскільки на час огляду потерпілий, нібито, каретою швидкої допомоги був відвезений у лікарню.
Труп потерпілого слідчий оглядає в цей день з 15-ї години до 15-ї години 50 хвилин на території лікарні. Протокол містить докладний опис чисельних ножових поранень на тілі потерпілого (т.1 а.с.79-86).
В акті № 249 судово-медичного дослідження трупа Сливки В.Ю., в розділі "Обставини справи" зазначено, що із письмового відношення відомо, що 24 травня 2004 року, о 13 годині 40 хвилин, каретою швидкої допомоги з ножовим пораненням грудної клітини в Ужгородську Обласну клінічну лікарню був доставлений гр. Сливка Володимир Юлійович 1943 р.н. В якому стані був доставлений поранений – не зазначається. В той же час не існує жодної медичної документації, яка б свідчила, що Сливка В.Ю. був доставлений живим і йому надавалась медична допомога.
Вподальшому слідчий буде з’ясовувати хто і де виявив труп Сливки В.Ю., отримає суперечливі пояснення. Але, навіть за одностайних пояснень осіб, які зрушили з місця тіло зі слідами насильницької смерті, слідчий не мав права не вжити заходів до об’єктивізації доказів, до перевірки пояснень цих людей. Між тим, слідчий не робить елементарних речей – не перевіряє наявності слідів крові в інших помешканнях будинку, не з’ясовує вірогідне положення потерпілого по слідам крові, не відбирає зразків крові у дружини померлого.
В стадії ознайомлення з матеріалами кримінальної справи захист зазначав у клопотанні, що призначення криміналістичної експертизи для відтворення обставин спричинення тілесних ушкоджень по слідам крові є необхідним у цій справі.
За допомогою цієї експертизи була можливість з’ясувати: чи була ванна кімната місцем спричинення тілесних ушкоджень;які сліди крові мали бути на місці знаходження тіла потерпілого, виходячи з характеру тілесних ушкоджень; чи переміщувалося тіло потерпілого після спричинення смертельного поранення, виходячи з локалізації ушкоджень та слідів крові, якщо так, то в якому напрямку;як довго в одному і в якому саме положенні знаходився потерпілий після спричинення тілесних ушкоджень; в якому положенні знаходився потерпілий, виходячи з наявних слідів крові на місці події; чи були вчинені на місці виявлення тіла дії для знищення слідів крові на тілі, підлозі ванної кімнати, інших предметах? ...і безліч інших питань.
Але слідчий вочевидь не зацікавлений перевіряти пояснення дружини померлого та людей, які були нею викликані безпосередньо, нібито, після трагічної події. Ця незацікавленість вражає тим часом, який слідчий виділив на огляд місця події – 30 хвилин.
Більше того, направляючи 26 травня 2004 року до Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи перелік питань, спрямованих на з’ясування причин смерті Сливки В.Ю., слідчий Данча М.М. не питає у експертів про час настання смерті, і експерт в акті не вважає за потрібне встановити час настання смерті потерпілого.
Ви пам’ятаєте допит судово-медичного експерта з м.Свалява, котрий досліджував синці у двох працівників міліції. Тоді я звернула його увагу на те, що слідчий не ставив йому питання про час виникнення синців, а його висновок містить таке визначення. На що він відповів, що цього не може бути, бо він повинен визначати час спричинення тілесних ушкоджень. Він має рацію, саме так повинен чинити судово-медичний експерт – незалежно від того, чи поставив слідчий таке питання, експерт має не право, а обов’язок встановити час спричинення тілесних ушкоджень і час настання смерті – в даному випадку, звісно, якщо експерт не зацікавлений у фальшуванні доказів по справі.
Слідчий спитав у експертів – чи міг потерпілий спричинити собі виявлені в нього тілесні ушкодження власноручно. Певно, слідчий мав на увазі, що експерт повинен був зробити такий висновок, виходячи з характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
Експерт демонструє дивовижну впевненість, відповідаючи на це питання. Він коригує недоліки поставленого питання, посилається на характер та локалізацію тілесних ушкоджень, додаткові медико-криміналістичні, токсикологічні, гістологічні дослідження і доходить висновку, що всі ці обставини "...дають підставу стверджувати (не припускати, а стверджувати – коментар І.Піх), що всі вищеописані тілесні ушкодження були спричинені власноручно". Що надихнуло експерта на таку впевненість – лишилось невідомим. Чому ножові поранення не могли бути спричинені іншою особою – експерт не пояснює.
Експерти також, посилаючись на лабораторні дослідження, стверджують, що відібрані зразки не містять даних про вживання потерпілим ліків. Ці результати не відповідають поясненням Сливки Н.В., яка казала, що її чоловік вживав ліки увечорі 23 травня і вранці 24 травня.
Такої якості дослідча перевірка по справі тривала 9 днів. 2 червня 2004 року прокуратура м.Ужгорода винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по факту смерті Сливки В.Ю. і по факту доведення до самогубства (т.1 а.с.10-15).
Дружина померлого не зробила жодних процесуальних заяв, які б давали підстави для порушення кримінального провадження, не знайшла таких і прокуратура після проведення огляду місця події, отримання результатів розтину трупу, виконання інших дій.
Через неділю, а саме, 10 червня 2004 року прокуратура Закарпатської області скасовує цю постанову (т.1 а.с.16-17).
Через два місяці, 10 серпня 2004 року прокуратура міста Ужгорода знову відмовляє в порушенні кримінальної справи по факту смерті Сливки В.Ю. і по доведенню до самогубства (т.1 а.с.4-9). Ця постанова містить докладне обґрунтування прийнятому рішенню. Прокурор міста Ужгорода Тацюн стверджує, що 24 травня 2004 року о 13-й годині 40 хвилин (тобто, після закінчення огляду місця події слідчим Данчею М.М.), із Закарпатської обласної клінічної лікарні поступило повідомлення в чергову частину ужгородської міліції про те, що каретою швидкої допомоги з ножовим пораненням грудної клітини був доставлений Сливка В.Ю. Прокурор аналізує:
-огляд місця події, складений слідчим Данчею М.М., з якого вбачається, що була оглянута ванна кімната, розташована на першому поверсі двоповерхового приватного будинку, де, як стверджує прокурор, був виявлений труп Сливки В.Ю. У ніші ванної та раковині умивальника виявлено сліди бурої речовини, схожої на кров. На підлозі були виявлені чоловічі штани, кофта, майка також зі слідами бурої речовини, схожої на кров. Крім того, виявлено та вилучено два кухонні ножі зі слідами бурої речовини, схожої на кров;
-огляд трупа, складений тим же слідчим в морзі Закарпатської обласної клінічної лікарні, відповідно до якого в ділянці великого грудного м’яза з лівої сторони тулуба наявний кухонний ніж, що виступає з рани; також протокол містить опис чисельних ножових поранень;
-судово-медичне дослідження трупа, (акт № 249 з 24.05.04р. по 07.06.04р. т.1 а.с.90-96) яким встановлено, що смерть потерпілого настала від проникаючого ножового поранення грудної клітини з лівої сторони з пошкодженням лівої легені та серця, що призвело до масивної внутрішньої кровотечі, шоку;
-пояснення від 26.05.04р. Хіміча В.Ю., про те, що 24 травня 2004 року приблизно об 11 годині йому зателефонував Цмур В.С. і просив приїхати до Сливки, оскільки у останнього якісь проблеми з серцем. Приїхавши до Сливки додому, побачив, що Сливка лежав на підлозі, головою до вікна і Цмур проводив йому штучну вентиляцію легенів. Помітив, що в грудну клітину потерпілого в області серця був встромлений ніж. Пульс потерпілого не прощупувався, дихання було відсутнє, зінниці очей не розширені. Каретою швидкої допомоги потерпілий був доставлений до обласної лікарні. На місці підключили кардіомонітор, на якому було чітко видно ізолінію, тобто, серце не працювало. Звуження зінниць пояснює прийомом транквілізаторів чи снодійного;
-пояснення Герзанич М.А. – фельдшера швидкої медичної допомоги, про те, що приїхав на місце за викликом, який отримав від чергового десь об 11 годині 24 травня 2004 року. У ванній кімнаті побачив потерпілого, який лежав на спині, з грудей стирчав ніж. Він разом з лікарем Ковачем привезли потерпілого у лікарню;
-пояснення від 25.05.04р. Височанського Ю.М. – проректора з наукової роботи УжНУ, про те, що останній раз спілкувався з Сливкою В.Ю. 21 травня 2004 року, ректор був у доброму гуморі. Останнім часом ректор переживав з приводу публікацій у засобах масової інформації. Проблем по роботі у ректора не було. Робота під його керівництвом була налагоджена на дуже високому рівні. На його думку причиною смерті Сливки В.Ю., насамперед, є необґрунтовані напади з боку засобів масової інформації. Сливка не був схильним до самогубства, оскільки був людиною вольовою, спокійно міг переносити прикрості, ніколи не приймав необдуманих рішень, нервових зривів у нього не помічав. Вважає причиною нервового розладу ректора, якщо такий був, - довготривалі необґрунтовані виступи в засобах масової інформації;
-пояснення від 25.05.04р. Маринця В.В. – проректора з навчальної роботи УжНУ, про те, що причиною смерті ректора були не проблеми по роботі. Останній раз розмовляв з ним по телефону 24 травня 2004 року о 7год. 30 хв.ранку. Сливка В.Ю. повідомив, що за станом здоров’я не зможе провести нараду і просив його це зробити, сказав, що 25 травня вийде на роботу. Із розмов зі Сливкою відомо, що він глибоко переживав виступи та безгрунтовні напади з боку засобів масової інформації. Робота університету під керівництвом Сливки була налагоджена на дуже високому рівні, до роботи університету ніколи не поступали зауваження з боку вищестоящих установ ні по навчальній роботі, ні по фінансових питаннях. На його думку причиною смерті Сливки, насамперед, є необґрунтовані напади з боку засобів масової інформації;
-пояснення Лавкай І.Ю. – (він є доцентом кафедри неврології і психіатрії УжНУ. Має стаж практичної роботи 45 років за спеціальністю лікаря-психіатра вищої категорії, кандидат медичних наук – примітка І.Піх) про те, що 23 травня 2004 року біля 20-ї години зателефонувала Цмур Ольга, просила поради. Вона за ним приїхала і вони поїхали до Сливки В.Ю. По дорозі вона повідомила, що Сливка В.Ю. останнім часом дуже стурбований проблемами сімейного характеру. Сливка В.Ю. зустрів його разом з дружиною, він був у доброму гуморі. Зі спілкування стало зрозуміло, що у Сливки В.Ю. не було проблем сімейного характеру, суть його стурбованості полягала в іншому, він говорив як важко працювати, його турботи були пов’язані з роботою. В свою чергу Лавкай, як фахівець, запропонував приймати заспокійливе, виписав "Санапакс", "Азалептін", "Людіоміл". При цьому Лавкай не виявив ніякої психопатологічної симптоматики, було видно, що Сливка В.Ю. схвильований і переживає, ніяких подробиць при цьому не розповідав, але на пропозицію трохи відпочити і поприймати заспокійливе, твердо відповів: "Що Ви, я завтра йду на роботу, бо був у відпустці і якщо піду на лікарняний, то недоброзичливці подумають, що я сачкую, а Ви, напевно, знаєте, що я все життя віддавався роботі." Після цього, на наступний день, 24 травня 2004 року, близько 10-ї, поїхав в ректорат, де почув, що ректор прихворів і знаходиться вдома. Потім поїхав до Цмур, почув, що Сливка почувався добре, спав краще, однак, було б непогано його відвідати. Цмур зателефонувала дружині Сливки, яка була на роботі, та повідомила, що буде їх чекати вдома. Приїхавши, побачив дружину Сливки в сльозах біля відкритих вхідних дверей, в паніці. Вона показала на ванну на першому поверсі, де Лавкай побачив Сливку В.Ю., лежачого у ванній кімнаті з кухонним ножем в грудній клітині з лівої сторони, який був засунутий в тіло таким чином, що відстань між рукояткою ножа і раною складала приблизно 5 сантіметрів. Він одразу викликав швидку і приблизно в цей же час приїхав Цмур В.С., з яким вони намагалися надати потерпілому першу допомогу. Тіло було ще тепле і здавалося, що був пульс. З усією впевненістю повідомив, що внаслідок спілкування зі Сливкою В.Ю., може зробити висновок, що симптомів до самогубства, агресії, в нього не виявив. Сливка В.Ю. чітко говорив, вів себе спокійно, жартував і взагалі, був людиною веселою, міг переносити будь-які негаразди. З дружиною у них були теплі відносини, він її дуже кохав, навіть боготворив, хоча в них не було дітей, однак, вони знаходили відраду одне в одному;
-пояснення Цмур В.С. – реаніматолога обласної лікарні, який пояснив, що 24 травня 2004 року він був на робочому місці. Приблизно об 11 годині йому на мобільний зателефонувала дружина Цмур Ольга, повідомила, що їй потрібен транспорт і що треба поїхати до Сливки, бо у нього якісь проблеми. Цмур, взявши медичні інструменти, поїхав до Сливки і був на місці через 10 хвилин. Там він застав дружину Сливки та доцента Лавкая, який сказав зайти у ванну кімнату. Там він побачив Сливку, який сидів у ванній, в тілі був кухонний ніж, а саме, в лівій частині грудної клітини. Крім того, у ванній кімнаті побачив ще два ножі; один – у раковині умивальника, другий – на краю ванни. Викликали швидку, Цмур В.С. намагався надати медичну допомогу, однак, Сливка вже був мертвим, нічого вже не можна було зробити. Прибула карета швидкої допомоги і потерпілого транспортували у обласну лікарню. Хто першим виявив потерпілого у ванній – він не знає. Він не помічав, щоб останнім часом Сливка В.Ю. був чимось пригнічений, однак, зі слів дружини йому відомо, що Сливка В.Ю. останній період був дуже засмучений, чим саме, йому не відомо;
-пояснення Сливки Наталії Василівни про те, що її чоловік був надзвичайно сильною людиною, міг справитися з будь-якими негараздами. Пояснила, що її чоловіка почали переслідувати за політику з того часу, як стало відомо, що студенти підтримують Марчука. Чоловік мав розмову з Балогою, потім з Кучмою Л.Д., після якої його залишили в спокої. У 2003 році з боку обласної державної адміністрації тиск посилився, до цього підключилися силові структури, почалися безкінченні перевірки з боку правоохоронних та контролюючих органів, які не давали для влади ніякого результату. Підключився "Правозахист" та "Об’єктив", полився бруд на роботу університету і чоловіка. Це були безпідставні звинувачення. Все це робилось з благословління губернатора краю та члена СДПУ(О) Івана Різака. Оскільки в Закарпатській області всі керівні посади займають виключно члени вказаної політичної партії, то її чоловік не був угодний цій політичній силі, оскільки не розділяв їхні погляди. Крім того, не давав губернатору втягувати студентів та працівників університету в політику. Чоловіку дзвонили з погрозами, про це вона дізналась випадково, коли одного разу сама підняла трубку. 23 травня 2004 року приблизно о 8-й ранку чоловік пішов, налаштований на серйозну розмову, до голови ОДА Івана Різака. Повернувся пригнічений приблизно через годину і сказав, що все дуже погано, це кінець. Та чи зустрічався він з Різаком їй не відомо. Оскільки був дуже подавлений, то викликали психолога, який прописав заспокійливе та снодійне. 24 травня 2004 року о 7-й 50 пішла на роботу, а чоловік залишився дома один, хотів поспати. Повернувшись приблизно о 10-й 30, виявила його мертвим.
В постанові прокурор також зазначає, що брат померлого – Сливка Іван Юлійович відмовився від дачі пояснень на підставі ст.63 Конституції України.
Прокурором встановлено, що 23 травня 2004 року Різак І.М. був за межами Закарпатської області і в цей день розмов зі Сливкою В.Ю. не мав. Крім того, 23 травня 2004 року – це неділя, вихідний день і апарат обласної державної адміністрації не працював.
Прокурором прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи по факту смерті Сливки В.Ю. і по факту доведення до самогубства.
Ця постанова є надзвичайно цікавою. Більше в справі не буде документу, який би так концентровано зібрав всі докази, які б вказували на необхідність дослідження подій, які мали місце в цій сім’ї і саме в сім’ї під час відпустки Сливки В.Ю. і особливо 23 травня 2004 року. З неї з усією очевидністю вбачається, що в сім’ї Сливки 23 травня 2004 року сталися якісь значущі події. Ці події мали сильний вплив на самопочуття потерпілого, або на намагання створити таке враження у оточуючих. В офіційному порядку за медичною допомогою не звернувся ні Сливка В.Ю., ні його дружина. Увечорі цього дня, навіть не дружиною, а її сестрою був запрошений не просто психолог, а лікар-психіатр вищої категорії Лавкай – спеціаліст, послугами якого (як тепер відомо зі справи) Сливка В.Ю. ніколи до цього дня не користувався. Вподальшому з’ясується, що Цмур Ольга докладе чимало зусиль для розшуку саме Лавкая, поїде за ним на його дачу. Спеціаліст, за його ж словами, не побачив хворобливої симптоматики, але виписав те, що від нього вимагалося – заспокійливе, снодійне. Наступного дня він шукає Сливку В.Ю. за місцем роботи, і не знайшовши – їде до Цмур Ольги і потім – додому до Сливки. Ранком 24 травня 2004 року на місці події були - дружина потерпілого, її сестра, Лавкай і нова особа, але з того ж оточення - чоловік сестри. Жоден з них не зателефонував у міліцію. Більше того, лікарі викликаної швидкої теж цього не зробили. Цілком грунтовно правоохоронні органи мали підстави чекати від дружини загиблого зрозумілих пояснень. Вона пропонує віддалену у часі (з 1999 або з 2003 року за різними поясненнями) історію політичних переслідувань чоловіка, його переживання з приводу публікацій у пресі, перевірок на роботі, тощо і натякає на можливе спілкування чоловіка 23 травня 2004 року з Різаком І.М. Але 23 травня – неділя, до того ж Різак І.М. у цей день був поза межами Ужгорода і області; тобто, факт спілкування Різака І.М. зі Сливкою В.Ю. не підтвердився. Казати про раптові негаразди на роботі немає приводу, оскільки в квітні-травні 2004 року Сливка В.Ю. перебував у відпустці. До речі, піти у відпустку йому, вочевидь, не завадили ні "численні перевірки" ні побоювання втратити посаду ректора. Жодних інших версій для пояснення стану чоловіка його дружина не пропонує. При цьому вона не просить знайти і притягти до відповідальності винних осіб.
Тобто, є очевидним, що Сливка Н.В. не має наміру витягати скелета з власної шафи, а прокуратура демонструє не властиву цій установі делікатність.
У такому вигляді постанова існує майже 3,5 місяці.
22.12.04р. прокуратура Закарпатської області скасовує постанову від 10.08.04р. з одночасним порушенням справи по факту 120 ч.1 КК України.
Процесуальні причини прийняття такого рішення невідомі, принаймні справа таких не містить. А от суспільство за цей час зазнало суттєвих змін. Владні структури держави набули іншого політичного змісту. Суспільству наполегливо нав’язувалась думка про злочинність попередньої влади. Певно, під впливом саме цього настрою заступник прокурора Закарпатської області Геревич прийняв рішення про порушення справи по факту доведення Сливки В.Ю. до самогубства, маючи на увазі певну особу на роль обвинуваченого (що буде видно з подальших слідчих дій).
Цією постановою заступник прокурора встановив, що 24 травня 2004 року о 13-й годині 40 хвилин, із Закарпатської обласної клінічної лікарні поступило повідомлення в чергову частину ужгородської міліції про те, що каретою швидкої допомоги з ножовим пораненням грудної клітини був доставлений Сливка В.Ю. Потерпілий доставлений з місця проживання, де був виявлений дружиною Сливка Наталією Василівною, 1950 р.н., у ванній кімнаті, з ножовим пораненням грудної клітини і який помер у зазначеному медичному закладі. Заступник прокурора стверджує, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи винесена передчасно, оскільки у даному випадку мають місце ознаки складу злочину, передбаченого ч.1 ст.120 КК України. Такого висновку він дійшов з аналізу пояснень Сливки Наталії Василівни. Обставини, нею викладені, нібито, підтвердили проректори УжНУ Височанський, Маринець, реаніматолог Цмур, доцент Лавкай.
Отже, нічого нового заступник прокурора не встановив, стверджуючи про передчасність попередньої постанови. Всі ці обставини були відомі і викладені в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи по факту смерті і доведення до самогубства. З тексту постанови вбачається, що прокуратурою сприймається лише одна версія – доведення до самогубства; інші версії не розглядаються. Таке спрямування досудового слідства зумовило недоречність прискіпливого ставлення до протоколу огляду місця події, до перевірки пояснень Сливки Н.В.
Фактова справа розслідується, по ній виконуються слідчі дії, з яких вбачається, що пояснення Сливки Наталії Василівни визначають напрямок і об’єм кримінального розслідування. По справі з’ясовуються лише і тільки взаємовідносини колишнього ректора з колишньою на цей час владою, яку уособлює Різак І.М.
11 лютого 2005 року начальник слідчого відділу прокуратури м.Ужгорода порушує стосовно Різака І.М. кримінальну справу по ч.2 ст.120 КК.
М.М.Данча встановив, що 24 травня 2004 року о 13-й годині 40 хвилин, із Закарпатської обласної клінічної лікарні поступило повідомлення в чергову частину ужгородської міліції про те, що каретою швидкої допомоги з ножовим пораненням грудної клітини був доставлений Сливка В.Ю., 1943 р.н., ректор УжНУ, депутат облради. Потерпілий доставлений з місця проживання, де був виявлений дружиною Сливка Наталією Василівною, 1950 р.н., у ванній кімнаті, з ножовим пораненням грудної клітини.
Новелли цієї постанови полягають в тому, що, слідчий не стверджує, що Сливка В.Ю. помер в лікарні. Стосовно Різака І.М. справу порушено тому, що він, як колишній голова Закарпатської ОДА, в силу наданих йому повноважень, протягом 2003 по травень 2004 років, систематично вчиняв дії, спрямовані на приниження людської гідності Сливки В.Ю., який перебував у залежності від нього. На думку слідчого, в результаті тиску, вчинюваного Різаком І.М. відносно Сливки В.Ю., останній покінчив життя самогубством.
Як бачите, постанова не містить навіть згадування про приводи до її порушення; цитує частково диспозицію ст. 120 КК України, без будь-яких пояснень, які ж саме були систематичні злочинні дії особи, щодо якої порушене кримінальне провадження і мали джерелом владні повноваження та принижували гідність іншої людини. Отже, постанова не містить законних приводів і підстав до її порушення, є такою, що не відповідає вимогам статей 94, 98 КПК України.
В цей же день Різак І.М. був затриманий в порядку статей 106,115 КПК України. (т.6 а.с.22). Постанова не містить жодної з передбачених ст..106 КПК України підстав, яка б давала слідчому право затримати підозрюваного. 11 лютого 2005 року Різаку І.М. був обраний запобіжний захід – підписка про невиїзд. Навіть така вигадана кваліфікуюча ознака як "залежність" Сливки В.Ю. від Різака не давала впевненості у перспективності обрання іншого запобіжного заходу.
28 березня 2005 року по справі призначається посмертна психолого-психіатрична експертиза стосовно психічного та психологічного стану Сливки В.Ю., що передував самогубству.
11травня 2005 року результати готові, експерти дійшли висновку, що в переживаннях Сливки В.Ю. домінували переживання, пов’язані з діями Різака І.М.
Через 2 дні, 13.05.06р. порушується кримінальна справа прокуратурою м.Ужгорода щодо Різака по ч.3 ст.365 КК України по тим же обставинам.
Начальник слідчого відділу прокуратури м.Ужгорода Маханець встановив:
1.дату смерті Сливки В.Ю. – 23 травня 2004 року;
2.спеціальний суб’єкт – і службову особу і представника влади;
4.той же період вчинення злочину – 2003 – травень 2004 року;
5.злочинні дії у вигляді організації різного роду перевірок силами правоохоронних органів і служби безпеки; організації цькування через пресу; вчинення дій, спрямованих на систематичне принижування людської гідності Сливки В.Ю. та авторитету керівника вищого учбового закладу. (В чому полягали останні дії, не встановлено);
6.зв’язок між діями і спеціальним суб’єктом у вигляді використання службового становища та владних повноважень, шляхом перевищення влади, всупереч інтересам служби (тобто, компіляція із зловживання службовим становищем та перевищення владних повноважень);
7.мету вчинення злочину – усунення Сливки В.Ю. з посади ректора УжНУ.
І ця постанова традиційно не містить приводів до її порушення. Якщо є бажання, можна проявити кмітливість і припустити, що в даному випадку застосований п.5 ч.1 ст.94 КПК України, тобто, слідчий безпосередньо виявив ознаки злочину. Але, щоб виявити те, що написано в постанові – треба було провести слідчі дії, адже з дозволених законом дослідчих дій, наприклад – двох протоколів огляду, таке встановити неможливо. Мені можна заперечити існуванням фактового провадження. Але фактове провадження теж не мало законних приводів, принаймні за обраною кваліфікацією – доведення до самогубства. Таким чином суперечливість щодо приводів переходить в площину аналізу наявності або відсутності підстав до порушення кримінальної справи. І фактові постанови і постанови щодо особи за двома складами злочину, передбаченими КК України, у вигляді підстав мають особисті враження і особисті міркування з приводу того, що сталося, оточення Сливки В.Ю. Оцінку їм можна надавати різну, підтвердженням цьому є вищенаведена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи по факту доведення до самогубства. А от чого не можна – так це безпосередньо виявити органом дізнання, слідчим або прокурором ознак будь-якого злочину в діях Різака І.М., спираючись на ці дані, оскільки їх неможливо розцінити як такі, що незаперечно вказують на наявність ознак злочину. Отже і зазначена постанова про порушення кримінальної справи є винесеною всупереч вимогам статей 94, 98 КПК України.
13 травня 2005 року Різак І.М. був затриманий. В постанові є посилання на акт №112 від 11.05.2005р. посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи і немає жодної підстави для затримання, передбаченої статтею 106 КПК України. В постанові вказано, що Сливка помер 23 травня 2004 року.
16.05.05р. – постановою Ужгородського міськрайонного суду Різаку обрано запобіжний захід – взяття під варту.
17 травня 2005 року Різаку І.М. пред’явлено обвинувачення по статтям 120 ч.2, 365 ч.3 КК України. В постанові, зокрема, встановлена дата смерті Сливки В.Ю. – 23 травня 2004 року.
В подальшому, 18 травня 2005 року начальник слідчого відділу прокуратури м.Ужгорода В.Маханець винесе постанову, якою встановить дату смерті Сливки В.Ю. – 24 травня 2005 року і пояснить, що дата смерті 23 травня 2004 року у вищезгаданих документах вказана помилково.
Можливо і так. Може людина помилитись і до чого така прискіпливість адвоката? Моя увага до цієї постанови, на мій погляд, пояснюється дуже просто: якщо начальник слідчого відділу встановив дату смерті, то в постанові треба було зазначити як йому це вдалося, або юридичною мовою - в який спосіб, з посиланнями на які докази справи встановлена ця дата. Але постанова не містить жодних обґрунтувань і це не випадковість і не результат чергової помилки, оскільки час настання смерті Сливки В.Ю. – не просте питання цієї справи і що абсолютно точно – зовсім не досліджене.
Крім того, це Я кажу, що начальник слідчого відділу встановив дату смерті. А його текс дослівно виглядає так: " При складанні зазначених вище постанов помилково вказана смерті ректора УжНУ Сливки В.Ю. як 23.05.2004 року. Однак, вивченням матеріалів кримінальної справи встановлено, що в дійсності смерті Сливки В.Ю. мала місце 24.05.2004 року". Обидва рази випущено слово "дата". Ніяке інше слово не підходить. Це теж не випадковість. Певно, автора постанови все ж таки бентежив термін "дата смерті". Все ж таки йдеться про кримінальне, а не нотаріальне провадження. В кримінальній справі зазвичай підлягає встановленню час настання смерті потерпілого.
Але до суті:
Раніше я звертав Вашу увагу на те, що призначаючи дослідження трупа Сливки В.Ю. слідчий не поставив питання про час настання смерті. Теж, мабуть помилився.
Експерти Закарпатського обласного бюро судово-медичних експертиз, проводячи дослідження трупа 24 травня 2004 року, також не визначають час настання смерті.
А от тут вже про помилку говорити немає ніякої можливості. Для експерта постанова слідчого (або відношення), якої до речі, в справі немає, - це лише підстава для дослідження, а от як його проводити – визначають спеціально складені для експерта нормативні акти – закони, правила, інструкції. Так, у відповідності до п.1.2. "Правил проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів в бюро судово-медичної експертизи", затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року №6 – експертиза виконується з метою встановлення причин смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурору та суду, і вирішення інших питань, які належать до компетенції даного виду судово-медичної експертизи. Отже, мета дослідження трупів є нормативно визначеною. Слідчий може цікавитись будь-чим, експерт в межах своєї компетенції може надати відповіді, але причину смерті, характер і механізм тілесних ушкоджень та час настання смерті експерт повинен визначити при дослідженні трупа у будь-якому випадку.
Щоб експерт не посилався на забудькуватість, ці ж Правила у розділі "Спеціальна частина" пунктом 2.1.6. детально регламентують порядок дослідження експертом трупних змін.
Починається таке дослідження з визначення на дотик охолодження трупа в прикритих одягом і відкритих частинах тіла. В акті №249 з цього приводу зазначено: "Труп на дотик теплий".
Потім вимірюється температура тіла в пахових западинах і в прямій кишці – двічі з годинною перервою (!). Цю вимогу експертами просто проігноровано. Жодних температурних даних в акті немає.
Потім експерт виявляє наявність і ступінь вираженості трупного заклякання в м’язах обличчя, шиї, верхніх і нижніх кінцівок. З цього приводу експерти пропонують єдине: "Трупне задубіння слабо виражене у всіх доступних для дослідження групах м’язів"
Потім, згідно "Правил", експерт фіксує наявність трупних плям, їх локалізацію, характер, колір, особливості поширення, наявність ділянок поблідніння, які утворилися від тиску деталей одягу, предметів. Тричі визначається характер зміни трупних плям при натискуванні пальцем або плунжером динамометра з силою 2 кг/см.кв. з наступним зазначенням часу повернення до початкового забарвлення. Що маємо в акті №249 дослідження трупа Сливки В.Ю.? "Трупні плями блідо-синюшного кольору, розташовані по задньо –бокових поверхнях тулуба та кінцівок, при натисканні блідніють, відновлюють свій колір через 1 хвилину". Все.
І нарешті, у відповідності до пункту 2.1.9. Правил, при дослідженні трупа експерти використовують рекомендовані у встановленому порядку інструментальні і лабораторні методи визначення часу настання смерті.
Про ці методи нема чого говорити, бо експерти не визначали час настання смерті Сливки В.Ю. взагалі. Я впевнений, що складаючи цей акт, вони добре розуміли, що вподальшому ніяка додаткова або повторна експертиза за їхнім недбалим, поверховим виконанням пункту 2.1.6. "Правил" вже не встановить достовірний час настання смерті. І це при тому, що експерти мали ідеальні умови для визначення часу настання смерті – труп не зазнав впливу зовнішніх температурних перепадів, ванна була без води, тобто, зовнішні чинники не ускладнювали можливість максимально точного встановлення часу настання смерті. Але експерти зробили все, щоб за результатами їхніх досліджень вже жоден спеціаліст не зміг визначити точний час настання смерті.
"Правила" також регламентують поведінку експерта у випадках відсутності питань, які мали бути поставлені слідчим, але з невідомої причини відсутні. Пункт 2.9. "Уразі виявлення при проведенні експертизи даних, що мають значення для справи, але щодо яких питань не поставлено, судово-медичний експерт вправі про них повідомити особу, яка призначила експертизу, або вказати на них у своїх підсумках". Чи треба говорити, що і ця вимога не виконана.
18 січня 2005 року слідчий Данча М.М. призначить по справі комісійну судово-медичну експертизу трупа і "згадає" про необхідність з’ясування часу настання смерті.
Експертиза виконувалась по матеріалам справи Львівським обласним бюро судово-медичних експертиз з 29 січня 2005 по 01 березня 2005 року. Результати оформлені у вигляді висновку № 12/05-к (т.5 а.с.5-15).
Як і слід було чекати, експерти змогли дати лише вірогідну відповідь: смерть могла наступити за 12 годин до розтину трупа.
Час розтину трупа в акті № 249, як і треба було чекати, експерти не вказали.
Але в томі 1 на а.с.88-89 мається довідка №3307 від 03 червня 2004 року, якою, зокрема, Закарпатське обласне бюро судово-медичних експертиз повідомляє слідчого Данчу М.М., що судово-медичне дослідження трупа Сливки В.Ю. було проведене 24 травня 2004 року о 14 годині 30 хвилин.
Отже, смерть Сливки В.Ю. настала не об 11-й ранку, як свідчить його дружина, а, виходячи з матеріалів справи - о 2-й годині, 30 хв. вночі 24 травня 2004 року.
Щоб не повертатись вдруге до судово-медичної експертизи, яку доречно аналізувати саме зараз, оскільки її висновки є важливими для розуміння обвинувачення, звертаю Вашу увагу на деякі інші надзвичайно цікаві її висновки.
Коли я знайомилась з протоколом огляду місця події, перше, що вразило – це сліди крові. З тієї причини, що їх небагато, вони мають форму крапель, бризків, немає калюж, потьоків. До речі, я не одна звернула на це увагу. Свідок Лавкай в суді теж буде казати, що його вразила відсутність крові у ванній, де знаходився потерпілий. Перше, що спало мені тоді на думку – такі численні тілесні ушкодження, певно, визвали масовану внутрішню кровотечу. Знайомлячись з актом судово-медичного дослідження №249 знайшла підтвердження своїм хибним думкам, оскільки в цьому акті вказано, що, дійсно, ножове поранення грудної клітини Сливки В.Ю. супроводжувалось масивною внутрішньою кровотечею.
Львівські експерти кажуть – так, внутрішня кровотеча мала місце в тому числі. Адже причиною смерті Сливки В.Ю. була саме анемія – обезкровлення організму. (Одразу зауважу, що це може означати тільки одне – своєчасно надана медична допомога могла врятувати життя пораненій людині.) Анемія, стверджують експерти, виникла після ураження грудної клітини колючо-різаним знаряддям, типа клинка ножа, від якого виникло пошкодження лівої легені, лівого шлуночка серця, яке супроводжувалося зовнішньою та внутрішньою кровотечею, а також кровотечею з пошкоджень на верхніх та нижніх кінцівках. Отже, всупереч закарпатським експертам, львівські експерти перш за все кажуть про зовнішню кровотечу. А це означає, по-перше, що зафіксовані протоколом огляду місця події сліди крові вочевидь не відповідають висновкам Львівського бюро СМЕ і, по-друге, експерти Закарпатського бюро СМЕ приховали дані про зовнішню кровотечу.
З висновку Львівських експертів також випливає, що вони встановили іншу причину смерті.
Львівськи експерти не підтвердили категоричний висновок своїх закарпатських колег щодо безумовного само спричинення тілесних ушкоджень. На їхню думку, розташування і характер пошкоджень, як проникаючого поранення грудної клітини, так і множинних різаних ран кінцівок, свідчать про можливість їх утворення власноручно, тим більше, що ці ділянки доступні для дії рук самого потерпілого. Якщо врахувати формулювань питання – "Чи міг потерпілий спричинити собі виявлені у нього тілесні ушкодження власноручно?" – відповідь є коректною. Звертаю Вашу увагу на аргументацію – якщо ділянки тіла доступні для рук потерпілого, то вони доступні і для рук сторонньої людини. Про будь-які характерні для само спричинення ушкоджень особливості експерти не кажуть.
Львівські експерти стверджують, що сліди крові, виявлені на місці події на тілі і одязі свідчать про те, що після отримання пошкоджень потерпілий пересувався і був у вертикальному чи близькому до цього положенні. Але в якому саме положенні по відношенню до кожного пошкодження він знаходився – встановити неможливо.
Висновок в цій частині давав безліч напрямків для роботи – необхідно було з’ясувати в який спосіб потрапили сліди крові на одяг; є ці сліди елементарними чи складними; чому знайдені речі – майка, футболка, штани від піжами, не маючи порізів, мають численні плями крові, зокрема піжамні штани і футболка - з усіх боків, як спереду, так і ззаду ( т.5 а.с.35 – висновок експерта-імунолога); як довго потерпілий міг пересуватись у пораненому стані, де саме він пересувався, де його мобільний телефон, коли він скористався ним востаннє і тому подібних питань можна навести безліч. Можливість отримання відповідей на ці та багато інших питань безнадійно втрачена завдяки зусиллям слідчого – 28 серпня 2005 року він винесе постанову, якою, до судового розгляду справу поверне дружині Сливки В.Ю. вилучені з місця події майку, футболку, піжамні штани, як речі, що не мають значення для справи. В такий же спосіб слідчий розпорядиться ще з двома речовими доказами – ножами, вилученими з місця події. Не зважаючи на наявну на цих ножах кров, слідчий не призначить навіть імунологічну експертизу. На його думку, ножі теж не мають значення для справи, адже на них немає слідів капілярних ліній. Слідчого демонстративно або, може, злочинно, зовсім не цікавить, як могло статися, що людина, яка спричинила собі стільки ножових поранень, що їх не можна порахувати; за висновками експертів, не виключно – користувалась всіма трьом ножами, спричиняючи собі тілесні ушкодження, примудрилася не лишити жодного сліду від жодного пальця на жодному з ножів.
Чим же займається слідчий по справі?
Слідчий томами збирає думки і враження товаришів, співробітників Сливки В.Ю., та інших, бажаючих мати власну думку "з приводу"; збирає акти перевірок університету, тощо.
Результатом так званого розслідування були постанови про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого. Редакцій було декілька; остання оголошена в суді, ми її також чули в дебатах від сторони обвинувачення. Я теж, б частково наведу цитати цього лексичного і юридичного витвору.
Отже, в об’ємі обвинувачення по ч.3 ст.365 КК України, слідчий стверджує:
"Різак Іван Михайлович, як службова особа та представник влади, працюючи на посаді голови Закарпатської обласної державної адміністрації, в період часу з 2003 по травень 2004 року, в м. Ужгороді, використовуючи службове становище, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, передбачених ст.39 Закону України “Про місцеві державні адміністрації" та Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації (ОДА) № 455 від 15.10.2002 року, умисно, з метою усунення з посади ректора Ужгородського Національного Університету Сливки В.Ю. та його компрометації, - організовував різного роду перевірки силами правоохоронних та контролюючих органів, служби безпеки України, цькування через засоби масової інформації, вчиняв болісні і такі, що ображали особисту гідність Сливки В.Ю. дії, внаслідок чого 24.05.2004 року в в м.Ужгороді за місцем свого постійного проживання в будинку по вул.Солов’їній, 51, останній покінчив життя самогубством при наступних обставинах:..."
Тобто, в цьому місці цілком доречно було б чекати викладу події злочину – о котрій годині, яким чином Сливка В.Ю. покінчив життя самогубством, але, замість цього, читаємо:
У квітні 2004 року Різак І.М. викликав у службовий кабінет голови Закарпатської ОДА, що розташований в м.Ужгороді, пл. Народна, 4 – шеф-редактора закарпатської щотижневої правозахисної газети “Правозахист", Темнова М.Ю., де використовуючи своє службове становище, провів з ним бесіду, під час якої умисно, явно виходячи за межі наданих йому ст.39 Закону України “Про місцеві державні адміністрації" та Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації (ОДА) № 455 від 15.10.2002 року прав і повноважень, з метою систематичного приниження честі, людської гідності та ділової репутації ректора УжНУ Сливки В.Ю. та очолюваного ним навчального закладу, дав усну вказівку Темнову Ю.В. висвітлювати у вказаному друкованому засобі масової інформації роботу ректора Сливки В.Ю. як непрофесійну діяльність останнього, негативну роботу вищого учбового закладу загалом. На виконання незаконної вказівки Різака І.М., Темновим М.Ю. було ініційовано опублікування ряду публікацій і статей в газеті “Правозахист", в яких негативно відображено роботу УжНУ та його керівника Сливки В.Ю. Зокрема, в № 13 від 03.03.2004 року, 3 14 від 06.04.2004 року, № 15 від 20.04.2004 року, № 16 від 27.04.2004 року, № 17 від 11.05.2004 року, № 18 від 17.05.2004 року, № 19 від 25.05.2004 року на цю тему було надруковано ряд статей під назвами: “SOS студентів РГФ або врятуйте від декана – пройдисвіта", “УжНУ очима студента, або як розправилися з Шевченківським стипендіатом", “Критичні дні і райська насолода УжНУ", “Не все – правда". “Золотий фонд педагогічних кадрів УжНУ Закарпаттю більше не потрібний?", “УжНУ іншими очима, абовідповідь Шевченківському стипендіату", “Бути чи не бути студентом ФРГФ?", “Крута новина – корупційну тему в УжНУ закрито? Студенти кажуть: Ні!", “Чого бояться віртуальні автори з кафедри журналістики УжНУ?".
Знайомлячись із змістом цих статей та публікацій, Сливка В.Ю. розуміючи, що їх читає велика кількість людей, краян, інтелігенції, які знають його як високоповажну, безкомпромісну, принципову як до себе, так і до інших порядну людину, сприймав їх для себе особливо болісно, вболіваючи за думку громадськості про себе особисто, свою родину та очолюваний ним ВУЗ.
Про свої переживання Сливка В.Ю. неодноразово ділився з родичами, близькими друзями та колегами по роботі, висловлюючи свої незадоволення щодо неправдивості цих відомостей, а також те, що вказані статті негативно впливають на його моральний та психологічний стан, підривають його здоров’я та загальне самопочуття, висловлював конкретні думки, що ці дії спрямовані проти нього як ректора університету головою закарпатської ОДА Різаком І.М., що знайшло своє фактичне підтвердження в ході слідства.
Наявна стресова ситуація, під дією якої перебував Сливка В.Ю., згідно акту № 112 від 11.05.2005р. посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи – була викликана вищевказаними чинниками, а саме: тривалі переживання, пов’язані з різними перевірками контролюючих та правоохоронних органів, публікаціями в ЗМІ та наявною у нього інформацією про можливість звільнення його з посади ректора УжНУ, пов’язана з діями Різака І.М.
Таким чином умисними, протиправними діями голови Закарпатської ОДА Різака І.М. було спричинено тяжких наслідків, які виразились у підриві престижу та авторитету органів державної влади, заподіянні смерті людині, оскільки внаслідок його злочинних дій, - 24.05.2004 року в м.Ужгороді колишній ректор УжНУ Сливка В.Ю. покінчив життя самогубством за місцем свого постійного проживання в буд. 51 по вул. Солов’їній.
Своїми умисними діями Різак І.М. вчинив злочини, передбачені ст.365 ч.3 КК України, - перевищення влади та службових повноважень, тобто, умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень, супроводжувались болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, що спричинили тяжкі наслідки охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним та громадським інтересам.
Отже, викладу обставин самогубства в цьому обвинуваченні немає.
В об’ємі обвинувачення по ч.2 ст.120 КК України, слідчий стверджує:
"Крім цього, Різак І.М., працюючи на посаді голови Закарпатської обласної державної адміністрації, будучи службовою особою та представником влади, в період часу з 2003 по травень 2004 року, умисно, з метою компрометації, усунення з посади, шляхом доведення до самогубства ректора Ужгородського Національного Університету Сливки В.Ю., який згідно ст.39 Закону України “Про місцеві державні адміністрації" від 9.04.1999р. перебував в службовій залежності від голови Закарпатської ОДА - організував різного роду перевірки УжНУ силами правоохоронних та контролюючих органів, служби безпеки України, цькування Сливки В.Ю. через пресу, вчиняв дії, спрямовані на систематичне принижування людської гідності, авторитету керівника вищого учбового закладу.
Так, у квітні 2004 року Різак І.М. викликав у службовий кабінет голови Закарпатської ОДА, що розташований в м.Ужгороді, пл. Народна, 4 – шеф-редактора закарпатської щотижневої правозахисної газети “Правозахист", Темнова М.Ю., де провів з ним бесіду, під час якої умисно, з метою систематичного приниження честі, людської гідності та ділової репутації ректора УжНУ Сливки В.Ю. та доведення його до самогубства, дав усну вказівку Темнову Ю.В. висвітлювати у вказаному друкованому засобі масової інформації роботу ректора Сливки В.Ю. як непрофесійну діяльність останнього, негативну роботу вищого учбового закладу загалом. Навиконання незаконної вказівки Різака І.М., Темновим М.Ю. було ініційовано опублікування ряду публікацій і статей в газеті “Правозахист", в яких негативно відображено роботу УжНУ та його керівника Сливки В.Ю. Зокрема, в № 13 від 03.03.2004 року, 3 14 від 06.04.2004 року, № 15 від 20.04.2004 року, № 16 від 27.04.2004 року, № 17 від 11.05.2004 року, № 18 від 17.05.2004 року, № 19 від 25.05.2004 року на цю тему було надруковано ряд статей під назвами: “SOS студентів РГФ або врятуйте від декана – пройдисвіта", “УжНУ очима студента, або як розправилися з Шевченківським стипендіатом", “Критичні дні і райська насолода УжНУ", “Не все – правда". “Золотий фонд педагогічних кадрів УжНУ Закарпаттю більше не потрібний?", “УжНУ іншими очима, або відповідь Шевченківському стипендіату", “Бути чи не бути студентом ФРГФ?", “Крута новина – корупційну тему в УжНУ закрито? Студенти кажуть: Ні!", “Чого бояться віртуальні автори з кафедри журналістики УжНУ?".
Знайомлячись із змістом цих статей та публікацій, Сливка В.Ю. розуміючи, що їх читає велика кількість людей, краян, інтелігенції, які знають його як високоповажну, безкомпромісну, принципову як до себе, так і до інших порядну людину, сприймав їх для себе особливо болісно, вболіваючи за думку громадськості про себе особисто, свою родину та очолюваний ним ВУЗ. Про свої переживання Сливка В.Ю. неодноразово ділився з родичами, близькими друзями та колегами по роботі, висловлюючи свої незадоволення щодо неправдивості цих відомостей, а також те, що вказані статті негативно впливають на його моральний та психологічний стан, підривають його здоров’я та загальне самопочуття, висловлював конкретні думки, що ці дії спрямовані проти нього як ректора університету головою закарпатської ОДА Різаком І.М., що знайшло своє фактичне підтвердження в ході слідства.
Наявна стресова ситуація, під дією якої перебував Сливка В.Ю., згідно акту № 112 від 11.05.2005р. посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи – була викликана вищевказаними чинниками, а саме: тривалі переживання, пов’язані з різними перевірками контролюючих та правоохоронних органів, публікаціями в ЗМІ та наявною у нього інформацією про можливість звільнення його з посади ректора УжНУ, пов’язана з діями Різака І.М.
Внаслідок умисних, протиправних дій колишнього голови Закарпатської ОДА Різака І.М., - 24.05.2004 року в м.Ужгороді колишній ректор УжНу Сливка В.Ю. покінчив життя самогубством за місцем свого постійного проживання в будинку № 51 по вул.Солов’їній.
Своїми умисними діями Різак І.М. вчинив злочин, передбачений ст.120 ч.2 КК України – доведення до самогубства, тобто доведення особи до самогубства, що є наслідком систематичного приниження її людськоїгідності, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого.
Тобто, викладення обставин події злочину можна не шукати – їх немає. Немає у слідчого, немає в справі, немає в суді. Слідчий плутає подію злочину із обраним складом злочину. Без доведеності факту самогубства, без з’ясування всіх обставин самогубства – коли в часі, а не в даті воно сталося, в який спосіб - з спиранням на належні докази – неможливо стверджувати про наявність такого складу злочину як доведення до самогубства. Адже подія злочину в цій справі – це не публікації в пресі, не перевірки, а насильницька смерть людини, яка зусиллями досудового слідства сталася невідомо де невідомо в який час, невідомо в який спосіб.
У зв’язку з таким обвинуваченням у мене є наступні питання:
Хто дозволив слідчому проголошувати про самогубство Сливки як загальновідомий факт?
Хто звільнив його від необхідності з’ясування всіх обставин події злочину?
Хто дозволив довірливе ставлення до пояснень дружини, яка єдина повинна була надати, принаймні, зрозумілі пояснення на трагічні події в її сім’ї і не зробила цього?
Навіть якщо вона беззастережно заслуговує на повагу, як можна було незаперечно вірити тому, що
-її чоловік, перебуваючи у відпустці, почав нестерпно вболівати за перевірки в університеті, невідомо коли цікавлячись про них востаннє;
-зненацька гостро почав переживати з приводу публікацій місцевої друкованої листівки, невідомо коли в останнє тримаючи її в руках;
-перейматися химерною можливістю свого звільнення щойно отримавши довіру колективу і право його очолювати ще 7 років;
-що Сливка В.Ю. побоювався саме І.М. Різака як людину, яка бажала усунути його з посади і це за тієї умови, що під час виборів ректора у квітні 2003 року Різак не зробив жодного кроку, жодної дії, не сказав жодного слова на користь іншої особи і на шкоду Сливці. Це не мої власні твердження, це матеріали справи.
Я не обмовилась, коли сказала, що слідство не встановило де стався злочин. У мене, на відміну від слідчого, немає законних підстав вірити на слово Сливці Н.В. Спричинення тілесних ушкоджень у ванній кімнаті є неможливим. Це місце не відповідає висновкам судово-медичної експертизи про значну зовнішню втрату крові потерпілим.
Але здоровому глузду не місце в цій справі, тому повернусь до тексту постанов, з наступним підсумком викладеному вище: подія злочину в цій частині обвинувачення є юридично невизначеною; твердження про самогубство Сливки В.Ю. є лише припущенням досудового слідства, нічим не підтвердженим, насильницька смерть людини в цій справі лишилась недослідженою, обставини насильницької смерті – не розслідуваними.
Для того, щоб встановити в Діях Різака І.М. склад злочину ч.2 ст.120 КК України, досудове слідство повинно було сформулювати обвинувачення про його систематичні дії, спрямовані на приниження людської гідності Сливки В.Ю. Під "систематичним приниженням людської гідності" слід розуміти, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України постановою "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи", - тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над ним, тощо).
Саме викладення таких дій підсудного, які мають складати об’єктивну сторону інкримінованого складу злочину, слід шукати в постанові про притягнення в якості обвинуваченого, з урахуванням кваліфікуючої ознаки – перебування потерпілого в залежності від винуватої особи, - яка це залежність теж має бути встановлено постановою.
При цьому, систематичне приниження людської гідності має існувати об’єктивно, тобто бути таким незалежно від суб’єктивних оцінок чи то потерпілого чи то підсудного; незалежно від того, чи образився потерпілий – у кожного своя межа витривалості і своя уява про образливість, - образи та інші форми глумління мають бути наявними. Отже, я, як захисник маю право побачити причину і характер висунутого обвинувачення, або конкретні обставини об’єктивної сторони інкримінованого складу злочину.
В постанові, доклавши значних зусиль до пошуків потрібного, можна прочитати, що Різак І.М.:
1.організував різні перевірки УжНУ. Які це були перевірки, скільки їх було, як Різаку І.М., за яких обставин, вдалося організувати перевірки – постанова мовчить; не можна знайти в постанові пояснень чому перевірки, здійснені державними установами є образами, принизливим ставленням та глумлінням над потерпілим;
2.організував цькування Сливки В.Ю. через пресу. Може тут є систематичні дії підсудного і викладення образ і глумління над потерпілим? Читаємо: у квітні 2004 року (дата не відома, але відомо, що Сливка В.Ю. в цей час у відпустці) Різак І.М. мав бесіду з шефредакторм газети "Право захист" Темновим М.Ю. Бесіда була одна. Під час цієї бесіди Різак умисно, з метою систематичного приниження людської гідності ректора УжНУ Сливки В.Ю. та доведення його до самогубства, дав усну вказівку висвітлювати в цій газеті роботу ректора Сливки В.Ю. як непрофесійну, негативну роботу вищого учбового закладу загалом. Тобто, на виконання "системності" Різак І.М. більше нічого не робив. Слідчий стверджує, що він мав мету систематично принижувати і з цього приводу мав одну бесіду. Питати чому Різак І.М., маючи безперешкодний доступ до партійного, цілком поважного видання в Закарпатті, вирішив втілювати свою мету в маловідомому і малопомітному виданні – немає у кого. Питати в який спосіб слідчий здогадався про мету Різака І.М. – немає у кого. Питати чому "систематичне приниження людської гідності потерпілого" перетворилось в постанові з об’єктивної ознаки злочину – в суб’єктивну (мета) – немає у кого. Питати чи мав на увазі Різак І.М. висвітлювати неправдиві факти непрофесійної діяльності ректора та негативної роботи університету – немає у кого; та якщо Різака І.М. цікавила виключно правдиво інформація, то чому це є метою образ і глумління. Слідчий не стверджує, що Різак І.М. вподальшому контролював результати цієї бесіди. Далі він наводить заголовки з публікацій про Університет. Перша стаття, за яку має відповідати Різак І.М. з’явилася 30 березня 2004 року. Тобто, Темнов здогадався про мету Різака І.М. ще до бесіди з ним. Остання стаття, з приводу якої переживав Сливка В.Ю. була надрукована 25 травня 2004 року, або наступного дня після його смерті. Отже, з вуст Різака І.М. на адресу ректора жодного образливого слова не злетіло, з його пера – теж. Нібито, він образи організував, хоч на кваліфікації це ніяк не відбилося. Але, нарешті, до суті – де шукати власне образи і глумління над потерпілим? Слідчий наводить назви газетних публікацій. Крапка. Жодної цитати в постанові немає. То як треба розуміти обвинувачення? Ці статті в цілому принижують гідність Сливки В.Ю., чи може якісь конкретні вислови? Сама постановка такого питання свідчить лише про єдине – про відсутність обвинувачення, про порушення слідчим вимог статей 64, 130, 132 КПК України;
3.нагадаю, що я шукаю виклад об’єктивної сторони інкримінованого складу злочину. З цього приводу третє твердження слідчого – Різак вчиняв дії, спрямовані на систематичне принижування людської гідності Сливки В.Ю., авторитету керівника вищого учбового закладу. Жодної конкретизації цим діям в постанові немає. Немає ні часу ні місця ні способу їх вчинення;
І, нарешті, як в постанові викладена застосована кваліфікуюча ознака частини другої статті 120 КК України? З цього приводу слідчий з початку стверджує, що Сливка В.Ю. перебував у службовій залежності від Різака І.М., а в кінці постанови - цитує диспозицію, не роблячи собі роботи щодо викладення конкретних обставин. За підсумком обвинувачення слідчий стверджує, що Різак І.М. своїми умисними діями вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.120 КК України щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого. Так в матеріальній, службовій чи якійсь іншій і в якій саме залежності перебував Сливка В.Ю. від Різака І.М.? Посилання слідчого на ст..39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 року не вносить розуміння. Слідчий, певно, мав на увазі повноваження голови державної адміністрації саме щодо осіб, керівників, які очолюють підприємства, що не перебувають в підпорядкуванні голови ОДА, а підпорядковані виконавчій владі вищого рівня, отже ці керівники, відповідно, не перебувають в службовій залежності голови ОДА, а підпорядковані службовим особам установ виконавчої владі вищого рівня. Компетенція голови ОДА
Обсудить новость на Форуме