13:30 04.05.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Право на помилку
Схожість артистів і політиків куди більша, ніж може здатися на перший погляд. І для перших, і для других популярність – синонім успіху і добробуту. Політичній силі, як і артистові, важко довго перебувати на вершині успіху. Доводиться постійно дбати про новий репертуар, про свій імідж, шукати хороших продюсерів (політтехнологів), кошти на розкрутку і багато іншого. І що цікаво, майже неможливо догодити всім, тому доводиться постійно боротися з конкурентами за свого глядача (виборця). Одним глядачам, як відомо, подобаються епатажні скандалісти, іншим достатньо привабливої зовнішності і щоб щось там про любов, третім хочеться душевних пісень про те, що смуток мине і все буде добре. Я вже не кажу про любителів західної музики і завзятих шанувальників національних мотивів. Але спади все-таки неминучі.
Безумовно, крім об’єктивних причин як активізації діяльності, так і спадів активності політичної сили, є ще й причини, на перший погляд, суб’єктивні, але вплив їх на ситуацію всередині організації нерідко дуже відчутний. Проблема, як це частенько буває, лежить радше в площині психології.
СДПУ(О), яка свого часу вирізнялася серед інших партій досить великою кількістю різних ініціатив, сьогодні мовчить. Донедавна вона "дотискала" тему НАТО і ЄЕП, а тепер партія знову тримає паузу.
Виникає запитання – чому?
До 2004 року діяльність СДПУ(О) можна вважати смугою удач. Маючи відносно невелике представництво у парламенті (у порівнянні з іншими фракціями), але грамотно використовуючи наявні ресурси, партія досягла таких високих результатів, що удостоїлася права вважатись "персональним ворогом" команди, яка прийшла до влади на початку 2005 року.
Одночасно з досягненнями накопичувався й негатив, який усіляко роздували і вкладали у свідомість виборця противники СДПУ(О). Сам по собі він не був смертельним, однак формував у суспільстві певне ставлення до есдеків, а головне – до їхніх пропозицій та ініціатив. Це породжувало невпевненість і надмірну самокритичність у партії, зміцнювало бажання працювати "в тіні". Парадокс: демонізація партії, яку планомірно роздмухували її противники, до певної міри сприяла виробленню серед партійців справжнього комплексу невпевненості у своїй позиції. Що теж, погодьтеся, до добра не приводить.
Поразка на парламентських виборах 2006 року стала останньою краплею. Маючи величезний потенціал, партія дійшла висновку про неприпустимість допущення нових помилок. Принаймні до закінчення реформування, перебудови партії і ревізії ідеологічних та організаційних постулатів.
Не секрет, що така робота сьогодні ведеться. А в активі в есдеків є чимало позитивних моментів. Нинішні плюси партії, перелічені недавно головою Виконкому СДПУ(О) Юрієм Загороднім: уміння адекватно оцінювати політичну ситуацію в країні; прагматизм; системність і технологічність організації роботи; уміння досягати компромісів; утвердження власної точки зору під час досягнення цих компромісів.
Це має допомогти партії досягати поставленої перед собою мети. Доказ цього – і прийняття політичної реформи, і збір підписів на підтримку референдуму щодо НАТО і ЄЕП, і низка інших проектів, у яких брала участь СДПУ(О). Однак сьогодні головну проблему СДПУ(О) я бачу зовсім не у можливих організаційних проблемах чи кризі ідеології. Я думаю, що страх припуститися помилки, боязнь нової невдачі – ось головна причина нинішніх проблем. У політиці також не помиляється той, хто нічого не робить. Але ж і не перемагає!
Уміння реалізовувати політичні проекти не завжди виливається у високий результат на виборах. Саме це й сталося з СДПУ(О). На те є дві причини.
Причина перша полягає в тому, що системна робота, як би добре вона не була організована, може призвести лише до передбачуваного результату. В ситуації ж, коли у найближчі місяці можуть бути призначені дострокові вибори до ВР, навряд чи СДПУ(О) зможе відновити своє парламентське реноме. І розуміння цього має спонукати до пошуку неординарних ходів.
Другу причину найпростіше описати, скориставшись аналогією з економічною теорією, в якій існує таке поняття, як "унікальна торгова пропозиція". До прикладу, СДПУ(О) стала єдиною партією, яка проводила реальну роботу зі збору підписів на підтримку всеукраїнського референдуму про вступ України до НАТО та її участь у ЄЕП. Але інші партії експлуатували цю тему, не докладаючи жодних організаційних зусиль!
Вибори 2006 року показали, що СДПУ(О) володіє недостатнім електоральним плацдармом. І хоча втримувати його не так уже й важко, для проходження у парламент необхідне різке зростання кількості симпатиків. Забезпечити його за рахунок лише системної і послідовної роботи надзвичайно важко. Для цього потрібно дуже багато часу.
На мою думку, партії потрібна "родзинка" - унікальна пропозиція, яка допоможе залучити в ряди її прихильників нових людей. І зробити це можна, лише якщо у своїй роботі брати за основу не тільки системність, яка може забезпечити рівномірне зростання, але й нестандартний підхід, який за вдалого розвитку подій може привести до прориву.
Часто нестандартність, інноваційність у методах роботи суспільство розпізнає якраз як помилку. Це величезний психологічний тиск, і для того щоб успішно застосовувати такі нові підходи, потрібен інструментарій, який давав би змогу реальні помилки, що призводять до втрат, відмежовувати від "помилок", які дають надвисокі результати.
Що таке "помилка"?
Помилка – це дія, яка призводить не до того результату, який прогнозувався чи був запланований. Але при такому підході помилка очевидна тільки тоді, коли стає зрозуміло, що результат негативний. А знати, чи не припустився ти помилки, хочеться відразу. І єдиним інструментом для цього стають критерії, що вже виробилися в суспільстві.
У сучасному політичному житті очевидно, що партії, які припускаються помилок з погляду громадської думки, почуваються цілком комфортно. За прикладами далеко ходити не треба — президентський указ про проведення дострокових виборів і реакція коаліційних сил не завжди чітко відображають законодавчі норми. М’яко кажучи. Однак сьогодні ці політичні сили – найвпливовіші гравці, як, до прикладу, БЮТ, який не так давно підтримав Закон про Кабмін, що теж можна було вважати "помилкою". Але програти у ситуації, що склалася, можуть якраз їхні противники.
Суворовський перехід через Альпи сучасники сприймали как безнадійну авантюру. Фултонівська ідея обладнати кораблі паровими двигунами, на думку далеко не бездарного правителя – Наполеона Бонапарта, була просто абсурдною. Ще б пак – зайняти корисні приміщення котлом і вантажем вугілля. Таких прикладів можна навести тисячі, але всі вони наштовхують на загальний висновок: прориви і відкриття – це результат великих і малих "помилок".
Просто є помилки, які ведуть до поразки, а є "помилки", які ведуть до перемоги. І вміння відрізняти одні від інших таке ж необхідне, як можливість робити "помилки" і не боятися помилитись.
Критерії
Суспільство має власний погляд на те, що правильно, а що неправильно. Безумовно, СДПУ(О) повинна керуватися інтересами суспільства і української держави. Але приймати критерії, що існують в суспільстві, як мірило правильності чи неправильності своїх дій партія не може і не повинна, тому що завжди будуть групи, які доводитимуть, що діяльність партії не відповідає "правильним критеріям". Причому всі члени партії більшою чи меншою мірою підвладні впливу суспільства, а значить, приймають частину його критеріїв. Це процес цілком природний, бо ж ніхто не може існувати окремо від соціуму. Водночас наперед негативне ставлення суспільства скоріше заважає приймати рішення, ніж допомагає робити це.
Прийняття політичної реформи у 2004 році було розцінене опозицією як негативна зміна, спрямована проти кандидата у президенти України Віктора Ющенка. Навіть для прихильників СДПУ(О) доцільність такого кроку не завжди була очевидною.
Сьогодні ж необхідність переходу до парламентсько-президентської республіки не заперечує фактично ніхто. А проте політреформа – це свідоме втілення в життя того, що сучасники називали "помилкою", і сьогодні вона стала єдиною надією України залишитися демократичною країною.
Можна пригадати і ініціативу СДПУ(О) про внесення законопроекту, яким місцевим радам дозволялося самостійно приймати рішення про статус російської мови, і внесений Медведчуком законопроект "Про парламентську опозицію" у 2000 році. Необхідність цих законопроектів стала очевидною лише через декілька років. Тоді ж багато хто вважав ці ініціативи "політичними помилками" і "неактуальними кроками". Можете собі уявити, скількох проблем Україна могла б уникнути сьогодні, якби ці законопроекти були прийняті.
Це приводить нас до парадоксального висновку – СДПУ(О) була впливовою політичною силою в ті періоди, коли робила такі "помилки". Робота ж за політичними підручниками призвела до зниження і популярності, і впливу партії.
Виборча кампанія
Незважаючи на те, що указ Президента про дострокове припинення повноважень парламенту викликає різні реакції, соціал-демократи не мають права ігнорувати можливість майбутніх виборів, оскільки участь у виборах є одним із головних завдань будь-якої політичної сили. Все решту цілком можна зробити, залишаючись просто громадською організацією.
Політичні ініціативи СДПУ(О) може і повинна реалізовувати. Для цього партія має всі ресурси. Але серйозною помилкою можна вважати деяку зашореність есдеків, концентрацію на декількох темах. Українцям же потрібні політичні сили, здатні розв’язувати не одне питання, а сотні.
Також СДПУ(О) фактично відмовилася від такого методу роботи, як активна участь у політичних дискусіях. І цю нішу доведеться завойовувати знову, особливо з урахуванням того, що їй конче потрібно довести свою відмінність від Партії регіонів, у фарватері якої есдеки мимовільно опинилися.
Шансом для партії сьогодні може стати або новий несподіваний крок, або кардинальна внутрішня зміна самої партії. І навіть якщо на початках це розцінять як помилку, партія не повинна боятися ризикувати, якщо вона хоче досягти позитивного результату в майбутньому. Слід пам’ятати, що Україна не є зразком консервативного європейського суспільства, радше навпаки. А в такому разі жодна політична сила не зможе дуже довго бути на вершині політичного успіху. Тому в того, хто, не боячись зробити помилку, щиро прагне до такого успіху, завжди є шанс досягти заповітної вершини.
Викладений у статті погляд на діяльність політичної сили, безумовно, може викликати суперечки, і автор зовсім не претендує на істину в останній інстанції. Але, погодьтеся, політики, які досягали успіху, завжди були до певної міри авантюристами, а їхні проекти - авантюрними. Саме страх зробити помилку і є головним фактором якщо не бездіяльності, то принаймні дії, фактично приреченої на невдачу. Головна риса бійця (а в політиці неможливо не бути бійцем, якщо претендуєш на лідерство) - це не вміння не пропустити удар чи прийом противника, а те, наскільки швидко ти зможеш піднятися і які висновки зробиш з отриманого уроку.
Источник: Соцiал-демократична партiя України
Обсудить новость на Форуме