16:00 18.04.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Юрій Загородній: "Це добре, що СДПУ(О) називають командою. У команді завжди повинен бути капітан"
- За останні місяці ви побували майже у всіх регіональних організаціях. Скажіть, які головні принципи повинні лягти в основу реформування організаційної структури партії. Що все-таки було ефективним, а що потребує перегляду, виходячи з уроків останньої виборчої кампанії?
- Справді, за останній час я побував у 24 регіональних партійних організаціях, де відбулися зустрічі з партійним активом цих організацій. Що позитивного я почерпнув із цих численних зустрічей і спілкування, без перебільшення, з сотнями своїх колег – соціал-демократів?
Перше. Ці зустрічі показали, що СДПУ(О) в Україні є. Вона не щезла, не пропала, не припинила свого існування, як комусь, можливо, й хотілося б.
Друге. Люди переживали і переживають за той невдалий результат, який ми отримали на виборах до Верховної Ради і місцевих рад. Вони намагалися знайти і багато хто знайшов пояснення того, чому так сталося. І багато людей налаштовані працювати. Працювати по-новому, у нових історичних, політичних умовах, які складаються в Україні.
Так, на цих зустрічах було багато розмов про реформування партії, починаючи зі зміни назви і закінчуючи новими обличчями у керівництві партії. Говорилося також, і я думаю, члени партії мали на це право, що не можна сьогодні проводити перереєстрацію, не потрібно передплачувати партійну газету, сплачувати членські внески і т.д. Начебто ще не настав час, треба спочатку провести з’їзд партії, визначитися зі стратегією… а потім уже проводити реорганізацію партії, збирати внески і т.д. Всі ці питання були предметом дискусії.
Але я вважаю, що тут дискусії не повинно бути!
За час після виборів, а цього часу в нас було предостатньо, ми повинні самі очиститися. І ті, хто є справжніми соціал-демократами не на словах, а на ділі, тобто соціал-демократами в душі, повинні готувати партію і свої партійні організації до нової політичної діяльності.
Так, було дуже багато критики на цих зустрічах. Фактично половина часу була присвячена критиці. А потім люди починали задумуватися: а що треба робити?
Відверто скажу: не всі партійні організації готові повною мірою до такої розмови – що треба робити у нових умовах, як працювати? Хоча в ході дискусії у багатьох парторганізаціях люди самостійно приходили до розуміння того, що і як треба робити.
Слід також сказати, що люди самі робили висновок, що треба говорити правду і тільки правду.
У багатьох парторганізаціях тривалий час члени партії не збиралися. Зустріч з головою Виконкому партії у деяких партійних організаціях була першим зібранням за час, що минув після виборів. А якщо парторганізація не збиралася, то люди фактично не знали змісту проекту Концепції розвитку СДПУ(О) до 2011 року, прийнятого за результатами засідання Політбюро СДПУ(О) у червні минулого року. Траплялося, що на зустрічах зі мною вони чули про Концепцію і її положення вперше.
Але те, що вони збиралися на цю зустріч і відбулася розмова, – це на користь.
Щоб зрозуміти, що реформувати і як реформувати, треба говорити не тільки про партійну і організаційну структуру. Перед нами стоїть завдання реорганізації партії не тільки в організаційному, ідеологічному сенсі… Але й, я б сказав, психологічної реорганізації партії. І це дуже важливо! Для того щоб говорити про реформування у широкому розумінні цього слова, треба пригадати всі сильні сторони СДПУ(О), тобто те, чим партія відрізнялася впродовж багатьох років свого існування. Ось ці переваги:
1) уміння адекватно оцінювати політичну ситуацію, яка складалася в країні;
2) прагматизм;
3) системність і технологічність організації роботи;
4) уміння досягати компромісів;
5) утвердження власної точки зору при досягненні цих компромісів.
Наша партія багато років була зразком в умінні приймати рішення і знаходити баланс інтересів. Але на якомусь етапі (чи у нас почалося запаморочення від успіхів, чи, може, око замилилося) ми чомусь зійшли зі своєї орбіти прагматичної, виваженої політики. І це позбавило нас цих переваг. А позбувшись переваг, ми, по суті, розсіялися у руслі Партії регіонів і БЮТ. І це завадило нам ще раз підтвердити статус парламентської партії у 2006 році.
Уроки, які варто з цього винести?
Мені здається, вони лежать на поверхні. Перше і головне – щоб наші слова не розходилися з ділами. Треба менше говорити, а більше робити. Займатися реальним, а не віртуальним партійним будівництвом, реальною, а не віртуальною партійною роботою.
- Як ви розумієте словосполучення "партія парламентського типу" і як уникнути нової подоби КПРС?
- Що таке партія парламентського типу? Це питання виникало як дискусійне під час зустрічей з партійним активом. Якою повинна бути СДПУ(О)?
Політичною організацією, яка працює постійно, багато років, починаючи з першого дня існування, чи партією парламентського типу? В організаційному плані мається на увазі, що партія парламентського типу – це така партія, яка веде активну політичну діяльність від початку виборчої кампанії. А поза виборчою кампанією така партія не веде активної діяльності і перебуває у напівдрімотному стані. Можливо, це й правильно. Маю на увазі в організаційному плані.
Моє розуміння парламентської партії зовсім в іншому. Будь-яка партія створюється для того, щоб прийти до влади. В демократичній державі до влади можна прийти шляхом виборів до парламенту. Говорячи про представництво у парламенті, маю на увазі не тільки Верховну Раду, але й ради місцевого рівня: від сільського до обласного. Тому що це парламент на своїй конкретній території. Якщо партія ставить перед собою таке завдання і проходить у ради по всій владній вертикалі, то таку партію можна назвати партією парламентського типу. Вона здобула довіру виборців, щоб там обстоювати їхні інтереси. На всіх рівнях місцевих парламентів. А якщо партія не здобула такої довіри, то цю партію не можна назвати парламентською. Навіть якщо вона буде працювати у період між виборами.
- У назві СДПУ(О) є слово "демократична". Де та межа, коли справді демократичний стиль керівництва партією переходить в авторитарний? І як в такому разі уникнути партійної анархії чи того-таки авторитаризму, але вже на регіональному рівні?
- Буду говорити про своє розуміння. По-перше, треба жити і працювати по совісті. За принципом "краще менше, та краще". Але чесно.
Я розумію демократію як диктатуру закону. Ми всі чудово знаємо, що закон – це конкретні правила поведінки у суспільстві. Що є у партії законом? Статут, а також рішення керівних органів партії: з’їзду, Політради, Політбюро. Завдання всіх членів партії – виконувати колективно прийняті рішення, а керівників - організувати виконання цих рішень. Якщо парторганізації виконують ними ж прийняті рішення, то така структура демократична. Тобто партійці, по суті, виконують свій же закон свого внутрішнього партійного життя. А якщо не виконують, то виходить, що до таких керівників відразу виникають претензії з боку Політбюро, Голови партії, голови Виконкому, який організовує виконання рішень усіх керівних органів партії.
У нас же виходить так: коли виникають претензії, то говорять про авторитаризм. Таким чином, висновок один – жити і працювати по совісті. І тоді ми до кінця будемо демократичними. Але не можна забувати про партійну дисципліну.
- Чимало партій заявляють про "нефіксоване членство". СДПУ(О) ж від самого початку видавала своїм членам партійні квитки. Може, варто відмовитися від фіксованого членства?
- Не можна пов’язувати членство в партії (фіксоване чи нефіксоване) з кінцевим результатом, отриманим на виборах. Точніше, це не взаємопов’язане. Чому?
Давайте поставимо собі і дамо відповіді на декілька запитань. Що таке партія? Це колектив людей, певна організація, це команда. А свою команду, вважаю, треба знати. Знати, скільки нас реально – 10, 100, 1000 чи 300 000. Якщо реально знаєш і розумієш кількісний та якісний склад своєї команди, то перед цією командою можна (і потрібно!) ставити певні конкретні завдання. Так, ми, переживаючи хворобу росту (а класики це називали дитячою хворобою лівизни у комунізмі), самі собі робили ведмежу послугу, коли по-комуністичному рапортували про те, чого насправді нема. От у підсумку й отримали 26 березня минулого року відповідний результат. Тож цю проблему, за великим рахунком, ми створили самі.
На мою думку, фіксоване членство у нашій партії має бути. Крім того, це ще й вимога чинного законодавства. Але для того щоб збільшити кількість членів партії, і про це не треба забувати, я б, наприклад, запровадив ПАРТІЙНИЙ КАНДИДАТСЬКИЙ СТАЖ.
- Стосовно членства. На ваш погляд, наскільки активно людина з партійним квитком повинна брати участь у житті своєї організації?
- Кожен член партії повинен брати посильну участь у житті своєї парторганізації. Але якщо тільки за гроші, то тоді ви мені вибачте…
Наведу приклад. Будучи студентом, а тоді я вже був членом КПРС, я виконував партійні доручення – читав у гуртожитку лекції студентам молодших курсів. На політичні теми. Тобто у мене було партійне доручення, яке я виконував на громадських засадах. Доручення повинні бути.
Вони можуть бути різні – постійні чи разові. Але кожен член партії повинен брати посильну участь у житті своєї організації.
- А роль партійних внесків? Чи не відлякає тих, хто не може собі дозволити відривати від сім’ї навіть невелику суму, обов’язкова умова їх збору з членів партії?
- Це питання було предметом гарячих дискусій під час зустрічей з партактивом у більшості організацій. І врешті-решт ми доходили взаєморозуміння. Більшість секретарів партійних організацій говорили про те, що треба сплачувати партійні внески. Зрозуміло, що розмір партвнесків – це не догма. Раніше ми вже говорили, що дисципліна в партії буде тільки тоді, коли будуть виконувати партійні закони, тобто статутні норми. А у нас в Статуті СДПУ(О) є така норма: обов’язково сплачувати партвнески. Так, ми самі, вся партія, тривалий час з огляду на ті чи інші суб’єктивні причини ігнорували цю норму. Але життя ж змінюється. Ми повинні ставати згуртованішими, сильнішими, впевненішими у своїх силах. І партійні внески у цьому плані повинні виконувати КОНСОЛІДАЦІЙНУ РОЛЬ.
- Чимало партій фактично тримаються на харизмі одного лідера, а СДПУ(О) завжди була командою. Яке ваше ставлення до ролі лідера в партії і лідерських партійних проектів?
- Роль особистості в історії завжди була значною і визначальною. Сама історія людства про це свідчить.
Та це добре, що СДПУ(О) називають командою. В команді завжди повинен бути капітан. Капітан – це голова партії.
- Класична ідеологія соціал-демократії – наскільки важлива її адаптація до національних умов? Що в цьому плані не вдалося СДПУ(О) і що необхідно зробити, щоб українці прийняли соціал-демократичну ідеологію як свою?
- Відповідаючи на це запитання, хотів би пригадати нашу зустріч з партійним активом Івано-Франківської партійної організації. Зокрема, виступ заступника секретаря Івано-Франківського обкому СДПУ(О) Олега Жерноклєєва, доктора історичних наук, який у науковому плані якраз спеціалізується на соціал-демократичній ідеології. На мою думку, він – один із найкращих знавців соціал-демократії в Україні.
Так от, він сказав ось що: соціал-демократія – це аж ніяк не просте, а доволі складне вчення. І не всі люди його до кінця розуміють.
З іншого боку, кількість прихильників соціал-демократичної ідеї у багатьох країнах постійно зростає. В Україні, за різними оцінками, від 13 до 16% населення віддає перевагу соціал-демократії. І це немало.
Так, партії, які пропагують цю ідеологію, набирають на парламентських і місцевих виборах менше голосів виборців, ніж є прихильників соціал-демократії. Це свідчить якраз про те, що недостатньо в цих партіях ведеться партійна робота у даному напрямі. А тим паче – пропаганда ідей соціал-демократії!
А що стосується адаптації до національних умов… Тут нам усім варто звернути увагу на статтю секретаря Івано-Франківського обкому СДПУ(О) Володимира Великочого ("НГ+" №10 від 10 березня 2007 року, Володимир Великочий: "Основні ідеї, які пропагує партія, повинні бути соціальними за змістом і національними за духом"), у якій він порушив ці проблеми – проблеми адаптації партійної ідеології до національних особливостей тієї чи іншої країни і регіону.
Ми цим у партії справді не займалися. Ми працювали на те, щоб соціал-демократична ідеологія прижилася в сучасній Україні. І ми це завдання, вважаю, виконали. А те, що не приділяли належної уваги національним особливостям, я б назвав хворобою росту. Але надалі у своїй роботі ми обов’язково повинні це враховувати. Це, я б сказав, другий етап утвердження і пропаганди ідей соціал-демократії в Україні.
- Сьогодні партія розробляє нову концепцію розвитку, шукає свій шлях повернення у велику політику. Виходячи з досвіду спілкування з партійцями у регіонах, скажіть, наскільки різняться їхні підходи до майбутньої концепції у принципових питаннях і в чому вони збігаються?
- Так, партія виробила свій документ, який називається "Проект Концепції розвитку партії на період до 2011 року". Так, цей документ обговорюють у парторганізаціях. Він передбачає, що СДПУ(О) повинна повернутися у велику політику. І з цим погоджуються всі партійні організації. Розходження, звісно, є. Вони стосуються переважно тактичних дій партійних організацій і роботи всієї партії. І це закономірно. Тому що повернутися у велику політику можна декількома шляхами. Перший – шляхом активної публічної діяльності керівництва партії на чолі з Головою партії. А також шляхом активної роботи місцевих партійних організацій. Тому що кожна партійна організація повинна мати своє обличчя. Іншими словами, мати свою програму роботи і розвитку, виходячи з місцевих умов, у якій усім зрозуміла стратегічна мета. А тактичні дії можуть бути різними і відрізнятися в Криму та Івано-Франківську, Львові і Донецьку чи Харкові.
І якщо ми це зрозуміємо, зробимо так, щоб кожна організація мала свою програму дій і в рамках цієї програми було розроблено декілька проектів реалізації… Впевнений, що така робота у майбутньому принесе нам успіх.
І друге, секретар регіональної партійної організації повинен стати як мінімум публічним регіональним політиком. Ось тоді у нас буде команда публічних політиків, перемогти нас буде дуже важко, якщо не неможливо. А якщо всі будуть надіятися і чекати, що Голова партії повинен повернутися і розпочати публічну діяльність, то це помилка. Сьогодні один у полі не воїн. Перемагає команда.
- Як відомо, СДПУ(О) втратила свої позиції, в тому числі підтримавши на президентських виборах лідера іншої політичної сили, до того ж, явно ліберальної. На парламентських же виборах союзники партії по блоку також не мали з нею ідеологічно нічого спільного. Чи можливий інший шлях?
- Так, можливий. Самостійна участь у виборах.
СДПУ(О) завжди відрізнялася прагматизмом, умінням оцінювати обстановку, робити правильні висновки і знаходити баланс інтересів під час прийняття компромісних рішень. Якщо ми повернемо наші сильні сторони – тоді будемо приймати правильні рішення.
- СДПУ(О) – партія об’єднаних соціал-демократів, але водночас соціал-демократи сьогодні в Україні представлені різними партіями. Чи не вважаєте ви, що історичною місією СДПУ(О) має стати реальне об’єднання всіх соціал-демократичних сил?
- Вважаю, що настав час об’єднатися. І сьогодні для цього є історичний шанс.
- Де ви бачите СДПУ(О) у майбутньому?
- У майбутньому я бачу нашу партію активним політичним гравцем із захисту національних інтересів України і захисту конституційних прав громадян України.
Пристосуванство – це не для нас.
- Ваша оцінка тієї ситуації, яка сьогодні склалася в країні і, зокрема, в українській політиці?
- Якщо коротко, то мені боляче від того, що відбувається в Україні. Боляче від того, що сьогодні на календарі 2007 рік, а складається враження, що всі залишились на Майдані 2004-го. А майданна політика ніколи до добра не приводила. Думаю, шо час зупинитися і задуматися про вищу мету, якою є служіння своєму народові.
Позиція нашої партії у нинішній ситуації чітка: діяти в рамках Конституції і закону України. А все, що зараз відбувається, – це за принципом "ти сам дурень".
Ми ж велика держава у центрі Європи. Ми декларуємо, що ми демократична держава, декларуємо вищі людські цінності. Мені здається, в Україні політики забули прописну істину, що не народ служить владі, а влада служить народові.
Обсудить новость на Форуме