13:00 12.01.2007 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
ПАРТІЙНА ДИСКУСІЯ: ЯКА Є АЛЬТЕРНАТИВА?
Поразка на парламентських виборах 2006 року поставила перед партією багато запитань, зокрема й найвідоміші - "хто винен" і "що робити".
Відоме прислів’я про те, що у перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота, повною мірою виявилося справедливим і в нашій ситуації. Ми самі створили в партії систему, коли одним було невигідно говорити правду, інакше це звело б нанівець усю їхню роботу в очах Києва, а іншим – невигідно знати правду, очевидно, у розрахунку на одвічне "авось".
Звідси й фатальна помилка – керівництво партії вибрало неправильні стратегію і тактику виборчої кампанії, розраховуючи, що у нас велика партійна організація і незліченна кількість симпатиків. Була тільки одна проблема – більшість членів партії вже забули про те, що вони свого часу отримали партійний квиток СДПУ(О), а симпатики не знали про те, що вони ними мали бути. Можливо, ще можна було б щось змінити, якби агітатори, які працювали у проекті "Від дверей до дверей", подавали об’єктивну інформацію.
Тепер до питання про те, "що робити?". Керівництво партії у проекті Концепції розвитку СДПУ(О) цілком правильно визначило базові принципи членства в партії, заявило про необхідність проведення перереєстрації з урахуванням цих базових принципів. Перед секретарями постало завдання робити щось реальне.
Аж тут почалися розмови про те, що люди не хочуть сплачувати внески, передплачувати партійну газету, та й узагалі – це призводить до бюрократизації партії, формалізму і т.п. Як аргументи, щоб відкласти перереєстрацію, почали висувати тези про те, що від нас піде багато людей і чисельність зменшиться. Є ще одне прислів’я – під розбіжностями у засобах криються розбіжності в меті. На мою думку, ці люди і є тою рушійною силою бюрократизації партії, від якої ми хочемо відійти. Набагато легше керувати масами на папері, ніж працювати з двома-трьома десятками людей "наживо". Хай ми будемо мати компактну партію, але будемо впевнені у всіх наших членах і, вибираючи стратегію розвитку, не помилимося, як це було у 2005 році. На мою думку, хай нас буде менше, ніж раніше, зате користі матимемо набагато більше. Головне завдання партійного організатора – забезпечити посильною роботою кожного члена партії, подбати про як мінімум щомісячний контакт з ним. Тільки в такому разі ми можемо розраховувати на те, що людина віддасть свій голос саме за нашу партію.
Що стосується збору членських внесків, то всі чудово розуміють, що ці гроші навряд чи підуть на поліпшення життя лідерів партії. Навіть більше, на 2-3 гривні членських внесків може розвиватися тільки справді величезна партія. А цього у нас наразі немає і в найближчому майбутньому не буде. Однією з форм партійної комунікації є збір членських внесків. Не буду зупинятися на психологічних мотивах спонукання до дії людини, якщо вона з доброї волі вклала щось у якийсь проект. Скажу лише, що щомісячний збір внесків свідчить про живу роботу з людьми, є способом спілкування, способом донесення нової інформації, способом підтримання міцних стосунків. Звичайно, якщо хтось з агресією ставиться до партійного організатора, який прийшов поспілкуватися з членом партії, то таким не місце в СДПУ(О). Навряд чи ця людина буде активно діяти, захищаючи інтереси партії і її членів.
Є ще одна необхідність активізувати збір членських внесків. Що більше коштів буде реально зібрано партійною організацією, то більше вона матиме прав вести дискусію з вищими партійними органами. Чимало з нас нарікали на те, що центр і кандидатів нам добирає, і в блок входить. Але ж центр і фінансував партію і, природно, у нього виникало бажання розв’язувати всі питання так, як він вважав за потрібне. А от якби якась партійна організація виявилася здатною забезпечити собі самофінансування, тоді спробуй-но накажи їй, кого в кандидати треба висувати. Такого б не було. Звідси висновок – хочете бути більш незалежними, залишивши центру повноваження визначати узгоджену спільну політику без втручання у внутрішні справи партійної організації, – наберіть якомога більше членів, зберіть з них внески і вирішуйте свої внутрішні питання самостійно.
Ще один важливий момент, якого належить уникнути всіма можливими способами. Не секрет, що раніше чимало секретарів за власні кошти передплачували для членів партії партійні видання, доплачували членські внески… Як то кажуть, ділилися малим, тільки б велике не забрали. Все це призводило до приписок, які, як уже йшлося вище, спричинили сумний результат на виборах. І зараз іноді звучать фрази про те, що "я знайду спонсорів, які підпишуть чоловік 50-70…". Раніше це вважалося хорошою роботою секретаря. Тепер цього слід уникати що є сили; не вдасться – прийдемо до того, з чого починали. Велика передплата – не самоціль, а засіб зміцнення партійних рядів. Людина, яка отримала дармову газетку, ніколи не буде відданою партії. А почуття вдячності і любові до партії закінчаться у наступному передплатному періоді. Коли її так само задарма передплатять конкуренти.
Багато суперечок викликає питання про те, повинна партія бути централізованою чи все віддати на відкуп місцевим організаціям. Думаю, що проблема тут полягає радше в термінології. Якщо під словом "централізація" розуміти дріб’язкову опіку, велику кількість звітів, то такою партія бути не повинна. Але якщо під словом "централізація" розуміти спільне політичне управління і напрями діяльності, так би мовити, стратегію, а вибір тактичних прийомів залишити на місцях, то якраз такою партія і повинна бути.
Ще одне важливе питання. Ефективна партія може існувати тільки тоді, коли їй є з чим іти до людей. А це передусім лідер і декілька принципових тез, простих і зрозумілих обивателю. Думаю, що нашим провідним політикам слід від слів перейти до діла. Взяти і сказати: я готовий повести за собою партію, ось моя програма, мої принципи. І представити її в регіональних парторганізаціях. Лише так справді можна обрати лідера партії з урахуванням усіх норм внутрішньопартійної демократії. А якщо у нас немає сміливих, а лише Віктор Медведчук, - то яка тоді йому альтернатива?
Обсудить новость на Форуме