00:48 06.09.2006 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Ювілей Івана Франка як дзеркало української дійсності
Недавно в Україні відзначали 150-річчя видатного сина українського народу Івана Франка. Для українських соціал-демократів це ім'я завжди було одним з перших, у ряді імен, що стояли у джерел сучасної української соціал-демократії. Саме з ініціативи СДПУ(О) ще в листопаді 2001-го року Президент України Л.Кучма підписав Указ, яким був створений оргкомітет по святкуванню ювілею великого українського демократа, гуманіста, поета й драматурга. І я пишаюся тим, що мені довелось більше двох років очолювати цей оргкомітет. Ми серйозно готувалися відзначити цю знаменну дату. Але...
Сьогодні, коли ювілей поета залишився позаду, а з ним і заходи проведені у Львові, батьківщині ювіляра, як це сьогодні прийнято, з голосною помпою й участю Президента України, мене не залишає почуття, що влада просто формально використала дату й провела акцію на зразок відомих сходжень на Говерлу. А інша частина України, за винятком перегляду циклу телероликів просто залишилася осторонь . Як залишилося й залишається осторонь для більшості українців і та велика спадщина, що залишив нам Іван Франко. Мова йде не тільки про його літературну спадщину, а в тому числі про його публіцистику, його погляди на державний устрій, де він розкривається як демократ і прихильник соціальної справедливості в найсучаснішому розумінні цього.
Не секрет, що в Україні наступила епоха не тільки перевидання шкільних підручників історії, але й чергового переписування самої історії. При цьому не соромляться конъюнктурно підганяти під існуюче політичне замовлення й реальних історичних особистостей. І я не знаю, наскільки близько вже підійшли деякі "історики" від політики до того, щоб, наприклад, остаточно виправдати СС Ваффен, а мільйони загиблих у боротьбі з фашизмом оголосити окупантами. Думаю, що й Президент України вже починає розуміти, куди може завести нас подібний "патріотизм". Принаймні, я сподіваюся, що саме розуміння цього змусило його через півтора року після приходу до влади заговорити про національну єдність.
Для ідеологів же українського націоналізму особистість Івана Франка завжди була далеко не однозначною. З однієї сторони його істинно українська літературна спадщина, те, що він фактично є одним з основоположників національної драматургії, просто змушує їх зважати на те, що саме І.Франко для всього світу став уособленням дійсного українця. Але з іншого боку, його абсолютне неприйняття націоналізму в будь-якій формі, його світогляд, як щирого соціал-демократа, що вірив і в демократію й у соціальну справедливість, роблять неможливими спроби підняти Івана Франка на прапор українського націоналізму. До того, що ювіляр жив у тодішній Австро-Угорщині, те, що перша з українських політичних партій одним із засновників якої він був, називалася Російсько-українською радикальною партією, робить його чужинцем у черзі героїв, кому поклоняється нинішня наша, так звана, націонал-демократія. Роздимаючи сьогодні не тільки антиросійський психоз, але й найчастіше відмовляючи в праві вважатися українцем тому, хто думає, або гірше того, говорить не так, як нинішні наші націонал-патріоти, вони ніколи не зможуть зрозуміти, що можна як Іван Франко беззавітно любити Україну й при цьому не бути націоналістом. Не це чи причина, настільки скромного, якщо відкинути чисто пропагандистський момент візиту Президента у Львів, святкування настільки знаменної дати? Указ про ушановування ювілею І.Франка вийшов у вже тепер далекому 2001-м року, але змінювався нинішнім Президентом тричі тільки в 2005-м року в частині зміни керівництва й складу Оргкомітету святкування 150-літнього ювілею Великого українця.
СДПУ(О) ще в 2000-м року рішенням Політбюро взяла шефство над спадком Великого Каменяра. На жаль, формат цієї статті не дозволяє мені перелічити весь обсяг тієї роботи, що була пророблена об'єднаними соціал-демократами для збереження пам'яті про нього. А це, починаючи від установлення пам'ятника на занедбаній могилі його сина, Андрія, на Личаківському цвинтарі та догляд за могилами його батьків, виділення засобів на ремонт і реконструкцію музею-садиби в с. Нагуєвичи й допомога в ремонті музею І.Франка у Львові й закінчуючи пошуком і передачею його музеям унікальних експонатів і раритетних літературних видань великого земляка і його сучасників. А в що можна оцінити допомогу львівських соціал-демократів в організації й проведенні тематичних виставок, численних екскурсій для школярів, учителів і військовослужбовців у його музей-садибу, надання допомоги у виданні "Наукового вісника музею Івана Франка у Львові", створення Кімнати І.Франка у львівській школі № 40, фінансову підтримку постановки п'єси І.Франка на малій сцені Львівської опери й організація її гастролей.
Предметом особливої нашої уваги стало надання допомоги й підтримка шести праправнукам Івана Франка, батьки яких сьогодні фактично не мають постійної роботи. А це й виділення щорічної допомоги кожному з них, допомога в ремонті житла й оплаті комунальних послуг, оздоровлення на морі, і багато чого іншого. Ми вважаємо, що для нас все це справа честі й данина поваги людині, ім'я якого є предметом гордості українців.
Звичайно, Трипільська культура має велике значення не тільки в європейській, але й у світовій історії, але при цьому ніколи не можна забувати про людей, завдяки яким і на творчості яких тримається сучасна культура країни, її народу. Якщо, звичайно, цей народ теж щось хоче залишити своїм нащадкам крім смітників, могильників і обривків передвиборних обіцянок.
У день святкування ювілею Великого Каменяра, коли делегація СДПУ(О) у числі інших покладала кошики квітів до його пам'ятника з поруч розташованої юрби на її адресу полетіли образи, а згодом хтось забрав стрічечки на кошиках від імені СДПУ(О). Здавалося б у світлі політичних протистоянь останніх років факт досить пересічний, особливо враховуючи те скільки було в останні роки випадків хуліганських витівок у тому числі проти офісу партії у Львові, місті, що сьогодні по праву претендує на звання духовної столиці України. Але, глянувши на цей випадок у світлі останніх закликів до політичної консолідації країни й національному примиренню, мимоволі задумаєшся, чому Львів одночасно претендує й на звання столиці українського націоналізму? Хотілося б запитати цих "патріотів", а де ви були всі ці роки, коли спадщина нашого земляка вимагала реальної участі? І якщо це і є зразок платформи на якій буде єднання України, то ми на таке єднання не згодні.
Я розумію стан у той момент керівника делегації СДПУ(О) корінного львів'янина, лідера львівських об'єднаних соціал-демократів Ігоря Шурми, що не просто багато років робив усе для збереження спадщини І.Франка, але і як народний депутат вибивав чималі засоби для ремонту тієї ж вулиці ім.Франко у Львові, для будівництва школи в рідному селі свого великого земляка, багато років домагався додання національного статусу заповіднику "Нагуєвичи" і музею Франка у Львові. Об'єднані соціал-демократи України ніколи нікому не відмовляли в праві мати свої переконання, принципи й ідеологію, але про яке національне примирення може йти мова, коли політична й національна нетерпимість продовжують залишатися культом і не одержують належної відсічі з боку держави. Там де відсутній діалог, правлять конфронтація й шовінізм - те, чому так далекий був великий син Галичини Іван Франко.
Думаю не випадково відразу після святкування ювілею Івана Франка в одному з видань, відомому своїм неприйняттям української соціал-демократії й претендуючому на "західний демократизм" винятково завдяки існуванню на західні гранти з'явилася стаття, де автор безцеремонно вирвавши з контексту деякі слова Франка про соціал-демократію робить висновок про те, що він насправді був затятим супротивником соціал-демократів. Безумовно, Іван Франко в різні періоди життя робив суперечливі висловлення й допускав критику на адресу тих або інших конкретних політиків і їхні погляди, до речі, як той же Карл Маркс, що не заважає йому бути, у тому числі, основоположником соціал-демократичної ідеології, і що визнається всіма соціал-демократами світу. Але важливо, чого не може або не хоче визнати автор публікації, те що І.Франко жив в епоху саме зародження цієї ідеології, і з тих пір соціал-демократія пройшла значну трансформацію, тому історичні паралелі тут як мінімум не коректні. Це як порівнювати арифмометр і сучасний комп'ютер.
Сьогодні ми віддаємо данину Великому Каменяру не тільки за те, що він стояв у самих джерел соціал-демократичної ідеології в Україні, але й за те, що він багато в чому випередив свій час, проповідуючи ідеї демократії, гуманізму й соціальної справедливості. І я впевнений, будь він живий сьогодні, йому було б що відповісти не тільки деяким дослідникам його політичної спадщини, але й багатьом нинішнім демократам і претендентам на звання рятівника нації.
Втім, він уже давно всім відповів - своєю творчістю.
Віктор Медведчук
Голова Соціал-демократичної
партії України (об'єднаної)
Обсудить новость на Форуме