21:24 08.08.2006 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"

Хто там крокує правой?..

Хто там крокує правой?..Підсумки парламентських виборів 2006 року дозволяють говорити про те, що ліві політичні сили в Україні фактично виявилися на других ролях, притім, що…

…і соціалісти й комуністи увійшли в правлячу коаліцію. Як відомо, не менш 35% населення країни відносять себе до прихильників лівої ідеї, будь те соціал-демократія, комуністична або соціалістична ідеологія. Однак доля влади сьогодні вирішувалася В. Януковичем і В. Ющенко, яких до лівих віднести ніяк не можна. А те, що в коаліцію й уряд, тепер уже без сумніву, увійдуть "нашоукраїньці", дозволяє припустити, що вплив лівих буде мінімальним і вони будуть змушені поступатися своїми принципами, перебуваючи у фактичних меншостях. У противному випадку нова коаліція може відбутися і без них… Як відомо, текст коаліційної угоди між Регіонами й "Нашою Україною" був погоджений ще в травні.

Політичний маятник, що в останні роки й так перебував у правій стороні, після парламентських виборів гойднувся ще правіше. Вже ні в кого немає сумніву, що "демократична" влада, що прийшла в 2005-м, практично всі проблеми намагалася вирішувати за рахунок рядового платника податків, покупця, виборця, громадянина й т.д., що в одній особі персоніфікує собою "маленький українець", про кого на словах так люблять піклуватися "лідери Майдану". Втім, про той Майдан після всенародного конфузу в його першу річницю намагаються більше не згадувати. Але праві в особі лібералів всіх мастей нині правлять бал.

Говорячи про виборчі кампанії 2004 і 2006 років, аналитики підкреслюють, що важливим елементом виявилася їхня деідеологізація, у результаті чого більшість прихильників лівої ідеї, захопившись протистоянням Ющенко і Януковича, голосували за ліберальних лідерів, ким вони оба і є. Те, що Януковича на президентських виборах фактично підтримали більшість виборців лівих поглядів, сподіваючись на продовження більш соціально спрямованої політики вже не мало великого значення.

Але саме те, що кількість потенційних прихильників демократичного соціалізму сьогодні продовжує перевищувати кількість його супротивників, вселяє в мене віру на те, що українська соціал-демократія ще не сказала свого останнього слова.

Всеукраїнський поділ портфелів і гетьманських булав різного калібру, свідками якого ми стали, і який відбувся, як може здатися, завдяки політичній реформі, виявив і зворотну сторону реальної демократії. Але я думаю, що в нашому випадку справа відбувається саме навпаки; саме демократизація Конституції України, підвищення ролі парламентаризму, приведення Основного закону у відповідність із європейськими стандартами наочно виявили слабкості політичної структуризації суспільства. Сьогодні виборець як ніколи заплутаний позицією тих політиків, яким він довіряв і не виключено, що в майбутньому така переоцінка цінностей призведе до непередбачених результатів і відповідно до зовсім нових політичних розкладів.

Проблема полягає в тому, що більшість партій створювалися, як політичні проекти для рішення завдань окремих нерідко регіональних економічних груп і ситуативно об'єднаних політиків. При цьому вони навмисне не намагалися підвести який-небудь ідеологічний базис під програми своїх партій. Пояснюється це дуже просто: цих політиків дотепер намагаються представити свої партії, як всенародних захисників "простого українця", демагогічно проповідуючи якусь всенародну ідеологію. Звідси і як під копірку переписані передвиборні програми з повним набором лівих гасел і обіцянок соціальних благ кожному українцеві, і масові міграції т.зв. політиків, які, не будучи обтяженими ідеологічними принципами й на догоду політичній кон'юнктурі вже наступного дня з піною у рота критикують своїх учорашніх соратників. Ціль, а в цьому випадку це банальна спрага влади, як відомо, виправдує кошти, тому політична демагогія, підміна понять, коли на Сході України лідери таких партій заявляють одне, а на Заході зовсім протилежне, стало візитною карткою багатьох нинішніх політиків. Звідси й спроби видавати себе за прихильників демократичного соціалізму, чим не гребують, приміром, ті ж представники БЮТ. Дійшло до того, що банальний переділ власності, що почався із приходом до влади уряду Тимошенко в 2005 році, намагалися видавати чи ледве не за соціалістичну реприватизацію – повернення народу його власності. А, приміром, Соцпартія, представник якої очолює ФДМ, навіть використала цей момент у своїй передвиборній агітації. Великий "дерибан", як усі пам'ятають, почався відразу після перемоги прихильників кандидата президенти Ющенко, і тривав весь 2005-й рік і триває сьогодні. Він же став причиною відомих проблем в "помаранчовій" коаліції й відставки першого "помаранчового" уряду. Те, що при проходженні в парламент усього п'яти партій і блоків стала можливо така кількість комбінацій політичної коаліції тільки підтверджує те, що ніякої ідеологічної основи в цих альянсах немає.

Що ж, суспільство виявилося не готовим до подібної політичної містифікації, про що й свідчать результати виборів і в 2004-м, і в 2006-м роках. Про це ж говорить і реальна, нехай і така, що не відбулася, можливість другого пришестя на пост прем'єра лідера БЮТ, що умудрилася за якихось півроку свого прем'єрства зменшити ріст української економіки в шість разів і ввергнути країну в нескінченну низку криз. Цікаво із чого вона хотіла почати цього разу: з бензину, цукру, м'яса-риби, зерна або продовжать душити своїх виборців новим ростом тарифів на все, що тільки можна? Можна ще разок провернути аферу з курсом валют, а чом би й ні? Адже після торішніх "мистецтв" рейтинг Юліи Володимирівни тільки виріс. Безсумнівно, що маючи в складі БЮТ соціал-демократа В. Онопенко, "Батькивщина" цілком розраховувала зайняти саме цю нішу. Сьогодні ж, ставши в опозицію більше Президентові, чим Регіонам, вона змушена буде вертатися в табір націонал-демократів, тому що це її єдиний шанс зберегти свій вплив на західноукраїнський електорат.

На жаль, на відміну від ряду європейських країн, де прихильники лівоцентризму сьогодні успішно відновлюють втрачені кілька років назад позиції, про Україну доводиться говорити, як про країну, де між собою конкурують винятково праві політичні сили, тобто прихильники лібералізму. І не важливо, яка конфігурація в остаточному підсумку складеться в парламенті – однаково в ній основну скрипку будуть грати праві політичні сили. Те, що лібералізм в економічній політиці країни буде превалювати, не сумнівається ніхто, і навіть входження в правлячу коаліцію лівих СПУ й КПУ, як я вже сказав не зможе кардинально змінити цю ситуацію.

Ідеологічно такі партії, як Регіони України й "Наша Україна" - практично близькі, тому що вони є прихильниками правої ліберальної ідеології. Різниця всього лише в тому, що представники великого капіталу Півдня й Сходу України підтримують ПРУ, а Центра й Заходу - НСНУ. До речі, те, що НСНУ ще рік назад позиціювала себе, як націонал-демократична партія, на сьогодні правда не більша, ніж те, що "Батькивщина" - прихильниця ідей демократичного соціалізму. Насправді реальні націонал-демократи в особі прихильників Ю. Костенко, В. Пинзеника давно ідеологічно розійшлися з нинішнім оточенням В. Ющенко й вливатися в партію "під президента" не побажали.

Хиткість і нестабільність нинішньої політичної ситуації дозволяє багатьом аналітикам зробити висновок про те, що Україна далеко не гарантована від дострокових виборів. А те, що у зв'язку з різким погіршенням економічної ситуації значно знизився рівень соціального захисту простих громадян, дозволяє припустити про можливі політичні й соціальні потрясіння. Саме в цьому я бачу реальну можливість політичної реабілітації й посилення позицій лівих політичних сил. Але, як я писав ще в 2003 році, на сьогодні головна проблема лівого руху криється в його роз'єднаності. В тому ж 2003-му році кількість симпатиків лівої ідеї реально давала можливість не допустити правих до влади, однак момент був втрачений. Тому і майбутній успіх не може не залежати прямо від того наскільки ліві й лівоцентристські партії зможуть консолідувати свої зусилля й виступити єдиним фронтом. Як приклад з минулого можу привести той факт, що політична реформа в Україні відбулася тільки завдяки зусиллям партій з лівою й лівоцентристською ідеологією. Саме зусилля й принциповість особисто В. Медведчука, П. Симоненко й А. Мороза зробили реформу Конституції реальною, зробили так, що за політреформу проголосували навіть її затяті супротивники.

Якщо ситуація з консолідацією політичних сил – прихильників демократичного соціалізму залишиться на колишньому рівні, то нинішні соціальні демагоги будуть продовжувати вести Україну по шляху інтересів великого капіталу. Тільки єдиний, ідеологічно згуртований лівий фронт здатний дати їм відсіч. Спокуса ж деяких політичних чинностей соціал-демократичної орієнтації знайти собі могутнішого заступника в особі багатих правих партій, що, до речі, став можливим завдяки бажанню лідерів останніх зобразити із себе великих консолидаторов, приведе тільки до втрати їхньої якої-небудь самостійності й самоідентифікації. У найкращому разі лідери цих лівих сил намагалися й намагаються вторгувати собі особисті преференції. Якщо на минулих виборах союз "Громади", що сьогодні реально проповідує соціалістичні ідеї, і соціал-демократичних партій Ю. Буздугана й С. Пересунько був цілком природним, то соціал-демократи В. Онопенко просто розчинилися в коаліції БЮТ. Але навіть ПСПУ, що змогла зберегти свою особистість, цього разу теж залишилася за бортом парламенту. Багато моїх однопартійців, вважають, що причиною поразки СДПУ(О) на парламентських виборах, є те, що партія не йшла самостійно, але я глибоко переконаний, що ці вибори програли не соціал-демократи взагалі й СДПУ(О) зокрема, а програли всі ліві сили. І програли саме тому, що діяли роз'єднано.

Як далі бути лівому руху, як змусити праві чинності, що перебувають сьогодні при владі, як у центрі, так і місцях, зважати на думку й проблеми простої людини? Думаю для всіх нас відповідь дуже проста і ясна, і хотілося б щоб ще нинішнє покоління політиків, що вважають себе прихильниками ідеї демократичного соціалізму це теж зрозуміло й прийняло. Говорять, що останнє набагато складніше…

Юрій Загородній, Голова виконкому Соціал-демократичної партії України (об'єднаної)




Источник: Соцiал-демократична партiя України

  Обсудить новость на Форуме