19:24 17.07.2006 | Все новости раздела "Соцiал-демократична партiя України"
Руїна українського сьогодення
Хотілося б щиро вірити в стверджувально-оптимістичну тональність вислову Марка Тулія "Історія — вчителька життя". Дійсно, безглуздо вважати, що минуле нічому не вчить сучасників. Проте, напевно, безглуздість стала нормою українського суспільно-політичного життя, невід'ємною її характеристикою. Складається враження, що нинішні політики і державотворці не лише не враховують досвід історичного минулого України, а й геть не здатні вчитися на власних помилках. Нові генерації державних достойників "пишуть історію з чистого аркуша", навіть не намагаючись відшукати відповіді на ті чи інші виклики сучасності у досвіді минулих століть. А між тим українська історія зберігає надзвичайно повчальні уроки для сьогодення і є якщо не достеменною інструкцією по виходу з кризи, то принаймні багатющою хрестоматією на тему "Які кризи можливі в Україні?" І переконатися в цьому дуже просто.
Як відомо, історія повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий — у вигляді фарсу. Сьогодні все, що відбувається в українській політиці, надто змахує на фарс, що може обернутися справжньою трагедією. Якщо вже не обернулося. На думку спадають цікаві історичні паралелі.
Період гетьманування Богдана Хмельницького змінився сумнозвісною Руїною. Безперечно, гетьман залишив після себе досить міцну козацьку державу, з якою рахувалися сусіди. Було досягнуто оптимального територіально-адміністративного устрою, відбувалось економічне пожвавлення.
А потім почалася Руїна, період національного "самогубства" України. Братовбивчі війни i нескінченні зради, суспільний розбрат і марнотратства всього, що було досягнуто за довгої тяжкої боротьби під час повстання 1648 року та Визвольної війни під проводом Хмельницького. Деякі історики вважають, що саме в цей проміжок iсторiї Україна втратила останню можливість об'єднати Право- та Лiвобережжя в одну державу. Менш як за 30 років по смерті Богдана вона перестала існувати як цілісна територіальна одиниця, зникнувши з мапи Європи.
Чи не нагадують ці історичні паралелі сьогоднішній стан речей в українському суспільстві?! Ні для кого не секрет, що після відомих "помаранчевих" подій 2004 р. Україна живе в нових політичних реаліях. До влади прийшли політики з власним баченням шляхів розвитку держави. Разом з тим результати їхньої діяльності нічого, крім суспільної критики й осуду, не викликають, а для зарубіжних спостерігачів це давно стало причиною значного зменшення оптимізму та романтичної захопленості Майданом. Очевидно, що ідея вступу України до Євросоюзу луснула як мильна бульбашка. Критикувати і засуджувати нову владу, звісно, є за що. Адже у спадок "помаранчевим" державникам дісталася стабільна економіка і всі умови для нормального розвитку України. 2003—2004 роки — період найбільшого економічного зростання. За півтора року все це зведено нанівець. Останні "коаліційні пологи в муках" також не вселяють оптимізму. Крім того, Україну постійно втягують у різноманітні геополітичні ігри. Та справді катастрофічним наслідком усього цього є різке суспільне протистояння, розкол нації й відсутність національного солідаризму. Чим не Руїна? Адже тоді козацькі ватажки з більшим завзяттям воювали один з одним, відстоюючи власні інтереси, ніж боронили Вітчизну.
Розібратися в причинах сумних сьогоднішніх реалій допоможе аналіз причин післябогданівської Руїни.
Серед найголовніших — внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними тенденціями в розвитку козацького суспільства. Інтереси козацької старшини та знаті завжди ставали поперек інтересів та прагнень рядового козацтва, міщан, селян. Хмельницькому слід було кардинально оновити всі гілки влади. До речі, у сучасному українському суспільстві така спроба реалізувалася в запровадженні політичної реформи, яку влада хоче відмінити.
Початок Руїни пов'язують з гетьмануванням Юрія Хмельницького, слабкого, нерішучого, непрофесійного політика і державника, не здатного до виважених конструктивних рішень і дій, який постійно перебував під впливом власного оточення і був заручником його інтриг.
Не менш важлива причина Руїни — відсутність у правлячої верхівки чітких політичних цілей, а також відповідних методів та інструментів управління всіма верствами суспільства. Попри те, що гетьмани, старшина, духовенство вже мали певний досвід управління державою, шляхи та методи досягнення своїх цілей вони обирали не завжди ті, яких прагнув простий люд і вимагали інтереси держави. А вже відсутність одностайності та злагоди серед правлячої верхівки довершили свою справу.
Не варто забувати й про втручання деяких зацікавлених країн у внутрішні справи України (Польщі, Туреччини й Росії).
Україна пережила немало горя, але доба Руїни — чи не найжахливіший період. І те, що сьогодні Україна стоїть на порозі нової Руїни у модернізованому варіанті, — наслідок некомпетентної і нерозумної діяльності нинішньої влади.
Про крах Росії як держави внаслідок революції 1917 року Черчілль сказав: "Російський корабель загинув за півмилі від рятувальної гавані". Чи вдасться Україні уникнути цього?
Обсудить новость на Форуме