01:30 07.02.2007 | Все новости раздела "ПОРА"
Кожна сесія – це стрес
Вівторок, 06 лютого, 2007 року, № 19 (89)
Розмова з Володимиром Квуртом, секретарем Львівської міської ради
“Газета” давно запрошувала Володимира Квурта в гості на каву. Запитань до нього – і як до голови депутатського корпусу, і як до колишнього директора Львівської тютюнової фабрики – назбиралося вдосталь. Однак секретар Львівської міської ради – людина заклопотана, тож зустріч доводилося раз у раз відкладати. Нарешті в розпал бюджетних перипетій пан Володимир таки завітав до редакції. Причому не з порожніми руками: у подарунок журналістам він приніс торт, чай і книжку про львівську “тютюнку”.
– Пане Володимире, цьогорічний бюджет розвитку міста спричинив чимало дискусій і, можна сказати, став наріжним каменем для міського голови та депутатів. У чому все ж таки річ? Чому депутати не можуть порозумітися з держслужбовцями?
– Іще торік депутати з ініціативи “Пори” ухвалили бюджетну резолюцію. Цей документ регламентує параметри та пріоритети, за якими виділятимуть кошти. Там було передбачено низку системних речей, які дозволили б навести лад і спланувати діяльність у майбутньому, до прикладу: завершеність будови, покриття боргів, підготовка проектних робіт. Але оскільки ми вже ухвалили цей документ, його слід дотримуватися, зокрема й виконавчим органам. Помилка ж виконавчих органів у тому, що вони включили запозичення в дохідну частину бюджету. Це неправильно, це структурна помилка. Можна було приймати бюджет розвитку в 180 мільйонів, які декларують, із дефіцитом у 90 мільйонів і передбачити два джерела наповнення: оптимізація дохідної частини за рахунок старих питань, таких як ринок “Південний”, де, за оцінками, сума надходжень має перевищити 50 мільйонів, та відчуження готелю “Львів” – за найскромнішими прогнозами, це 25 млн. грн. Саме із цього треба було наповнювати бюджет. Я, безперечно, “за” облігації. Львову потрібен кредитний рейтинг, місто має бути готове до випуску облігацій – це сучасний фінансовий інструмент. І місто, яке дбає про свою господарку, не має відмовлятися від нього. Тим паче, що фахівці прогнозують збільшення рівня інфляції. У таких випадках брати запозичення на пільгових умовах варто. Але не можна ставити нормальний розвиток міста в залежність від цього. До того ж, інше питання: чи є механізм, за яким могли б простежити, що ці кошти і відсотки за ними вкотре не скерують кудись убік.
– Окрім принципового моменту щодо вилучення запозичень із дохідної частини бюджету, які ще корективи депутати вимагають внести до проекту? Адже жодних пропозицій на сесії фактично не звучало.
– Ми визначаємо параметри бюджету, зважаючи на потреби міста. У дохідну частину закладають кошти від відчуження майна та землі. Відповідно, потрібно ухвалити програму приватизації комунальної власності, причому це мали зробити ще за попереднього керівника управління. Перша “дірка”.
По-друге, немає системного бачення відчуження землі: в який спосіб, які ділянки, на яких умовах продаватимемо. Тому й вивели середню цифру – 80 мільйонів. Як на мене, її занижено. Потім ми взялися аналізувати запити управлінь щодо об’єктів, які потрібно зробити. Причому не розглядали об’єктів, стосовно яких немає проектної документації. Розуміємо, що аварійні будинки в центрі міста потрібно ремонтувати терміново, але на них також потрібно розробляти документацію. Тоді видно, скільки реально коштів необхідно. Якби бачили документацію на побудову ТЕЦ у Рясному, то не знаю, чи ухвалили б рішення про її спорудження... Також слід скласти графік фінансових потреб, тобто показати, коли мають починати роботи, а отже, й на коли потрібні кошти.
– До речі, обговорюючи проект бюджету, депутати ознайомлювалися з технічною документацією запропонованих об’єктів, оглядали їх на місці?
– Безперечно. Принаймні я попросив депутатів від “Пори” поїхати на об’єкти титульного списку, сфотографувати їх. З’явилося чимало запитань…
– Але здається, це зробили вже після сесії, на якій розглядали проект. А чому не до неї?
– Є дві речі: чиновник завжди зацікавлений показувати бурхливу діяльність. Управління фінансів формально почало ознайомлювати депутатів із бюджетом ще з вересня. Це справді відбувалося. Але проблема в іншому. Із 1 січня фактично оновилася середня ланка держслужбовців, отже, з’явилося інше бачення, змінився перелік об’єктів.
– Чому, формуючи бюджет, ніхто не прораховує конкретних цифр? Чиновники відверто кажуть, що вони “на око прикидають”, скільки коштів потрібно. А депутати затверджують цей бюджет...
– Ви ходите інколи на засідання виконкому?.. В мене іноді дах зриває, коли змушений вислуховувати погодження кінних маршрутів із переміщенням міського голови. У Львові діє радянський підхід...
– То чому міська влада все ж таки винесла на сесію такий проект бюджету, тим паче, якщо міський голова, в принципі, знав, що депутати не підтримають його? Ба більше, Андрій Садовий переконує, що цьогорічний бюджет – унікальний…
– Я думаю, що це відбувається за звичкою. Раніше так робили. Цього разу вирішили зробити так само. З розрахунку на те, що міський голова спробує “нагнути” ту чи іншу фракцію або домовитися в обмін на те чи інше питання. І депутати пропустять цей проект.
– Тобто наразі Андрієві Садовому не вдалося “нагнути” депутатів?
– Провокаційне запитання. Думаю, що Андрій Іванович сам не впевнений, що правильно зробить, якщо прийме такий варіант. І ми спробуємо переконати його, що цього робити не варто.
– То на сесії 9 лютого бюджет ухвалять?
– Думаю, 9 лютого будуть проблеми. Бюджетна комісія вже розглядала виправлений проект бюджету, проте знову постають ті самі запитання.
– То який вихід? Коли приймуть бюджет?
– Розумієте, тут є такий момент. У бюджет розвитку закладено масштабні ремонтні роботи, до прикладу, магістральних вулиць, і якщо ми хочемо виконати їх якісно, треба підготуватися… А розпочинати їх варто вже в травні. Це розуміють і депутати, і міський голова, тому змушені шукати компроміс. Ми ж усі усвідомлюємо: щоб досягти середнього результату, хтось перегинає в один бік, хтось намагається надати ситуації іншого відтінку...
– А так, щоб для людей приймати, не пробували?
– Розумієте, в ситуації, коли ми не маємо можливості водночас вирішити всі проблеми, мусимо виділяти пріоритети, насамперед вирішувати ті проблеми, які є невідкладними, без розв’язання яких місто не може жити. Але, на жаль, дуже часто передусім, звертають увагу на те, хто ініціює питання, а вже потім – яка користь буде місту чи людям. Власне, депутати від “Пори” і вбачають свою місію в тому, щоб запровадити в міській раді і виконавчих органах міста чіткі правила гри, за яких наріжним каменем ухвалення рішень стануть інтереси міста, а не якихось посадових осіб.
– Пане Володимире, восени ви говорили, що принаймні половину чиновників зі львівської Ратуші потрібно звільнити. Сьогодні там тривають кадрові перестановки, але чи справді відбуваються кадрові зміни? Адже простежити фактично виявилося доволі складно: одні – у відпустці, інші – на лікарняному, когось кудись перевели…
– Справді, певною мірою ця інформація не зовсім доступна для інших. У приватному бізнесі простіше: когось звільнили, когось призначили. Процедура призначення працівників органів місцевого самоврядування передбачає конкурс. Сьогодні на 95% керівних посад призначено нових людей, але поки що вони лише “виконують обов’язки”. Вже оголошено конкурси, побачимо, чи ці люди виграють їх, яка буде реальна конкуренція, яким буде лобізм міського голови... Після цього можна буде говорити, чи відбулося оновлення.
– Кажете про 95%, а Євген Юрків, начальник відділу кадрів, нещодавно говорив “Газеті”, що наразі з осіб керівного складу остаточно звільнили лише чотирьох...
– На жаль, я не впливаю на кадрову політику і не можу судити про те чи інше рішення… Навіть міський голова може ухвалювати рішення тільки у певних рамках. Хтось погоджується на звільнення, а хтось висуває умови, застосовує впливи чи тиск. Щодо кожного попереднього керівника було чимало дзвінків з різних рівнів…
– То виходить, що, попри чималу кількість заяв про корумпованість чиновників і навіть факти за участю конкретних людей, вони все одно залишаються на посадах?
– У країні досі існують принципи ручного управління, хто б що не говорив. Жоден з урядів не робив чітких кроків, щоб відмовитися від цього. Щоб щось зробити, треба їхати до Києва по кошти, зустрічатися, домовлятися, давати “відкати”… І тоді постає питання: чи ми горді та гонорові, що нічого не взяли від цього уряду, чи ми корумповані, але щось зробили. Два боки медалі. Необхідно усвідомлювати це. За останні півроку внаслідок перевірок у міській раді доволі багато матеріалів передали до прокуратури. Це відбувається. Але в більшості випадків не можу сказати, що це ефективна система, а не даремна трата часу…
– То який вихід?
– Зловживання треба не констатувати, а попереджати. Умови розкрадання закладено вже в принципах формування бюджету, умовах проведення тендерів, у порядку звітності, у нефаховості керівників. Я волів би пробачити за все, що відбувалося вчора, аби мене хтось переконав, що за рік-два ситуація зміниться. Хоча позитивні тенденції є. Нині чиновник більш відкритий, аніж три чи п’ять років тому. З одного боку, за процедурою, він має провести громадські слухання, з іншого – варто згадати про недостатню громадську організованість. Чиновники – теж люди, які не знають, що з ними буде завтра. Чого вони тримаються? Важко сказати, зарплати ніби не дуже великі. Чогось іншого? Я не хотів би нікого звинувачувати… Позитив вбачаю в тому, що на цей рік у бюджеті суттєво збільшено фонд заробітної плати чиновників, керівник управління зможе заробляти близько двох тисяч гривень. Не хочу сказати, що це змінить кардинально ситуацію… Не знаю, наскільки актуальним є лозунг “Щоб ти жив на одну зарплату”.
– Якщо повернутися до зловживань. Чи можна говорити про контроль депутатів над чиновниками, якщо й у самих депутатів “рильце в пушку”? Історія з мансардою Андрія Стецьківа, на побудову якої витрачено 800 тисяч гривень бюджетних коштів, лише підтверджує, що депутати просто не зацікавлені в тому, щоб винуватці несли відповідальність.
– Громада має право обурюватися. Але щодо історії зі Стецьківим – пропоную розібратися. Розпорядником коштів є УКБ. Воно складає список об’єктів, депутати за нього голосують. Так відбувається щоразу, і цього року теж. Я, до речі, вже перевірив, чи там немає мого під’їзду… Не хочу казати про те, чи будинок на Насипній, 7 було включено умисно. Для цього треба мати підстави. Ми можемо говорити, чому “непам’ятка” архітектури потрапила до переліку, наскільки правильно використано кошти й чи справді потрібен був ремонт у тому будинку. Якби там не жив Стецьків, мабуть, ніхто цих питань і не порушував би... Можемо говорити про моральність Стецьківа, чи він зобов’язував начальника УКБ включати його будинок у перелік об’єктів, чи давав хабар, чи були інші взаємини, але реально сказати про це можуть або сам Стецьків, або пан Миськів – тодішній начальник УКБ.
– Але для цього треба передати справу до прокуратури...
– Прокуратура може провести слідство в цій справі на підставі публікацій у газеті.
– А як щодо ініціативи депутатів? Чи факти, наведені у звіті КРУ, нікого не зацікавили?
– Останній акт перевірки, який стосується витрачання коштів державної субвенції, освоєних УКБ, і куди потрапили роботи по вул. Насипній, 7, сьогодні опрацьовує юридичне управління міської ради. Воно, по-перше, має дати внутрішню оцінку відповідності посадових осіб. А по-друге, вирішити питання щодо передачі матеріалів у прокуратуру.
– Якщо говорити про вину не як про юридичну категорію, а як про категорію моральну, безвідносно до нюансів і прийомів юридичної техніки, на вашу думку, пан Стецьків винен чи ні?
–...Я не хочу зараз робити заяви щодо Стецьківа. Між заявами звичайного депутата і заявами секретаря міськради є суттєва різниця, бо останній – посадова особа.
– Якщо не хочете говорити про вину пана Стецьківа, розкажіть тоді про кримінальну справу щодо вас. Чому все ж таки збанкрутувала “тютюнка”, яку ви очолювали?
– Добре, тоді почнімо від початку... У квітні 2003 року помер Андрій Можаровський, попередній директор фабрики. У власника підприємства саме з’явилися певні проблеми, зокрема й політичні. Це перше. Друге – те, що тютюновий бізнес дуже фінансовоємкий. Ми спромоглися придбати сучасне обладнання та змогли виготовляти сучасну тютюнову продукцію. Ще від 2002 року фабрика вела боротьбу за виживання. З одного боку, міжнародні компанії пролобіювали в Україні обмеження цигарок без фільтру, яке в нас назвали “боротьбою з курінням”. Хоча насправді ще на початку 1990-х іноземні тютюнові фірми фактично викупили все наше виробництво. А потім почали формувати правила гри. Ситуація була непроста й конкурентна. Підприємству потрібні були інвестиції, ми вели перемовини. Намагалися заробити, на чому лише могли, були навіть експортерами. Фабрика належала до десяти найбільших експортерів Західної України. Це теж факт. Як і багато інших підприємств, ми й оптимізували податки, але в рамках закону. Під час кожної експортної операції виникає повернення ПДВ. Податкова зараховує цей ПДВ за рахунок продукції, яку ви продаєте на внутрішньому ринку. Виникає різниця, яку й потрібно сплачувати державі. Ситуація і суд, який був, – це результат цієї різниці. Тільки що вийшло: через рік після самої операції експортну операцію визнали недійсною в тому періоді, відповідно, підприємство втратило право на докомпенсацію. А податкова порахувала це як несплату до бюджету. Проте дуже дивна річ: позови щодо підприємства доходять до Верховного Суду, і він визнає право підприємства на таку компенсацію. Але паралельно залишається справа щодо особи керівника, яка тягнеться в суді нижчого рівня.
– Тобто ті самі гроші на рівні персоналій залишилися, а на рівні підприємства їх скасували? Чому?
– Це питання не до мене. Й чому це питання активізувалося вже навіть після виборів...
– Чому?
– На жаль, я просто не можу коментувати.
– Тобто вас підставили?..
– Скажімо так, я не з подарункового магазину й не хочу, щоб мене сприймали, як ангела. Я жив цим життям, жив так само, як і ви. Й розумів реалії. Розумів, що я керую підприємством, за яке маю боротися. Повірте, робив усе, щоб його зберегти. От ваші закиди: фабрика збанкрутувала, а я розповідав про податки, мовляв, люди працюють, і нібито там усе нормально. Але я не маю за собою якоїсь вини. “Тютюнці” віддав реальні сім років життя. Зрештою, навіть те, що справу відкрили проти мене, а не проти інших працівників (хоча ви розумієте, що я був не єдиною посадовою особою на підприємстві), дає мені моральне право говорити, що я реально боровся, щоб зберегти це підприємство.
– Чому невинна особа просить застосувати до неї амністію?
– На той момент фабрика була залучена у близько 20 судах різних рівнів. У мене, відверто кажучи, вже не було сил. Погодився на амністію, не визнаючи своєї провини. Сказав судді, щоб писали так, як їм зручно закрити справу, бо мене вже дістало... А підприємство й нині, до речі, є і працює. І, до речі, справа проти підприємства виграна у Верховному суді. А фабрика залишилася, в іншій юридичній формі.
– Кому вона тепер належить?
– За моєю інформацією, власником “тютюнки” залишається “Галнафтогаз”, точніше афілійована структура “Галнафтогазу”. Фабрика перейшла у власність цього концерну після того, як попередній власник Олександр Сухомлин відійшов від справ, і ми залишилися “в повітрі” під кредитними зобов’язаннями банку “Універсальний”. Саме вони вже підписали угоду з Балтійською тютюновою компанією. Це компанія з російським капіталом, але вона доволі стабільна, має низку брендів. Основне їхнє виробництво – в Калініграді. Якщо захочуть, то Львів буде успішним, щонайменше стабільним.
– Ви так цікаво розповідали про “букет сигарети”... А навіщо пішли в депутати? Лобіювати свої інтереси? Уникнути відповідальності? Чи це бажання допомогти громадськості?
– Насправді це – найскладніше запитання. Уникнути відповідальності – навряд, бо наша політична сила відразу декларувала відмову від депутатської недоторканності. Заробити гроші можна було й легше, так, як робив це раніше. Я очолював “Галичину-табак”, створив Західну тютюнову компанію. Пройшов школу тисків – від маленьких компаній і до компаній з обігом до мільярда. Знаю, що таке гроші й на чому можна заробити їх. На пачці цигарок грає копієчка, на цій копійці можна заробити мільярди. Головне – правильно використовувати фінанси, будувати стратегію. Однак коли тобі постійно викручують руки... Бізнес треба захищати... Мабуть, радше можна говорити про певне середовище, з яким я постійно підтримував зв’язок, колеги, з якими було пройдено Майдан, зокрема й “ПОРА”… Хотілося займатися не відвертим популізмом, а програмними, системними речами. Не хочу закидати нікому нічого, але ми намагаємося рухатися в цьому керунку. Об’єднуватися, працювати за певними програмами.
– Тобто все-таки заради порятунку суспільства?
– Це дуже широко, проте, мабуть, так. Полегшити життя собі й іншим. Дати змогу побачити майбутнє. Може, це звучить пафосно, але… Дістали.
– Які у вас наразі взаємини з Андрієм Садовим? Часто постає дилема: бути на боці партії чи кума?
– Намагаємося не допускати непорозумінь між собою. Хоча Андрій став більше чиновником, він отримав владу. Змінився формат стосунків. Наші взаємини мають свою історію. Сьогодні це передусім стосунки секретаря ради та міського голови. Стосунки кумів наразі практично зведені до нуля. На це не вистачає часу. Так, є дружні взаємини, коли спілкуємося поза протоколом. Повірте, тоді говоримо значно різкіші речі, ніж я можу собі дозволити озвучити. Чи заважає кумівство в ухваленні рішень? Радше коли думаєш про наслідки… От зараз покритикуєш Садового, а “Львівська газета” відразу напише: “Кум кума вжарив”… І немає на то ради.
– “ПОРА” активно підтримувала кандидатуру Садового на виборах, відповідно, брала на себе певні зобов’язання, відповідальність за його кроки. Натомість останнім часом часто критикує міського голову, навіть були заяви про ймовірний перехід в опозицію... Наскільки це чесно з боку партії?
– “Пора” не мала свого кандидата, а обираючи з тих варіантів, які були, зупинилися на підтримці Садового. Ми вважали, що саме ця кандидатура може забезпечити реальні зміни, бодай удасться започаткувати їх. Партія усвідомлює свою відповідальність за підтримку міського голови. Щодо наших закидів на його адресу, то вони є, як на мій погляд, цілком справедливі та конструктивні. Ми й сьогодні наполягаємо, наприклад, на тому, що потрібно прийняти стратегічний план розвитку міста. Коли ми критикуємо міського голову, то не тільки вказуємо на помилки, але й пропонуємо альтернативу. Якісний опонент подекуди корисніше, ніж той, хто лиже… спину. Зауважте, “Пора” ніколи не декларувала критику просто так, ми завжди казали: “це треба зробити інакше”.
– Прислуховується?
– Деколи – так. Тому не можна говорити, що це повністю закритий чоловік.
– Які позитивні результати роботи вашої влади зможе побачити й відчути кожен львів’янин?
– Слава змін належатиме міському голові. Пріоритети на наступний рік – це транспортні розв’язки, відремонтовані магістральні дороги, концепція щодо паркування в місті, щодо малих архітектурних форм, реконструкція летовища. Ми маємо створити таку інфраструктуру, яка зможе утримувати місто, завдяки їй місто має жити. В бюджеті розвитку пропонуємо передбачити близько десяти мільйонів на проектні роботи щодо доріг, аеропорту та водопостачання. Нині французька фірма “Віолі” – одна з найбільших у світі в галузі водопостачання та водовідведення – має оцінити перспективи водопостачання у Львові як незалежна сторона. Потрібно нарешті навести лад із майном, щоб ми усвідомлювали, чим володіємо, провести інвентаризацію. Цього року вже заклали кошти на продовження робіт зі створення ГІС – глобальної інформаційної системи. Їх розпочали ще за Куйбіди, зупинили за Буняка. Така система дасть змогу бачити все місто: від інженерних мереж до мешканців, прописаних у квартирі. Потрібно також визначити, яке значення мають для Львова культурні питання.
– А коли львів’яни відчують якісь результати роботи нинішньої влади? Коли буде вода?
– За попередніми прогнозами, якщо правильно скеруємо роботу водоканалу, то цілодобова вода буде через два роки... Так, ті самі два роки Буняка.
– Не боїтеся давати такі обіцянки? “ПОРА” вже виконала свою програму?
– Підніміть наші передвиборні обіцянки. Вісім із десяти виконали... Якщо чесно, то ми обіцяли суто конкретні речі. Зараз беремо на себе більше: намагаємося вибудувати у міськраді систему чітких, прозорих правил роботи, які будуть зрозумілі всім і які, сподіваюся, повернуть довіру виборців до влади. Наше суспільство не вміє довіряти. Довіра в тому, що твій сусід також працює на позитив. Суспільство привчали до недовіри, я погоджуюся, що й сьогоднішні приклади, зокрема й зі Стецьківим, не сприяють довірі людей до влади. Щодо “ПОРИ”, то в нас теж не все гаразд, хоча вже менше б’ємо в барабани. Для себе відпрацювали три принципи: довіра-відповідальність-результат. І намагаємося втілювати їх у життя.
Розмовляли
Ірина Гищук,
Юлія Куринкіна,
Аліна Небельмес,
Наталя Онисько,
Тетяна Турчина
Р.S. На пам’ять про відвідини редакції “Газета” подарувала Володимирові Квурту футболку та горнятко з логотипом “Львівська газета”. Пан Володимир одразу обумовив, що у футболці в Ратуші не ходитиме, а от горнятко пообіцяв узяти на засідання сесії міської ради...
Прес-секретар ГП ПОРА
Мар'яна Почтар
(067) 509 57 36,
Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.
Обсудить новость на Форуме