21:00 24.11.2006 | Все новости раздела "ПОРА"
Наш Роджик
Газета по-українськи, 24.11.2006
Для нього помаранчева революція почалася 18 жовтня 2004-го
38-річний Андрій Рожнятовський — депутат Львівської обласної ради і керівник підприємства ”Зелентрест”. Заходимо до кав’ярні в центрі Львова. Він у легкому чорному пальті до колін, костюмі в тонку смужку й червоній краватці. На запитання, чи костюм дорогий, вивертає піджак навиворіт і показує бірку ”Елегант”.
— Вітчизняного виробника підтримую не словом, а ділом — 440 гривень, — вистрілює на одному подиху. — На вихідні можу дозволити собі ходити у светрі та джинсах. А на роботу — тільки в костюмі.
Два роки тому в листопаді Андрій поїхав до Києва так само легко одягнений — у костюмі й туфлях.
— На третій день випав сніг. Довелося в ”Глобусі” купити теплі черевики. Кошти дала ”Пора”. Тоді всім забракло теплих шкарпеток, светрів.
Про гроші каже, що людей будь-коли могли обшукати. Тому з собою носив тільки кишенькові.
Що ви їли? — цікавлюся.
— У перші дні, коли стояла страшенна напруга і невизначеність, лише сухе печиво і мінеральну воду. Якби поранили в живіт, шлунок мав бути порожнім. Я так чотири дні витримав. Пам’ятаю, як уперше якась киянка принесла гарячих пиріжків із лівером. Ми не повірили, попросили самій скуштувати. Її виразу обличчя ніколи не забуду — образилася, але спробувала. Потім люди варили вдома борщ, картоплю і приносили нам.
Де ви жили?
— Трохи в наметі, по під’їздах, на дахах, у квартирах. У нашому наметі було шість чоловік. Хлопці жили окремо від дівчат. На Хрещатику стояло велике шатро — ”десятка” і ”сороківка”. Це був склад, куди зносили речі. Я там три ночі ночував. А в перші дні зовсім не спали. Через емоції почалося безсоння. Найкраще було, коли раз на два тижні приїжджав додому.
Боялися?
— Ні, страшно було за родину. У Львові залишилася дружина Іра, 13-річний син і 5-річна донька. Боявся, аби з ними ніхто не розправився. Ірина в дорогу дала мені трошки ладану. Я його сховав у внутрішній кишені піджака.
Андрій розповідає про найцікавіший тиждень — перший, коли люди лише збиралися на Майдані.
— 22 листопада о 9.30 перекрили Хрещатик. Коли виставили 10 наметів до Прорізної, кияни почали обдзвонювати одне одного. ”Тут хлопці все перекрили, щось буде”, — повідомляли. Одразу почалися провокації. Нам підкидали так звані ”заточки” — заточену арматуру. Пробували підірвати труби з салютами, які мали вітати одного з кандидатів у президенти. 160 труб стояли біля ”Глобуса”. Щоб потім показати розбиті вікна і назвати нас хуліганами. Кремезні бритоголові хлопці групами ходили за нами. Ми завжди мали з собою дві-три шапки, аби можна було десь сховатися, переодітися і загубитися в натовпі. А міліціонери докоряли, що на місці наметів не зможуть рости газони. Але по очах було видно, що вони нас підтримують. Показово попереджали і йшли геть.
Андрій зберігає номери телефонів людей, з якими познайомився на Майдані.
— Є ”Олег б”. Пам’ятаю лише, що це боксер. Усі мали якісь клички. Мене називали Роджіком. Був ще Данило з Полтави. Високий такий, з полтавським акцентом. Як впав перший сніг у вівторок, я попросив його допомогти прибрати. А він каже: ”Нас сюди відправило село. Ось тобі номер телефону голови сільської ради. Як він дасть приказ — будемо прибирати”.
Щось привезли з революції на згадку?
— Колодку з Банкової маю. Лежить у найсакральнішому місці — там, де й свідоцтво про шлюб. Вулиця була перекрита металевими воротами, ланцюгами. Іншу колодку має начальник міліції, м-м... — згадує, — забув його прізвище, з вусикам такий. Бандану ”Пори” маю, шалик, круглі значки. Жалію, що карту Києва не забрав собі. На ній були нанесені можливі маршрути в разі певних дій влади.
Помаранчеву революцію Андрій розділяє на два етапи — до рішення суду про третій тур виборів і після.
— Після суду табір просто стояв. Було модно тусуватися на Майдані. Спиртне вже не забороняли так суворо, як на початку революції.
Після суду на два дні до Рожнятовського приїжджала дружина з сином Дмитром.
— Жили з нами в наметі. А донька Настя залишалася у Львові з бабцею. Моя мама не переставала молитися за нас. Я теж часто ходив у церкву Михайла, свічки ставив. Насправді, революція сталася саме завдяки таким людям, як моя мама. Завдяки хлопцям, що працювали на вулканізаціях по дорозі до Києва. Пам’ятаю, як одна жінка прийшла до нашої палатки біля Кончі-Заспи. Ми там перекрили в’їзд до дачі Кучми. Спитала мене, хто старший. Я кажу: ”У нас немає старшого. Що вам треба?”. Мовчки всунула мені в руки якусь салфетку і пішла. Розгорнув, а там вся схема Кончі-Заспи, з усіма кодами, входами, виходами.
30 грудня о 4-й ранку Андрій разом із друзями блокував Кабінет Міністрів.
— Туди мав зайти Янукович. За кілька годин я попрощався і ввечері вже був у Львові. А наступного дня захворів на запалення легенів. Розслабився, напевно.
1968, 13 лютого — народився в місті Стрий на Львівщині; батько — геолог, мати — економіст
1985 — вступив до Львівського лісотехнічного інституту, на механічний факультет
1986 — пішов в армію, служив у штабі
1990 — одружився з економістом Іриною
1991 — народився син Дмитро
1996 — інженер-технолог інвестиційної компанії
2002 — юристконсульт
1999 — народилася донька Анастасія
2004, 18 жовтня — поїхав на помаранчеву революцію до Києва
2005 — створив партію ”Пора” на Львівщині
2006 — очолив підприємство ”Зелентрест”
Ольга БАРТИШ-КОЛОМАК
Прес-секретар ГП ПОРА
Мар'яна Почтар
(067) 509 57 36,
Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.
Обсудить новость на Форуме