20:30 23.04.2007 | Все новости раздела "Партия Регионов"
Ігор Кальніченко: «Головне – це спільна воля лідерів країни до повернення всіх владних інститутів у правове поле»
На запитання спеціального кореспондента офіційного сайту ПР відповів народний депутат, член парламентської фракції Партії регіонів, голова підкомітету Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Ігор Кальніченко.
- Ігоре Вікторовичу, дуже багато людей, які надсилають електронні листи на офіційний сайт Партії регіонів, з огляду на події, свідками яких ми всі є, дорікають, нібито «регіонали занадто рано заспокоїлися». Сформували Коаліцію, уряд, почали працювати, а опозиція, тим часом, розробляла деструктивні, антизаконні сценарії свого повернення до влади…
- Я думаю, що практично не існує ситуацій, які не прораховуються. Утім, в чомусь з вашими дописувачами можна й погодитися. Упевнений, що одразу після закінчення виборів аналітики мали, так би мовити, закритися в темній кімнаті і подумати, як будуть розвиватися події далі, з ким ми маємо справу… Адже ми прекрасно знаємо ці постаті. До лав нинішньої опозиції не прийшли нові політики. Усі прекрасно розуміли, що ті політичні сили, які не отримали більшості підтримки на виборах, не заспокояться ніколи. А, точніше, доки їхні вожді, яких ми теж знаємо чудово, ці неспокійні люди, не отримають всієї повноти влади.
Утім, я зараз не хочу звинуватити тих, хто щось там не прорахував до кінця. Це, я вважаю, не є конструктивним. Зараз слід боротися і перемагати, доводячи право проводити саме свою політику.
Що ж до прорахунків, то їхніми причинами можна зайнятися і пізніше, коли на те буде час. У мене немає зараз під рукою цитат класиків, і не всіх я знаю напам’ять, але, мабуть, радість перемоги треба і можна було смакувати не, умовно кажучи, один-два дні, а розтягувати це надовше. А ще - завжди пам’ятати крилатий вислів, висічений на зворотній стороні відомої обручки біблійного царя Соломона – «І це пройде…».
- І де ж тоді вихід із цієї, так і хочеться сказати, «патової» ситуації?
- Ми повинні всі разом віднайти такий механізм впливу на цей процес, щоб не звично побачити вже в котрий раз «світло в кінці тунелю», а так, щоб закінчився сам тунель.
- Цікаво почути Вашу думку щодо того, звідки бере свій початок сьогоднішній правовий нігілізм, що ним, як зброєю масового ураження, у політичних баталіях користується опозиція? Наприклад, екс-спікер Верховної Ради В. Литвин у своїх публічних виступах наголошує на тому, що першопричина – у нібито поспіхом прийнятій конституційній реформі…
- Знаєте, якщо відверто, то перше, що мене здивувало і навіть дещо спантеличило в парламенті минулого скликання - це коли була прийнята відома постанова Верховної Ради, підтримана, в тому числі, і колишнім спікером Литвином. Мовляв, давайте ми приймемо політичне рішення, що президентські вибори були сфальсифіковані…
Із цього моменту, я переконаний, і розпочався правовий безлад у державі. Потім ще не раз заявлялося, що це усього-на-всього - політична заява, що вона не має і не матиме й надалі жодних юридичних наслідків… Але, на жаль, саме ця постанова мала найгірші і найбільші політичні наслідки. І на сумнозвісне рішення Верховного Суду щодо проведення так званого третього туру президентських виборів вона теж вплинула. Суд уже дивився на цю постанову як на документ, яким можна скористатися і теж прийняти в підсумку політичне рішення…
- І що було далі?
- А далі дехто почав правовий нігілізм втілювати в усі сфери життя. Можна було, наприклад, спокійнісінько розігнати Державну автомобільну інспекцію і два місяці бити людей на вулицях та автострадах, з яких миттєво зникли «даїшники». А що в судах тоді відбувалося? Я, звісно, не стверджую, що там панувала суцільна корупція, але людей, які на тлі безкарності представників вищих гілок влади і самі замислилися над питанням «а чому б і ні? Хто мене за це покарає?» значно побільшало…
До речі, от дехто говорить: був режим Кучми, він порушував закон… Так, можливо, і порушував. Я не можу цього стверджувати, бо подібні оцінки не в сфері моїх повноважень. Та, мабуть, багато хто зі мною погодиться, в тому числі й ідеологічні опоненти, що ані колишній Президент, ані інші державні інститути не давали порушувати закон нікому! І ми, пересічні громадяни, Закон теж виконували! І ця, погодьтеся, більш ніж суттєва різниця між тим, що було і як воно є зараз, особливо впадає у вічі.
Але хочу зауважити й про наступне: ми пам’ятаємо, як не так вже і давно судили колишнього Президента Чілі - старенького генерала Піночета. Ми бачимо, що відбувається вже зараз навколо колишнього керівника Польщі Войцеха Ярузельського… Останньому виповнилося вже 83 роки, але на це не зважили і «нагадали» про те, як він оголосив більше 20 років тому в своїй країні надзвичайний стан… Тобто, я хочу сказати, що коли ти в політиці приймаєш якісь важливі рішення, то цей тягар величезної відповідальності супроводжує тебе все життя… І у випадку, якщо це рішення було незаконним, або навіть «на межі» закону, відповідальність за зроблене все одно наступає. Колишні президенти тут, як бачимо, не є виключенням з загального правила.
-Ви, напевно, натякаєте на те, що рано чи пізно історія винесе свій вирок і сьогоднішнім подіям, а разом з тим, і певним особистостям, які стоять за ними. Вирок тому, як нахабно і відверто зневажається нині Конституція…
- Звичайно. Я думаю, що сьогоднішній стан речей, коли Конституція для декого стала «просто книжечкою», по якій можна топтатися як завгодно, не може тривати довго. Особливо в цьому відзначилися ті, хто категорично не сприймає ситуації, коли в країні стабільно працює парламент, працює уряд… Я бачив, як і Ви, вже багато українських урядів, тож можу їх порівнювати. І я категорично стверджую, що з формуванням Коаліції, з початком роботи Кабінету Міністрів Віктора Януковича виконавча дисципліна, яку я дуже люблю, як у парламенті, так і в уряді значно покращилася, і справа пішла на конструктив.
Безумовно, цей конструктив потрібен, перш за все, нам із вами, пересічним громадянам України, які тут вже поховали або доглядають своїх стареньких батьків, які вирощують тут своїх дітей і нікуди не збираються звідси їхати…Для тих же осіб, які можуть спокійнісінько собі «перекочувати» чи то скажімо, до Англії, чи до Америки, або ще кудись, для кого Україна - це просто можливість за певний проміжок часу збагатитися, чи, скажімо, приїхати рибу половити в наших мальовничих озерах, Конституція – це, дійсно, «книжечка».
Для мене ж особисто – це той Закон, якого я повинен неухильно дотримуватися. І я сьогодні, на щастя, як член Партії регіонів не отримав жодної «вказівки» (я це констатую з чистою совістю) від партійного керівництва, щоб я порушив Конституцію, зробив щось таке, що не відповідало б вимогам Основного Закону держави або іншим законам, які ми приймали.
Можливо, хтось мені і закине, що ти, мовляв, «своїх» вигороджуєш, та я глибоко переконаний: хто б і що не казав, як би хто не любив «тріо» наших ображених «опозиціонерів», більшість українців уже мали не одну можливість переконатися і відчути, що, попри окремі помилки і прорахунки, більший конструктив і реальні справи ідуть саме від Коаліції і уряду Віктора Януковича.
Повторюю: проблем і в Коаліції, і в уряді вистачає. І це нормально, що там є проблеми. Якщо їх там не буде, то на зміну їм неминуче прийде заспокоєння, а потім – і економічний занепад. А це ми вже проходили…
- Цікаво було б почути Вашу думку з приводу того, з чого слід починати, аби покласти, нарешті, край антиконституційному свавіллю?
- Аналізуючи те, що робиться з боку наших так званих опонентів, я роблю висновок, що ми маємо більш рішуче реагувати на їхні дії, на всі ці випади. І це буде нормально. Так, звичайно, є депутатська недоторканість, але це зовсім не означає, що ми не можемо, аби не допустити жахливих сценаріїв для країни, для початку на одному-двох прикладах показати: Закон є, він діє, і виконувати його зобов’язані всі. Чи це нинішні або колишні народні депутати, чи урядовці, чи, скажімо, судді… Це нормально – позбавити імунітету і закликати до порядку, до відповідальності за скоєне.
Переконаний, що Ви зі мною погодитеся: те, що відбувається зараз в українській політиці, не є нормальним. Це – пряма загроза громадському спокою, стабільності, це, фактично, крок до втрати нашої державності.
Це ж до цього ми так прийдемо? Що пропонують нам сьогодні ті, хто пише якісь заяви про складення з себе депутатських повноважень, хто з трибун мітингів оголошує про ліквідацію парламентських фракцій, не заглядаючи перед цим до відповідних статей Конституції? От ми, мовляв, напишемо заяви і дружно підемо з Ради, і парламент одразу визнають нелегітимним…
Знаєте, так у нас взагалі ніколи не буде Верховної Ради. Бо завжди буде опозиція, яка назбирає 150 голосів, і будуть парламенти розпускатися вдень і вночі. Тільки зберуться - о, немає ж у нас більшості! А сто п’ятдесят мандатів є? Є! Ой, як чудово! Тож кидаємо їх - і ходімо на наступні вибори…
Але ж, наприклад, в статті 81 Конституції сказано, що рішення про вихід з фракції має прийматися на основі відповідного закону. Закону, якого поки що взагалі не існує в природі. Ми його просто ще не встигли прийняти. Так само, як і закони про Президента, про опозицію тощо. Є в Конституції України і 82 стаття, і її теж варто вивчити «революціонерам». До того ж, як відомо з коментарів професійних юристів, дії та заяви опозиціонерів «не стикуються» жодним чином не лише з положеннями згаданих двох статей. Цей перелік можна продовжувати і продовжувати…
Я, Ви знаєте, не юрист, щоб детально це все тлумачити. Я бачу інше - наслідки того, що відбувається. А відбувається те, що люди наші дуже бояться (і про це відкрито говорять), щоб не було, не дай Боже, кровопролиття. Люди бояться за своїх дітей. Так, це в жодному разі не є перебільшенням! Я особисто вже неодноразово чув від багатьох батьків, що вони бояться відправляти маленьких діточок до школи… Це вже абсолютно ненормально, коли в звичайної людини з’являється стійкий життєвий страх за свою дитину.
- Ігоре Вікторовичу, багато хто з авторів листів, що надходять на офіційний сайт Партії регіонів, пропонують свої власні варіанти виходу з політичної кризи. Ну от, наприклад, кажуть про необхідність поправки до Закону про вибори щодо введення 50% бар’єру явки виборців…
- Я згоден з Вами в тому, що легітимність народного волевиявлення, крім іншого, має гарантуватися і певною кількістю громадян, які взяли в ньому участь. Чи це буде 50, а може, на парламентських виборах треба, щоб було 70-80%... Все ж таки обирається серйозний колегіальний орган, а не одна особа. Орган, що наділений, годі й казати, дуже серйозними повноваженнями. Але одразу хочу зауважити: відсотки - це, безумовно, важливо. Та набагато важливішим, на мій погляд, має бути усвідомлення необхідності пошуку шляхів, як, умовно кажучи, прийняти такий закон, який би примусив усіх виконувати ВСІ закони…
- Тобто, ми повертаємося до початку нашої бесіди…
- Але ж саме в цьому - першопричина всіх наших негараздів та непорозумінь!
Зрозумійте, проблема ж то не в тому, що ми не приймемо цей чи інший закон. Приймемо! Проблема в тому, що закони не виконуються.
У нас є дуже багато чудових, прекрасних законів, у розробці і прийнятті яких я, як реальний політик вже з 11-річним стажем, теж брав безпосередню участь. Та на більшість з них виконавці, незалежно від «висоти» своєї посади, просто плюють. Візьму на себе відповідальність стверджувати: якщо сьогодні поїхати по Україні і спитати того чи іншого губернатора, коли він в останній раз читав закон про місцеві державні адміністрації або ж про місцеве самоврядування, я впевнений, що в багатьох їх навіть у кабінеті немає. Керують хлопці, як Бог на душу покладе…
І ще кілька слів щодо професійності. Пригадую, як за часів минулого «помаранчевого» уряду влітку до Києва приїхали інваліди-«афганці».У кого руки немає, в кого – ноги… Вони спробували вирішити свої питання, і нічого у них не вийшло. І тоді один з «афганців» сказав наступну і дуже знакову, як на мене, фразу: «Чого я можу добитися, як я можу просити соціального захисту в людини, в якої, фактично, перший запис у трудовій книжці «міністр»?”
Я не хочу, щоб ті часи повернулися, і до влади (зокрема, виконавчої) знову прийшли правові невігласи та особи, за спиною в яких - жодного досвіду роботи в дорученій галузі.
Я часто згадую, як свого часу працював на посаді голови районної держадміністрації, потім – в обласній… Я пам’ятаю, як не платилися пенсії і як з людьми розраховувалися «по бартеру», себто томатною пастою, якимись іншими консервами, і як ми з цим боролися. І ми таки вийшли з тієї скрутної ситуації.
А ще я сьогодні хочу наголосити на тому, що політична криза в нашій країні вкрай негативно впливає на її економіку. І я категорично не погоджуюся з тими «горе-економістами» від політики, котрі безсоромно стверджують, що вітчизняна економіка може процвітати і рухатися вперед, незалежно від того, який буде уряд.
Я щиро переконаний в тому, що економіка рухатиметься належним чином, тобто вперед, а не назад, тільки тоді, коли буде стабільна політична ситуація. Про це, до речі, неодноразово наголошував і Перший віце-прем’єр-міністр, Міністр фінансів України Микола Янович Азаров. А це, повірте, людина, яка, м’яко кажучи, дещо краще розбирається в економіці, ніж ті, хто йому намагається нині опонувати, пропонуючи замість аргументів революційні гасла на кшталт «Доженемо і переженемо!».
Ми бачимо: якщо б з політичної арени зійшли декілька радикально налаштованих фігурантів, то політична стабільність наступила б вже на другий день. Просто знаєте, є такі люди, які погано сплять, хвилюються, коли неспокій в країні. Словом, сприймають все, що відбувається, близько до серця. До таких і я, до речі, належу. Але ж є й інша категорія людей - їх менше, слава Богу – які, навпаки, не сплять тоді, коли все спокійно. Їм треба, щоб все мутилось, «бузилось», щоб вирували пристрасті…
- Тож який він тоді, шлях до стабільності?
- Якщо образно сказати, то зараз ситуація така, що високоповажні представники практично всіх владних інститутів за відомих чинників та обставин змушені попри наявність зовсім поруч гарного футбольного поля копирсатися, ганяючи м’яча, поза його межами, на якомусь зритому ямами вигоні…
Усім треба негайно повернутися до нормальних умов, у конституційне поле, раз і назавжди покінчивши з правовим нігілізмом. Але повернутися в чистих, відчищених від грязюки «бутсах». І з чистими намірами. І грати потім за загальноприйнятими правилами, як це і має бути у цивілізованій країни, що хоче посісти гідне місце в єдиній європейській сім’ї народів.
- У цілому зрозуміло. Але як, на Вашу думку, це можна здійснити на практиці?
- Упевнений, що шлях до цього є один-єдиний. Президент країни та Прем’єр-міністр мають сісти за стіл переговорів. Так, зайти до цієї кімнати вони можуть і крізь різні двері, але вийти звідти мають крізь одні, твердо і остаточно домовившись, що з цієї миті всі державні інститути, які їм підпорядковані і на які вони мають вплив, відтепер функціонують у суворій відповідності до Конституції України та інших законів. Ще раз повторюю – закон має знову стати для кожного з державних мужів тією самою індійською священною коровою. Іншого просто не дано. І я твердо переконаний, що наш лідер, голова Партії регіонів Віктор Янукович, у випадку досягнення таких домовленостей буде їх дотримуватися до останньої крапки.
Звичайно, не всі і не одразу приймуть нові правила гри як даність. Хтось, у чому немає сумнівів, вирішить на собі перевірити, а чи дійсно, якщо він порушить закон, за цим наступить неминуче покарання? І будуть дуже радіти, коли чергова протиправна витівка залишиться непоміченою. Але можна не сумніватися, що позитивне зрушення буде вже в тому, що ці «експериментатори» житимуть з думкою, що судний день таки настане… Це, до речі, стосується і нашої так званої опозиції. Вони мають знати, що за протиправні дії обов’язково настане відповідальність. В тому числі - і за спроби блокувати роботу Конституційного Суду, і за знеструмлення такого стратегічного об’єкту, яким є Верховна Рада, і таке інше.
- Ігоре Вікторовичу, зараз аналітики, експерти, юристи, представники ЗМІ і, певна річ, політики жваво обговорюють зміст резолюції, прийнятої ПАРЄ щодо ситуації в Україні. Якщо можна, Ваш коментар…
- На мій погляд, в цій резолюції є кілька ключових моментів, на які слід звернути особливу увагу. Насамперед, слід відзначити, що ПАРЄ визнала досягнення України в царині розбудови демократії. А це вже саме по собі свідчить про безперспективність та неправдивість звинувачень, що лунають з боку опозиції, в узурпації парламентською більшістю та урядом влади в державі.
Крім того, було підтверджено, що єдино вірним шляхом до вирішення кризи є використання легітимних, суворо конституційних та мирних способів. Все інше – від лукавого. І ключовим моментом, на переконання європейських парламентаріїв, є рішення Конституційного Суду України, на яке ми всі з таким нетерпінням очікуємо. КСУ, на переконання європейців, є єдиним органом конституційного правосуддя, і це його виключене право має гарантуватися та поважатися.
Варто також звернути увагу на чітку і однозначну позицію Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо неприйнятності у дійсно демократичній державі інституту імперативного мандату, на введенні якого особисто наполягає Президент України, а ще – на позицію Європи щодо підтримки і продовження діалогу політичних лідерів України. Там, на відміну від наших «вічних революціонерів», добре розуміють, що саме діалог є єдиною гарантією забезпечення в країні стабільності і громадського спокою.
І, нарешті, вельми показовим є те, що ПАРЄ однозначно дає зрозуміти: так звана «революційна доцільність» ні в якому разі не повинна підміняти собою нормальну цілеспрямовану роботу з розбудови демократичних інститутів в державі, встановлення чітких правових механізмів їх функціонування та правових гарантій.
Словом, я переконаний, що для наших опонентів, які дещо загралися із сірниками поблизу бензосховища, ця резолюція стала своєрідним прохолодним душем
- І нарешті, останнє запитання. Під час бесіди ми вже певним чином торкалися «футбольної теми». Це коли Ви казали, що політики замість того, аби грати на сучасному «стадіоні», чітко дотримуючись при цьому правил, вважають за краще копирсатися у багнюці поза його межами. Ви дотримуєтесь тієї думки, що рішення УЄФА щодо проведення фінальної частини чемпіонату Європи в Україні здатне об’єднати державу, нині фактично розколену політичними пристрастями навпіл?
- Як один з дуже важливих сприятливих чинників такого об’єднання - безумовно. Хіба ж можна собі уявити за інших обставин, як один матч взагалі відбуватиметься у Львові, а інший – в Донецьку… А Київ як будемо ділити? На правий і лівий береги? Але, головне, повторюю – це спільна воля лідерів країни до повернення всіх владних інститутів у правове поле. І чим скоріше це відбудеться, тим краще. Станеться так, а не інакше - зітхне з полегшенням увесь народ, незалежно від політичних уподобань та симпатій.
Матеріал підготував Ігор ТИМОФЕЄВ
Обсудить новость на Форуме