13:00 06.04.2007 | Все новости раздела "Партия Регионов"

Політична заява координатора парламентської більшості, лідера фракції Партії регіонів Раїси Богатирьової

Вже немає сумніву, що в Україні опозицією грубо спровокована національна криза. Юридично її оформив Президент. Вдруге, за часи молодої незалежності, Президент вимагає дострокових виборів як способу перерозподілу політичної влади. Відмінність від того дев’яносто четвертого одна, але суттєва: сам Президент достроково переобиратись не бажає.

Разом з тим, відповідальність за кризу не можна перекладати на Парламент. Президент поступово може стати її одноосібним автором. У будь якому конфлікті є дві протиборчі сторони. Та й самі базові причини української політичної драми були створені за часів, коли забули Конституцію і Верховний Суд України ухвалив політичне рішення. Тому Закон про внесення змін до основного документу країни узгоджувався на слух ще не обраним, але вже Главою держави. В цей момент у ньому і були втрачені важливі юридичні інструменти, що могли би збалансувати інтереси Президента й інших гілок влади.

Ультимативна вимога Президента України щодо дострокових виборів Верховної Ради України є неконституційною, несправедливою і неморальною. Очевидним, з погляду моїх виборців, в таких умовах має відбутись єдине політичне рішення – перевибори народних депутатів і Президента. Все інше, за ініціативою самого В.Ющенко, ескалує національну політичну кризу і неминуче сформує паралельні інститути управління державою. Буде втрачений конституційний принцип єдності української влади, що захищає народний суверенітет.

Ми не можемо вдруге наступити на важкі дубові українські граблі і знехтувати Конституцією, виконуючи незаконний Указ Президента. Ми, як політична сила, що взяла на себе відповідальність за владу в Україні, зобов’язані і будемо відстоювати до кінця принцип непорушності конституційного ладу і верховенства Конституції. Ми не маємо права відступити від програми демократичних реформ, забезпечення верховенства права як єдиного способу унеможливити узурпацію влади навіть під виглядом демократичних перевиборів Парламенту.

У Президента України, у нас усіх ще залишається короткий час політичної історії аби не допустити виникнення чергової загрози для громадянського протистояння і нарешті знайти нашу жар-птицю – український компроміс. Він не буде легким. Але наша боротьба – гірка і тяжка ноша для українського народу. Найвірогідніше, якщо ми не зупинимося, він прийме власне рішення. Тоді подальшу національну історію буде писати вулиця. Вона була розбуджена майданами дві тисячі четвертого року.

Прийшов час діяти рішуче і патріотично. Нам потрібно спільними зусиллями відповідальних політиків і української громади демократичними способами чинити тиск на Президента і зобов’язати його повернутися в поле Конституції. Саме політики, лідери держави, а не Конституційний Суд, мають узяти на себе відповідальність за вихід із кризи, що пожирає наші надії на стабільність і європейськість. Рішення Конституційного Суду має стати тільки свідченням, що Конституція непорушна, її верховенство беззаперечне, а влада народу первинна, єдина і невідчужувана і не може бути узурпована під жодними гаслами демократії.

План компромісу відомий: сторони оголошують, що вони готові в межах національного інтересу йти на максимально глибокий діалог про державу, владу і людину. Ми готові. Президент – ні. Це і є моментом істини в розумінні ціни демократії в Україні.

На це питання важливо було би отримати і відповідь європейських арбітрів виходу із кризи президентських виборів, які одночасно, формулюючи пропозиції, брали на себе зобов’язання щодо гарантій незворотності демократичних процесів в Україні і торжества верховенства права в діяльності Президента В.Ющенка.

Ключовим і спільним в наших діях із управління втратним для українців конфліктом стає діяльність силових структур: вони будь-яким чином мають бути віддалені від політичних рішень, виконувати свої функції тільки на підставі і в спосіб передбачений Законом. Сьогодні треба посилити їхню відповідальність за національну безпеку і гарантії прав та свобод громадян.

Спаситель плакав, в’їжджаючи на білому ослику в Єрусалим. Бо знав, що ті, хто кричав йому: «Осанна!» і кидали під ноги пальмове листя через декілька днів будуть волати: «Розіпни! Розіпни його!» Він бачив свою неминучу долю міг уникнути її, але приніс себе в жертву для спасіння всіх нас.

Тоді у влади також був історичний шанс, але вона від нього відмовилась.

Ми на протилежних берегах сивого Дніпра, освяченого Андрієм Первозванним, маємо свою національну можливість виправдати волю Спасителя і не прирікати українців вічно жити між любов’ю і ненавистю. Життя і Вічність розділені незримою миттєвістю: страшними муками Спасителя на Хресті і Його Воскресінням. Ця миттєвість має об’єднувати нас в ім’я України та її народу.

Источник: Партия Регионов

  Обсудить новость на Форуме