20:45 31.03.2007 | Все новости раздела "Партия Регионов"

Заява координатора парламентської більшості у Верховній Раді України, лідера фракції Партії регіонів Раїси Богатирьової

Після березня 2006 року політичні сили, які отримали мандат довіри від виборців, взяли на себе відповідальність за національний розвиток. В зв’язку з цим і для припинення спадкової тяжкої кризи, виконання зобов’язань перед виборцями ми разом із Соціалістичною та Комуністичною партіями згідно вимог Конституції утворили політичну більшість у Верховній Раді України. Одночасно Партія регіонів відкрито пропонувала задля національної єдності створити широку коаліцію за участю «Нашої України». У Президента був реальний механізм уникнути опозиційного капкану протистояння з парламентсько-урядовою коаліцією. Вже тоді ми висунули гасло: єдиний народ – єдина влада. Але нас не чули, нас не розуміли. З нами вели нещирі, нечесні і підступні переговори. Наш союз з партнерами по коаліції був неминучий і природній. Це була вимога наших виборців, і ми не могли нею знехтувати.

Ми і зараз живемо ще ілюзією, що широка коаліція, як національний пакт примирення українців, перехід до очікуваної більш як 700 років українським народом єдиної влади, розбудова сильної державності, реальної демократії, становлення верховенства права і пріоритету людини над державою стане спільним завданням всіх політичних сил. Ми очікували, що у змагальних дискусіях за владу народиться здорове дитя молодої української демократії, що відповідальна за національний інтерес українська парламентська опозиція.

Поки цього не відбулося. Але мусить статися.

Українська політична система зобов’язана жити за принципом здорового і єдиного світоглядного національного мозку. Його опозиційна півкуля не може постійно хворіти пухлинним процесом революцій, майданів, тяжких неврозів і приступів ненависті. Бо ми всі українці. Ми найстаріший етнос в Європі. І в прадавні часи, здається, не було європейської нації, яка би не перейшла фарватером Дніпра.

Чому ж ми не можемо зреалізувати нашу генетичну історичну пам’ять для побудови української державності? Бо національна ідея – це і є держава Україна, яка без особливих наших з вами спільних зусиль з»явилася на цивілізаційній карті світу. Відповідь, на жаль, є зрозумілою для тих, хто постійно копає окопи, і тих хто їх засипає: ми, українці, не переставали воювати один з одним ні на мить. Якщо відбирають сокиру або вила – воюємо один з одним словом-отрутою. І даремно думають панове-радикали усіх мастей, що цим вони ображають владу, політичну більшість, принижують її гідність в очах світу.

Вони зневажають український народ, його право на власну позицію, на власну точку зору. Вони не довіряють його вибору і вимагають дострокових виборів влади. Бо вона не їх. Вони не чують його поклику до спокою і бажання нарешті добудувати власні оселі. Тому й кличуть, підбурюють людей до нової «коліївщини» та «гайдамаччини».

Вони не розуміють, що влада політичної більшості спільно з Урядом – це і є власне влада українського народу.
Вони не сприймають у гарячці реваншу принцип, що демократія – це перш за все обов’язок більшості й меншості бути єдиними у відстоюванні національних пріоритетів. Меншість, тобто українська опозиція, чомусь вважає, що демократія – це тільки права меншості. Що демократія має місце там і тоді, коли політична більшість і Уряд, Президент мають зобов’язання саме перед нею, а не перед українським народом, і, по виклику, мають танцювати для невеликої купка людей, у яких відібрали іграшку на дерев’яній паличці.

Зрозуміло, що вести в цьому напрямку розмову про демократію неможливо.

Ми бачимо сьогодні опозицію, яка спрямовує свої дії тільки на створення будь-якою ціною національної кризи, аби у мутній воді протистоянь впіймати рибу влади. Від опозиції до цього часу ми не почули бодай однієї зрозумілої конструктивної пропозиції по модернізації політичної системи, концепції соціально-економічних реформ, переходу до відкритої, публічної і соціалізованої економіки, виховання національного інвестора і внутрішнього ринку з високим імунітетом конкурентноздатності.
Ми не чуємо про пакет законодавчих ініціатив, спрямованих на боротьбу з корупцією, відділення влади від бізнесу, реформи судової та й всієї правоохоронної системи, спрямованої на усунення чорних плям на тілі нашої демократії: торгівлі людьми, насильства в сім’ях, наркоторгівлі, тіньової економіки. І безліч інших вкрай витребуваних, але одночасно і революційних тем, де надлишковий адреналін парламентської опозиції може бути ефективно, спільно з політичною більшістю, зреалізовано.
Нам потрібен розум опозиції, а не її м’язи. Нам потрібна її гостра позиція, конструктивна критика, постійне опанування, а не демонстрація зубів і пазурів, замочених в отруті кураре.
Від імені більшості українського народу ми вимагаємо від опозиції зупинитись, поки ще не пізно. Можливо, нам ще важко простягнути щиро один одному руки. Але мені цього дуже хочеться, бо ми всі діти одного народу, який нарешті може стати щасливим.

Попереду страсний тиждень. Є можливість відвести очі від барикад, не чути власних амбіцій і войовничих закликів, та шукати діалог усім разом на очах у нашого суверена. Із Президентом, Прем’єр-міністром, лідерами парламентських політичних сил, за участю національних старійшин, що закладали перші каміння у підмурки української державності.
Закликаю лідерів «Нашої України» і БЮТ, всіх депутатів цих фракцій перевести наступний пленарний тиждень у плідну дискусію навколо питання покращення добробуту українського народу і зробити саме йому такі пропозиції, від яких він не міг би відмовитись: підняти рівень медичних послуг до європейських стандартів, запровадити нові форми медичного забезпечення, вжити заходів для гарантування безпечного навколишнього середовища для життя і здоров’я громадян, покращити державну політику по дитячому та молодіжному спорту, впровадити соціальні стандарти, за яких розмір споживчого кошику кожного українця не принижуватиме гідність людини.

Одночасно пропоную провести консультації з Президентом України щодо плану спільних дій – української дорожньої карти. Але таким чином, щоб і у більшості, і у опозиції були ідентичні карти, щоб ніхто не ходив манівцями і не вступав у традиційні «українські міни». Пропоную говорити про непорушність конституційного ладу, довіру до Конституції, відповідальність Президента, Уряду, парламентської більшості та опозиції за національну стабільність і формування збалансованої політичної системи, яка головною метою для себе обирає національний інтерес – сильну і демократичну державу Україна.
І після цього разом піти з єдиним великоднім кошиком до Святого Храму на Святе Воскресіння.

Источник: Партия Регионов

  Обсудить новость на Форуме