15:30 20.03.2007 | Все новости раздела "Партия Регионов"
Тарас Чорновіл: «Вся ультимативна тріскотня – це не що інше, як небажання продуктивно працювати й відповідати за свої, часто сумнівні, досягнення»
Форма ультиматуму – неприйнятна в сучасному цивілізованому світі. Коли ж ультимативні вимоги проголошують не представники соціальних груп чи громадських організацій, а частина української влади, то можна з певністю стверджувати, що маємо справу з вельми недобросовісною саморекламою.
Сьогоднішня так звана «демократична», «об’єднана» опозиція реально представляє всі гілки влади. Найперше, протиприродно втягнувши в сферу обслуговування виключних інтересів опозиційних партій Президента України, опозиція заручилася колосальними конституційними важелями. Безглуздо виставляти ультиматуми, коли можна звернутися з клопотанням до Президента, і він в силу своїх конституційних повноважень накладе вето на закон чи зупинить дію неконституційного підзаконного акту. Можливо, тому такий панічний поспіх у середовищі опозиціонерів, що вони розуміють – невдовзі Президент зрозуміє, що він служить інтересам усього народу, а не лише певному заполітизованому шумовинню.
Опозиція є частиною представницької влади і через контроль, законодавчу конкуренцію, переконання публічно озвученими аргументами може суттєво впливати на дії коаліції. Але до відверто популістських, антиконституційних, чи таких, що породжують хаос і правовий нігілізм, пропозицій коаліція прислуховуватися, звичайно ж, не буде.
Представники опозиції масово представлені у виконавчій владі, особливо в місцевих адміністраціях і органах місцевого самоврядування, де їм ніхто не перешкоджає «не словом, а ділом” дбати про інтереси народу. Та й у центральних органах влади ніхто не став звільняти з посад тих членів опозиційних партій, які вміють і хочуть працювати й не прокралися за півтора помаранчевого року.
Гріх скаржитись опозиціонерам і на неуважне ставлення судової гілки влади. Згадаймо, кого недавно було обрано Головою Верховного Суду України – колишнього співголову фракції БЮТ у Верховній Раді України Василя Онопенка. І саме йому тепер доводиться розбиратися з суддівським корпусом, певна частина якого, на жаль, донедавна підтримувала, а часто й підтримує організовані деякими опозиційними бізнес-політиками рейдерські атаки.
Ніхто не перешкоджає опозиції потужно й часто недобросовісно використовувати послуги «четвертої влади» - засобів масової інформації. Її представники становлять більшість і очолюють такі структури, як Національна рада з питань телебачення й радіомовлення.
Зайве говорити, що не представники коаліції сьогодні керують Національним банком, очолюють його наглядову раду тощо. В Центральній виборчій комісії взагалі нема жодного представника Партії регіонів.
Тому вся ультимативна тріскотня – це не що інше, як небажання продуктивно працювати й відповідати за свої, часто сумнівні, досягнення. Крім того, все частіше з боку опозиції проглядається прагнення заблокувати позитивні тенденції в економіці й соціальній сфері, досягнуті коаліційним Урядом, знову довести країну до хаосу й зубожіння, спровокувати невдоволення людей і яким завгодно способом вернутися у владні кабінети, щоб знову ділити й перерозподіляти.
Всю безглуздість ультимативних вимог видно при першому ж їх прочитанні. Іноді диву даєшся, як же мають зневажати свій народ політики, які підсовують йому таку низькопробну пропагандистську «жвачку». Не дарма ж дехто з нинішніх лідерів опозиції колись полюбляв вживати принизливе слівце – «біомаса».
Вимога перша. Визначити на загальнонаціональному референдумі форму державного правління України, розробити та прийняти нову редакцію Конституції.
Непродумана і незбалансована політична реформа призвела до глибокого конфлікту, розв’язання якого переговорними засобами є очевидно неможливим. Ця реформа перетворилася на інструкцію з планомірного знищення України, як сильної стабільної держави. Вимагаємо терміново розпочати заходи, що знімають глибоку конституційну кризу в державі, конфлікт та хаос у владі. Для цього розробити та прийняти нову редакцію Конституції України, яка народить необхідні баланс та гармонію в побудові державного управління, поверне політичну стабільність. Ключова роль у цьому належить винятково народові, який мусить на референдумі визначитись щодо форми державного правління України (президентська чи парламентська республіка). Для цього потрібно негайно оголосити та провести референдум тільки з цього питання. Парламент та уряд мають делегувати своїх представників у конституційну комісію, ініційовану Президентом України.
Не знаю, як можуть перебувати в політиці люди, які не лише відверто, не криючись, зневажають Конституцію України, але й демонструють її повне незнання, як і рішень Конституційного Суду. Хочемо ми того чи ні, але не можна референдумом міняти Конституцію. Колись, в 2000 році, це вже хотів зробити екс-Президент Леонід Кучма, але Конституційний Суд заборонив йому це робити, чітко зіславшись на норми самої ж Конституції. Колишній Президент, якого помаранчева команда звинуватила в усіх можливих гріхах, не дозволив собі потоптати Конституцію, то як же назвати демократами тих, хто зневажає Основний закон своєї Держави.
Референдум дійсно може виконати подвійну функцію: консультативну, щоб продемонструвати парламенту позицію більшості населення; і затверджуючу – після прийняття 300-ма голосами у Верховній Раді змін до Конституції, які міняють державний устрій, ним (тільки після рішення Конституційного Суду від осені 2005 року) мають реально вводитися в дію саме такі зміни.
Тому для здійснення першої функції опозиціонерам треба не ультиматуми проголошувати, а чесно зібрати 3 мільйони підписів на підтримку референдуму. Для реального проведення змін до Конституції слід напрацювати такий проект, який отримає підтримку двох третин складу Верховної Ради України. Для цього коаліція й ініціювала створення Тимчасової Конституційної Комісії, але ж опозиціонери відмовилися в ній працювати й вимагають неконституційного врегулювання конституційних проблем, які дійсно існують. Бо їм потрібні не зміни до Конституції, а конституційний переворот. Але нічого подібного не дозволять їм зробити ні український народ, ні діюча коаліція, ні демократична світова громадськість.
Вимога друга. Захистити зовнішньополітичний курс України.
Захистити зовнішньополітичний курс України, закріплений в Законі України «Про основи національної безпеки України». Політично, законодавчо та організаційно забезпечити визначену Конституцією України провідну роль Президента України в проведенні зовнішньої політики. Призначити міністра закордонних справ України, поданого Президентом згідно з Конституцією на затвердження Верховній Раді України.
Ніхто не піддає сумніву конституційне право Президента на здійснення керівництва зовнішньою політикою. Але опозиціонери вирішили зневажити інші конституційні норми, згідно з якими: тільки народ є єдиним носієм влади в державі, і тільки Верховна Рада України, як представник інтересів народу, має виключне право встановлювати, яким саме буде цей зовнішньополітичний курс, і кому з внесених Президентом кандидатів довірити його здійснення.
Сьогодні опозиціонери хочуть нам нав’язати позицію, що єдиним пріоритетом для України є негайний вступ до НАТО. Але народ сьогодні в абсолютній більшості категорично проти. І це питання може стати актуальним лише тоді, коли більшість наших громадян кардинально змінять свою думку. До речі, з такою позицією погодився й Президент, підписавши Універсал національної єдності з саме таким формулюванням.
До речі, коли вже згадати про мораль, з якою наші опозиціонери не дуже дружать, то чи став би Віктор Ющенко Президентом, якби в 2004 році під час вибрів хоч раз заїкнувся, що бачить своїм ключовим завданням – терміново привести Україну в НАТО. Про Юлію Тимошенко з її однойменним блоком взагалі нічого говорити. Більшість її виборців категорично проти НАТО, і їх вона просто брутально обманула.
Стосовно ж кандидатури на посаду міністра закордонних справ, то його посада занадто визначальна, щоб бути предметом чиїхось прихотей і амбіцій. Тому дивує позиція Президента, який навіть не постарався переконати коаліцію в перевагах своєї кандидатури, вважає, що Рада має її затвердити з закритими очима, хоча Конституція твердить про співвідповідальність, а отже й про спільне, компромісне рішення. Президент нині виявив готовність до консультацій і незабаром прийнятний варіант буде знайдено.
Що ж до захисту, то він потрібний хіба що від Юлії Тимошенко. Адже саме вона запропонувала коаліції спільно долати вето Президента на Закон «Про Кабінет Міністрів України» в той час, коли ми вже погодилися врахувати ряд пропозицій В. Ющенка. Саме завдяки голосам Ю. Тимошенко та однойменної фракції положення законопроекту, яке обмежує виключне право Президента на внесення кандидатур двох міністрів, набуло чинності. Тож фальш, брехня і нехтування Конституцією опозиціонерами підтверджуються і в цій вимозі.
Вимога третя. Припинити наступ на українську мову та культуру.
Припинити дії, спрямовані на звуження сфери функціонування української мови та політичні провокації на мовному ґрунті. Негайно зняти з розгляду законопроекти, спрямовані проти української мови та скасувати рішення контрольованих партіями Антикризової коаліції місцевих рад, що руйнують конституційні засади функціонування державної мови в Україні. Припинити політику нищення української культури та національної самосвідомості.
За гарними словами криється чергова неправда, пересмикування фактів та дуже своєрідне розуміння норм Конституції і європейських принципів етнонаціональної політики. Українська мова має статус державної, який, на жаль, ще далеко не завжди належно забезпечений. Але якраз ті, хто найбільше на словах дбають про українську мову, найменше зробити для неї на ділі. Хай би опозиція дала відповідь на питання: де новозбудовані українські школи в час їхнього правління, де державна підтримка книговидання, театру, кіно, науки? Чому ви, панове, заблокували словникову програму, як допустили, що ваш міністр в кінці року повернув у бюджет кошти, не використавши їх на підтримку української культури? І чому саме те, що ви обіцяли, робив у 2003-2004 роках і робить зараз Уряд Януковича? Та ж одна, відкрита ним Сімферопольська українська гімназія важить для українства більше, ніж усі ваші безрезультатні потуги.
Що ж стосується майже двох десятків законопроектів, які регулюють мовний статус у ряді сфер офіційної діяльності, то замість огульно називати їх антиукраїнськими, вартувало б проаналізувати кожен і виставити хоч одну аргументовану претензію, можливо, коаліція й згодилася б з думкою опозиції й не підтримала б те чи інше нововведення. Для того нас і обирали в парламент, аби ми займалися законодавчою роботою, а не огульним політиканством за народні гроші. Чомусь «борців» за українську мову не турбувало досі те, що ми живемо ще за Законом «Про мови в Українській РСР», де досі є діюча (!) норма про те, якою мовою оформляти документи на виборах до Верховної Ради СРСР.
Суть же законопроектів від коаліції спрямована не на обмеження української мови, а на внормування застосування мов в усіх сферах офіційного життя. І якщо опозиція зволить виконати свої обов’язки й прочитає ці законопроекти та віднайде хоч щось дискримінаційне, то в неї є можливість звернутися до Президента з проханням накласти вето. А то виходить як при сталінській «демократії»: «Я Пастернака не читал, но знаю, что он сволочь, и требую наказать».
До речі, якими нормами Конституції та законів мотивована вимога: «зняти з розгляду законопроекти, спрямовані…». Кожен депутат має право законодавчої ініціативи, а наші опозиціонери можуть цілком свідомо проголосувати проти цих законів. В їхній ультимативній вимозі аж напрошується після слів «зняти», «скасувати» продовження «розстріляти». Отака демократія…
Вимога четверта. Припинити політизацію, криміналізацію та корумпованість силових структур України.
Звільнити з займаних посад у Міністерстві внутрішніх справ та Генеральній Прокуратурі: міністра Цушка, його заступників та керівників регіональних структур, які задіяні в кримінальних зв’язках, Генерального Прокурора Медведька, його заступників та керівників регіональних структур, які мають безпосередній зв'язок з кримінальним середовищем. Вирішити питання призначення на ці посади політично незаангажованих професіоналів загальним політичним консенсусом між Президентом, Урядом, парламентською більшістю та опозицією.
Відновити у повному обсязі розслідування резонансних справ.
Негайно призначити нового керівника Служби безпеки України, поданого Президентом згідно з Конституцією на затвердження Верховній Раді України.
Припинити здійснення МВС військових функцій. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України підпорядкувати Указом Президента внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ та інші військові формування Президенту України.
Про подібні явища після дворічної міністерської діяльності Ю. Луценка навіть згадувати соромно. Сьогодні діяльність того ж МВС найперше полягає в подоланні ганебної спадщини «термінатора» і його поплічників. Чомусь нинішня демократична опозиція мовчала, коли з МВС викинули біля 20000 реальних працівників, був розгул політичних репресій, а залишки міліції змушували прикривати рейдерські атаки.
Що ж до розшифровки опозиційної вимоги – там і криється суть їхньої стурбованості. Негайно відправити у відставку тих, хто почав цікавитися сумнівними оборудками й відвертими злочинами самопроголошених борців за справедливість. Щось завідомо непристойне є в опозиціонерах, які готові всю країну довести до хаосу, аби не відповідати за скоєне.
На всі чергові кадрові домагання може бути тільки одна відповідь – норми Конституції. Так, кандидатура на посаду міністра внутрішніх справ визначається однозначно за рішенням коаліції й інші способи будуть неконституційними. Затвердження чи звільнення інших керівників силових відомств відбувається більшістю від конституційного складу парламенту. І щоби впливати на цей процес, необхідно було або створити свою коаліцію, а не гратися майже півроку в ображені амбіції, або ж представити існуючій коаліції дійсно переконливі аргументи «за» чи «проти». А для цього, принаймні, необхідно відвідувати засідання Верховної Ради України.
Вимога п’ята. Розірвати злочинний зв’язок бізнесу і влади, який призводить до корупції в міністерствах та відомствах, звільнити з посад членів уряду міністрів-бізнесменів, а також їх заступників-бізнесменів. Замінити їх на професійних менеджерів, не пов’язаних з бізнес-інтересами.
Фальшивість даної вимоги стає явною при першому знайомстві зі складом фракцій БЮТ і «Нашої України» у Верховній Раді й на місцях. У них найвищий відсоток не просто бізнесменів, але й представників не надто чистого бізнесу, замішаного на рейдерстві, відмиванні коштів тощо. Першим кроком Прем’єр-міністра Тимошенко було списання більш ніж семи мільярдного боргу ЄЕСУ, а останнім – урядова підтримка рейдерських атак на ряд провідних підприємств України.
Страшно не те, що на керівні посади приходять люди, які пройшли школу бізнесу, управління промисловими підприємствами. Хороший менеджер на виробництві забезпечить і якісне управління на рівні міністерства. Небезпечно, коли до влади дориваються мільйонери й мільярдери – скоробагатьки, які не навчилися відрізняти власну кишеню від Державного бюджету. Тож даною вимогою ультиматуму опозиція фактично дала оцінку своїй діяльності у двох попередніх урядах.
Вимога шоста. Перейти на прямі (без посередників) угоди з Російською Федерацією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном щодо забезпечення України природним газом.
Поновити виконання існуючих прямих угод про постачання в Україну та транзит газу з Російської Федерації, Туркменістану, Узбекистану, в тому числі, ратифікованих парламентом. Активізувати входження України в єдину енергосистему Європейського Союзу. Зважаючи на загрози енергетичній безпеці України, пов’язані з посиленням тінізації, корупції та можливої втрати Україною газотранспортної системи, розірвати всі угоди та контракти з компанією «РосУкрЕнерго», а також з компаніями, афільованими до цієї структури, в усіх секторах паливно-енергетичного комплексу.
На злодієві шапка горить! Чи й же Уряд, якщо не Юлії Тимошенко, зруйнував прямі поставки газу в Україну? В чиїй фракції сьогодні ховається за депутатською недоторканістю від кримінальної відповідальності колишній голова „Нафтогазу України”? Цинічно звучать такі слова від політиків, які руйнували систему постачання енергоносіїв в Україну, запустили в середину держави за відповідну винагороду «РосУкрЕнерго», підписали договір про ціну на російський газ в 230 доларів за тисячу кубометрів. Нині, коли в значно гірших умовах, ніж 2004 року Уряду вдалося стабілізувати ситуацію, Тимошенко прагне знову почати руйнацію, навіть не задумуючись про альтернативу. Воістину: чим гірше для країни, тим краще для деструктивної опозиції.
Вимога сьома. Суттєво підвищити заробітні плати та пенсії.
У зв’язку з кризовим подорожчанням товарів та послуг першої необхідності, зниженням реального рівня життя більшості громадян забезпечити зростання доходів працюючих та пенсіонерів з одночасним проведенням системи заходів, що забезпечать конкурентноздатність національної економіки.
Для цього негайно розглянути проекти змін до Закону "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (щодо збільшення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати з 01.01.2007 р.) (№ 3068).
Хороше й правильне побажання. От тільки лідери опозиції нагадують революціонера, який, вискочивши на площадку поїзда, який уже набирає швидкість, розмахуючи своїм партійним прапорцем, пробує переконати весь світ, що це саме він веде поїзд і як машиніст, і як кочегар, і кондуктор, і стрілочник.
Але прагнення опозиції приєднатися до доброї справи можна було б оцінити позитивно, якби голоси їхніх фракцій були віддані за Закон «Про Державний бюджет України» із відповідними вимогами до Уряду й за зміни до бюджету, якими соціальні стандарти наших громадян були покращені. Яке вони сьогодні мають моральне право заявляти, що Уряд зробив ці позитивні кроки за їхньою ініціативою. Судячи з результатів голосування - якраз навпаки!
Вимога восьма. Подолати "тарифну кризу”.
Визнати Уряд Януковича відповідальним за "тарифну кризу" та визнати його роботу у сфері формування цін та тарифів на житлово-комунальні послуги незадовільною.
Прийняти зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (щодо формування та затвердження цін, тарифів на житлово-комунальні послуги) (№ 3069) та на основі цих змін переглянути тарифи. У відповідності з проектом Постанови Верховної Ради № 3183-1 заслухати 3 квітня звіт уряду про подолання негативних наслідків підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги.
Природний газ українського видобутку мусить реалізовуватися виключно населенню України за мінімальною рентабельністю.
Посміятися тільки можна з першої фрази вимоги: «Визнати Уряд Януковича відповідальним за тарифну кризу та визнати його роботу у сфері формування цін та тарифів на житлово-комунальні послуги незадовільною». Виявляється, ми всі й не здогадувалися, що з січня 2005 по серпень 2006 років Україною правив Уряд Януковича, а Тимошенко й Єхануров нам лише приснилися.
Це, напевне, Янукович весною 2005-го підказав Тимошенко і Ющенко відмовитися від існуючих схем розрахунків за газ із Росією й Туркменією. Мабуть, він у серпні 2005-го й січні 2006-го уповноважував „Нафтогаз” і його голову Івченка розривати угоди з „Газпромом Росії” й підписувати невигідні для України цінові умови, які й склали основу для стрибка вартості тарифів. Чи ж не Юлія Тимошенко, бажаючи виглядати доброю, підвищувала соціальні виплати не за рахунок розвитку економіки й зростання Державного бюджету, а зобов’язувала це робити місцеву владу за рахунок і так дірявих місцевих бюджетів? Звичайно ж, у них не лишилося резервів, щоб дотувати комунальне господарство, як це робилося раніше. Зайве й згадувати, як у місцевих радах, де більшість мають БЮТ і «Наша Україна», спершу підвищили тарифи до захмарних розмірів, а потім було влаштовано цирк з візитами Тимошенко й символічними їх зниженнями. Цинізм і аморальність, як нам продемонстрували деякі політики, можуть зростати ще більше, ніж тарифи.
Стосовно ж врегулювання тарифної кризи, то Уряд, за допомогою Генпрокуратури, й коаліцій відпрацювали механізми її подолання, зокрема й на законодавчому рівні. От тільки голосів опозиції за такий законопроект ми так і не дочекалися. Ті ж законопроекти, які вносять члени БЮТ, завідомо неконституційні, оскільки ними, зокрема, пропонується передати Кабінету Міністрів право й відповідальність щодо встановлення тарифів. Але Конституційний Суд уже тричі виносив рішення щодо неконституційності таких дій. Отже знову відвертий обман і популізм.
Вимога дев’ята. Припинити корумповані схеми в економіці.
Вжити негайних заходів щодо ліквідації новітніх тіньових схем в економіці. В тому числі, пов’язаних з махінаціями при відшкодуванні податку на додану вартість (ПДВ) - прийняти закон, який затверджує алгоритм повернення ПДВ і виключає ручне управління цим процесом; скасувати штучне корупційне ліцензування продажу зерна; запровадити обов’язкові аукціони на оренду та продаж несільськогосподарської землі, державної та комунальної власності.
Стосовно цієї вимоги, напевно, коментарі зайві. Згадаймо тільки, як двоє рядових міліонерів за час правління Тимошенко раптом стали успішними мільярдерами. Згадаймо факти, які виплили під час корупційного скандалу щодо «любих друзів» і з якими коментарями звільняв Юлію Тимошенко Віктор Ющенко. Там усі схеми корупційних діянь висвітлені краще, ніж в енциклопедії з криміналістики. А щоб звинувачувати діючий Уряд у потуранні корупційним схемам, слід би навести факти. Бо корупція є в усіх країнах світу, але загрозливою вона стає лише тоді, коли відкрито підтримується владою. От тільки найяскравіші ілюстрації в літописі корупції, на мій погляд, було вписано саме 2005 року.
Вимога десята. Припинати тиск влади на бізнес.
Створити нормальні умови для реєстрації та ведення бізнесу в Україні. Прийняти закон про єдиний соціальний внесок і зменшити навантаження на фонд оплати праці. Припинити руйнування конкурентного середовища і створення привілеїв для наближених до влади бізнес-структур.
Пропозиції, якими підкріплена дана вимога, абсолютно коректні й правильні. І це одна з численних справ, які могли б разом зробити для розвитку економіки, влада й опозиція. Дещо з запропонованого Уряд уже почав реалізовувати, під щось ще треба напрацювати законодавчу базу. Є ще болюча проблема приваблення інвесторів – як зовнішніх, так і вітчизняних.
От тільки пізнається рівень економічної свободи за результатами. Коли нинішня опозиція була при владі, ми пережили спад темпів розвитку виробництва, втечу інвесторів, повернення до адміністративних методів управління економікою.
Тож, безумовно, щоб не відновити таких негативних тенденцій, ми виконаємо цю вимогу опозиції, а значить – ніколи не зробимо тих помилок і зловживань, яких допустились свого часу вони.
Вимога одинадцята. Негайно зупинити рейдерство.
Під дахом правлячої коаліції в Україні відновилося ганебне явище під назвою «рейдерство», яке дозволяє владі та продажним корумпованим суддям у злочинному об’єднанні відбирати у держави та приватних власників підприємства, землю, майно та ділити між учасниками злочину. Вимагаємо першочергово прийняти Закон України «Про запобігання рейдерству».
Опозиція знову плутає грішне з праведним. Не під дахом нинішньої коаліції відновилося рейдерство. Його розквіт припав на літо-осінь 2005 року. Саме на рейдерських схемах створено мільярдні статки декого з близьких до колишньої влади олігархів.
Зараз аналітики фіксують скорочення кількості рейдерських атак і зменшення апетитів рейдерів. На підприємства масштабу Нікопольського феросплавного вже ніхто не замахується. Протистояти рейдерству допоможе й міжвідомча антирейдерська комісія, очолювана М. Я. Азаровим, до якої увійшли й депутати з опозиції. От тільки, борючись проти рейдерства, ми будемо чути постійні звинувачення в утисках опозиції. Бо я невпевнений, чи хоч хтось в Україні назве принаймні одну рейдерську атаку без участі депутатів-бютівців з Верховної, чи місцевих рад.
Вимога дванадцята. Припинити руйнування основ державності та системи влади в країні.
Зняти з розгляду проекти нормативно-правових актів, спрямованих на руйнування системи державної влади, зовнішньої та внутрішньої політики, системи оборони й державної безпеки, перешкоджання реалізації Президентом України конституційних повноважень. Зокрема, зняти з розгляду законопроекти про зміни до Конституції, що руйнують систему місцевих державних адміністрацій (№ 3207-1), про Президента України, про Раду національної безпеки й оборони, про засади зовнішньої і внутрішньої політики, про Конституційний Суд. Неухильно виконувати всі укази Президента, якими у відповідності з пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України зупинено дію актів Кабінету Міністрів України, у тому числі й з кадрових питань.
У даній вимозі перемішалося все: ігнорування прямих конституційних норм, відмова від передвиборчих обіцянок децентралізувати владу в країні й зробити її ближчою до людей, бажання законсервувати стан перманентної політичної кризи, врешті, разюча непослідовність – саме голосами БЮТ введено в дію Закон «Про Кабінет Міністрів України», яким обмежено повноваження Президента. У цій вимозі Ю. Тимошенко заклала звинувачення проти себе самої.
А чого лиш варта неконституційна вимога зняти з розгляду ті чи інші законопроекти. Якщо ви, панове, проти них, то не голосуйте, а потім не долайте накладене на них вето. А якщо вже подолали, то не звинувачуйте інших у тому, що зробили самі (до речі – одну з не багатьох своїх позитивних дій у цьому скликанні). А ще не обманюйте виборців, бо чи набрав би БЮТ стільки голосів на виборах, якби заявив перед ними, що хоче зберегти заскорузлу систему обласних і районних адміністрацій.
Вимога тринадцята. Зняти всі перешкоди для проведення місцевих референдумів.
Враховуючи неможливість ефективної боротьби з корупцією в регіонах іншими засобами, запровадити дієву систему народовладдя на регіональному рівні, яка передбачатиме безперешкодне проведення референдумів щодо дострокових виборів міських голів та місцевих рад, які скомпрометували себе корупцією з землею та комунальною власністю (законопроект № 1154).
Насправді найефективніша боротьба з корупцією в місцевій владі – це відповідальний підхід до формування списків та підтримки кандидатів на місцевих голів. Бо ні перевибори, ні референдуми, ні імперативний мандат не допоможуть, коли місця в цих списках і підтримка на виборах безсоромно продаються. Що ж до зазначеного законопроекту, то він може бути підтриманим лише у випадку, якщо його норми не суперечать Конституції, з чим у нинішньої опозиції не все в ладах.
Вимога чотирнадцята. Запровадити відповідальність корумпованих суддів за неправосудні рішення.
Невідкладно прийняти закон, що усуває корупцію та неправосудність у судах усіх рівнів, створює дієву, незалежну від влади систему професійної відповідальності суддів. Обрати від Верховної Ради до Вищої ради юстиції для збалансування владного представництва трьох членів Вищої ради юстиції від опозиції. Звільнити з посад суддів, які зганьбили своє ім’я та авторитет правосуддя, ухвалюючи заздалегідь неправосудні рішення.
Тепер опозиція нагадує чеховську унтер-офіцерську вдову, яка сама себе висікла. Чи опозиціонери забули, хто очолює Верховний Суд України? Чи не хочуть згадувати, як рішенням суду Ющенка зробили Президентом? Як щойно обрана Прем’єр-міністром Ю. Тимошенко через суд відмивалася від семимільярдного боргу? Може, забули, в яких судах благословляли їхні рейдерські атаки?
Безумовно, нам слід проводити глибоку реформу судоустрою, а не приймати черговий декларативний псевдо закон, на зразок: «Повеліваємо, щоб більше в країні не крали й хабарів не брали», - як це пропонує опозиція. Маючи в своїх фракціях кількох дійсно фахових юристів, опозиція могла б хоч вимогу сформулювати так, аби люди не сміялися.
Вимога п’ятнадцята. Зупинити сповзання ЦВК до маніпуляцій та корупції.
Повернути баланс політичних сил до Центральної виборчої комісії та негайно затвердити Верховною Радою дві кандидатури членів ЦВК, внесених Президентом України.
Апофеоз абсурду! Найбільша в Україні Партія регіонів не має в ЦВК жодного свого представника, після того, як нинішня опозиція в грудні 2004-го запроваджувала «революційну демократію».
Майже всі, хто сьогодні засідають у ЦВК були обрані за поданням так званих партій Майдану. От тільки несподівано сталось так, що ці люди виявилися достатньо чесними й не захотіли піддаватися політичному тиску під час виборів 2006 року, провели їх достатньо чесно й справедливо. Мабуть, не зрозуміли, що тодішня «помаранчева влада», а сьогоднішня опозиція, чекала від них зовсім іншого результату, майже за словами Юлії Тимошенко: «Або переможемо ми, або вибори сфальсифіковані».
Вимога шістнадцята. Прийняти закон «Про парламентську опозицію».
Законодавчо закріпити принципи контролю влади та відповідальність представників владних інституцій за нехтування Конституцією та законами, за зловживання та корупцію в законі «Про опозицію» (законопроект № 2885).
Законодавче врегулювання статусу опозиції, безумовно, потрібне. У більшості країн світу такі норми містяться в Регламенті парламенту, але ми згодилися на варіант закріплення прав опозиції окремим законом. І шанси на його прийняття були вкрай високими. Але опозиція обіграла сама себе, опустившись до банального шулерства. Замість напрацьованого міжфракційною робочою групою законопроекту всіх співавторів попросили терміново підписати закон з «технічними правками», який абсолютно протирічив Конституції.
Проти такої редакції (№ 2885) збунтувалися навіть партнери БЮТ по опозиції. Зрозуміло, що за подібні фальсифікати Верховна Рада голосувати не буде, не зважаючи на жодні ультиматуми.
Вимога сімнадцята. Здійснити невідкладні та вичерпні заходи з подолання катастрофічного стану сільського господарства та українського селянства.
Невідкладно ухвалити закони, що забезпечать повноцінне функціонування з 1 січня 2008 року ринку землі і повернуть селянам власність на землю, а землі – її справжню вартість, та припинять безконтрольне розкрадання землі.
Незрозуміло, навіщо вимагати того, що вже проголосовано у Верховній Раді, до речі, за участю БЮТ і проти «Нашої України». От тільки загрозу повноцінному ринку землі становить не влада, а певне олігархічне середовище, яке активно виходить на ринок землі і займається незаконним її скуповуванням уже сьогодні, коли це ще заборонено законом. Зайве говорити, навколо яких політичних сил дана група зорганізувалася.
Обсудить новость на Форуме