13:24 27.09.2006 | Все новости раздела "Партия Регионов"

Людмила Кириченко: Альтернативний проект «Про парламентську опозицію» Юлії Тимошенко з’явився для того, щоб полегшити декому життя в Верховній Раді

На найближчих пленарних засіданнях Верховної Ради планується розгляд двох законопроектів «Про опозиційну політичну діяльність» та «Про парламентську опозицію» внесеними відповідно депутатами-регіоналами і Юлією Тимошенко. Кореспондент Інформаційного серверу Партії регіонів попросив досвідченого парламентарія, члена Політради Партії регіонів Людмилу Кириченко проаналізувати цих два законопроекта.

«Докорінно і сумлінно порівнювати законопроект 1011, поданий моїми колегами – регіоналами, та 1011-1 від народного депутата Ю. Тимошенко не можна, бо мета їх та обсяг задач, що порушують ці документи, відрізняються один від одного. Це зрозуміло вже від назв законопроектів. Р. Богатирьова, Т. Чорновіл та інші пропонують розширений закон «Про опозиційну політичну діяльність», а Юлія Володимирівна виписує закон особисто під свій блок, що претендує на місце парламентської опозиції, назвавши законопроект «Про парламентську опозицію».

Названі законопроекти по-різному трактують і сам термін «опозиційна діяльність». Законопроект Тимошенко звужує це поняття до «політичної діяльності парламентської опозиції»… Але політична опозиція може існувати (і працює-таки!) і поза межами Верховної Ради. Скажіть, як в цьому разі буде збігатися бютівське поняття «опозиційна діяльність» з реаліями українського сьогодення, адже зараз активно виборюють свої принципи і різні за планом (праві, ліві) опозиційні політичні парті, і що не пройшли до парламенту.

Вважаю за позитив, що законопроект 1011 дає поняття такого суспільного явища як «громадська опозиція» (це громадські об»єднання, групи громадян та окремі громадяни, законні інтереси яких не враховуються практичними діями чинної державної влади). Громадський рух - велика сила, що безумовно дієво впливає на наше суспільство. Соціологи стверджують, що менше семи відсотків населення України є членами тієї чи іншої політичної сили, більш за 90% - не партійці. Але поряд з цим багато людей працює та співпрацює в громадських організаціях. Крім того, довіра суспільства до громадських об»єднань значно вища за довіру політичним партіям. Отже, це ще одна важіль того, що не можна узурпувати опозиційне представництво тільки парламентською більшістю.

З приводу цього, хочу звернути увагу, що законопроект 1011 чітко виписує, хто ж є суб’єктом права опозиційної політичної діяльності. Готуючи документ, народні депутати – регіонали бажали в цілому надати законність опозиційному руху в країні. Альтернативний законопроект з’явився, на мою думку, для того, щоб полегшити декому діяльність у Верховній Раді.

Коли регіонали говорять про об’єднану парламентську опозицію, то мають на увазі, що до її складу ввійде не менше третини народних депутатів від конституційного складу Ради. Законопроект 1011-1 не зважає на питання чисельності парламентської опозиції. Чи є це правильним?

Ще один нюанс із законопроекту 1011-1: «Утворювати опозиційний уряд може виключно парламентська опозиція, яка складається з політичної партії (блоку), що набрала найбільшу кількість голосів на виборах». Давайте всі разом здогадаємось: про яку ж силу йде мова? Чи не занадто буде нашій законотворчості, якщо вона почне працювати тільки на одну політичну силу?!

Гадаю, що БЮТ планує працювати в опозиції багато років, бо чим ще можна пояснити таке збільшення кількості посад для опозиції, що пропонує законопроект 1011-1. Крім посад голів окремих комітетів та їх заступників документ пропонує віддати опозиції ще чимало «портфелів» у Держкомісіях, Вищій Раді юстиції, Антимонопольному комітеті, Нацраді з питань телерадіомовлення, у Раді нацбанку та багато іншого. Це іде всупереч Регламенту Верховної Ради України (ст.. 76), який має пункт, де передусім закладено квоту розподілу керівних посад «пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій до фактичної чисельності народних депутатів у порядку, встановленому Верховною Радою».

Читаєш проект закону Юлії Володимирівни «Про парламентську опозицію» і з»являється думка: а чи не час починати захист парламентської більшості. Наприклад, ст. 17. п. 3: «Комітети Верховної Ради України, які очолюють представники парламентської опозиції, утворюються в першочерговому порядку». ст. 17. п. 5: «Парламентська більшість не має права вето на кандидатури, запропоновані за квотою парламентською опозицією, і зобов»язана призначити на відповідні позиції тих, кого запропонувала опозиція».

Законопроект Юлії Володимирівни Тимошенко містить немало пунктів, що забороняють правлячій коаліції не скоритися рішенням опозиції. Сміливі пропозиції даного законопроекту часто протирічать законодавству України та здравому глузду. Так, ст. 16 п.5 пропонує надати парламентській опозиції право вето на будь-яке рішення Кабміну, якщо за це проголосує ? парламентської опозиції. Тобто, припустимо, що опозиція складається зі 150 парламентарів. Потрібно буде десь 110 голосів, щоб будь-яке рішення Кабміну не пройшло? Виходячи з цієї пропозиції виникає питання: чию платформу має реалізувати Кабмін - парламентської більшості, що його делегувала, чи 110 депутатів-опозиціонерів? А якщо опозиція складатиметься із 100 чол. тоді диктувати Уряду будуть 75 депутатів?

Давайте не переносити політігри в площину дій Кабміну, не треба заважати його роботі, бо наслідки від цього для держави можуть бути катастрофічними. Якщо вже якась політична сила взяла на себе відповідальність за долю України, обрала свій курс, свою команду, то не треба їй мастити палки в колеса.

Всупереч Регламенту Верховної Ради України (ст. 70, п.6) пропозиція (ст. 7, п.6) законопроекту 1011-1 про те, «якщо під час обрання керівництва Верховної Ради України, голів комітетів, будь-який з представників парламентської опозиції не набрав необхідної кількості голосів для заміщення відповідної посади, - таке голосування вважається недійсним».

Суперечить існуючому законодавству і вимога, щоб запити парламентської опозиції розглядалися в першочерговому порядку (ст. 23, п.2). Ця ж стаття (п.4) ставить у виняткове положення лідера парламентської опозиції, надаючи йому першому слово під час доповіді Кабміна на засіданні Верховної Ради. А пункт 5 статті 23 дозволяє прийняття резолюції недовіри Уряду, якщо за таке рішення проголосує ? від загального складу парламентської опозиції (тобто приблизно 110 голосів). Хоча згідно ст. 87 Конституції України «прийняти резолюцію недовіри Кабміну можна більшістю від конституційного складу Верховної Ради (тобто 226 голосів)».

Але найяскравішою фішкою бютівського законопроекту є вимога фінансування з держбюджету опозиційного Уряду « в розмірі, передбаченому чинним законодавством для відповідних категорій держслужбовців». Тобто, український платник податків має утримувати два Уряди, один з яких буде працювати з повною відповідальністю, а інший критикувати і … критикувати.

Світовий досвід доводить, що в деяких розвинутих країнах держава частково фінансує діяльність партій – але і опозиційних, і провладних. Виплати ж тільки-но для опозиції дискримінують інші політичні об»єднання: провладні чи ті, що зовсім не пройшли в парламент через брак голосів виборців.

Враховуючи названі недоліки, вважаю, що законопроект 1011-1 треба відхилити як політично заангажований та фінансово необґрунтований. Ми маємо виробити такий закон «Про опозицію», який дасть нашому суспільству змогу демократично розвиватися. І кожний депутат, працюючи над відповідним законопроектом, голосуючи за нього, повинен враховувати, що цей Закон станеться на роки, тому має бути виваженим та юридично доцільним», - резюмувала Людмила Кириченко.

Источник: Партия Регионов

  Обсудить новость на Форуме