17:12 18.07.2006 | Все новости раздела "Партия Регионов"
Сергій Ківалов: У президентських «правничих радників» – знову криза жанру
«– А що ж, – він каже, – вибачайте,
Ні те ні се,
Хоч десять раз пересідайте,
Немає хисту – от і все.»
Леонід Глібов, «Музики» [1890]
Наведені слова славетного українського байкаря змусила згадати невщухаюча діяльність «радників» і «правників», що ні-ні та підкажуть Президентові якусь нісенітницю, при цьому насуплюючи брови для серйозності і уявляючи власні наявні чи примарні закордонні дипломи.
Останні їх «перлини», як звичайно, не вирізняються належним юридичним обґрунтуванням і відповідністю здоровому глузду.
Так, кажуть, що Антикризова коаліція, створена депутатськими фракціями Партії регіонів, Соціалістичної і Комуністичної партій України, а разом із нею і парламент, і прийняті ним рішення - нелегітимні. В чому ж вбачають нелегітимність? У тому, що одна з учасниць Антикризової коаліції, депутатська фракція Соціалістичної партії України не повідомила завчасно, за 10 днів, «помаранчеві» депутатські фракції про вихід із старої, «демократичної» коаліції, як того вимагає стаття 65 Регламенту Верховної Ради України.
За цим гучним викриттям якось загубилися такі факти, що народ України в особі більше 25 мільйонів дієздатних громадян на демократичних виборах 26 березня 2006 року надав Партії регіонів, Соціалістичній і Комуністичній партіям України гуртом 240 з 450 депутатських мандатів, 53,3 % голосів у новому Парламенті, що ці три партії як беззаперечна парламентська більшість прийняли рішення про формування коаліції депутатських фракцій, офіційно оголошене головуючим з парламентської трибуни 11 липня, уклали і підписали Коаліційну угоду, офіційно оприлюднену 14 липня, що волевиявлення депутатської фракції Соціалістичної партії України про вихід із утвореної 22 червня старої коаліції – чітке, незаперечне і послідовно підтверджується
Ці «малозначущі» факти, на думку «радників», значення не мають, як і те, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є не вони, а Український народ, який зробив свій вибір, а народні обранці – свій, створивши, як приписують Конституція і Регламент, нову коаліцію. Із такими знаннями у царині конституційного права і теорії права «радникам» час знову сідати на студентську лаву, і допоки утриматися від наступних порад. Тим більше, що 18 липня юридичний формат Антикризової коаліції відкориговано.
Подейкують, що Антикризовою депутатською коаліцією не поважаються права парламентської опозиції. Даруйте, але ж це зусиллями Партії регіонів та її союзників по Антикризовій коаліції було зірвано виплеканий «демократичною» коаліцією антиконституційний проект розподілу посад у керівництві парламенту та парламентських комітетів, за яким опозиції було відмовлено у керівництві хоча б одним з 24 комітетів Парламенту, а саму ж опозицію у кількості 207 з 450 депутатів - фактично викреслено з парламентського и політичного життя країни. Зараз Антикризова коаліція запропонувала парламентській опозиції очолити 11 парламентських комітетів, розробила і подала до Верховної Ради законопроект про парламентську опозицію, не припиняє відкритий діалог з опозиційними парламентськими фракціями і надалі шукає компромісного рішення заради стабільної роботи законодавчого органу держави. Звинувачення Антикризової коаліції у неповазі до прав парламентської опозиції – несправедливі.
Наступний висновок «радників» вражає невіглаством, нахабністю і безвідповідальністю. Було заявлено, що Президент України має право, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 90 Конституції, достроково припинити повноваження Парламенту, якщо протягом шістдесяти днів після складання Кабінетом Міністрів України повноважень перед новообраною Верховною Радою України не сформовано персональний склад нового Кабінету Міністрів України. Бо, нібито, стаття 90 Конституції, яка дає Президенту право розпустити парламент у випадку несформування Уряду не може припускати ситуації, коли можлива криза влади. При цьому стверджувалося, що Президент України, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 106 і частини 3 статті 114 Конституції, має право не подавати до Верховної Ради затверджену парламентською коаліцією кандидатуру Прем’єр-міністра, пропонувати іншу кандидатуру.
Також було заявлено, що Президент не подаватиме для затвердження Верховною Радою України кандидатуру Прем’єр-міністра України Віктора Федоровича Януковича, законно визначену Антикризовою коаліцією і подану Президентові ще 11 липня, при цьому датою виникнення права Президента на розпуск Парламенту буде 25 липня 2006 року, день спливання шістдесятиденного строку з дня проведення першого засідання Верховної Ради України 25 травня, коли Кабінет Міністрів України склав свої повноваження перед новообраним Парламентом.
«Оригінальність» цього задуму «радників» вражає. Адже намагаються «вбити двох зайців»: узурпувати владне повноваження, не надане Конституцією і притягти Верховну Раду до конституційної відповідальності за протиправну бездіяльність іншого суб’єкта такої відповідальності.
По-перше, ніякого повноваження Президента достроково припинити повноваження Парламенту у разі несформування персонального складу Уряду протягом шістдесяти днів після складання минулим Урядом повноважень перед новообраним Парламентом, згідно Конституції і чинного законодавства України, не існує. Жоден «правник» не вправі на свій вибір змінити формулу пункту 2 частини 2 статті 90 чинної Конституції, в якій йдеться про ВІДСТАВКУ уряду, вирішену парламентом, а не СКЛАДЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ самим урядом перед новообраним парламентом без будь-якого рішення парламенту з цього приводу. Статті 108, 115 Конституції недвозначно підтверджують: відставка і складення повноважень – це дві різні форми припинення повноважень.
По-друге, навіть якби зазначене повноваження Президента України існувало, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України теперішнього скликання все одно було б неконституційним, оскільки це означало б притягнення Верховної Ради України і діючої коаліції депутатських фракцій до конституційної відповідальності за бездіяльність іншого суб’єкта цієї відповідальності, Врегульоване статтею 90 Конституції дострокове припинення повноважень Верховної Ради України є формою притягнення Парламенту до конституційної відповідальності за певні дії або бездіяльність, що заважають реалізації конституційних норм і шкодять конституційному ладу в державі. Підставами такої відповідальності частиною 2 статті 90 Конституції визначено: бездіяльність депутатських фракцій із формування парламентської коаліції, бездіяльність Парламенту в цілому що не проводить пленарні засідання, а також бездіяльність коаліції депутатських фракцій щодо призначення нового складу Уряду замість попереднього складу Уряду, який рішенням Парламенту відправлений у відставку. Насправді, Антикризовою коаліцією депутатських фракцій вчинено всі можливі дії, необхідні для формування нового Уряду: кандидатуру Прем’єр-міністра у належному порядку визначено, і 11 липня 2006 р. передано Президентові України для подання до Верховної Ради України для остаточного затвердження, відповідно до статей 83 і 114 Конституції. Президент України і досі не подав кандидатуру Прем’єр-міністра України для остаточного затвердження Верховною Радою, до чого його зобов’язують статті 106 і 114 Конституції. А без чинного Прем’єр-міністра, відповідно до статті 83 Конституції і статті 64 Регламенту Верховної Ради України, парламентська коаліція не вправі подати, а Верховна Рада – затвердити кандидатури інших членів Уряду. І от тепер, «радники» вимагають від Президента не подавати кандидатури Прем’єр-міністра до парламенту до 25 липня, аби у цей день заявити, що у несформуванні Уряду винна Верховна Рада і парламентська коаліція, і розпустити Парламент. Ця «схема», як взірець найгіршої традиції «дворцових інтриг», що не має нічого спільного із Конституцією, верховенством права і елементарною моральністю, компрометує репутацію кожного, хто має відношення до її розроблення і реалізації.
«Радники» також вводять Президента в оману, приписуючи йому повноваження відмовитися подавати до Парламенту визначену коаліцією депутатських фракцій кандидатуру Прем’єр-міністра України, і висувати власні вимоги щодо кандидатури Прем’єр-міністра України. Відповідне повноваження Президента закріплене пунктом 9 частини 1 статті 106 Конституції України саме як обов’язок Президента внести подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання відповідної пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Адже відповідне повноваження сформульоване тією ж мовою, що і повноваження Президента забезпечувати державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави, бути Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, які можливо тлумачити тільки як обов’язки Президента, і в жодному разі – як права, від здійснення яких Президент міг би відмовитися. До того ж, норма пункту 9 частини 1 статті 106 Конституції передбачає лише один спосіб дії Президента України: внести до Парламенту затверджену коаліцією депутатських фракцій кандидатуру Прем’єр-міністра України не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання відповідної пропозиції, і не передбачає інших способів дії Президента, на кшталт відмови від внесення кандидатури Прем’єр-міністра, внесення кандидатури у строк, довший за п’ятнадцятиденний або висунення тих чи інших умов для внесення кандидатури Прем’єр-міністра у визначений Конституцією строк. А Президент України, відповідно до статті 19 Конституції України, зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У випадку недодержання Президентом України свого конституційного обов’язку подати кандидатуру Прем’єр-міністра України, визначену коаліцією депутатських фракцій згідно з вимогами Конституції і Регламенту, на розгляд і затвердження Верховної Ради України протягом п’ятнадцяти днів з дня одержання відповідної пропозиції, Верховна Рада України може розглянути і затвердити зазначену кандидатуру Прем’єр-міністра України, і відповідні рішення Верховної Ради України буде важко оспорити. Адже призначення Прем’єр-міністра України, як юридична передумова для формування повного складу дієздатного Уряду, необхідні для належного функціонування Української держави, реалізації не лише конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, а й гарантованих Конституцією прав громадян на соціальне забезпечення, на доступну і безоплатну освіту, на охорону здоров’я, на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади та їх посадових осіб при здійсненні ними повноважень.
Не викликає сумнівів, що Президент України, обіймаючи державницьку позицію, внесе визначену Антикризовою коаліцією кандидатуру Віктора Федоровича Януковича на посаду Прем’єр-міністра України у п’ятнадцятиденний строк, визначений чинною Конституцією.
А до проаналізованих вище рекомендацій «радників» краще ставитися із гумором, бо критичного аналізу вони просто не витримують.
Обсудить новость на Форуме