17:12 13.06.2006 | Все новости раздела "Партия Регионов"
Євгеній Кушнарьов: Я не вірю у створення помаранчевої коаліції
Фрагменти інтерв’ю „Інтернет-репортеру”, 13 червня 2006 р.
- Перше, питання, яке, окрім футболу, хвилює зараз половину українців, – це чи буде створена помаранчева коаліція, коли вона буде створена і чи буде вона дієздатна?
Я не вірю у створення помаранчевої коаліції й вважаю, що цієї думки дотримується сьогодні більшість українців, і винна в цьому сама помаранчева команда. Півтора роки тому вони прийшли до влади. Люди їм вірили. Вони багато нам наобіцяли. А що ми побачили? Жити стало гірше, влада неефективна та нечесна, немає ніякої команди. І от сьогодні вони говорять: "Ми знову об’єднаємося й усе буде добре". Насправді всі бачать, що йде відверта гризня за портфелі. На мою думку, розбіжності між помаранчевими компаньйонами зараз набагато більші, ніж два місяці тому. Через це я не вірю в можливість їх об’єднання, не вірю в те, що вони спроможні разом ефективно працювати заради інтересів України та українців. У них різні програми, різне бачення шляхів розвитку Україні та різні меркантильні бажання. Саме тому це команда, у якій внутрішні протиріччя набагато міцніші, ніж сили, які б цю команду об’єднували.
Так, до певного часу Президент, як обруч на бочці, стягував їх та утримував. Але й у нього вистачило на це сил лише до вересня минулого року, а сьогодні ми бачимо, що вже й він не в змозі подолати ці протиріччя. Більше того, Президент сам став заручником їхніх „розборок”, і в цьому випадку він уже не голова країни, тож втрачає довіру громадян. Йому треба піднятися над цією боротьбою, тим паче, що й за Конституцією він не повинен цим займатися. Тому думаю, що ніякої помаранчевої коаліції не буде.
- Тобто наступного разу, як депутати знову зберуться у Верховній Раді – засідання знову закриють...
Думаю, що вони не зможуть його закрити, оскільки це засідання по черзі будуть вести різні люди, один із яких Адам Мартинюк, а він налаштований на те, аби Верховна Рада працювала. Інша справа – вони можуть спробувати примусити своїх депутатів залишити залу, але думаю, що більш ганебного кроку для них важко вже придумати. У будь-якому випадку ми, Партія регіонів, будемо продовжувати реалізовувати нашу ініціативу з об’єднання народних депутатів, створення міжфракційної більшості, аби обрати керівництво Верховної Ради, сформувати парламентські комітети й приступити до роботи. Це абсолютно не суперечить Конституції та не заважає створенню коаліції. Це лиш показує, що у всіх фракціях є люди, які хочуть працювати, вони вже втомилися (а в помаранчевих фракціях вони вже й соромляться того, що відбувається), їм вже нічого людям пояснювати.
- Поки що ініціативу провести законопроект про можливість обрання Президента в парламенті не підтримали, але якщо Юля Тимошенко стає прем’єром, чи не є саме обрання Президента з парламенту тим виходом, який не дозволить Тимошенко стати Президентом. І, можливо, саме за таких обставин депутати й підтримають вашу ініціативу?
Дуже важко відповідати на питання, де так багато якщо. От якщо Тимошенко стане..., то як буде це. А я скажу, а якщо Тимошенко не стане... Я все-таки відповідальний політик, і ми не на круглому столі, де політологи можуть дозволити створювати собі будь-які конструкції. Я відштовхуюся від реальної практики, хоча, безумовно, намагаюся її зіставляти з теорією та досвідом, який є й у моєму житті, і в світі в цілому. Безумовно, багато факторів будуть впливати на конфігурацію та склад претендентів на майбутніх президентських виборах.
Вважаю, що ми не повинні у 2009 році повторити ту гостроту та протистояння, які були між претендентами. Думаю, що піддавати український народ такому важкому випробуванню – ніхто не має морального права. А от як зробити, щоб цієї гостроти не було? Один із варіантів – понизити статус Президента. Тоді автоматично підвищиться статус прем’єрського крісла, але прем’єр все-таки автоматично підконтрольний Верховній Раді. Прем’єр очолює колегіальний орган. У нього нема тієї кількості одноосібної влади, яка була і ще залишається у Президента. Тобто та модель більш збалансована. Там ширше розподілена відповідальність.
Ми вже впевнилися, що концентрація влади в руках однієї людина на певному етапі дає плюси, але вона обов’язково обертається великими мінусами. Навколо такої людини створюється коло людей, які пристосовуються до неї, знаходять до неї підходи, відрізають від неї всіх інших, починають впливати на її думку та позицію. За великим рахунком, керуючи людиною, керують країною. Якщо президент схильний до такого явища, як фаворитизм, то біля нього обов’язково присутні одна-дві людини (не важливо, чоловік це чи жінка), які дуже сильно впливають на його позицію. Тоді ця людина стає тіньовим керівником країни. Щоб цього уникнути, я вважаю, нам треба рухатися в бік розвитку моделі парламентсько-президентської країни.
- Тобто це реально, аби ваша ініціатива була підтримана в парламенті?
Я вважаю, що при певних умовах, це буде єдиний порятунок, за який і вхопляться всі.
- Був такий випадок, коли Партія регіонів зіграла роль державотворчого чинника. Нагадаю, що це було у Донецьку, коли вона не дала Вітренко провести проект відносної незалежності цієї області. Скажіть, це послідовна позиція партії, яка не збирається ослаблювати країну, чи це просто позиція очікування підходящого моменту?
Ми не збираємося ослаблювати країну. Тому я відразу хочу заявити, що федералізація, як можливий внутрішній устрій України не має нічого спільного з чиїмись намірами, таємними планами чи погрозами відділити якісь частини від України. В Конституції федеративних держав передбачено, що ні один із суб’єктів федерації самостійно не має права навіть ставити питання про вихід із федерації. А є федерації, де взагалі не передбачені виходи. Тобто є найрізноманітніші форми федеративних держав, як і історії їх створення. Саме тому ми так і не підійшли до того, аби серйозно, спираючись на науковий підхід, роздивлятися можливі варіанти федеративної України. А уперлися у формулу, яку вкинув у суспільну свідомість Президент Ющенко, "Федералізм – це сепаратизм" і танцюємо навколо цього. Так що і в Донецькій і в будь-якій іншій області Партія регіонів буде попереджати посягання на територіальну цілісність України. Це не наш шлях.
- Саме з цим мабуть і пов’язана ваша позиція щодо військових навчань НАТО. Це теж державотворча позиція чи антинатівська?
Те, що склалося в Криму... Ми бачимо дуже серйозне попередження від узурпації влади. І ми є свідками того, що Президент (не знаю, за яким мотивами – чи то його неправильно поінформували, чи то він був упевнений, що завтра він це питання вирішить у парламенті, чи то з інших причин) грубо порушив Конституцію. І проти закону України й без дозволу Верховної Ради допустив на територію України іноземні війська з військової технікою, зброєю та боєприпасами. Що це, як не посягання на наш суверенітет?
Повірте мені, якби, не дай Бог, Кучма дозволив собі зробити таке по відношенню до будь-якого контингенту російських військ, то представники опозиції того часу так кричали б, що було б чутно з України у Москві та Вашингтоні без телефонів.
Наведу ще один приклад, коли самі оранжеві під час революції запустили чутки та версії, що на територію України таємно прибув російський спецназ, і як вони вимагали притягнути до кримінальної відповідальності Кучму, Януковича та інших, хоча спецназу ніякого не було. А ось американська піхота кількістю 228 осіб з озброєнням – два тижні на території України – і жодного голосу з іншої сторони про загрозу суверенітету. А ми говоримо: є грубе порушення. Ні, ці американці не захоплять Україну, але ми не маємо право закривати очі навіть тоді, коли один іноземний солдат зі зброєю незаконно потрапить на нашу територію. Інакше не буде ні національної самосвідомості, ні національної гордості, ні патріотизму, ні бажання захищати свою землю. І от сьогодні звичайні українці піднялися на захист державного суверенітету, а президент опинився по іншу сторону разом з усіма помаранчевими.
- При Кучмі Регіони не так сильно виступали проти НАТО, тепер ви жорстко критикуєте цю позицію керівництва держави. Це тому, що змінилася політична ситуація в країні, хочете збільшити свій електорат чи це на руку капіталу Регіонів?
При Кучмі ми не виступали проти співпраці з НАТО. Ми й сьогодні не виступаємо проти цього. Але при Кучмі питання вступу в НАТО не стояло. І про це голосно ніхто не говорив. У Мадриді у 1997 році ми підписали Хартію співпраці з НАТО. І в рамках цієї Хартії щороку приймалися плани і проводилися різні навчання. Але сьогодні, коли Президент без консультації з народом уже говорить про вступ до НАТО, коли міністр закордонних справ Тарасюк уже назначає дати вступу України в НАТО – сама ця тема набрала більш гострий характер. Але і при цьому ми заявляємо, що ми – за співпрацю, але проти вступу.
- Дуже багато говориться про створення великої коаліції – між НСНУ та Партією регіонів. А чи можливе створення коаліції між регіонами та БЮТ?
Я думаю, що навіть у чисто теоретичному плані цей варіант на сьогодні неможливий. Справа в тому, що створити таку коаліцію для розвитку – практично неможливо. У нас різні програми, різне бачення того, як має бути побудована влада в Україні. У нас, врешті-решт, навіть різні життєві цінності. Йти на об’єднання з Тимошенко із чистої кон’юнктури, аби лише поділити пости – я не погоджуся, як і партія в цілому. І справа тут не в образах, які вона нам говорила не один раз. Справа в тому, що ми на різних ідеологічних та цивілізаційних позиціях. У нас нема спільного шляху. Але, разом із тим, ми визнаємо, що БЮТ сьогодні – це реальна політична сила. Якщо вони будуть у більшості, а ми – в опозиції, то так чи інакше діалог між нами буде. Якщо ми будемо у більшості, а вони – в опозиції, ми будемо визнавати їх та вибудовувати якісь відносини. Вони представляють інтереси 22% виборців України, і з цим треба рахуватися.
- На якому рівні із яких питань може бути цей діалог із БЮТ?
Я думаю, що у тих чотирьох укрупнених напрямках, навколо яких ми зараз ведемо діалог в парламенті – у нас багато спільного. Це щодо сильної, ефективної та прозорої влади в Україні. Влади, яка має вирішити триєдине завдання: працювати на зміцнення авторитету нашої країни у світі, піднімати нашу економіку і на основі цього, покращувати життя людей. Я думаю, ніхто проти цього не виступить.
У підходах, щодо вирішення цих питань, у нас із БЮТом є немало спільного, але й немало серйозних розходжень. Ось там, де є спільне, треба це закріплювати та, по можливості, розширювати. Там де є розходження – треба продовжувати діалог і не доводити його до тупого протистояння.
- Тобто цілком можлива співпраця між БЮТ та регіонами?
В кінці-кінців, досвід світу та Європи має нас чомусь вчити. Там же правляча коаліція та опозиція, хоча й знаходяться в політичному протистоянні, ніхто ж з них не ставить питання, що "ми, а ви – щезніть". Там є й ми, і ви, оскільки разом ми лише і можемо представляти український народ, а кожен з нас окремо – лише якусь його частину.
- То що ж тоді робити, якщо оранжева коаліція не створиться? Створювати велику коаліцію?
Перше, це розпочати роботу Верховної Ради. Сьогодні немає перепон, аби обрати спікера, замісників та сформувати парламентські комітети. Потрібна лише добра воля та усвідомлення своєї відповідальності не перед партіями, а перед народом. Ну а з’явиться керівництво Верховної Ради, ми наблизимося до місячного рубежу, який нас мобілізує, – і ми знайдемо платформу для створення міжфракційної більшості.
Обсудить новость на Форуме