12:30 28.05.2015 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Іван Дзюба: Рух збурив українське суспільство, без нього Україна навряд чи здобула б державну незалежність
27 травня 2015
Рух збурив українське суспільство, без нього Україна навряд чи здобула б державну незалежність. Але послаблення його ролі, а потім і його деградація ще потребують глибшого аналізу з боку істориків і політологів. Що ж до мого суб'єктивного погляду, то можу вирізнити кілька моментів.
Перший: Рух народжувався і набирав силу як стихія протесту. Конструктивна енергія була менше виражена, зокрема й через недостатність у ньому кваліфікованих кадрів, потрібних для різних сфер реального державотворення, а водночас і через неготовність або нездатність адаптувати до своїх завдань лояльну частину спеців радянської доби та тих комуністів (точніше, членів КПУ), яким не зовсім чужі були українські національні цінності. Звичайно, ідіотське гасло "комуняку на гілляку" аж ніяк не було рухівським, але Рух не спромігся на тверде протистояння політично темним елементам у своїх власних лавах.
Другий: недостатньо широка соціальна база Руху. Мало були представлені робітництво і селянство, інженерно-технічна інтелігенція.
Третій: патріотична ейфорія часто заважала бачити реальність. Мене як одного з учасників Руху це непокоїло, і свою співдоповідь на Установчому з'їзді Народного Руху України за перебудову (вересень 1989 р.) я розпочав з такого застереження: "Шановне товариство! Мій виступ, як і виступ Мирослава Поповича, якому я вдячний, досить дисонуватиме із настроєм, який панує в цій аудиторії. Але я вважаю, що це потрібно, бо за межами цього залу є величезні простори України, і на цих просторах не скрізь панує така атмосфера, як у нас із вами. І якщо ми хочемо не просто розпалювати самих себе, а хочемо йти до людей і працювати з ними, то нам є про що подумати". Це застереження не всім сподобалося. Оскільки багатьом було легше "розпалювати самих себе", ніж іти до інших і переконувати їх або хоча б вислухати. Так воно є і тепер, і звідси багато наших невдач і втрат.
Четвертий момент. Слушно наголошуючи на національно-культурних вимогах, Рух, одначе, не розгорнув ґрунтовної соціально-економічної програми (хоч самодіяльних проектів чи прожектів не бракувало), не поставив на перше місце захист соціальних інтересів трудівників. Дуже швидко цей ґандж дався взнаки, коли молода незалежна Україна зіткнулася з тяжкими соціально-економічними проблемами, для розв'язання яких патріотична риторика була непридатна. Уже тоді, виступаючи на Першому всесвітньому форумі українців (серпень 1992 р.), я казав: "За цих умов актуальним стає прагнення трудівників до самозахисту, до організованих дій, що ставили б межу як для сваволі державної адміністрації та відомств, так і розбоєві торговельної та інших мафій. Але біда наша, яка може виявитися фатальною, в тому, що демократичні сили не створили ні теоретичних концепцій, ні тривких організаційних структур, які б відповідали потребі захисту конкретних соціальних інтересів трудівників і водночас узгоджували б цей захист із процесом демократичного державотворення. Натомість роль оборонців трудового люду намагаються — і не без успіху — перехопити противники незалежної демократичної України, поборники тієї системи, яка протягом 70 років здійснювала найжорстокішу в світі експлуатацію народу і довела суспільство до нинішнього стану. Вони ж цинічно вдягаються в одежі захисників демократії та прав людини — ті, хто ще вчора заганяв у тюрми за саму згадку про права людини". На жаль і на біду, така ситуація — в різних видозмінах — триває вже понад два десятиліття. У нас є мало не всі ознаки формальної демократії, але нам іще далеко до соціальної демократії.
Повний виклад статті «Дзеркала тижня» тут.
Прес-служба НРУ
Обсудить новость на Форуме