14:00 19.06.2007 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
За наказом Леніна в Криму були без суду та слідства розстріляні практично всі професори Таврійського університету
Голова Кримського Руху, депутат Верховної Ради АРК Леонід Пілунський про відкриття у Києві Музею радянської окупації в коментарі газеті "День"...
Леонід Пілунський: "Добре розумію ідею країн СНД, колишніх радянських республік, у тому числі й України, створити музеї радянської окупації, і підтримую її саме тому, що ми маємо не тільки добре знати, але й адекватно розуміти свою історію. І коли ветерани зараз говорять, що от вони тяжко працювали тощо, а тепер, мовляв, хтось хоче спаплюжити їхнє життя — то це просто неправда, вони просто не розуміють, про що мова. Музей радянської окупації — це музей не про цих людей, а про режим, про те, що він натворив, скількох людей він знищив, скільки доль поламав, які злочини вчинив. Адже з нашої історії не можна викреслити фактів масового і безпідставного терору, голодомору, сталінського терору проти мільйонів людей, як окремих осіб, так і цілих народів. І все це треба добре і адекватно розуміти. Треба розуміти блюзнірство і цинізм того режиму. Наприклад, коли Фрунзе взяв Крим, то за наказом Леніна в Криму були без суду та слідства розстріляні практично всі професори таврійського університету. І щоб ви думали: колишній Кримський університет десятки років після того носив ім’я саме Фрунзе! Хіба це не цинізм окупантів? Добре, що знайшлися люди, які вже останнім часом поступово і без ґвалту змогли заслужено присвоїти університетові ім’я першого ректора Володимира Вернадського. Однак, якщо в Сімферополі до цих пір є вулиця Бела Куна, який під час червоного терору розстріляв десятки тисяч кримчан, якщо з часу падіння СРСР тут жодна вулиця не перейменована, і багато з них носять імена політиків та вождів, причетних до масових убивств, якщо тут зараз намагаються встановити пам’ятник цариці, яка причетна до цілої низки російських війн, де загинули сотні тисяч людей, яка перекреслила мир в цілому регіоні — то це не що інше, як ПРОДОВЖЕННЯ того ж самого режиму окупації, але вже не військовими, а політичними і духовними засобами.
Якщо такий музей не потрібен — то хто ж тоді згадає правду? Ми практично всі вийшли з того часу, але більшість з нас відділяють себе від злочинів того часу. І сьогодні не слід чіпати тих, хто був рядовим комуністом, бо вони були такими ж жертвами того режиму, як і весь інший народ. Але такий музей потрібен для того, щоб у людей відкрилoся свідоме сприйняття тих реалій, щоб вони могли сформулювати значення і сутність того режиму, і щоб це більше не повторилось ніколи".
Обсудить новость на Форуме