14:30 15.06.2007 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Дати нашої історії
14 червня 1941 року у буковинському селі Чортория народився геніальний український актор Іван Миколайчук.
З дитинства Івана поглинув чарівний світ гуцульських легенд, звичаїв, казок. В цьому світі були мавки та чугайстри, перелети, відьми і чортяки. З приходом Радянської влади все це відійшло у минуле, але слід у душі хлопця залишило назавжди. Митець до самої смерті залишився частиною свого народу і у майбутньому житті, у подальшій праці він надзвичайно тонко і майстерно відображав дух гуцульщини. У селі часто ставилися різні сценки; щомісяця – спектакль (у репертуарі були: “Наймичка”, “Безталанна”, “Ой не ходи Грицю”). Глядачі часто бували акторами, а актори – глядачами, хоча ролі старих персонажів грати не хотів ніхто. І ось, саме через це, Іванові одного разу запропонували роль діда Івана, батька Софії з “Безталанної”. Це й було поштовхом до подальшої праці.
За три подальші роки юнак брав участь у 36-и премєрах і, як він говорив згодом, перед ним не стояло питання “КИМ БУТИ?”. У 19-ть років Іван помандрував до Чернівців, вчитися на актора. Там потрапив до музичного училища, директор якого визначив, що іван буде вчитись грати на трубі. Тут (у Чернівцях) вперше було ним побачено “живий” кінофільм, що наповнив душу хлопця здивуванням, подивом, причепністю та таємності. А далі – студія при Чернівецькому обласному театрі.
Подати документи у ВДІК він не наважувався (хоча дуже тягло в режесуру), ось чому поступив на акторський факультет Інституту ім. Карпенка-Карого. З другого курсу почав потрапляти у відомі картини (“Сон”, “Тіні забутих предків”) та до знаменитих режисерів (С.Параджанова, В.Денисенка). Найвідоміші картини, в яких знімався Іван Миколайчук, це – “Сон”(роль Т.Г.Шевченка), “Гадюка” (роль Ваньки Бикова), “Бурян”(роль Данила Мотузки), “Камяний хрест” (роль сина Івана Дідуха), “Звільнення” (роль Савчука), “Булий птах з чорною відзнакою” (роль Петра), “Захар Беркут” (роль Любомира), “Пропала грамота” (роль козака Висиля), “Комісари” і т.д. Були фільми, що створювалися спільно з кінематографістами інших країн: “Всупереч усьому” (роль Йона), болгарські фільми “Третя від землі” і інш. Свого зросту і сили, за словами самого Івана, він досягнув у таких фільмах: “Білий птах з чорною відзнакою”, “Захар Беркут”, “Комісари”.
Працював митець і в галузі режесури. Тут його дебютом став сценарій до фільму “Вавилон ХХ”. Як і кожен актор, мав Іван особисті прийоми своєї праці, власні рецепти до неї. Зокрема, граючи роль, завжди старався зрозуміти філософію персонажу, вникнути в його душу, психологію; старався визначити “Больовий поріг” героя, адже сам говорив, що “родзинкою мого акторства є сприймання болю, я говорю про чужий біль, свій – він завжди болить. Скільки ти можеш прийняти чужого болю, настільки ти людина…”.
Метою режечури, як професії, Іван Миколайчук вважав створення унікального, нового світу. Сьогодні ми можемо говорити про те, що руками цього митця створено підвалини, основи української кінематографії. Але мало хто здогадується, якою ціною створювалося все це (згадаймо тільки заборону фільмів “Тіні забутих предків”, “Білий птах з чорною ознакою”).
Потрібно сказати, що Іван був непоганим письменником (ця сторона його життя є невисвітленою до тепер), розбирався у музиці (згадати б лише його варіант пісні “Розпрягайте хлопці коні”, у фільмі “Пропала грамота”).
Останні десять років Іван Миколайчук майже не працював. Незважаючи на недугу, старався залишатись таким, яким був зажди: веселим, життєрадісним, діяльним. Таким і залишився у спогадах Ніни Матвієнко, Леоніда Осики, Валентини Ковальської і, звісно, Марічки Миколайчук… Смерть прийшла у серпні 1987 р. Поховано митця на Байковому кладовищі у Києві.
Обсудить новость на Форуме