15:30 07.05.2015 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Завальська Січ: уроки і запозичення досвіду
06 травня 2015
5 травня 2015 року виповнилося 115 років з часу заснування Завальської Січі.
Багата українська історія на українських сподвижників, які у різні часи боролися за волю і незалежність Вітчизни. Ініціатором і засновником його був відомий громадський і політичний діяч Західної України Кирило Трильовський. Його наміри були набагато глибшими, ніж офіційно прописали у назві. Передусім на меті стояло відновлення історичних традицій українського народу - козацтва, політичної самостійності, збереження національної культури, популяризація здорового способу життя.
Цьогоріч у с. Звалля у рамках святкування ювілейної дати встановили пам’ятну дошку на честь засновника Завальської Січі - Кирила Трильовського. У святкуванні взяв участь доктор наук з державного управління, професор, голова Народного Руху України Василь Куйбіда. Пан Василь поділився з редакцією своїми думками та враженнями від поїздки.
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризувався бурхливим розвитком у більшості європейських держав різноманітних за змістом та формами діяльності громадських об’єднань, які намагалися спрямувати енергію широких верств населення на вирішення злободенних проблем. Спираючись на світову практику та національні демократичні традиції, значний поступ у цей час здійснили українські політичні, культурно-освітні та господарські організації Галичини й Буковини, діяльність яких відіграла помітну роль у формуванні національної свідомості місцевого українства.
Визначним та унікальним явищем у вітчизняній історії в цьому сенсі стало спортивно-руханкове товариство «Завальска Січ», започатковане 5 травня 1900 року поетом, доктором права, адвокатом Кирилом Трильовським(6 травня 1864 - 19 жовтня 1941 р). Згодом мережа «Січі» поширилася на всю Галичину та Буковину і позитивно вплинула на розвиток української політичної думки та на формування національної свідомості. Пройшовши драматичний шлях розвитку, січові організації своєю багатогранною діяльністю на ниві національного відродження заслужили гідне місце в українській історії.
Зародженню «Січі» передувала велика підготовча робота, проведена її організатором К.Трильовським. Окрім своєї професійної діяльності як захисника(обстоював українців у судах, зокрема, був у 1911 році серед оборонців на судовому процесі у Львові проти українських студентів, які домагалися відкриття українського університету), він засновував по селах читальні, кооперативи, вів політичну роботу. Його ідеологічні та політичні переконання, сформовані під впливом Т.Г. Шевченка, І. Франка, Ю.Бачинського, Ж. Дантона, Д.Гарібальді, Д.Мандзоні у великій мірі відбилися на характері й напрямках діяльності січових товариств. Він розумів конечну необхідність організованої боротьби мас за українську державність і наявності фізично підготовлених дисциплінованих молодих людей, які можуть стати основою майбутнього війська. Цього, із зрозумілих причин не було виписано у Статуті "Січі". Але це теж добре розуміла польська влада і тому протидіяла.
Першу «Січ» К. Трильовський намагався заснувати зимою з 1899 на 1900 рік в селі Устє над Прутом, подавши на затвердження до Галицького намісництва відповідний статут. Але Галицьке намісництво, яке на 90% складалася з поляків (це дає підстави фактично вважати її польською адміністрацією) йому відмовило, посилаючись на потребу мати окремий дозвіл на носіння товариських відзнак. Через три місяці К.Трильовський все ж домігся затвердження статуту для «Січі» в іншому покутському селі Завалля, урочисте відкриття якої відбулося 5 травня 1900 р.
Але польська адміністрація не дозволяла організовані походи січовиків на вправи. Жандарми псували їм пожежний інвентар, залякували фізичними розправами, переслідували представників української інтелігенції, які сприяли січовому руху. Так 27 травня 1900 р. за наказом війта у с. Завалля було розігнано січову забаву, а найбільш активних січовиків арештовано. За тим тільки у Снятинському і Косівському повітах втратили роботу більше 20 вчителів, що допомагали місцевим «Січам». У відстоюванні їхніх прав у судах активно допомагали К.Трильовський, В.Стефаник, М.Черемшина. Завдяки їхнім старанням велика кількість учителів була поновлена на своїх робочих місцях. Як зазначав К.Трильовський, головною причиною цього було те, що «поляки боялися хлопської організації та ще у таких формах, які вони вважали за свій виключний привілей, а найбільше їх дражнила назва «Січ» та назви січової старшини: у цьому їм вбачалася гайдамаччина». Та незважаючи на значні перешкоди, кількість «Січей» постійно зростала, більш помітною ставала їхня роль у громадському і політичному житті краю.
К.Трильовський не тільки став засновником «Січей», але й надав їм організаційної форми і змісту, особисто складав пісні та марші, видавав літературу, влаштовував січові свята, впровадивши військово-козацькі ранги і термінологію, сприяв розповсюдженню серед народу давніх традицій.
Правове поле діяльності січових товариств визначалося законодавчими актами центральних органів державної влади, а також нормативними документами Галицького намісництва (Львів) та Крайового управління Буковини (Чернівці). Пожежно-гімнастичні товариства «Січ» керувалися статутами, затвердженими органами місцевої влади. У січових статутах доступно були викладені завдання та головні форми діяльності «Січей». Крім офіційно окресленого статутами завдання – забезпечувати пожежну охорону та розвиток фізичного здоров’я молоді, «Січі» спрямовували свою діяльність на поширення освіти, організацію товариського життя.
Головними організаційними засадами січового руху, викладеними у статутах та рекомендаціях організаторів, були: добровільність, взаємодопомога, рівність, повага до власної і чужої гідності, моральність, чесність, патріотизм.
У «Січах» культивувалися жертовність, любов до українського (зокрема, дотримування національного одягу), січові звичаї, рівноправність, справедливість та вільнодумство, панувала висока моральність і товариський дух. Жінки мали рівні права із чоловіками. Значна увага приділялася пропаганді єдності галицьких і буковинських українців з Наддніпрянською Україною. Товариства боролися з моральними вадами такими як пияцтво і картярство, відкривало бібліотеки, народні доми, давало театральні вистави, створювало хори і оркестри, засновувало кооперативи, крамниці, каси, протистояли полонізму, москвофільству та рутинству, словом, формували національну свідомість і будували український світ.
Вони були великою національною школою через яку за 24 роки (заборонені в 1924 році) існування пройшли десятки тисяч молодих українців.
Патріотичному їх вихованню сприяли також періодичні видання січовиків "Зоря", "Хлопська правда", календарі "Отаман" і "Запорожець".
Таким чином, зародження та успішне поширення ідей Завальської Січі у Галичині й на Буковині стало свідченням вступу українського національного руху в якісно нову фазу розвитку, характерною рисою якої стало залучення широких верств українського селянства до активної участі в громадсько-політичних та економічних процесах, що відбувалися в суспільстві. При активній допомозі січовиків К.Трильовський двічі обирався депутатом австро-угорського парламенту(1907 р. і 1911 р.), а в 1913 році до Галицького сейму, де активно відстоював інтереси українців.
Не відомо чи під час заснування перших пожежно-гімнастичних товариств «Січ» К.Трильовський мав чіткий план творення української мілітарної організації. Проте не можна заперечувати, що саме «Січі» своєю різноплановою практичною діяльністю підготували ґрунт для її появи. А те, що К.Трильовський мислив стратегічно підтверджує факт написання ним у і видання в Коломиї в 1913 році брошури "Про велику французьку революцію"( опрацьовував теоретичні аспекти революції, відчуваючи що вона гряде), а після невдало закінчених визвольних змагань і повернення з еміграції виданням там же в 1928 році - брошури "Боротьба італійців за свободу та соборність"( розробляв теоретичні аспекти боротьби за свободу і соборність українського народу після падіння Української Народної Республіки).
Уже під час балканських подій серед галицьких українців зародилася думка про необхідність створення власної мілітарної організації і розпочалися пошуки способу її реалізації, адже ні сокільські, ані січові товариства з цим впоратися не могли. На цьому тлі у 1912 році К. Трильовський доходить до висновку про потребу на базі "Січей", яких у Галичині на той час було біля дев’яти сотень, організації стрілецьких товариств, головне завдання яких полягало у навчанні своїх членів військовій справі, а 18 березня 1913 р. створює військову організацію Українських Січових Стрільців(УСС), перші ланки якої закладаються в Косові, Яблунові і Шешорах. До початку війни 1914 р. їх було уже майже 100.
Численні заяви селян-січовиків про масовий вcтуп до легіону Українських січових стрільців, а також заяви батьків неповнолітніх юнаків про дозвіл на вступ своїх дітей до українського війська у 1914-1919 роках стали свідченням еволюції свідомості українського селянства під впливом «Січей». Таким чином почалося відродження українських військових традицій.
З початком першої світової війни К. Трильовський уже як начальником Бойової Управи, формує добровольчі підрозділи УСС, а коли січові стрільці захопили Львів і було проголошено створення Західно-Української Народної Республіки, входить до складу її Національної Ради.
Після нової окупації Польщею Галичини К. Трильовський з Українською Галицькою Армією, у формуванні якої взяли активну участь УСС, переходить Збруч, але і в нових умовах продовжує засновувати «Січі»: так появляється Січовий Комітет у Вінниці.
Успіхи і досвід «Січей» були помічені урядом УНР і лягли в основу його відповідної державної політики організації культурно-оздоровчих товариств "Січ" на всій території України. Але поразка у війні з більшовицькою Росією цьому завадила.
Великою заслугою «Січей», безсумнівно стало масове залучення до українського національно-визвольного руху молодого покоління галицьких та буковинських українців. Саме ці товариства стали тими формуваннями, де молодь знайшла практичне застосування власних сил з користю для суспільства, гартуючи при цьому свою волю і дух. Під впливом «Січей» віками гноблений чужинцями український селянин почав усвідомлювати себе причетним до великої культурної нації з власною історією. «Січ» відкидала рабську психологію, привчала до єдності, впевненості у своїх силах, поборювала антимілітарний комплекс галицького і буковинського селянства.
Відзначаючи цьогоріч ювілей створення Завальської Січі ми акцентуємо не стільки на тому, що у той час це спортивно-патріотичне об'єднання почало відроджувати загальнолюдські ідеали, скільки на тому, що воно організовувало і творило український світ на противагу окупаційному польському. Сьогодні ідею відродження та розквіту української нації в самостійній, соборній державі і цей досвід нам треба використати для боротьби з «русскім міром». І це має здійснюватися урядом України, так само здійснювалося урядом УНР. На базі колишніх ДОСААФ мають бути створені організації аналогічні «Січі».
Вони повинні виховати нових українців - сильних, справедливих, людей віри й честі, загартованих духом і тілом! Вони повинні виховати молодь готовою захистити честь нації і словом, і ділом! Молодь, яка знає, що живе на своїй отчій землі! Молодь, яка знає, звідки вона походить і куди йде! Але разом з тим ці організації, діючи у правовому полі держави, мають взяти на себе підтримку громадського порядку і безпеки, охорони об’єктів життєзабезпечення населених пунктів, а при потребі у співдії з військкоматами і формування добровольчих територіальних частин.
Заснування у невеликому далекому від цивілізаційних центрів селі «Завальської Січі», на базі якої постала перша в новітній історії України добровільна військова формація – легіон Українських Січових Стрільців, що відновив збройну боротьбу за українську державність, і вирішально вплинув на весь подальший хід національного розвитку українського суспільства, показує: гідність, відповідальність і дієвість кількох людей всупереч пануючій владі може докорінно змінити ситуацію. Потрібно діяти там де ти є, а не очікувати змін зверху.
Українці сьогодні демонструють жертовність та патріотизм, віру у свої сили і величне майбутнє української самостійної соборної держави, яку ми відновили у 1991 році. Революція Гідності повернула історичний процес у націєтворче русло. Нам залишилося завершити творення української національної держави і утвердження українського світу. Зробімо це!
Обсудить новость на Форуме