15:15 17.11.2009 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Володимир Банада: Президентом має бути людина з ім’ям Юлія
Народний Рух України є самостійною політичною силою, яка залишається на своїх ідеологічних позиціях і працює без власних вузькопартійних амбіцій заради розбудови української держави. Про це в інтервґю Волинській правді заявив Голова Волинської крайової організації Народного Руху України, радник голови Волинської обласної ради Володимир Банада.
– З головою облради ми вже давно ведемо конструктивний діалог щодо суспільно-політичної ситуації в нашій країні. Безумовно, ми не обходили питання ймовірної участі наших політичних сил у наступних місцевих виборах. Неодноразово велась мова і про те, чи дав би я згоду балотуватися на посаду Луцького міського голови. Були міркування і роздуми. Тому те, що пан Грицюк заявив в ході чат-конференції для мене не стало несподіванкою, бо я дав згоду на підтримку БЮТом мене як потенційного кандидата на міського голову Луцька. Я не заперечую можливості участі у виборах міського голови.
– Але на цій же чат-конференції Анатолій Грицюк поділився, що бачить на посаді міського голови господарника. При всій повазі, Вас більше асоціюють з політикою і знають як громадського діяча з певними ідеологічними переконаннями та месиджами. Я в жодному випадку не стверджую, що людина з такими якостями не може бути мером. Однак, варто визнати, що слави господарника Ви поки не здобули, хоча й обіймали різні високі посади. Паном Грицюком було названо ще два прізвища – Миколи Кучеренка (начальник головного управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА – «ВП») та відомого бізнесмена, депутата облради Віктора Чорнухи. Чи не здається Вам, що в цій когорті представництва від БЮТ, Ви все ж таки виконуватимете роль технічного кандидата, бо реально вони Вас не підтримуватимуть. Я не думаю, що Ви цього не проаналізували, і, мабуть, таки розумієте, що Ваш фінансовий ресурс і можливості тих людей, яких ми щойно згадували, м’яко кажучи не порівняні. Чи є якісь домовленості з БЮТом, що Ви все ж матимете посаду, скажімо, заступника міського голови, за умови перемоги представника цієї політичної сили?
– Я вже майже 19 років на службі у державних органах та органах місцевого самоврядування. Я мав високу посаду в Луцькому міськвиконкомі. Двічі обирався заступником голови облради. Працював на керівних посадах в ОДА. Але перед тим я ж 13 років працював на автозаводі. З інженера-конструктора я допрацювався до керівних посад на цьому підприємстві. Тому чому ви вирішили, що я не господарник?
– Міський голова стикається з проблемами дахів, доріг, заборгованої зарплати тролейбусників…
– І з усіма суспільно-політичними процесами, які відбуваються в місті. Це передбачено Законом «Про місцеве самоврядування в Україні».
Якщо від БЮТу буде декілька кандидатур, то найдостойнішого з них визначить соціологічне дослідження. Найбільш рейтинговий з-поміж трьох буде висунутий єдиними кандидатом. Я погоджуюся на це. Якщо запропонують, то працюватиму в команді кандидата із найвищим рейтингом.
– Чи важливою при цьому для Вас є ідеологічна складова – які переконання щодо історії України та її майбутнього матиме та людина, з якою Ви погодитеся працювати? Припустімо, вона абсолютно не поділятиме Ваших поглядів щодо УПА чи інших тем, які в нашому суспільстві мають неоднозначну оцінку.
– Ідеологічна складова для мене буде надзвичайно важливою. Я все життя – серед національно-демократичних сил. Я демократ, патріот, націоналіст. Переконаний, що найвищу посаду на наших волинських теренах у славному місті Лучеську має займати людина, яка не сповідує комуністичної ідеології.
– Ваша політична сила в цьому році відзначала 20-річчя з часу заснування. У свій час НРУ дійсно розбудив національну свідомість у нашого народу. Але все ж таки річницю Руху святкували якось доволі скромно. Чому так сталося, що сьогодні люди з національно-патріотичними переконаннями не мають такого впливу на громадську думку як в кінці 80-х і не можуть сподіватися на достатню електоральну підтримку?
– Я з НРУ 20 років. Мене обрали депутатом міської ради, а пізніше і обласної за підтримки НРУ. Народний Рух 20 років тому відновив нашу національну гідність. Для мене це була перша політична сила, яка відповідала моїм внутрішнім уподобанням як громадянина, як українця. Я пройшов по всіх щаблях рухівських структур. Одинадцятий рік обіймаю посаду голови крайової організації. Абсолютно задоволений тим, що НРУ – це та політична сила, з якою я можу жити далі, творити та розбудовувати українську державу.
20-річчя наше пройшло гідно та достойно. Ми намагалися зробити це своїми силами і силами наших прихильників. Ми зверталися до Президента в його секретаріат, з тим, щоб провести святкування на загальнонаціональному рівні. На жаль, ми не були почутими. Було два святкування. НРУ і ті політичні сили, які до нас найбільш прихильні, святкували окремо від секретаріату Президента та самого глави держави. Це – неприємно. Народний Рух України як партія завжди комусь заважав. При чому, тим людям, яким ми дали посаду. Нинішній Президент України – в тій же когорті. В 1999 року ще В’ячеслав Чорновіл пропонував Вікторові Ющенку балотуватися на пост Президента. Віктор Андрійович тоді відмовився. Але В’ячеслав Чорновіл загинув, хоч ми називаємо це політичним вбивством. Рух завжди нищили. Після того, як Ющенко став Президентом, то запропонував нам розпустити НРУ і «влитися» в «Нашу Україну». Ми намагалися переконати Ющенка, що цього не варто робити. Народний Рух – це історія нашої країни, але він не дослухався. Ми, рухівці, не крали, нічого не брали, нікого не зраджували…
– Але, все ж, не маєте достатньої електоральної підтримки, щоб бути самостійним гравцем під час будь-яких виборів…
– Безумовно. Але це все спричинено розколом Руху, який ми переживали неодноразово і відчуваємо зараз у галицьких крайових організаціях. Втім ми є далі і виступаємо самостійною політичною силою, але без власних вузькопартійних амбіцій. Ми чітко це демонструємо зараз, коли на останньому з’їзді Народного Руху запропонували підтримати єдиного кандидата на Президента від демократичних сил. Ми розуміємо, що ця людина повинна мати найвищу підтримку людей. Ми сподівалися, що нинішній Президент збере всіх, і ми визначимося. Глава держави мовчав.
До 20-річчя Руху Президент жодного заслуженого рухівця не нагородив державними нагородами. Я не кажу, що треба нагороджувати Банаду. Але ми пропонували на нагородження орденом Ярослава Мудрого Ростислава Кушнірука, колишнього політв’язня, шановану людину, організатора капели «Посвіт». Від Президента до цього часу немає відповіді. Було два святкування. Ми пропонували: дайте нам тисячу місць з чотирьох тисяч наявних в залі «Україна». Так ні! Нам в передостанній день запропонували 100 місць. Зала була напівпорожня. Зібрали студентів. Народний Рух чомусь заважає і Президенту, і його секретаріату.
Сьогодні ми залишаємося на своїх ідеологічних позиціях і будемо далі сторожами Незалежності. Втім, ми не можемо самі потужно стартувати на виборах.
– А відтак мусите підтримувати чужі амбіції. Ваша політична сила нині співпрацюватиме з Юлію Тимошенко. Назвіть кілька важливих причин, які спонукали Рух до цього кроку.
– Дійсно, на останньому з’їзді ми вирішили, що будемо підтримувати Юлію Тимошенко. Причини для нас зрозумілі. Якщо аналізувати програми наших двох політичних сил, то в соціально-економічній складовій ми маємо багато спільного.
– Гаразд. Але пригадується і той час, коли Тимошенко блокувалася з Морозом та Симоненком, а рухівці намовляли Ющенка не приїздити на відкритий з’їзд її партії, бо там – комуністи...
– Було й таке. Але з 2004 року ми постійно на одних і тих же позиціях.
Але я повернуся до аналізу програм. В нас є розділ «Держава для людини». В Тимошенко – також подібне. В нас спільні пріорітети в соціально-економічній складовій: людина, сім’я, добробут. Наш вектор –європейський. Про втілення в європейські структури каже і Тимошенко. Народний Рух України і ВО «Батьківщина» є членами Європейської народної партії. До цієї політичної сили належить і «Наша Україна». Всього три партії з України є членами Європейської партії. Нас об’єднує і багато моментів з Помаранчевої революції. Тоді Ющенка отруїли, а основну роботу на мітингах робили Юлія Тимошенко зі своєю політичною силою та рухівці. Хто виступав в Луцьку? Юлія Тимошенко. А потім були мітинги за участю Банади та Потапчука.
І останнє. Упродовж останніх півроку мені двічі довелося спілкуватися з Юлією Тимошенко. Банада задавав їй питання щодо героїки українського повстанського руху, щодо відзначення найвищими нагородами вояків УПА, щодо Єдиної Помісної Православної Церкви, щодо теми Голодомору. Так як відповідала Юлія Тимошенко мені як людині і громадянину, ще не відповідав ніхто.
– І що ж вона сказала Вам щодо УПА?
– Юлія Тимошенко за українську героїку, вона за правдиву історію та за її відтворення. Але вона хоче зробити це не так як дехто, а пропагуючи за допомогою гарних фільмів – художньо-документальних, голівудського штибу, з коханням та всілякими іншими речами. Це буде вплив на молодь, а не наміри сварити учасників війни, які були по різні сторони барикад. Вона казала, що навіть кошти виділялися Міністерству культури, просто не відомо, куди Вовкун подів гроші.
Тема помісної православної церкви. Вона побувала у Ватикані, потім поїхала до Єрусалимського Патріарха. Нам вона сказала : «Я – православна». Зроблю все, щоб найближчим часом, але еволюційним шляхом, в Україні була Єдина Помісна Православна Церква». До речі, візит Кирила (щоб ми там не говорили) сприяв саме цьому. Тепер ми свідомі того, що після візиту Кирила УПЦ (ми на Волині додаємо Московського патріархату) створила робочу групу для початку перемовин з УПЦ КП. Юля Тимошенко сказала, що відвідає всі православні церкви перед виборами. Вона вже побувала у Константинополі, у християнському Римі, скрізь отримала благословення на виборчу кампанію.
– Ви згадали про церкви. Чи не здається Вам, що вони об’єднаються лише за умови, якщо у їхні справи не втручатимуться політики? Чи не варто було б політикам та іншим світським людям взяти тайм-аут та не коментувати нічого з цього приводу. Хай би церковні люди між собою розібралися самі. Тим паче перед виборами. Як на мене, то більшість наших політиків, з усіх таборів, без камер церков не відвідують...
– Згоден. Міжконфесійні процеси мають відбуватися без втручання влади. Церква – дуже консервативна інституція, в неї свої канони, тисячолітня історія. Політики не повинні втручатися, але мають сприяти всім церквам, щоб вони могли нормально функціонувати в державі. Але нам необхідно усвідомити, що без Єдиної Помісної Православної Церкви не може бути потужної держави. Тому влада має сприяти тому, щоб процес об’єднання пришвидшувався.
– На минулому тижні газета «Україна молода» опублікувала статтю, в якій автор доводить, що найближчі років 50 Президентом України має бути людина з українськими коренями. В цьому ж матеріалі автор стверджує, що ані Юлія Тимошенко, ані Віктор Янукович українського походження не мають. Для Вас як патріота національність людини, яка претендує на президентство в Україні є важливою?
– Я читав цю статтю. Раніше також мав свою позицію щодо президентства за етнічним принципом. Скажу сьогодні так: я згадую дуже часто українських націоналістів, які етнічного українського коріння не мали. Можна говорити про багатьох: і Липинського, і Донцова та інших. Вони любили Україну не менше від інших. Чи завжди етнічний українець може бути переконаним українським патріотом? Чи буде він перейматися національними проблемами?
– А це хіба не комплекс меншовартості?
– Я не про це. Просто я би за етнічним принципом не визначав кандидата в президенти, а визначав би його за діями, що він їх чинив, чинить і буде чинити для розбудови нормальної держави. На превеликий жаль, серед кандидатів на пост Президента сьогодні немає такого етнічного українця, який би міг втілити навіть мою мрію про розбудову України як цивілізованої європейської держави. Ми говоримо у Народному Русі, що творимо українську європейську націю, а це значить, що до української політичної нації входять не тільки ті українці, які є ними за етнічним корінням, але й ті, що визнають українську ідентичність, мову, культуру, історію і хочуть робити добро, бо вони тут народилися. Я сьогодні найбільше довіряю Юлії Тимошенко. Особливо після спілкування із пані Юлією. Не вихваляюся, але вона особисто до мене підійшла, потисла руку. Я відчув людину ближче, побачив у черговий раз і почув відповіді не тільки на мої запитання. Тимофій Янко питав про розвиток сільського господарства, і вона відповідала. Хтось з Луганщини запитував про вугільну галузь, кримчани – про кримсько-татарські стосунки, про флот. Вона відповідала так як би відповідали й ми – рухівці. Оцінивши всю гаму цих відповідей, я зробив для себе вибір. Сьогодні Президентом має бути людина з ім’ям Юлія. З президентом Тимошенко буде все нормально.
– Деякі політики дорікають пані Тимошенко її проросійськими настроями та критикують газові угоди, укладені нею, вважаючи, що вони більше на користь Росії, аніж України. До речі, в коментарях на цю тему досить часто стверджується і те, що в Україні свідомо не розвивається, а то й створюються перепони власному газовидобуванню. Яка Ваша позиція з цього приводу?
– По-перше, ми маємо довгострокову угоду з Росією по постачанню газу. По-друге, сьогодні ми маємо найбільший обсяг газу в підземних сховищах і можемо спокійно пережити зиму. Ми сьогодні не маємо минулорічної колотнечі. Прем’єр особисто розкрутила тему Чорноморського шельфу, де за безцінь намагалися передати величезні запаси невідомо кому. Правда, там десь є слід брата Президента. Я хотів би запитати критиків газової угоди, чи вони хоч її читали. Впевнений в тому, що в ринкових умовах у газових питаннях уряд Тимошенко знайшов той можливий з Росією компроміс. Я розумію те, що сьогодні Тимошенко ще не змогла зробити Україну енергонезалежною, але вона зробила дуже багато. Якби в неї були можливості і нормальна співпраця з Президентом та Верховною Радою, то була б інша ситуація. Тепер про проросійські настрої Тимошенко. Я не знаю суттєвих аргументів, які б у цьому переконували. Вона діє як висока посадова особа і нормально спілкується з набагато потужнішим в економічному плані сусідом.
– Якою була б Україна зараз за умови, що В’ячеслав Чорновіл був би живий?
– Важко щось моделювати. Це відомо тільки Всевишньому. Але думаю, що ми мали би державу менш корумповану, не було би цього сватовства-кумовства, не було би цих скоробагатьків. Думаю, не було би такого суттєвого відставання від наших сусідів по колишньому соціалістичному табору. За демократичним розвитком, думаю точно були би не нижче, ніж прибалтійські держави. Але Чорновіл ніколи не відкидав співпраці з Росією. Думаю, ми би мали нормальні партнерські економічні стосунки... Інакше – не можна.
– Ви останнім часом давали коментарі щодо українсько-польських стосунків, зважаючи на ситуацію з Сагринем. Все, що стосується історії і пов’язані з нею зовнішньо-політичні дії ускладнені внутрішніми протистояннями у нашій країні. Польща майже не відчуває таких проблем...
– ...бо поляки набагато довше були унітарною державою, там потужна католицька церква, патріотичне виховання там – одна з найперших ознак отримання освіти. В Україні, на жаль, так не складалося. Держава – велика. Вона на перехресті багатьох європейських шляхів. Це спокуса для багатьох наших близьких і далеких сусідів. Поляки швидко відновлюють історичну правду. Ми ж намагаємося це робити, але, на жаль, єдиної точки зору в Україні немає ні у Верховній Раді, ні у суспільстві. Відчуваючи нашу слабкість, нашу необ’єднаність, поляки ведуть свою політику. З польської точки зору вона є правильною: вони вшановують своїх героїв. В нашій особі вони бачать своїх кривдників і починають вказувати, де відкривати пам’ятники, а де – ні. Меморіали пам’яті варто було б відкривати симетрично. Ось зокрема: Сагринь і Гута Полянська. В лютому в Гуті Полянській, де була трагедія, на 65 років пам’ятник відкрили, а у Сагрині – ні. Я говорив про це з Юлією Тимошенко. Вважаю, що в цій ситуації поляки ведуть себе не зовсім як добрі сусіди. В них інші підходи до української героїки в плані відновлення історичної правди і пам’яті. Вони негативно говорять про УПА. Вони чинять опір при відкритті наших меморіалів і пам’ятних місць. З приходом Юлії Тимошенко на найвищу посаду ми врегулюємо з польськими сусідами це питання і демократично, толерантно будемо вшановувати власну історію.
До речі, я подякував Прем’єр-міністру за Сагринь, бо це перший уряд, який конкретно для Сагрині в листопаді минулого року виділив 300 тисяч державних коштів. Поляки свої меморіали фінансують доволі потужно. Ми ж раніше жодної копійки не давали. Все робилося на ентузіазмі, або за рахунок місцевих коштів. На Сагринь було виділено кошти, можна було й відкрити пам’ятник. Але Президент Польщі сказав нашому Президенту, що в них також президентські вибори, і вони не будуть відкривати пам’ятник у Сагрині. Качинський побоявся, що його не зрозуміє правий електорат Польщі. Чому наш Президент Ющенко не наполіг на протилежному, хоча в Гуті Полянські він казав, що наступна зустріч буде у Сагрині.
– Чи шануєте Ви українську художню літературу і яку українську книжку читали останнім часом?
– Шаную дуже літературу. Але зараз не маю змоги читати художню літературу. Єдине, що читаю – анотації. Останнє, що читав і щиро захоплений – праці Петра Кралюка. Займаюся політикою.
– Над чим працюватимете зараз. Братимете участь в агітаційній діяльності президентської кампанії чи зосередитесь на виборах міського голови?
– Зосереджусь на президентській виборчій кампанії. Взяв спеціально відпустку. Переконуватиму волинян віддати голос Юлії Тимошенко. Щодо місцевих виборів, то, як на мене, тільки Богу відомо, чи відбудуться вони 30 травня. Все залежатиме від того, хто буде Президентом України.
– А все ж таки, хто ті люди, які будуть допомагати Вам у місцевій виборчій кампанії. Хто, зрештою, працюватиме з Вами?
– Буде створено штаб. Буду співпрацювати з БЮТом і узгоджуватиму всі свої дії. Поки не готовий сказати, хто зі мною працюватиме.
– Якого мера бажаєте лучанам?
– Патріота, професіонала і порядну людину.
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК (ВОЛИНСЬКА ПРАВДА)
Обсудить новость на Форуме