19:45 18.11.2014 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"

Василь і Ліда

18 листопада 2014

vasyl i lida Хоч як це дивно, але в декого зі своїх знайомих я й не знаю, чи є в них друга половинка. А от Василя Шустя рідко коли зустрічав наодинці. Він усюди, здавалося був у парі зі своєю Лідою. У час національного піднесення, наприкінці 1980-х років вони разом вcтупили у Товариство української мови імені Тараса Шевченка, а потім і в Народний Рух, разом їх часто можна було бачити на мітингах, демонстраціях, разом вони трудилися у своєму фермерському господарстві «Сад», разом відновлювали в селі Літки на Броварщині поховання українських патріотів часів УНР, разом будували українську церкву. І в один день їхні душі відлетіли у засвіти.
Доля звела їх у далеких шістдесятих роках у Василевому рідному селі Калинівка. Туди Ліда прибула за направленням на посаду інженера місцевого цегельного заводу. Хоч вони навчалися, здавалося б, у різних вузах (Василь – у сільгоспакадемії, Ліда – у політехнічному інституті), однак їхні професії були тісно пов’язані із землею, з господарюванням на ній.
У Калинівці спалахнула між ними заповітна іскра, засвітилась готовність підставити одне одному плече у важкий момент. Тепло тієї іскри живило їх до останнього дня. Василь, як свою власну, сприйняв Лідину біду із розбитим першим шлюбом, виявився люблячим чоловіком і турботливим татусем для маленького Лідиного сина Андрійка. (Нині це відомий композитор і аранжувальник Андрій Шусть). А Ліда стала Василевим надійним тилом. Поява у сім’ї дочки Оксани ще більше зміцнила їхній союз.
Зустрічаючи Василя і Ліду, спілкуючись з ними у різних справах, мені здавалося, що у них не може бути сімейних проблем. Адже чи не у всьому вони були однодумцями. Тому зовсім не дивним було відрядження Василя у багатоденний Всеукраїнський протиатомний похід за маршрутом Нетішин (Хмельницька область)-Славута-Шепетівка-Новоград-Волинський-Коротень-Овруч-Народичі-Поліське-Іванків-Київ, який був організований за ініціативою броварських рухівців. Там він був незамінною людиною. Адже умів вимірювати за допомогою дозиметрів радіацію, умів показати мешканцям населених пунктів, де і який її рівень. У результаті походу у вересні-жовтні 1989 року було зібрано півмільйона підписів під зверненням до народних депутатів СРСР та М.Горбачова з вимогою зупинити атомне мінування України, відродити уражені радіацією землі за рахунок союзного джерела фінансування, передати всі АЕС, розміщені на території України, урядові республіки, а долю діючих, їх розширення та будівництво нових вирішувати шляхом опитування всього населення України. Василь, у свою чергу, усіляко допомагав Ліді у її депутатській роботі у Броварській міськраді, де вона переймалася екологічними проблемами міста.
Коли зі здобуттям незалежності України почали відкриватися фермерські господарства, Василь та Ліда Шусті вирішили і собі взяти в оренду землю у селі Літки Броварського району й вирощувати городину. Тут тітка Галина переписала на Ліду власну хату. Однак Василь відремонтував її і залишив дочці Оксані, яка працює музкерівником у місцевому дитсадку. А свою власну вирішив звести прямо на фермерському господарстві. Хоча там ні електрики, ні газу, ні водогону… «Нічого, - каже Василь, - моя електрика – сонечко!»
Важко з ранку до вечора працювали. Незабаром розжилися тракторами (один передали сусідові в оренду), плугами, іншими необхідним знаряддям. Не раз Василь, чи то жартуючи, чи то всерйоз, кидав знайомим: «Хочете екологічно чистої картоплі, капусти, моркви, буряків – приїжджайте до нас». Останнім часом Шусті облаштовували ставок, мали намір розводити коропів, товстолобиків, карасів, адже з живності на господарстві були тільки качки та кури.
Водночас Василь та Ліда не відривалися від громадського життя. Якось одного разу поблизу села люди набирали для будівництва пісок. Раптом тракторист-екскаваторник помітив у стіні кар’єру черепи та кості і відмовився далі копати. Так було знайдено поховання 24 хлопців-петлюрівців, які загинули у селі на початку лютого 1918 року. Про них Ліді розповідав батько Прокіп Андрійович. Це були захисники Крут. На підступах до Києва вони відчайдушно билися з муравйовцями. Двадцятеро загинуло, а четверо потрапило у полон. Нападники ставили їх поодинці зі зв’язаними руками і змагалися у вправності відсікання голів шаблею на коні.
Шусті вирішили достойно перепоховати захисників України. До них долучилися просвітяни журналіст Володимир Чепур, професор Олександр Музиченко, Віктор Музиченко, водій Петро Костенко, тракторист Віктор Пилипейко та інші односельці. Відтак було насипано перший курган і встановлено хрест. Потім долучилися до справи рухівці з Київської обласної організації, сестра Лідії – Наталія Буцан та її родина. Курган було вивищено і встановлено на ньому великий козацький хрест та флагшток з державним прапором. Віддати шану полеглим героям до Літок приїжджав Президент України Віктор Ющенко.
Ще однією ініціативою Василя і Ліди Шустів стала відбудова у селі знищеної у 1934 році Свято-Покровської церкви. Ліда зорганізувала церковну громаду, яка обрала старосту, скарбника. Їздила разом з благочинним Броварського району отцем Феодосієм до Київської патріархії з проханням прислати до новоствореної парафії священика. Незабаром до Літок прибув отець Любомир. Було підготовлено необхідні документи для реєстрації парафії і передано їх в область. Однак там вони дуже довго лежали без руху. Тоді Ліда Шусть знову поїхала до Києва за допомогою до народних депутатів Миколи Поровського та Леся Танюка. І буквально через тиждень все було зроблено для того, щоб церковна громада стала повноправною.
На перших порах на місці знищеного храму звели невелику капличку. Оскільки Василь будував власний дім та необхідні прибудови для зберігання врожаю, тому він виділив для каплиці дошки, деревостружкові плити. «Шифер буквально збирали по всьому селу», -розповідає Віктор Терещенко. Потім церковна громада домоглася передачі їй колишнього приміщення пошти, де донині проводяться богослужіння. Однак на цьому активісти не заспокоїлися. Вони узялися за зведення справжнього великого храму. Близько семи років тривало його будівництво. До наступного свята Пасхи літківці сподіваються його відкрити.
Та відкриття відбудеться вже без Василя і Ліди. Листопадового досвітку смерть несподівано вихопила Ліду із життя. Василь зранку і до настання темноти клопотався з підготовкою похоронів, а пізно увечері його самого підкосила кістлява. Далася взнаки серцева хвороба. Хоронили Шустів разом. Їх проводжав в останню путь передзвін дзвонів зведеного ними літківського храму.
Іван Ольховський.
Фото: 1.Василь і Ліда Шусті. shust vasyl
2. Василь Шусть переконує селян, чому АЕС повинні бути під контролем українського уряду (1989 рік). shust lida
3. Ліда Шусть (у протисонячних окулярах) з броварчанами під час проголошення Акту про незалежність України біля Верховної Ради 24 серпня 1991 року.