19:30 31.01.2015 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Василь КУЙБІДА: "Наше завдання - в обох революціях здобути перемогу"
30 січня 2015
Минулих вихідних в місті Рогатині перебував відомий український політик, громадський діяч, науковець, народний депутат України 5-го та 6-го скликань, голова Народного Руху України Василь КУЙБІДА. Перед початком зустрічі з рухівським активом району, що відбулася в залі дитячої школи мистецтв ім.Б.Кудрика, ми розмовляли з гостем про ситуацію в країні та роль НРУ на сучасній політичній карті України.
- Василю Степановичу, з якою метою Ви завітали до нашого міста?
- Щоб поспілкуватися зі своїми побратимами-рухівцями, почути їхні міркування про те, що треба робити в державі. А головне для всіх нас сьогодні - виграти війну в Москви. Потрібно якимось чином впливати на владу, щоби врешті-решт відбулися позитивні зміни в державі, зокрема у безпековій сфері. Адже досі не змінено воєнну доктрину, яку запровадив своїм указом ще Янукович. Свого часу НРУ виступав проти неї. Тоді ми розробили відповідні пропозиції і передали в Адміністрацію Президента.
Не змінено також стратегію розбудови ЗСУ відповідно до сучасних потреб, не запроваджено виробництво новітньої зброї 6-го покоління. Хоча нагадаю для порівняння: росіяни мали свою воєнну доктрину, що відображала їхні інтереси, але все ж вкінці року до неї ще внесли зміни та передбачили навіть використання ядерної зброї на локальному рівні, назвавши Україну ворогом. США також внесли зміни у свою воєнну доктрину. А ми дотепер послуговуємося тією, що не відображає наші національні інтереси з огляду на нинішнє становище.
- Як Ви вважаєте, чому ми досі цього не зробили?
- Мені важко це пояснити, бо воєнну доктрину затверджує Президент України, а не Верховна Рада. Її в оновленому форматі можна було ще в травні минулого року ввести. Дивно, коли Глава держави, наприклад, скликає екстрене засідання Ради нацбезпеки і оборони, а її рішення підписує аж через два тижні або місяць після цього. Що то за екстреність у такому випадку?.. Дивує українців така незрозуміла ситуація, коли наш народ воює з Росією, формуючи добровольчі батальйони, одягає їх, годує, а влада проводить якесь незрозуміле АТО, сідає за стіл переговорів з тими, кого називають терористами, підписує в Мінську домовленості, оголошує перемир’я, тишу, а наші солдати стають мішенями для сепаратистів.
- Немало представників здорових сил нашого суспільства говорить про те, що війна в країні комусь вигідна. Яка Ваша думка з цього приводу?
- Про це звичайно треба питати владу. Як голова НРУ можу сказати, що ми і надалі залишаємося на позиціях відстоювання національних інтересів України. Якщо Уряд чи Президент щось робить в цьому напрямку, то стараємося допомогти, підтримуємо. В іншому випадку будемо їх критикувати, привертаючи увагу українців до таких речей. Від нас забрали частину земель української території. Ще в лютому НРУ говорив про це. Коли в Криму з’явилися так звані зелені чоловічки, ми зібрали того ж дня свій Центральний Провід (65 чоловік з’їхалися зі всієї України) і, проконсультувавшись з військовими, виробили систему дій. Але направлені нами пропозиції з приводу того, що треба робити, не були взяті до уваги в.о. Президента, секретарем РНБО. У той час поляки провели засідання своєї РНБО. Тільки у нас воно відбулося не одразу, а за кілька днів, так, наче ці тривожні події не тут розгортались.
Отже, питань виникало багато як колись, так і тепер їх немало. Приміром, щодо незастосування Україною своїх санкцій проти Росії. Чому досі з нею торгуємо, купуємо там електроенергію, вугілля і, разом з тим, вимагаємо економічних санкцій від інших держав. Про це вів мову і Посол США в Україні, мовляв, ви хочете, щоб наші підприємства терпіли збитки, а ваші набували вигоди в цьому. То це війна чи ні?.. Звідти і починаються розмови, котрі не йдуть на користь державі в цілому.
Але ж добре розуміємо, що відстоювати українську незалежність, соборність ми зобов’язані, бо ніхто цього, крім нас, не зробить. Тому найкращий варіант, коли влада житиме одним життям з народом. Треба свічку ставити в церкві, щоб ота мудрість у них була. Найгірший же варіант може виникнути, коли сам народ почне самоорганізовуватися проти влади. Вона мала б не допустити цього, бо таку ситуацію може використати для себе Росія. Коли почнемо самі між собою з’ясовувати стосунки та ще застосовуючи ту зброю, що є нині на Сході України, то Путіну навіть воювати з нами не треба буде - просто прийде і почне тут керувати.
Від реалій в країні повернімося до ситуації у Вашій політичній структурі. На минулих парламентських виборах НРУ не йшов самостійно як політична партія. Яка причина цього? Які завдання сьогодні перед собою ставите?
- Ми йшли на президентські вибори з тим, щоб взяти участь у виборах до ВРУ. Але, на мою думку, українське суспільство піддалося масовому психозу, запрограмованому з Росії, коли заговорили, що в політику треба йти тільки новим людям, які досі в ній не були, і т.п. Ця теза з’явилася в близьких до Росії ЗМІ, відтак поширилася і в інших мас-медіа. На політичний простір почали виводити саме таких людей.
Законодавчий орган є водночас і представницьким і має представляти всі соціальні групи. Так простіше ухвалювати законодавчі акти. Добре, що в державному управлінні з’явилися люди, котрі воювали і сьогодні своїми кроками доказують, що люблять Україну і готові за неї віддати своє життя. Таких треба підтримувати.
Але більшість українців, забувши, що управління - це так ж сфера діяльності, як, наприклад, освіта, охорона здоров’я і т.д., почали пропонувати на різні керівні посади у владі осіб без жодного управлінського досвіду. Але чи такою була воля народу, котрий прагне змін на краще? Вважаю неправильною як тоді, так і зараз революційну тезу Леніна про те, що державою може керувати і кухарка. Такий підхід до кадрових питань означає відсутність спадковості влади, яку Росія на відміну від нас береже і може завдяки цьому започатковувати і впроваджувати значущі для держави проекти. Чи може в нас це зробити людина на керівній посаді в органах влади за рік - максимум за два? Таке в принципі неможливо. І це все відбивається на загальному суспільному розвитку, на нас з вами.
І тому, дискутуючи, хоча з’їзд вважав, що нам треба йти на парламентські вибори і доручив це питання розглядати політраді, ми вирішили, що даємо дорогу тим молодим, котрі кажуть, що все знають і вміють, нехай вони зроблять все, що країні треба. Ми ж їх готові підтримувати, хоча вважаємо, що шансу, особливо, в управлінні, вони не мають. І такого в принципі ви не знайдете в жодній країні світу. Чому ж ми вважаємо, що державу можна віддати в руки тим людям, котрі жодного дня не працювали в управлінні, не знають його методів і проблем тощо? Дивна логіка…
- Така позиція пішла на користь НРУ?
- Ми вирішили використати цей час для модернізації своєї партії. НРУ зразка п’ятилітньої давності Україні не потрібно. Країні потрібен інший НРУ, який би мав від Руху 1989-1991рр. завзяття, віру, сили і бажання боротися та перемагати, його не очікування змін зверху, а здатність впровадження самотужки їх знизу. Досвід такої діяльності вже є.
На плечі рухівців, напевно, лягає більша відповідальність за те, що є в країні і буде завтра, бо ми привели Україну до незалежності. Звичайно, були ті політичні сили, які не допомагали нам, а нищили. Це стосується і попередніх Президентів. Пригадуєте, три політичні сили тоді сказали, що тільки вони опозиційні до влади і більше не може бути позапарламентської чи іншої опозиції. Зараз вони прийшли до управління державою і говорять: тільки ми є влада українська, а всі, хто в опозиції - не українці і виконують волю Путіна. Це велика політична помилка. Влада і опозиція повинні бути українськими. Не можна таким хитрим способом, як це роблять вони, віддавати опозиційне поле не українцям, котрі руйнують нашу державу. Антиукраїнських сил в принципі не повинно бути в політиці - їх треба знімати з реєстрації, як це практикують, приміром, в Ізраїлі. Бо існує ризик для державності. Схожу ситуацію ми вже мали в 2010р.
Серед наших партійних завдань - на другому чи може навіть на десятому місці - підготовка до місцевих виборів, котрі мають відбутися у цьому році. Звичайно, братимемо у них участь, претендуватимемо на перемогу. Передусім, домагатимемося, щоби нарешті перестали балакати про корупцію, а почали з нею реально боротися - з кореня, а не зверху. Корупція починається з того, що олігархи купують політичні партії, вклавши в них мільярди, проводять у парламент чи на місцевий рівень влади. А потім ті політичні сили реалізують не волю народу, а те, що хочуть багатії.
Тому дивно, що у нас ведуть мову про боротьбу з корупцією, але досі не відмежували олігархів від партій. Досвід як це зробити можна запозичити в країнах Євро¬союзу. Потрібно запровадити законодавчу норму про те, що партії не можуть фінансуватися юридичними особами, а лише фізичними, і при цьому також має діяти обмеження, наприклад, 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в рік. Після того олігархи не зможуть приватизувати партії.
Це ж стосується і виборчого законодавства. Практика європейських держав така: заборонено на виборах використовувати телебачення і радіо для пропаганди партій, а лише для пропаганди цінностей. Коли підемо таким шляхом, то позбудемося впливу олігархів на виборчий процес і надалі зможемо проводити потрібні країні реформи.
Сьогодні ми почали зміни з Революції гідності, котра містить у собі принаймні ще дві революції: соціальну (війну середнього бізнесу з олігархами, котру ми не виграли) і національну, що переросла у війну відстоювання нашої незалежності і соборності, і у ній ми також іще не вийшли переможцями. Наше завдання - в обох революціях здобути перемогу, якщо хочемо мати майбутнє.
Вела інтерв’ю Ольга КОНОПАДА.
Обсудить новость на Форуме