15:00 04.09.2014 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Вітчизняна війна українців
03 вересня 2014
Під гуркіт громовиці та гарматної кононади на Донбасі в свої права вступила осінь. Тепло продовжує домінувати на більшій частині України, але воно уже не гріє, нічні температури пішли вниз. У школах прозвучав перший дзвоник, що став особливим для багатьох учнів. Замість квітів вони зробили пожертви на медикаменти, бронежилети та іншу амуніцію для військових. За парти сіли близько 3,5 мільйона школярів. На Донбасі відкрилась лише половина шкіл у звільнених районах, де їх успіли відремонтувати.
Війна вносить свої корективи у життя українців, які 25 років тому, зорганізувавшись у Народний Рух України, підняли прапор боротьби за незалежність та свободу своєї країни.
У Києві в залі політехнічного інституту 8-10 вересня 1989 року відбулись Установчі збори Народного Руху України за перебудову, що привів Україну до незалежності. Українці не зуміли оцінити належним чином Богом даровану від Російської імперії свободу, не зробили належних висновків зі своєї історичної минувшини. У 1918 році Грушевський розпустив мільйонну українську армію і, як і нині, залишив країну перед озброєним до зубів російським агресором, і наслідок - окупація на довгі 74 роки. Після здобуття незалежності Україна віддала ядерну зброю, скоротила армію, нічого не зробивши для власної безпеки та не отримавши належних гарантій безпеки. За 23 роки не були встановлені кордони з Росією, і сьогодні маємо пряме вторгнення з її боку. Вітчизняна війна України з російськими окупантами палає в нашому домі з 20 лютого. Патріоти України, згуртувавшись у Народний Рух України 25 років тому, сподівались зовсім на інший розвиток подій. Вони щиро вірили у світлі перспективи розбудови своєї країни і робили все для цього, але комуністичний спрут, що опутав усі сфери життя, скував державницький поступ.
У Миколаєві ініціативна група Руху не змогла провести свої установчі збори в обіцяному Будинку культури, а відбулись вони на дачі одного з активістів 19 серпня 1989 року, бо місцева влада зробила все, щоб їх зірвати. В Южноукраїнську міські чиновники рік зволікали та відмовлялись реєструвати Товариство української мови, але місто стало першим на півдні та сході, де 6 вересня 1991 року офіційно було піднято жовто-блакитний прапор під тиском демократичних депутатів та рухівців, обраних на виборах 90-го року. Любов до України, патріотичний дух на півдні та сході країни в ті роки у владному середовищі скоріше був виняток, ніж правило. Мало що змінилося за роки незалежності. Яскравий приклад - події на Донбасі. Росія домінувала як в інформаційному просторі, так і культурно-громадському житті, плекала 5-ту колону у Верховній Раді та в державних органах, не шкодуючи на то коштів.
Починаючи з 90-х років, компартійна еліта не сприймала українську державу і зробила все, щоб українці обрали Президентом не дисидента та послідовного борця за незалежність України В'ячеслава Чорновола, а ідеолога КПУ Леоніда Кравчука з його розгалуженим бюрократичним апаратом. Комуністи, як хамелеони, змінюючи кольори партійних знамен, продовжували керувати Україною з різними президентами, практично заперечуючи саме існування країни, у народу якої вони знаходились на утриманні. Більшість із них не сприймає і не сприймала ні український прапор, ні Державний гімн, ні цінності країни, інтереси якої вони представляли. Рухівці-патріоти послідовно вели з ними вітчизняну війну за свою українську Україну, але то був голос волаючого в пустелі. Майдан повернув із летаргічного сну українців, пробудив їх патріотичний дух, дав розуміння власної славної історії, духовних та моральних цінностей. Російська окупація Криму та Донбасу змусила громадське суспільство діяти. Волонтери, загартовані підтримкою Майдану, повернули із небуття Збройні сили України, наповнивши їх патріотами-добровольцями. Свідоме українство піднялось на бій за Україну по всьому світові.
У Миколаєві на Парад вишиванок з нагоди Дня Незалежності зібралося декілька тисяч людей, які пройшли урочистою ходою від пам'ятника Т. Шевченку до площі Леніна, заполонивши собою вул. Радянську від Каштанового скверу до Адміральської. Злива, що розпочалася незадовго до початку параду, не злякала і не перешкодила миколаївцям. Вони масово йшли і йшли у вишиванках, узори яких представляли всю палітру української вишивки від Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня, і не було двох однакових. Миколаївці показали, які цінності для них є дорогими. Вітчизняна війна, що котрий місяць триває, не злякала їх, а лиш згуртувала. Вони вийшли і показали, що готові боронити свою землю, країну і дати гідну відсіч російському агресору.
Російські окупаційні війська в День Незалежності, не соромлячись світового осуду, відкрито перейшли кордон і зайшли на Донбас. Регулярна армія з десантних бригад Пскова, Курська та інших, маючи сучасне озброєння, взяла в котел українські добровольчі батальйони в Іловайську та почали відтискати українську армію з раніше відвойованих міст та сіл. Зі вступом у бойові дії російських військ на боці терористів операція АТО перестала відповідати своєму призначенню і вступила в нову фазу відкритого збройного протистояння із Росією. Путін своєї агресії уже відверто не скриває, заявивши, що готовий окупувати Київ за два тижні, але добре українське прислів'я гласить: бабуся надвоє гадала та не кажи гоп, поки не перескочиш.
Кинувши своїми агресивними діями виклик всьому світові, Путін поставив себе поза демократичною спільнотою. І досягнення Росії у відносинах із демократичним світом надовго поруйновані. Смерті, що принесла війна з Росією на Донбасі, яка забрала життя більше 800 військовослужбовців, та ще - 3000 поранених, і це без загиблих мирних мешканців, назавжди закарбуються в українській пам'яті, як жертви Вітчизняної війни. Російське імперське керівництво, стурбоване проблемами в Криму, хоче пробити українською територією транзитний сухопутний коридор. Не ховаючись, російські вертольоти розстрілюють прикордонні катери в Азовському морі та українців на суходолі. Ескалація напруги зростає, але наростає впевненість українців у своїй перемозі над російським агресором. Афонські мудреці, що прорікали безславний кінець Януковичу, такий же безславний кінець пророкують Путіну після того, як розпочав військову інтервенцію проти України. Отже, скільки вірьовку не плети, а безславний кінець руського диктатора не за горами.
Юрій Діденко, голова Миколаївської обласної організації Народного Руху України, кандидат історичних наук.
Обсудить новость на Форуме