13:16 02.11.2010 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Вічна пам’ять…
1-го листопада 2010 року в Києві, внаслідок нетривалої, проте важкої та підступної недуги, помер один з активних учасників українського руху опору 60-90 років, політв’язень і дисидент, засновник Тернопільської філії Української Гельсінської спілки, один з співорганізаторів Народного Руку України на Тернопіллі, народний депутат України першого та другого скликання, член депутатської групи Народного Руху України Левко Горохівський.
 |
Після закінчення в 1965 році Львівського політехнічного інституту став працювати у тернопільському проектному інституті, поширюючи водночас у місті самвидавну літературу. Це стало основною причиною його арешту, а згодом – запроторення до концентраційних таборів. У вересні 1969 року Тернопільський обласний суд визвав Левка Горохівського «наклепником на радянську дійсність» і за сумнозвісною статтею 62 ч. 1 КК УРСР засудив його до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Левко Горохівський був вивезений на болота Мордовії. А що це за «рай на землі» — найкраще свідчить факт, що за даними енциклопедій з 2002 року середня тривалість життя чоловіків у тому краї становила 35,9 року.
У таборах він зустрів ряд непересічних людей (і учасники національно визвольного руху 40-их, 50-их років, і дисиденти-шістдесятники), які утвердили його у правильності обраного ним шляху.
Після виходу на волю КДБ створило навколо нього нестерпну атмосферу. Хоч він був з освітою інженером, проте як і дисиденти-гуманітарії, тривалий час був позбавлений права на працю за спеціальністю. Водночас кадебисти подбали, щоб навколо нього була порожнеча.
За зняття «блокади» вимагалося зовсім не багато — публічно відмовитися від своїх поглядів, засудити своїх друзів-однодумців. Щоб домогтися цього до Л. Горохівського застосовувався і «пряник», і «батіг». Проте колишній політв’язень не спокушався на пряник і непохитно стояв перед батогом. Моральними обов’язком він вважав ділитися своїми скромними статками з побратимами з неволі. Одні цей жест і його відвідини сприймали з відкритими серцем, а інші, що «стали на шлях виправлення» не хотіли мати справи з «окаянним» дисидентом.
За посередництвом Олени Атонів Левко Горохівський був введений у середовище Львівських дисидентів.
Після оприлюднення «Декларації принципів Української Гельсінкської Спілки» в 1988 році Вячеслав Чорновіл та Михайло Горинь запропонували Левкові Горохівському формувати ініціативну групу зі створення УГС в Тернопільській області. Влада як могла протидіяла цьому процесові і контактами між опозиційними середовищами різних областей України. Бували курйозні випадки, коли під час приїзду Л. Горохівського до Львова його затримувала міліція, звинувачуючи у пограбуванні туристів з Польщі та тому подібних нісенітницях…
Незважаючи на пильність каральних органів, Левко Горохівський все таки зумів провести (у себе не квартирі) установчі збори УГС. За свій «провал» влада, часто при зустрічах згадував Л. Горохівський, відплатила йому дискредитацією. І це було однією з причин, що не увійшов він до керівництва тернопільської організації НРУ, хоч до його створення доклав зусиль. Проте махінації та дискредитації навколо його особи лише сприяли росту авторитету Л. Горохівського. Після того як влітку 1989 року на вулицях Тернополя з’явилися перші синьо-жовті прапори, то Левка Горохівського, як організатора «несанкціонованої маніфестації», кинули за грати на 15 діб. Проте народ стояв непохитно поки влада в експресовому порядку не скасувала винесеного Л. Горохівському покарання. Згодом він був ініціатором масових акцій за надання українській мові статусу державної в Україні.
Ставши авторитетною постаттю на Тернопіллі у прекрасному стилі він у 1990 році виграв вибори до Верхової ради УРСР і увійшов до Комісії з питань державного суверенітету. В 1994 році він вдруге був обраний до парламенту.
Це був вже складний для України час. З одного боку українською землею прокотилася хвиля гіперінфляції. А з другого боку на місце безкорисного і чистого патріотизму зразка 1989-90 років приходили інтриги, егоїзм та кар’єризм. У рядах найпотужнішої на той час української політичної сили — Народного руху України — почалися складні процеси. З одного боку вже стали проявлятися «бунти молодих», а з другого — новоявлені олігархи не приховували свого прагнення приватизувати НРУ. У час наростання чергової хвилі «бунту молодих», коли депутатська група Народного Руху України в Верховній Раді опинилося на грані розпаду, що могло привести й до розколу НРУ, Левко Горохівський, незважаючи на всі завдані йому Богданом Бойком образи, переходить до групи НРУ. Проте не був він у ній статистом, а різко протестував проти намаганням деяких осіб, що прикривалися іменем Чорновола (а потім, були першими зрадниками і руйнівниками НРУ), перетворити рядовий склад групи у безмовних кнопкодавів.
— Один з таких «заводил», — згадував у розповідях Л. Горохівський, — заявив мені: «Ми докладемо усіх зусиль, щоб тебе більше не було у парламенті». Перше, що я зробив у пориві емоцій, — так нахабу схопив за карк, що він аж звив на весь зал. Після цього він здалеку обходив мене, вже не контролював як я голосую. А я думав, що мені робити — залишатися у групі, чи ні. Однак, розуміння відповідальності за можливі негативні наслідки мого виходу, а відтак розпаду групи було сильнішими від емоцій. Я залишився.
У 1998 році Левко Горохівський вже не потрапив до парламенту, бо із введенням змішаної системи виборчі округи були перерозподілені. І кожна частина нового округу голосувала за «свого» депутата.
Проте він не полишав громадської праці. Десь в 2007 або й 2008 році він розповідав, що люди з колишнього його округу і далі до нього звертаються, щоб допомогти їм у боротьбі з чиновницьким свавіллям. Незважаючи, що нерідко наражався на кпини чиновників, мовляв вони не зобов’язані відповідати недепутатам, Левко Горохівський намагався всім листам дати лад.
І намагався дати лад своєму величезному архівові. Останнім часом працював він над щоденником. Під час нашої останньої телефонної розмови (було це в середині вересня) він дуже тішився, що закінчив цю працю, просив її прочитати, перш ніж шукати видавництва. Сказав, що надішле її на мою електрону пошту, лише з’ясує останні деталі. Про не встиг вже цього зробити…
Похорон Б.П. Левка Горохівського відбудеться 3-го листопада в 12.00 в Церкві УГКЦ на Аскольдовій Могилі (м.Київ).
Мирослав Левицький
Обсудить новость на Форуме