14:45 09.04.2009 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"

  Сьогодні 130 років від дня народження Андрія Лівицького

Цього дня у 1879 році в Липляві Золотоноського повіту на Полтавщині у старій козацькій родині народився український громадсько-політичний діяч, Президент УНР в екзилі (1926—1954) Андрій Лівицький.


Закінчив колегію ім. Галагана в Києві. Згодом навчався в Київському університеті. Працював спершу у Лубнах адвокатом і мировим суддею, а відтак - у Каневі та Золотоноші. Був змолоду діяльний в українському громадському житті, починаючи з гімназійних часів. Очолював Студентську Громаду в Києві. В 1901 р. став активним членом Революційної Української Партії (РУП) та головою відділу РУПу в Лубнах. У 1905 р. був заарештований царською жандармерією і засуджений як головний обвинувачений у справі "Лубенської Республіки" і "Громадської Самооборони". В роках 1905 - 1920 Андрій Лівицький - один із передових членів Української Соціял-Демократичної Революційної Партії. Після революції 1917 р. став членом Центрального Комітету Селянської Спілки і Центральної Ради, а також губернським комісаром на Полтавщині. В 1918 р. увійшов до українського Національного Союзу. За часів Директорії брав активну участь в організації Трудового Конгресу.
 
3 квітня 1919 р. Андрій Лівицький - міністр юстиції й заступник голови Уряду, а від серпня 1919 р. - керівник міністерства закордонних справ. У жовтні 1919 р., як голова Дипломатичної місії в Польщі, він виїхав до Варшави. 22 квітня 1920 р. Андрій Лівицький підписав союзний договір з Польщею - Варшавський договір. Після трагічного закінчення другого Зимового Походу наприкінці 1921 р. він відстояв тезу продовження діяльності Уряду УНР в екзилі. Як голова Уряду, в 1921 р. та у 1922 - 1926 роках разом з Симоном Петлюрою керував у Варшаві дипломатичною діяльністю УНР. Після вбивства С. Петлюри в травні 1926 р. в Парижі, Андрій Лівицький став його наступником як Заступник Голови Директорії, Головний Отаман Військ УНР. Відтоді він очолював Державний Центр УНР і керував українською державною політикою.
 
Андрій Лівицький жив у Варшаві, конфінований німцями з моменту вибуху Другої світової війни. Після закінчення війни в травні 1945 р. він активізував діяльність Уряду УНР в екзилі, доповнивши його запрошенням представників із Західної та Великої України. У 1946 р. А. Лівицький доручив Ісаакові Мазепі дбати про консолідацію політичних партій і організацій, що привело до створення Української Національної Ради в 1948 р.
 
Андрій Лівицький помер 17 січня 1954 р. в Карлсруе (був похований на цвинтарі Вальдфрідгофі у Мюнхені, згодом перепохований в С. Бавнд Бруку).
 
Із вищесказаного видно, що Андрій Лівицький не присвоював собі титулу "президента", хоча він був ним від смерті С. Петлюри (травень 1926 р.). Отож історики, пишучи про нього, заслужено називають його Президентом УНР в екзилі.

Источник: Народний Рух України

  Обсудить новость на Форуме