13:00 21.07.2015 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
РУХ пам’ятає «чорний вівторок»
21 липня 2015
20 років тому, у липні 1995 року, у центрі Києва відбувся похорон Патріарха Володимира. Та подія надовго викарбувалася на тілі історії України під назвою «чорний вівторок». Не варто зайвий раз розповідати про великий життєвий шлях Патріарха Володимира (Романюка) Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Все своє життя він присвятив вірному та відданому служінню Богу та Україні, за яку боровся у час, коли боротись було найтяжче. За зв’язки із ОУН довгий час перебував на засланні, згодом відбував покарання за антирадянську пропаганду, і був визнаний хижою системою особливо небезпечним злочинцем та рецидивістом, що лиш доказує його відданість святій справі. Фактично все його життя - це боротьба в ім’я Господа та України.
Повернувся Василь Романюк на рідну землю у 1990 році, в час, коли радянська тоталітарна система вже розвалювалась. Відразу ж був возведений у сан архімандрита з ім’ям Володимир, а наступного дня - у сан єпископа Ужгородського і Виноградівського Української Автокефальної Православної Церкви. Дещо згодом, у 1992 році, зробив великий внесок у створенні Української Православної Церкви Київського Патріархату. У лютому 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським, а у жовтні того ж року обраний Патріархом Київським і всієї Русі-України. Був близьким другом В’ячеслава Чорновола, якого хрестив, коли майбутньому лідеру Руху було 32 роки.
Не стало видатного церковного діяча 14 липня 1995 року, за офіційними даними, від четвертого інфаркту, хоча обставини смерті залишили по собі багато загадок. За однією із версій Патріарха отруїли. Ворог завжди боявся національних лідерів України, підступно знищуючи їх.
18 липня, після прощання із Патріархом у Володимирському соборі, де його відспівали, керівництво УПЦ КП вирішило поховати Патріарха на території собору Святої Софії, проте наштовхнулись на опір з боку УПЦ Московського Патріархату. Процесія, в якій брали участь багато патріотичних партій та організацій, в тому числі і Народний Рух України, вирушила з Володимирського собору і, повернувши на вулиці Володимирській в бік Софії Київської, наштовхнулись на міліцейський кордон із сумнозвісного «Беркуту». Коли «Беркут» відмовився пропускати похоронну процесію, патріоти зуміли його прорвати, здебільшого силою активістів УНА-УНСО, попри гумові кийки та сльозогінний газ, які застосовував анти людяний «Беркут».
Дійшовши до собору Святої Софії, процесія наштовхнулась на зачинені ворота території святині, яка була переповнена бійцями «Беркуту». Тоді почали копати яму для могили просто на Софійській площі. Вже під вечір, коли тіло Патріарха присипали землею, з воріт Софії, ніби військо диявола, вибігли озвірілі «беркутівці». Вони не жаліли ані жінок, ані старих людей, заливаючи площу кров’ю.
Патріоти разом із духовенством УПЦ КП певний час стримували навіжених працівників міліції власними тілами, допоки інші засипали могилу. Проявили представники «Беркуту» своє ставлення і до України, із несамовитою ненавистю та зневагою знищуючи національний український прапор.
Не секрет, що звільнившись у 1991 році від зовнішньої окупації, Україна довгі роки перебувала у внутрішньому ярмі, а міліція повністю дослухалась до порад та наказів із сатанинської Москви. Саме тоді «Беркут» став ворогом номер один для багатьох українським патріотів. Але міліцейське свавілля не скінчилось на Софійській площі, катування продовжувались всю ніч і в міліцейських відділках, все це відбувалось з «благословення» Московського Патріархату, який не міг пробачити українцям бажання мати власну церкву, не залежну від Москви, церкву, яка служить Богу та Україні, а не кгбістам.
Цікаво, що керівництво держави та силових структур в той час повело себе як справжні боягузи. Президент Леонід Кучма і зовсім заявив, ніби нічого не знав про масове побиття людей, переклавши всю відповідальність на Прем’єр-міністра Євгена Марчука.
Таким чином, ніхто не був покараний за злочин перед українським народом та перед самим Господом. Не наважились знайти навіть цапа-відбувайла з числа рядових членів «Беркуту», які втопили невинною кров’ю святе для України місце. Якщо судова система в Україні була і залишається корумпованою, залишається сподіватись на суд Божий, який неодмінно покарає тих, хто як ніхто заслуговує цієї кари.
Сьогодні ж, як данина пам’яті церковного велета, вкрай необхідно залишити власні амбіції та незгоди про собі, а нарешті об’єднатись церквам УПА КП та УАПЦ, тим церквам, для розвитку та становлення так багато зробив Патріарх Володимир.
В’ячеслав Руденко
Обсудить новость на Форуме