16:30 21.11.2014 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Юрій Діденко: Ізгой ХХІ століття
20 листопада 2014
Осіння прохолода все більше навіює зимові мотиви, добігає кінця листопад. День скоротився до мінімуму. Дерева скинули жовте барвисте листя і впали в зимову сплячку. Сонце лише зрідка виглядає з-за важких сірих хмар, устигаючи подекуди розігрівати вже охололе повітря до 10 градусів. Але холод потроху все ж встановлює своє господарювання.
На Донбасі котрий місяць триває вітчизняна війна України проти Росії, але влада продовжує вперто називати військові дії, що затягнулися, - АТО. Словоблуддя кремлівських пропагандистів не може переконати світову спільноту в тому, що Росія не агресор. Вона вже, не криючись, поставляє важке озброєння та військових на Донбас. Їх побачила навіть не дуже зряча місія ОБСЄ. Це і не дивно: в її складі значна частина росіян та симпатиків Кремля. Заяви місії про присутність російського контингенту в Україні давно не є ні відвертістю, ні таємницею для західних лідерів. Нерішучість ОБСЄ вказує на те, що в світі не існує дієвого механізму захисту цілісності територій, як доказ - це не лише російська окупація Криму, а й Осетії та Абхазії.
Україна, яка у 1994 році під міфічні гарантії Росії та США добровільно позбулася ядерної зброї, стала легкою здобиччю кремлівських яструбів. Українська влада нічого не зробила задля безпеки країни та громадян. І розплачується за це територіями та життями патріотів і мирних мешканців. Деякі з них, перебуваючи під впливом "руського міра", самі кликали його на Донбас і отримали війну у власному домі.
Незважаючи на всі застереження, Путін продовжує шантажувати Україну. Він готує наступ, нарощуючи чисельність військових підрозділів з Росії. Проблеми з паромною переправою в Керчі і повноцінний кордон з Україною перетворили Крим в острів, на якому з кожним днем наростають проблеми з водою та харчами, зріє незадоволення тих, хто ще недавно голосував на так званому референдумі.
Путіна не цікавлять мирні мешканці. Він використовує їх хіба що у вигляді щита проти української армії. Кремлівська кліка - це мисливці за територіями та славою колишньої імперії, що розпалася, але за котрою жалкує Путін.
У світової спільноти наростає його не сприйняття як нового диктатора - послідовника Гітлера та Хусейна. Лідери країн відверто заявили про це йому під час саміту G20 в Австралії. Не витримавши критики та відвертої зневаги, Путін достроково покинув саміт. Його навіть ніхто не провів, як і не зустрічали під час приїзду. Путін сиротливо попрощався в аеропорту лиш з поліцейськими. Він став ізгоєм для світових лідерів, що не подавали йому руки, а канадський прем'єр ще й заявив, що той має забиратися геть з України. Перед цим він зганьбився в Китаї, коли вирішив у супереч етикету зігріти першу леді. В Китаї Путін став третім зайвим після того, як той не підписав енергетичних угод та відмовив у кредитуванні “Газпрому”, а уклав дві угоди зі США на запобігання військовим конфліктам у Тихоокеанському регіоні.
Війна на Донбасі не прискорила коаліціаду, що стала традиційною для країни. Мажоритарна система виборів заклала міну уповільненої дії під новообрану Верховну Раду. Мандати здобули майже 90 самовисуванців. Багато з них на виборах використовували звичний спосіб для здобуття мандату - гречку і цукор, та інші джентльменські набори, що значно підриває довіру виборців. Не сприймає суспільство й так звану перемогу Юхима Звягільського, за якого проголосувало трохи більше 1000 виборців. Комбати, які пройшли у парламент, виступають різко проти, щоб цей депутат відкривав сесію Верховної Ради, бо це стане плювком багатьом тим, хто стояв на Майдані і сьогодні воює за Україну. 62 депутати, які голосували за диктаторські закони 16 грудня, пройшли у Верховну Раду. Як поведуть себе ті, хто потрапив під кулі їх законів, зустрівшись віч-на-віч у парламенті, - сьогодні прогнозувати не може ніхто. Як мало хто може спрогнозувати подальший розвиток коаліційних перемовин після того, як необхідно буде сформувати реальний склад уряду.
Поки що ми йдемо старою дорогою і формуємо урядову ложу за старими лекалами, хоч хороших слів із уст майбутнього Прем'єра звучить немало. Реальність така, що жодних позитивних зрушень, окрім розмов лідерів політичних сил, ми не бачимо. Нова Верховна Рада має зняти багато питань, хоч реальність знову багатьох розчарує. І це є об'єктивна реальність. У владі залишаються поки що ті, хто там були протягом багатьох років, і на чудо сподіватися не варто.
Суспільство в очікуванні конкретних дій продовжує уважно слідкувати за діями політиків. Усі розуміють: необхідно розпочинати зміни, але страх і нерішучість зломити систему, при якій так зручно, не дають зробити ці кроки. Рада має стати тим спусковим крючком, що зрушить усе з мертвої точки, бо виправдань практично не залишилось - обрали нового Президента, змінили парламент. У ньому більше 300 депутатів, що сповідують ідеї Майдану, за які стояли й гинули українці, а сьогодні захищають країну у війні з Росією.
Під тиском суспільства Рада може стартувати раніше і розпочати виконувати дані українцям обіцянки. Їх реалізація відновить довіру між суспільством і владою. Без цього дуже складно розпочати реформи, про які так багато говориться, але нічого не робиться. Фактор Путіна з війною на Донбасі необхідно весь час враховувати і розуміти, що він є найкращим стимулятором та агітатором для того, щоб змінити країну, зробити її кращою і конкурентоспроможною.
За реальних умов, здолавши корупцію та монополію олігархів, Україна може розірвати пута і стати іншою.
1 грудня відзначаємо 23-тю річницю Референдуму з підтвердження Акта про державну незалежність України. В 91-му році 92% українців сказали "Так" незалежній Україні, сьогодні громадяни після двох революцій хочуть бачити її українською та європейською.
Юрій Діденко, голова Миколаївської обласної організації Народного Руху України, кандидат історичних наук
Обсудить новость на Форуме