23:30 04.06.2014 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Юрій Діденко: Росія - країна-терорист
04 червня 2014
Рясними дощами вступає в свої права літо 2014 року. Незвично вологим видався травень у цьому році, побивши не один вологий рекорд. Він милує око зеленню та яскравими барвами квітів. На ринках ціни невпинно скочуються вниз, пропозиція домінує над запитом, а у більшості громадян, виснажених війною, просто бракує коштів на ранні овочі та фрукти.
Війна з Росією оселилася не тільки в телевізорах та інформаційних стрічках, а й у душах більшості громадян України. Мало хто міг собі уявити ще декілька місяців тому, що сусідка стане країною терористом-агресором. Вбиті та поранені - звична картина репортажів з Донецької та Луганської областей, де триває українсько-російська війна. Лік убитих пішов на сотні, а поранених - на тисячі. Груз 200 отримують не тільки українські родини, а й російські, звідки і прийшла війна. Про це поки не говорять російські телеканали. Вони продовжують “зомбувати” своїх громадян байками про дружбу під дулом автомата і бабусь, що збивають українські вертольоти з переносних російських зенітних установок.
Терористи з Росії масово прориваються через дірявий російсько-український кордон, і затяжні бої на ньому стали звичними, така вона, братня любов. Кордон так і не впорядкували за 23 роки незалежності України під надуманими міфами стратегічного партнерства народів. Україна дорогою ціною розплачується за свою безпечність та недалекоглядність попередніх президентів.
За роки незалежності нічого не було зроблено, щоб Українська держава пішла іншим шляхом. Владні еліти, що в останні роки перетворилися у кримінальні клани, вміли лиш вкрасти та поділити. Поодинокі голоси, що закликали звернути увагу на безпеку країни, губилися у шарудінні та перерозподілі вкрадених у народу багатств. Відсутність ідеологічного стрижня єднання країни та злочинна бездіяльність привели до того, що сьогодні десятками гинуть українські вояки від зброї країни-терориста Росії. Вони віддають свої життя через те, що влада протягом багатьох років виявляла слабодухість і відсутність державницької мудрості та стратегії. Навіть події навколо острова Тузла нічому не навчили українських політиків та керівників держави. Вони замість того, щоб зробити висновки, продовжували підспівувати стару пісню на новий лад про братні народи. Нині 60% росіян згідні дати терористам зброю. Рейтинг Путіна, що окупував Крим і нині заливає Донбас кров'ю українців, зашкалює, риторичним є питання про братню любов.
Планово заповнена феесбешниками та проросійськими чиновниками державна та правоохорона машина, особливо за режиму Януковича, вела країну курсом "руського міра". Та грянув Майдан і поламав усі плани інтеграторів. Злочинна банда Януковича втекла до Росії, забравши з собою мільярдні статки, залишивши по собі численну агентурну сітку в державному апараті, в силових структурах, у громадських організаціях Партії регіонів та КПУ. Вони продовжують підривну діяльність проти держави, здаючи сепаратистам та терористам плани цілих операцій та задумів.
Непрофесіоналізм паркетних генералів не дозволяє поставити край розбою російських терористів на донецьких теренах. Неповороткість кадрових змін часто межує з державною зрадою. Бо зі здачі Криму російським окупантам ніхто висновків не зробив, через кордон злочинно були пропущені російські війська.
На східних теренах країни та ж історія - вічний прикордонник Литвин десятками пропускає автомобілі з російськими терористами на українські землі і нема на те ради. Відсутнє елементарне розуміння безпеки кордону та його впорядкування. Скільки ще необхідно проривів, щоб зрозуміти: жити з кордону і охороняти його - це різні поняття. При бажанні можна вже було тричі кордони зі сходу обмотати колючим дротом та перекопати ровом. Та не всім це вигідно. Бо, окрім зброї та терористів, через кордон без будь-яких перевірок проходять сотні тонн вантажів, що приносять у кишені спритних охоронців сотні мільйонів доларів.
Війна ламає багато злочинних схем як у газовій, так і в багатьох інших сферах, тому пробуксовує укріплення кордону, та й АТО не завжди ефективне.
Вибори Президента України, в яких Народний Рух агітував за обрання глави держави у першому турі через свого кандидата Василя Куйбіду, успішно завершились, незважаючи на намагання Росії їх зірвати. Українці зробили свій правильний вибір, показавши зрілу національну свідомість, і не дали можливості супостатам з Білокамінної глумитися над собою під час можливого другого туру. Петро Порошенко переміг у першому турі в усіх областях України. Миколаївщина не виняток, і маємо реальні перспективи продовження змін, бо владні реалії давно не відповідають викликам часу.
Петро Порошенко відвідав блокпост з вояками Народного ополчення у Миколаєві, гарантував під час зустрічі швидкі та якісні зміни. Їх давно очікують українці. Визнання його перемоги світовими лідерами та запрошення на зустрічі підтверджують, що Україні вірять і сподіваються на швидкі реформи та вихід із кризи. Є великі очікування з боку громадян на підтримку у військовій сфері, в упорядкуванні кордону та в економічних реформах. Українське суспільство налаштовано рішуче до змін у Верховній Раді та місцевих органах влади і готове змінювати країну.
У Миколаєві та багатьох інших містах, законсервованих регіонами для змін влади, відбулись вибори міських голів, а в Києві - й міської ради. Це легімітизувало представницькі органи. У Миколаєві міським головою обрано Юрія Гранатурова, який обійшов найближчого конкурента на 10 тисяч голосів. І, можливо, це був кращий вихід із ситуації, що склалася в місті після смерті Володимира Чайки. Для інших кандидатів настав час справами доказувати, що виборці помилилися, і робити все, щоб перемогти вже на наступних виборах.
Юрій Діденко, голова Миколаївської обласної організації Народного Руху України, кандидат історичних наук.
Обсудить новость на Форуме