11:17 25.05.2010 | Все новости раздела "Народный Рух Украины"
Діяльність Опозиційного уряду
23 травня 2010 року, у день свята Святої Трійці, на цвинтарі села Звіздівка Костопільського району зібралася громада села на вшанування пам’яті замордованої НКВД-истами юної патріотки України Наталії Трохимчик. Поряд із сивочолими жінками стоять учні та педагогічний колектив Звіздівської школи. Спогади, якими поділилися Ганна Бандера та Софія Трохимчук, обпікають душу: страшний час, коли дві імперії боролись проти борців за українську свободу, повинен стати уроком для майбутніх поколінь. Україна повинна жити вічно!..
 |
Ранньою весною 1945 року під час облави 21-річну Наталку забрали із хати двоюрідної сестри Ганни. Ганна теж була в УПА, однак забрали тільки Наталю. У той час село Деражне було районним центром, у ньому розміщувався штаб НКВД. Наталку забрав начальник НКВД Сінтішин разом зі своїми головорізами, як згадує пані Ганна, «високий, мордатий». У катівні Наталку протримали кілька місяців, били жахливо, біле дівоче тіло відставало від кості, під нігті заганяли голки, не було таких мук, які садисти у погонах не випробували б на Наталці, однак вона не сказала їм нічого. А кати лютували, виривали із голови дівчини коси. На допити в останні дні Наталку носили на рядні, вона не могла ні ходити, ні стояти. У катівні, коли приходила до пам’яті, ставала на коліна і на лікті. Однак не видала жодного імені. Померла патріотка під час катування через кілька місяців після арешту.
Мама Наталки, Катерина, взяла підводу і поїхала в Деражне в НКВД, щоб забрати тіло дочки і поховати за християнським звичаєм. Однак там не захотіли його віддавати, воно вже лежало під стінами НКВД, на ньому не було вільного від побоїв місця, на спині були відсутні шматки шкіри. Мама в розпачі повзала в ногах енкаведистів і цілувала їхні кирзові чоботи, благаючи, аби вони віддали доньку. Зрештою, вони зжалилися і дозволили забрати тіло. Знесилена мати сама не могла покласти на віз свою кровинку, очевидці розповідають, що то голова, то ноги спадали з воза, але перелякані люди не могли підійти і допомогти їй, побоюючись, щоб із ними не трапилося того ж. Сама привезла і поховала на кладовищі у селі Звіздівка. Поряд похований і брат Наталки, Іван (псевдо «Рута»), який передчасно помер після совєцьких таборів. Другий брат, Микола, який писав гарні вірші і мав псевдо «Пушкін», склав свою голову у вічній мерзлоті Сибіру.
Ось так із однієї сім’ї Дениса і Катерини Трохимчуків троє дітей віддали свої життя за славу та волю України.
У день Святої Трійці священик УПЦ КП отець Костянтин відслужив панахиду на місці поховання вірної дочки українського народу. Учні школи поклали квіти до пам’ятника. Перед громадою села виступив заступник голови Костопільської райради Василь Єпік, мати якого ще пам’ятає ті події, заступник голови Рівненської обласної організації НРУ Юрій Мартинюк, заступник голови Костопільської районної організації НРУ, депутат районної ради Богдан Дідич.
Організував будівництво пам’ятника, збір коштів та урочистості з вшанування пам’яті один із перших рухівців села Злазне, вчитель історії Михайло Малиш. У своїй промові він назвав поіменно людей, котрі боролися за Україну та поховані на цьому кладовищі. Пам’ять про них вшанували хвилиною мовчання. Також пан Михайло подякував людям, які допомогли збудувати пам’ятник, серед них – підприємець із села Злазне Валерій Глущик, Рівненська обласна організація НРУ, інші доброчинці.
…Молоді повстанці, цвіт і біль нації. Їхні очі вкриті сирою землею, але ім’я їхнє вкрите славою перед Богом та Україною. Вічна їм пам’ять! Вічна слава героям!
Прес-служба РОО НРУ
Обсудить новость на Форуме