01:30 13.12.2013 | Все новости раздела "Народная партия"
Євромайдан: що далі?
Події, що розгортаються навколо «Європейського майдану» є переконливим підтвердженням розгляду подібного сценарію, як опозицією, так і владою. В інформаційному просторі перевага на даний час знаходиться на боці прихильників майдану. Інформація надається у більшому обсязі, масово та у форматі, який залюбки сприймається пересічними громадянами. Невдалі намагання можновладців виправдатися в очах українців не надають належного результату.
У влади немає конкретної відповіді, хто є ці так звані «тітушки». Звинувачення лунають з обох боків, але з уст опозиційних спікерів вони виглядають більш переконливими. Зрозуміло, в опозиції немає спеціальних служб, які мали б провести розслідування та пошук провокаторів. Саме влада зобов'язана не допускати проявів екстремізму у будь-якій формі. Але якщо все ж таки відбулися акти насилля, саме представники офіційної влади повинні дати відповідь громадянам, які, до речі, є платниками податків, – хто ці «бетмени», які так хвацько спровокували вуличну бійку між «беркутом» та мирним волевиявленням.
З урахуванням попередніх подій жорстке застосування сили працівниками міліції проти беззбройних мітингувальників вже отримало влучну (з точки зору політичних технологій) назву «кривавий розгін мирної акції в підтримку євроінтеграції», на кшталт «Кровавого воскресенья» 1905 року. За однією із історичних версій, саме ця подія призвела до революції 1905 року. Малоймовірно, щоб будь-яка інша подія дала такий потужний поштовх щодо «майданового руху». Вочевидь, влада ні інформаційно, ні організаційно не була готова до завчасного розгортання масового руху.
У суспільстві виникає небезпідставне питання: чому перед обличчям підготовлених «тітушок» опинились солдати строкової служби, а не професіонали з «беркута»? Звичайно, помилка опозиційного блоку полягала у погодженні голосування за відставку Уряду у Верховній Раді.
Партія Регіонів повинна плескати у долоні людині, яка надала ідею початку поразки «майдану». Це один із «маленьких» кроків, які дають можливість Президенту виправити ситуацію, а згодом і перемогти.
Не зайвим буде згадати ситуацію 2004-2005 років, коли за активної участі Верховної Ради України і, зокрема, миротворчій позиції В.М. Литвина було врегульовано протистояння політичних сил.
Хочеться застерегти владу від копіювання російських шляхів керування суспільством. Звичайно, у В.В. Путіна треба вчитись і як відстоювати національні інтереси, і як утримувати владу, але Україна – це не Росія. «Чеченский след» в терактах, масових заворушеннях не сприймається української спільнотою.
Навряд чи люди підвелись та поїхали на майдан, якби йшлося про крадіжки мільярдів гривень чи зловживання службовим становищем будь-якого посадовця або неоподатковані статки сучасних можновладців.
Навіть зміна зовнішньоекономічного курсу країни на 180 градусів, відвернення від Європи викликало б тільки тихе обурення, але жодним чином не викликало бажання у тисяч громадян залишити власні домівки та поїхати до Києва.
Невиправдано жорстоке застосування сили та спеціальних засобів проти приблизно 300 мітингувальників, як і події у Врадіївці, спричинили хвилю бурхливого спротиву.
Стихійність «майдану» переконливо підтверджується відсутністю на початковому етапі прапорів партій «Удар» та «Батьківщина». Телевізійні кадри підтверджують те, що мітингувальники не допускали, а в окремих випадках навіть агресивно ставились до народних депутатів від опозиційних партій. Небажання ідентифікувати себе та знаходитись під плакатами і гаслами з опозиційною символікою свідчить про втрату довіри з боку народу майже до всіх політиків. У цьому контексті логічним може стати поява на політичній арені нової партійної сили, що отримає довіру та підтримку зневіреного населення України, і особливо молодшого покоління.
До виборів Президента України ще майже 14 місяців. Жодна революція, страйк, заколот та інші подібні акції не тривають майже півтора року. За такий термін будь-яка революція переходить у громадянську війну. З великим ступенем ймовірності можна припустити, що як у очільників держави, так і у лідерів опозиції вистачить здорового глузду уникнути подібного розвитку подій.
Найгірше, що може зробити влада, це у силовий спосіб розігнати «майдан». В такому випадку, ситуація може вийти з-під контролю, і не виключено, що навіть працівники силових структур підтримають громадянський протест, що стане остаточною поразкою влади.
Другим варіантом розвитку подій може стати винесення рішення про зміну кандидатури прем’єр-міністра, голови МВС та спікера. В такому разі влада підготує старт на президентські вибори, продемонструє логічне вирішення конфлікту, за якого вживаються відповідні заходи реагування.
Т. Грищенко,
прес-секретар Херсонської регіональної парторганізації
Обсудить новость на Форуме